Справа № 463/2848/24 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/2515/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
ПРовадження № 22-ц/811/2440/25
10 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Чижа Л.М.
за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представника ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» -
Кравчука П.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 09 червня 2025 року та на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «НТА-Незалежне телевізійне агентство» про спростування недостовірної інформації,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» про спростування недостовірної інформації, у якому просив:
- визнати такими, що не відповідають дійсності, є негативними та недостовірними і порочать честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 відомості, поширені ІНФОРМАЦІЯ_1 ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на сторінці власного облікового запису (акаунту) на YouTube-каналі «Телеканал НТА» за Інтернет адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 у відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме інформацію щодо ОСОБА_1 про те, що: 1) «Діяльність російської общини фінансував її ж голова та засновник - ОСОБА_3 , етнічний росіянин»; 2) « ОСОБА_4 утримував і скандальну газету. Про що з гордістю розповідав російським журналістам у статті про руських людей, які живуть в недружньому краї. Бобришов ще й обґрунтував свою проросійську позицію»; 3) «Як говорив імператор ОСОБА_5 : «Росія має двох союзників - російська армія і флот». А у нас є єдина родина. Білорусь-росія-Україна, яку розвалили і яку треба відновлювати. По суті ми один народ, одна сім'я. І коли стає зовсім погано, то остання надія - на сім'ю. Отже, порушену сім'ю треба відновлювати, включати «голос крові». Надпис на картинці: «Цитата із posprikaz.ru/ ОСОБА_3 »; 4) «Про це Бобришов заявив у 2014-му, якраз напередодні анексії Криму. Виглядає наче він готував плацдарм для окупантів»; 5) «А гроші на проросійську агітацію акумулював з Львівського хімічного заводу, який приватизував ще у 90-х роках»; 6) «І це після кількох років українсько-російської війни та закликів Бобришова до братання з окупантами»; 7) «Це нагородження відбувається у розпал … та заклики Бобришова до братання з окупантами»; 8) «А головне, що допоки український бізнес відмовлявся від торгово-економічних зв'язків з росією та бойкотував ворожі товари, власники Львівського хімічного заводу продовжували співпрацю з агресором»; 9) «Тож не дивно, що у 2000-х Бобришов відкрито експортує продукцію ЛХЗ до Росії»; 10) «Співпрацю в наступні роки, на думку експертів, приховували, адже після початку бойових дій на Донбасі, сім'я ОСОБА_4 різко переорієнтувала свій бізнес на Молдову, що входить у перелік так званих сірих економічних зон»; 11) «До слова, саме ОСОБА_3 не втомлювався просувати ідею торгово-економічних зв'язків з ОСОБА_6 »; 12) « ОСОБА_7 з росією, за який ми постійно виступаємо, матиме для української економіки лише плюси. Як директор можу сказати, що якщо наш кисневий завод буде рятувати своєю продукцією підприємства росії, то ця вигода для всіх сторін очевидна». Надпис на картинці: «Цитата із posprikaz.ru/ ОСОБА_3 »; 13) «Завершитись це очевидно мало би процедурою відчуження всього цього майна, яке набуте за ці роки агентурою російською, в тому числі бенефіціарами хімічного заводу, в інтересах держави України»; 14) «Дивно, що у Львові прихильники росії нині почувають себе комфортніше, ніж будь-де в країні, адже галичани завжди були головним ворогом кремлівських ідей. Ба більше, ці люди не понесли жодного покарання за свою антиукраїнську діяльність»; 15) «Роками ці люди збагачувались на нашій землі, вели бізнес з окупантами, а гроші спрямовували на просування ідей возз'єднання з агресором. Саме через таких як Бобришов, який будував російський острівок на теренах України, ворог отримав «Казус беллі» для нападу і прийшов їх визволяти»;
- зобов'язати ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» видалити відео під назвою «Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові? |ЗМОВИ», тривалістю 17 хв. 05 секунд, що опубліковане ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на сторінці власного облікового запису (акаунту) на YouTube-каналі «Телеканал НТА» за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share;
- зобов'язати ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» спростувати поширену про ОСОБА_1 недостовірну інформацію протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили даним рішенням суду у такий же спосіб, у який вона була поширена, шляхом опублікування на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на сторінці власного облікового запису (акаунту) на YouTube-каналі «Телеканал НТА» відео із спростуванням наступного змісту: «Спростування: ІНФОРМАЦІЯ_1 » опублікувало на сторінці YouTube за Інтернет адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 . Поширена в наведеному відео інформація про ОСОБА_1 не відповідає дійсності та є недостовірною. Просимо вибачення за поширення такої недостовірної інформації».
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 14.05.2023 ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» опублікувало на сторінці YouTube за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », тривалістю 17 хв. 05 секунд, чим поширив недостовірну інформацію про позивача. Недостовірна інформація про ОСОБА_1 поширена відповідачем шляхом публікації відеозапису на веб-ресурсі відеохостингу YouTube, в результаті чого на час подання позову наведений відеозапис отримав 1091 перегляд і 10 коментарів, що доводиться роздруківками фрагментів веб-сторінки за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи, що на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на канал Відповідача «Телеканал НТА» підписано 261 тисяча користувачів, то наведена вище недостовірна інформація може бути поширена серед значно більшої кількості осіб. Позивач зазначає, що відповідач в наведеному відео поширив неправдиву (недостовірну) інформацію про нього, яка є негативною. В наведеному вище відео відповідач безпідставно, без належного обґрунтування та з використанням непідтверджених доказами фактів звинувачує ОСОБА_1 у неправомірній поведінці та інших злочинах, тоді як, згідно зі ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Непоправної шкоди діловій репутації ОСОБА_1 завдають упереджені, засновані на домислах, неправдиві та без будь-яких доказів твердження щодо того, що гроші позивач спрямовував на просування ідей возз'єднання з агресором, що саме через таких, як Бобришов, який будував російський острівок на теренах України, ворог отримав «Казус беллі» для нападу і прийшов їх визволяти. Поширення відповідачем недостовірної інформації щодо діяльності ОСОБА_1 істотно шкодить його діловій репутації, оскільки суттєво впливає на професійну оцінку його діяльності як керівника, так і очолюваного ним товариства (як учасників суспільних відносин).
Окрім цього, відповідач, поширюючи недостовірну інформацію з цинічним використанням надзвичайно складної ситуації, яка склалась у відносинах між Україною та російською федерацією (фактичне перебування у стані війни, оголошення воєнного стану в Україні), використовуючи настрої людей через війну в країні та знаючи, що «Канал НТА» переглядають жителі Львівської області, безпідставно звинувачує ОСОБА_1 у антиукраїнській діяльності, тим самим роблячи його ворогом українського народу та ціллю для активістів і радикально налаштованих осіб, наражаючи його життя, здоров'я і майно на небезпеку, про що свідчить загальна тема відео під назвою: «Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові?», а також поширення неправдивої інформації про позивача на фоні змонтованих коротких відео бойових дій, військової техніки, відео міста Москви та на фоні вирізаних з контексту і змонтованих, нічим не підтверджених, коротких повідомлень окремих осіб, чиї повідомлення подаються, як думки спеціалістів чи експертів, що на загальному фоні та темі поширеного відео, надає ще більшого негативного сприйняття поширеної негативної та недостовірної інформації про позивача.
На підставі наведеного ОСОБА_1 просив задовольнити його позов.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09.06.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24.06.2025 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» витрати на правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн.
Рішення та додаткове рішення оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення та додаткового рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції, оцінюючи поширену відповідачем інформацію, яку експерт визначив як фактичні твердження, дійшов висновку, що вона, нібито, відповідає умовам, передбаченим пунктами 1, 3 та 4 частини 1 статті 117 Закону України «Про медіа», і, отже, звільняє відповідача від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності та яка порушує права і законні інтереси позивача. Однак така оцінка є помилковою, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Суд вказав, що поширена інформація має посилання на джерела, а саме на: статтю видання Galinfo під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », статтю у виданні «Високий замок» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », статтю видання « ІНФОРМАЦІЯ_6 » під заголовком «« ІНФОРМАЦІЯ_7 », допис у соціальній мережі «Фейсбук» журналістки «Слідство.Інфо» ОСОБА_8 , посилання на який міститься в спірному відео сюжеті на 13 хв. 53 сек, а також відсилання до www.5.ua на 1 хв. 27 сек. та 4 хв. 16 сек. сюжету відео, статтю під заголовком « ОСОБА_9 вимагає перевірити обставини нагородження представника «руського міра» ОСОБА_10 відзнакою на День Львова», опубліковану на ресурсі «Інформаційний портал депутатів Львівської міської ради» lvivrada.gov.ua. Однак у матеріалах справи відсутні належні докази того, що спірна інформація була відтворена саме з таких джерел. Окрім цього, посилання на конкретні джерела у спірному відео сюжеті на 13 хв. 53 сек. наявні лише щодо допису ОСОБА_8 у соціальній мережі «Фейсбук», що не є суб'єктом у сфері медіа, а відсилання до www.5.ua на 1 хв. 27 сек. та 4 хв. 16 сек. опублікованого відео є узагальненим, не містить посилання на конкретну публікацію наведеного медіа за посиланням www.5.ua, не містить цитувань чи контексту та не стосується жодного із зазначених вище фактичних тверджень. Відповідач не надав суду доказів публікації поширеної ним інформації суб'єктом медіа за посиланням www.5.ua, а суд першої інстанції обґрунтував звільнення відповідача від відповідальності тим, що поширена ним інформація опублікована на сторінках інших медіа, на яке відповідач посилається. Тобто, суд першої інстанції свої висновки обґрунтовує тим, що відповідач в опублікованому відео посилається на одне медіа (www.5.ua), а поширену інформацію відтворено з інших медіа, на які немає посилань у опублікованому відповідачем відео. Крім цього, суд не встановив тої обставини, чи такі медіа в інтернеті (Galinfo, «Високий замок», «Захід.нет», допис у соціальній мережі «Фейсбук» журналістки ОСОБА_8 ) взагалі зареєстровані в Україні і вважаються суб'єктами медіа згідно вимог Закону України «Про медіа», що доводить неповне з'ясування судом всіх обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Дані обставини виключають звільнення відповідача від відповідальності на підставі п.1 ч.1 ст. 117 Закону України «Про медіа». У відео відсутнє дослівне відтворення тексту згаданої статті. Навпаки, фрагменти інформації, які стосуються ОСОБА_10 , подаються перефразовано, з додаванням власних суб'єктивних коментарів. Це виключає можливість застосування пункту 4 частини 1 статті 117 Закону України «Про медіа», який передбачає виключно дослівне відтворення публічних виступів чи повідомлень відповідних суб'єктів. Отже, суд першої інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення (факти публікацій іншими ЗМІ), на підставі доказів, дійсність яких перевірити неможливо, неправильно застосував п.1, п.3 та п.4 ч.1 ст. 117 Закону України «Про медіа» та безпідставно зробив висновки, що відповідач звільняється від відповідальності за поширення недостовірної інформації. Не відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції з приводу того, що відповідач не поширював інформацію про вчинення позивачем злочину або будь-якої неправомірної поведінки. Як наслідок, наведена про позивача недостовірна інформація є негативною, тобто такою, в якій відповідно до абз.6 п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, заподіює шкоду його ділової репутації. З огляду на це, викладена інформація очевидно є такою, що порушує особисті немайнові права позивача, а саме честь та гідність особи, які відповідно до ст.297 Цивільного кодексу України є недоторканими і згідно ст.3 Конституції України визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Керуючись вищевказаним тлумаченням понять гідності, честі та ділової репутації, безумовним є факт порушення їх як немайнових прав, які належать позивачу, оскільки відповідач посягає на гідність останнього, викривляючи факти з його минулого, посягає на честь, звинувачуючи його у антиукраїнській діяльності і тим самим спотворюючи його особистість в очах суспільства, та посягає на ділову репутацію, звинувачуючи позивача у тому, що він є колаборантом, адептом русского міра, росіянином, якому належить один з ключових заводів Львова, звинувачення його в тому, що в розпал пандемії завод Бобришових реалізовував свою продукцію за найвищими в Україні цінами, що міська влада виявилась прихильною до проросійського бізнесмена, що він відверто пропагує русский мір у Львові, що мер міста вручив йому медаль і що це відбувається у розпал російсько-української війни та під заклики Бобришова до братання з окупантами. Таким чином, суд першої інстанції проігнорував той факт, що вказані у відео твердження прирівнюються до звинувачень у вчиненні злочинів, помилково визнав, що ці твердження не мають значення для справи та не врахував правові позиції Європейського суду з прав людини та Верховного Суду щодо поширення необґрунтованих звинувачень у злочинах. Таким чином, суд не надав доказам позивача належної оцінки, а натомість визнав достовірними недоведені твердження відповідача, що призвело до встановлення обставин, які не відповідають дійсності. Суд допустив порушення принципу об'єктивного та повного дослідження доказів, що передбачений ст.89 ЦПК України, а також принципу верховенства права та презумпції невинуватості. Щодо посилання суду першої інстанції на рішення Господарського суду Львівської області від 22.08.2024 у справі №914/855/24 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025, такі посилання суду першої інстанції є необґрунтованими та неправомірними, з огляду на наступне. ОСОБА_3 , хоч і є кінцевим бенефіціарним власником АТ «Львівський хімічний завод», але не був стороною та не залучався до участі у господарській справі №914/855/24. У зв'язку з цим, висновки господарських судів не можуть мати преюдиційного значення у розумінні частини 5 статті 82 ЦПК України. Більше того, у господарській справі предметом судового розгляду та захисту були виключно права та інтереси юридичної особи - АТ «Львівський хімічний завод», а не особисті немайнові права ОСОБА_11 , як фізичної особи. Це принципово різні категорії справ, з різними предметами доказування та суб'єктами правовідносин. Судом першої інстанцій не застосовано ч.4 ст.183 ЦПК України. Заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат від 16.06.2025 у справі №463/2848/24 суд першої інстанції мав повернути відповідачу без розгляду, оскільки відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, що є підставою для застосування правових наслідків, передбачених ЦПК України (доводиться доданою до матеріалів справи Відповіддю №12131974 від 20.06.2025 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС). Судом не враховано і тієї обставини, що заявлені відповідачем судові витрати в розмірі 100 000,00 грн та стягнуті судом витрати в розмірі 50 000,00 грн є неспівмірними із складністю справи, що має місце їх явне завищення та частина витрат не пов'язана з розглядом справи. Отже, за наведених вище обставин, Заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат від 16.06.2025 у справі №463/2848/24 суд першої інстанції мав повернути відповідачу без розгляду, але в порушення наведених вище процесуальних норм цього не зробив, що призвело до неправильного вирішення справи щодо стягнення судових витрат з позивача. Завищений розмір судових витрат не може бути санкцією за подання позову і не може бути спрямований на безпідставне збагачення сторони. Судом першої інстанції не застосовано і висновків, що наведені у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/15357/17, згідно яких суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою, з урахуванням всіх аспектів і складності справи, та може дійти висновку, що справедливим та співрозмірним буде зменшення їх розміру.
Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 09.06.2025 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Скасувати додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24.06.2025 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні з позивача судових витрат на правову (правничу) допомогу.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній, представник ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» - Кравчук П.І. заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду та додаткове рішення таким вимогам відповідають.
Встановлено, що 14.05.2023 ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» опублікувало на сторінці YouTube за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share відео під назвою «Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові? |ЗМОВИ», тривалістю 17 хв. 05 секунд.
В опублікованому на сторінці YouTube відео (відеофайл: Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові_ _ЗМОВИ; посилання: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share) наведено наступну інформацію, яку ОСОБА_1 просить спростувати:
1) Час на відео: 2:54, голос за кадром: «Діяльність російської общини фінансував її ж голова та засновник - ОСОБА_3 , етнічний росіянин».
2) Час на відео: 3:17, голос за кадром: «Бобришов утримував і скандальну газету. Про що з гордістю розповідав російським журналістам у статті про руських людей, які живуть в недружньому краї. Бобришов ще й обґрунтував свою проросійську позицію».
3) Час на відео: 3:33, голос за кадром читає надпис на картинці: «Як говорив імператор ОСОБА_5 : «Росія має двох союзників - російська армія і флот». А у нас є єдина родина. Білорусь-росія-Україна, яку розвалили і яку треба відновлювати. По суті ми один народ, одна сім'я. І коли стає зовсім погано, то остання надія - на сім'ю. Отже, порушену сім'ю треба відновлювати, включати «голос крові». Надпис на картинці: «Цитата із posprikaz.ru/ ОСОБА_3 »
4) Час на відео: 4:02, голос за кадром: «Про це Бобришов заявив у 2014-му, якраз напередодні анексії Криму. Виглядає наче він готував плацдарм для окупантів».
5) Час на відео: 4:20, голос за кадром: «А гроші на проросійську агітацію акумулював з Львівського хімічного заводу, який приватизував ще у 90-х роках».
6) Час на відео: 8:53, голос за кадром: «І це після кількох років українсько-російської війни та закликів Бобришова до братання з окупантами».
7) Час на відео: 9:06, мова журналістки ОСОБА_12 : «Це нагородження відбувається у розпал … та заклики Бобришова до братання з окупантами».
8) Час на відео: 9:18, мова журналістки ОСОБА_12 : «А головне, що допоки український бізнес відмовлявся від торгово-економічних зв'язків з росією та бойкотував ворожі товари, власники Львівського хімічного заводу продовжували співпрацю з агресором».
9) Час на відео: 10:23, голос за кадром: «Тож не дивно, що у 2000-х Бобришов відкрито експортує продукцію ЛХЗ до Росії».
10) Час на відео: 11:42, голос за кадром: «Співпрацю в наступні роки, на думку експертів, приховували, адже після початку бойових дій на Донбасі, сім'я ОСОБА_4 різко переорієнтувала свій бізнес на Молдову, що входить у перелік так званих сірих економічних зон».
11) Час на відео: 13:03, голос за кадром: «До слова, саме ОСОБА_3 не втомлювався просувати ідею торгово-економічних зв'язків з Росією».
12) Час на відео: 13:13, голос за кадром, який читає надпис на картинці: «Союз з росією, за який ми постійно виступаємо, матиме для української економіки лише плюси. Як директор можу сказати, що якщо наш кисневий завод буде рятувати своєю продукцією підприємства росії, то ця вигода для всіх сторін очевидна». Надпис на картинці: «Цитата із posprikaz.ru/Анатолій Бобришов».
13) Час на відео: 15:43, мова іншої особи, юриста ОСОБА_13 : «Завершитись це очевидно мало би процедурою відчуження всього цього майна, яке набуте за ці роки агентурою російською, в тому числі бенефіціарами хімічного заводу, в інтересах держави України».
14) Час на відео: 16:05, мова журналістки ОСОБА_12 : «Дивно, що у Львові прихильники росії нині почувають себе комфортніше, ніж будь-де в країні, адже галичани завжди були головним ворогом кремлівських ідей. Ба більше, ці люди не понесли жодного покарання за свою антиукраїнську діяльність».
15) Час на відео: 16:22, мова журналістки ОСОБА_12 : «Роками ці люди збагачувались на нашій землі, вели бізнес з окупантами, а гроші спрямовували на просування ідей возз'єднання з агресором. Саме через таких як Бобришов, який будував російський острівок на теренах України, ворог отримав «Казус беллі» для нападу і прийшов їх визволяти».
Поширення зазначеної інформації ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» відбулось шляхом розміщення наведеного вище відеозапису на веб-ресурсі відеохостингу YouTube на сторінці облікового запису (акаунту) відповідача на YouTube-каналі «Телеканал НТА» за Інтернет адресою: https://www.youtube.com/live/AL0CrLSTzDA?feature=share.
Факт поширення цієї інформації відповідачем, як і факт приналежності облікового запису (акаунту) на YouTube-каналі «Телеканал НТА» ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» сторонами не оспорюється.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).
Разом із тим, згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.
Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18).
Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 (пункт 6.18).
Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.
У постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 760/23818/20 (провадження № 61-2235св22) зазначено, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
У постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 203/360/20 (провадження № 61-17422св20) зазначено, що законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
Для того щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів (див. постанову Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 757/10886/20-ц).
Отже, за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76, частини першої статті 77 та статті 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З матеріалів справи вбачається, що 27.12.2024 Київським відділенням Львівського НДІСЕ складено Висновок експерта №2804-Е за результатами проведення судового лінгвістичного семантико-текстуального дослідження мовлення.
Відповідно до Висновку експерта №2804-Е за результатами проведення судового лінгвістичного семантико-текстуального дослідження мовлення у наданих текстових матеріалах (роздруківка від 10.07.2024 тексту відео під назвою «Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові? ЗМОