Справа №466/8975/23 Головуючий у 1 інстанції:Мусієвський В.Є.
Провадження №22-ц/811/3078/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я.А.
10 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.
секретар: Чиж Л.М.,
за участі в судовому засіданні позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області в складі судді Мусієвського В.Є. від 06 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, -
рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів - задоволено частково.
Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_1 1057150 грн. вкладених грошових коштів.
Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_1 20000 грн. завданої моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» на користь держави судовий збір у розмірі 10771 грн. 50 коп.
Вказане рішення оскаржив Винниченко Михайло Петрович в інтересах ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 серпня 2025 року частково в частині позовних вимог в задоволенні яких було відмовлено щодо відшкодування вкладених коштів в доларах США, моральної шкоди, неустойки (пені), інфляційного збільшення боргу та 3% річних та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Зазначає, що попередній договір, Договір №Б4-16/С1/010721-22 купівлі-продажу майнових прав від 01.07.2021 не відповідає вимогам закону щодо форми основного договору, оскільки не був нотаріально посвідчений, у зв'язку з чим є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Вказує, що загальна сума сплачених коштів становить 1057150 грн. (еквівалент 38 513,535 дол. США), що відповідає оплаті 70,4086 кв.м, які підлягають поверненню як безпідставно набуті, оскільки відповідач утримує їх без належної правової підстави. Докази повернення коштів у матеріалах справи відсутні. За умовами пунктів 2.5, 2.6 Договору, будинок мав бути збудованим у строк до 30 червня 2023 року з терміном прийняття його в експлуатацію до 30 вересня 2023 року. В порушення своїх зобов'язань ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» не закінчено будівництво будинку та такий не здано в експлуатацію, що позбавляє позивачки можливості користуватись і володіти належним їй майном. Відповідно до умов Договору, у разі порушення строків введення об'єкта в експлуатацію продавець зобов'язаний сплатити штраф. Крім того, що у 2023 році будівництво об'єкта повністю припинено, відкрито кримінальне провадження за фактом можливого шахрайства, а також наявні інші судові спори щодо відповідача, що свідчить про ризик неповернення коштів. Так, зазначає, що позивачка скористалась правом на одностороннє розірвання договору у зв'язку з порушенням строків будівництва, направила відповідну заяву відповідачу, яка залишена без реагування, у зв'язку з чим договір є розірваним. Зазначає про можливість застосування до спірних правовідносин загальних положень про зобов'язання. Позивачка не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у стягненні неустойки, інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди, вказуючи, що невиконання відповідачем зобов'язань є підставою для застосування цивільно-правової відповідальності, у тому числі у вигляді неустойки (пені, штрафу). Вважає, що на спірні правовідносини підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки в розумінні наведеного Закону, позивачка є споживачем послуги забудовника, з будівництва об'єкту житлової нерухомості та підписавши Договір на будівництво житла, позивачка набула статусу покупця майнового права. Крім цього, за ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі 3% відсотків загальної вартості замовлення. Відтак сума боргу вкладених позивачкою коштів складає - 1057150,00 грн; неустойка (пеня) - 694 446,15 грн; інфляційне збільшення боргу - 372 073,10 грн; 3% річних - 60 388,00 грн; а також 200 000 грн. моральної шкоди.
В судове засідання окрім позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , решта учасників справи не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, уточненої позовної заяви, письмових пояснень відповідача, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 3, 15, 16, 23, 202, 203, 205, 215, 216, 220, 236, 533, 625, 651, 653, 655, 657, 875, 877, 879, 1167, 1212 ЦК України, ст.ст. 1, 1-1, 10, Закону України «Про захист прав споживачів», постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня у справі № 363/1834/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та задовольняючи позов частково, - виходив з того, що 01.07.2021 між ОСОБА_1 як покупцем та ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» як продавцем укладено договір купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22, за умовами якого продавець зобов'язується за плату передати покупцю у приватну власність майнові права на отримання у власність квартири АДРЕСА_1 , а покупець зобов'язується сплатити продавцю ціну продажу майнових прав та прийняти квартиру. Згідно долучених квитанцій позивачкою сплачено на користь ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» 1057150 грн. за Договором купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 року. У пунктах 2.5, 2.6 договору купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 сторони узгодили, що плановий термін завершення будівництва до 30 червня 2023 року, а плановий термін введення в експлуатацію до 30 вересня 2023 року. Як зазначено стороною позивачки та не заперечується стороною відповідача, на момент розгляду справи багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 , недобудований та не введений в експлуатацію. У пунктах 7.3.2, 7.4 передбачено, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку зі сторони покупця у разі не виконання продавцем термінів будівництва та здачі об'єкта в експлуатацію згідно пунктів 2.5, 2.6 даного договору. Одностороннє рішення сторін про розірвання цього договору оформлюється у формі письмового повідомлення про припинення дії даного договору, яке направляється стороні поштовим відправленням у вигляді рекомендованого листа з повідомленням про вручення за адресами, зазначеними в цьому договорі, або вручені особисто з відміткою про отримання уповноваженою особою. Договір є розірваний на десятий календарний день з дня отримання стороною повідомлення, що підтверджуватиметься датою отримання стороною рекомендованого листа з повідомленням про вручення, або дата вказана на письмовому повідомленні стороною - одержувачем при особистому отримання уповноваженою на те особою. Після розірвання договору продавець вважається вільним від зобов'язань щодо відчуження майнових прав на об'єкти нерухомості на свій розсуд. У випадку розірвання цього договору з продавцем, продавець не пізніше як через 90 календарних днів з дня розірвання договору повертає покупцю усі отримані від нього кошти без індексації.Як вбачається із фіскального чеку ПН 215600426655 позивачкою ОСОБА_1 скеровано на адресу ТОВ «БІК «Рубікон Груп» заяву про відмову від виконання договору та пропозиції щодо підписання сторонами додаткової угоди про його розірвання. Сторонами не надано доказів на підтвердження надання ТОВ «БІК «Рубікон Груп» відповіді на вказану заяву. Порушення відповідачем строків будівництва і не введення об'єкта будівництва в експлуатацію у строки, визначені пунктами 2.5, 2.6 договору купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021, є істотним порушенням умов договору. Строк затримки виконання зобов'язання відповідачем є значним, а об'єкт будівництва так і недобудований та не зданий в експлуатацію, як на час пред'явлення позову до суду, так і на час розгляду справи по суті. Таким чином, договір купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 вважається розірваним в односторонньому порядку на десятий календарний день з дня отримання ТОВ «БІК «Рубікон Груп» вказаної вище заяви про відмову від виконання договору та пропозиції щодо підписання сторонами додаткової угоди про його розірвання.Також, попередній договір №Б4-16/С1/010721-22 купівлі-продажу майнових прав від 01.07.2021, який укладений між позивачкою та відповідачем, за формою не відповідає вимогам, встановленим законом до основного договору, оскільки не був нотаріально посвідченим, отже в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Оскільки договір купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 є нікчемними, а сторона відповідача не повернула позивачу усі отримані від неї кошти, то ОСОБА_1 має право вимагати від ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» повернення сплачених грошових коштів. Встановлено, що позивачкою сплачено на користь ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» 1057150 грн. за договором купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021, що станом на день оплати еквівалентно 38513,53 доларам США.Таким чином, суд вважав, що позовні вимоги в частині повернення вкладених грошових коштів у розмірі 38513,53 долари США підлягають частковому задоволенню в сумі 1057150 грн., що є офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. У відповідності до розрахунків сторони позивачки, які долучено до позовної заяви, за період з 01.07.2021 по 27.05.2023 розмір пені становить 694446 грн. 15 коп. Звертаючись із даним позовом в суд, позивачка мотивує позовні вимоги наявністю підстав для стягнення з відповідача пені у відповідності до ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів».Суд зазначив, що договір купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 не містить істотних умов, які притаманні договору будівельного підряду, зокрема не містить обов'язку відповідача збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи.Таким чином, майнове право, яке є предметом договору купівлі-продажу це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.В розділі 6 договору купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021, укладеного між сторонами, передбачена відповідальність сторін, яка не обумовлюється застосуванням ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів». У спірних правовідносинах ТОВ «БІК «Рубікон Груп» не є виконавцем або продавцем, а ОСОБА_3 не є споживачем послуг в розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів», з огляду на що, відповідач не несе відповідальність за ч. 5 ст. 10 з ЗУ «Про захист прав споживачів» за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав.З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 694446 грн. 15 коп. пені задоволенню не підлягають. Звертаючись із даним позовом 30.08.2023 позивачка також розраховує 3% річних та інфляційні втрати з моменту укладення договору купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 до 27.05.2023. Водночас, грошове зобов'язання ТОВ «БІК «Рубікон Груп» перед позивачем ОСОБА_1 відбулось у відповідності до вимог п. 7.4 договору купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021, а саме після спливу 90 календарних днів з дня розірвання договору та не повернення відповідачем покупцю усіх отриманих від неї коштів без індексації. Крім цього, стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у випадку відсутності грошового зобов'язання за нікчемним договором є неможливим. З огляду на викладене, наведені позивачкою розрахунки не відповідають вимогам ст. 625 ЦК України, а тому суд вважав, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачки 372073 грн. 10 коп. інфляційного збільшення та 60388 грн. 3% річних, слід було відмовити. Також, суд встановивши, що відповідач в порушення вимог ст. 657 ЦК України під час виконання своєї підприємницької діяльності уклав із позивачкою договір купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 без нотаріального посвідчення, достовірно знаючи про необхідність такого посвідчення у відповідності до вимог законодавства України, вважав, що наявні підстави для покладення на ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» обов'язку відшкодувати позивачу моральну шкоду. Враховуючи викладене вище, оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, виходячи з підстав пред'явленого позову, враховуючи характер і обсяг страждань позивача, істотність вимушених змін у житті, відсутністю в останньої протягом тривалого часу можливості користуватись та розпоряджатись проінвестованим житловим приміщенням, а також нікчемністю правочину за яким остання позбавлена можливості отримати у власність квартиру, суд вважав, що справедливою компенсацією моральних страждань, буде стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20000 грн.З огляду на вказане, суд вважав, що позовні вимоги позивачки частково знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, а тому такі слід задовольнити частково та стягнути із ТОВ «БІК «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_1 1057150 грн. вкладених грошових коштів та 20000 грн. завданої моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, у якому просила (з врахуванням уточненої позовної заяви):
?стягнути з ТОВ «БІК «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_1 суму сплачених на виконання нікчемного договору №Б4-16/С1/010721-22 купівлі-продажу майнових прав від 01.07.2021, враховуючи розірвання договору №Б4-16/С1/010721-22 купівлі-продажу майнових прав від 01.07.2021, - 38513,53 доларів США, які позивачка оплатила відповідачу в рахунок оплати за Договором купівлі-продажу майнових прав від 01.07.2021 року за яким позивачка мала намір придбати майнові права на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_3 ;
?стягнути з ТОВ «БІК «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_1 враховуючи порушення відповідачем умов договору компенсацію:
oнеустойку (пеню) - 694446,15 грн;
oінфляційне збільшення боргу - 372073,10 грн;
o3 % річних - 60 388,00 грн.
?стягнути на з ТОВ «БІК «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_1 грошову суму компенсації моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 01.07.2021 між ОСОБА_1 як покупцем та відповідачем як продавцем укладено Договір купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 на квартиру АДРЕСА_3 . Позивачкою виконувались умови договору та сплачено на користь продавця грошові кошти в загальній сумі 1057150 грн., що на момент оплати становило 38513,535 доларів США. За умовами пунктів 2.5, 2.6 вказаного вище договору, будинок мав бути збудованим у строк до 30 червня 2023 року з терміном прийняття його в експлуатацію до 30 вересня 2023 року. В порушення своїх зобов'язань ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» не закінчено будівництво будинку та такий не здано в експлуатацію, що позбавляє позивачки можливості користуватись і володіти належним їй майном. Також при укладенні 01.07.2021 Договору купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 сторонами не дотримано встановленої законом форми для його укладення, а саме письмової із нотаріальним посвідченням. Таким чином, вказаний вище договір є нікчемним. У зв'язку з цим грошові кошти, передані позивачкою як забезпечувальний платіж підлягають поверненню. Однак, матеріали справи не містять доказів повернення позивачці коштів або безпідставності заявлених вимог. Позивачка сплатила на виконання нікчемного попереднього договору забезпечувальний платіж у сумі 1057150 грн. Відповідно до умов Договору, у разі порушення строків введення об'єкта в експлуатацію продавець зобов'язаний сплатити штраф. Разом з тим у 2023 році будівельні роботи відповідачем повністю припинено. За фактом можливого незаконного заволодіння коштами відкрито кримінальне провадження, а також наявні судові спори щодо відповідача, що свідчить про ризик неповернення коштів інвесторам. Згідно з умовами Договору, покупець має право на одностороннє розірвання у разі порушення строків будівництва. Позивачка направила відповідачу заяву про відмову від договору та пропозицію про його розірвання, однак відповідач її проігнорував. З огляду на викладене, договір купівлі-продажу майнових прав є розірваним. Цивільно-правова відповідальність полягає у покладенні на боржника додаткових обов'язків, зокрема щодо сплати неустойки. Отже, сума заявлених до стягнення вимог становить: основний борг - 1057150 грн; неустойка - 694446,15 грн; інфляційні втрати - 372073,10 грн; 3% річних - 60388,00 грн. Крім цього, за ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі 3% відсотків загальної вартості замовлення. Також з врахуванням порушення відповідачем умов договору та те, що позивачкою не отримано бажаної квартири, за яку сплачено грошові кошти, майнова шкода, спричинена останній незаконними діями відповідача, становить 200000 грн.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 міститься висновок, що за загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов'язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті 611, абзац другий частини другої статті 651 ЦК України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданої цим порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Мова йде не лише про грошовий вираз зазначеної шкоди, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданої порушенням договору шкоди із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення. Інакше кажучи, для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У відповідності до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Зі змісту ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Тлумачення вказаних норм дає підстав для висновку, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано за рішенням суду, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, - 1.07.2021 між ОСОБА_1 як покупцем та ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» як продавцем укладено договір купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22, за умовами якого продавець зобов'язується за плату передати покупцю у приватну власність майнові права на отримання у власність квартири АДРЕСА_4 , а покупець зобов'язується сплатити продавцю ціну продажу майнових прав та прийняти квартиру. (т.1, а.с.5-12)
Згідно долучених квитанцій позивачкою сплачено на користь ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» 1057150 грн. за договором купівлі-продажу майнових прав № Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 (т.1, а.с.13-17).
У пунктах 2.5, 2.6 договору купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 сторони узгодили, що плановий термін завершення будівництва до 30 червня 2023 року, а плановий термін введення в експлуатацію до 30 вересня 2023 року.
Як зазначено стороною позивачки та не заперечується стороною відповідача, на момент розгляду справи багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 , недобудований та не введений в експлуатацію.
У пунктах 7.3.2, 7.4 договору купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 передбачено, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку зі сторони покупця у разі невиконання продавцем термінів будівництва та здачі об'єкта в експлуатацію згідно пунктів 2.5, 2.6 даного договору. Одностороннє рішення сторін про розірвання цього договору оформлюється у формі письмового повідомлення про припинення дії даного договору, яке направляється стороні поштовим відправленням у вигляді рекомендованого листа з повідомленням про вручення за адресами, зазначеними в цьому договорі, або вручені особисто з відміткою про отримання уповноваженою особою. Договір є розірваний на десятий календарний день з дня отримання стороною повідомлення, що підтверджуватиметься датою отримання стороною рекомендованого листа з повідомленням про вручення, або дата вказана на письмовому повідомленні стороною - одержувачем при особистому отримання уповноваженою на те особою. Після розірвання договору продавець вважається вільним від зобов'язань щодо відчуження майнових прав на об'єкти нерухомості на свій розсуд. У випадку розірвання цього договору з продавцем, продавець не пізніше як через 90 календарних днів з дня розірвання договору повертає покупцю усі отримані від нього кошти без індексації.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 скеровано на адресу ТОВ «БІК «Рубікон Груп» заяву про відмову від виконання Договору та пропозиції щодо підписання сторонами Додаткової угоди про його розірвання, що підтверджується фіскальним чеком ПН 215600426655 від 31.08.2023. (т.1, а.с.50). В заяві позивачка повідомила товариство про відмову від виконання Договору купівлі продажу майнових прав від 01 липня 2021 року за яким ОСОБА_1 , купила майнові права на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_3 та заявила пропозицію щодо підписання Сторонами Додаткової угоди про розірвання Договору купівлі продажу майнових прав від 01 липня 2021 року за яким ОСОБА_1 , купила майнові багатоквартирному будинку буд. АДРЕСА_2 (т.1, а.с.51)
Також, сторонами не надано доказів на підтвердження надання ТОВ «БІК «Рубікон Груп» відповіді на вказану заяву.
Порушення відповідачем строків будівництва і не введення об'єкта будівництва в експлуатацію у строки, визначені пунктами 2.5, 2.6 договору купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021, суд першої інстанції вважав істотним порушенням умов договору. Строк затримки виконання зобов'язання відповідачем є значним, а об'єкт будівництва так і недобудований та не зданий в експлуатацію, як на час пред'явлення позову до суду, так і на час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Також, Договір купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 вважається розірваним в односторонньому порядку на десятий календарний день з дня отримання ТОВ «БІК «Рубікон Груп» вказаної вище заяви про відмову від виконання договору та пропозиції щодо підписання сторонами додаткової угоди про його розірвання.
Однак, також, частиною 1 статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.ч.1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, при укладенні договору купівлі-продажу майнових прав має бути дотримана така ж форма договору, яка є аналогічною основному договору у досліджуваних правовідносинах, тобто договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Згідно часини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Про необхідність нотаріального посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна визначено також уст. 55 Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
В силу вимог ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, в силу вказаних норм цивільного законодавства, попередній Договір №Б4-16/С1/010721-22 купівлі-продажу майнових прав від 01.07.2021, який укладений між позивачкою та відповідачем, за формою не відповідає вимогам, встановленим законом до основного договору, оскільки не був нотаріально посвідченим, отже в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Таким чином, враховуючи, що Договір купівлі-продажу майнових прав № Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 є нікчемним, а відповідач не повернув позивачці всі отримані від неї кошти, ОСОБА_1 має право вимагати від ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» повернення сплачених грошових сум у розмірі 1 057 150 грн, що були сплачені позивачем за зазначеним договором та станом на день оплати були еквівалентні 38 513,53 доларам США.
Також, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачкою сплачено на користь ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» 1057150 грн. за Договором купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021. Тому, вказана сума і підлягає поверненню позивачці за нікчемним правочином.
Також відповідно до розрахунків сторони позивачки, які долучено до позовної заяви, за період з 01.07.2021 по 27.05.2023 розмір пені становить 694446 грн. 15 коп. (т.1, а.с.13-17)
Так, в силу вимог ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Згідно преамбули Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У відповідності до пунктів 3, 18, 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець - суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Відповідно до статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Зі змісту ч.ч.1, 2 ст. 877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.
В силу вимог ч.ч.1, 2, 4 ст. 879 ЦК України матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором на замовника може бути покладений обов'язок сприяти підрядникові у забезпеченні будівництва водопостачанням, електроенергією тощо, а також у наданні інших послуг. Підрядник, який зобов'язаний здійснювати матеріально-технічне забезпечення будівництва, несе ризик неможливості використання наданого ним матеріалу (деталей, конструкцій) або устаткування без погіршення якості робіт. Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачка просила стягнути з відповідача пеню у відповідності до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з невиконанням умов договору щодо продажу їй майнових прав на квартиру ТОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп», який позивачкою фактично прирівняно до договору будівельного підряду.
Однак, судом першої інстанції правильно вказано, що у розділі 6 Договору купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021, укладеного між сторонами, передбачена відповідальність сторін, яка не обумовлюється застосуванням ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів». ТОВ «БІК «Рубікон Груп» не є виконавцем або продавцем, а позивачка не є споживачем послуг в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на що, відповідач не несе відповідальність за ч. 5 ст. 10 з ЗУ «Про захист прав споживачів» за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав.
Таким чином, районний суд правомірно зазначив, що Договір купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 не містить істотних умов, які притаманні договору будівельного підряду, зокрема не містить обов'язку відповідача збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи.
Крім цього, суд правильно вказав, що стягнення неустойки (пені) можливе лише у випадку порушення боржником зобов'язання, яке за нікчемним договором не може відбутись.
Також, дійсно у відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому, слід встановити чи дійсно між сторонами мало місце було грошове зобов'язання, і якщо таке мало місце, то з якого часу таке настало.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами не оспорено, що Договір купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 є нікчемним з часу його укладення.
За ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
В даному випадку і сторона позивачки, і сторона відповідача протягом тривалого часу визнавали Договір купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 дійсним, та не вказували на його недійсність (нікчемність). Про це вперше заявила позивачка при поданні уточненої позовної заяви 17.02.2025. Вказане, а саме визнання дійсності договору, зокрема, позивачкою додатково підтверджується тим, що позивачка сплачувала відповідачу кошти, згідно умов договору, а саме 01.07.2021 - 840 000,00 грн., 11.09.2021 - 55 000,00 грн., 22.01.2022 - 55 000,00 грн., 07.04.2022 - 55 150,00 грн., 07.07.2022 - 57 000,00 грн., тобто до 07 липня 2022 року, що, в свою чергу, підтверджується відповіднимиквитанціями. (т.1, а.с.13-17)
Тобто, позивачка виконувала умови Договору купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021, визнаючи його дійсним та сплачувала кошти на його виконання. З жодними вимогами про повернення сплачених нею коштів за недійсним (нікчемним) правочином до відповідача вона не зверталася до подання уточненої позовної заяви.
Відповідно, оскільки будь-яких вимог про повернення коштів за нікчемним правочином нею не заявлено до часу розгляду справи судом першої інстанції (подання уточненої позовної заяви) будь-яких прострочень у відповідача, про які вказувала позивачка, не могло бути, тим більше, у період з 01.07.2021 - 27.05.2023, про який вона вказує.
Перші заперечення стосовно дійсності Договору купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 позивачка висловила вже у уточнених вимогах позовної заяви, відповідно підстав вважати що відповідач прострочив зобов'язання немає.
Зважаючи на вказане колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вважав позов в частині стягнення коштів частково підставним в частині вимоги про повернення вкладених грошових коштів у розмірі 1057150 грн. та підставно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачки 694446,15 грн. пені, 372073,10 грн. інфляційного збільшення боргу та 60388 грн. - 3 % річних.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь 200 000 грн. моральної шкоди, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тлумачення положень ст.ст. 11, 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.
Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Саме такі висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №712/10999/22 (провадження № 61-13517св23), які відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України повинні враховуватись при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як вбачається з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.3, 9 Постанови №4 від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачка просила стягнути з відповідача 200 000 грн. моральної шкоди, мотивуючи тим, що відповідачем порушено умови Договору та ОСОБА_1 не отримано бажаної квартири, за яку сплачено грошові кошти.
Відтак, встановивши, що відповідач в порушення вимог ст. 657 ЦК України під час виконання своєї підприємницької діяльності уклав із позивачкою Договорі купівлі-продажу майнових прав №Б4-16/С1/010721-22 від 01.07.2021 без нотаріального посвідчення, достовірно знаючи про необхідність такого посвідчення у відповідності до вимог законодавства України, враховуючи характер і обсяг страждань позивачки, істотність вимушених змін у житті, відсутністю в останньої протягом тривалого часу можливості користуватись та розпоряджатись проінвестованим житловим приміщенням, а також нікчемністю правочину за яким остання позбавлена можливості отримати у власність квартиру, а також, враховуючи, що відповідачем рішення суду не оскаржувалося, - колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що справедливою компенсацією моральних страждань, буде стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.
Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.
Також, колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2025 року клопотання ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживача» було задоволено частково та відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у повному обсязі за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.
Однак, враховуючи те, що позивачка не є споживачем послуг в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», про що йшлось вище, підстави для застосування передбачених законом пільг щодо звільнення від сплати судового збору відсутні, а тому слід вирішити питання стягнення судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, що стосується стягнення судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає, що позивачка (апелянтка) оскаржила рішення суду першої інстанції лише в частині позовних вимог в задоволенні яких було відмовлено судом першої інстанції, однак даною постановою апеляційну скаргу залишено без задоволення.
Відповідно, слід стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 15682,88 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 серпня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 15682,88 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 10 квітня 2026 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра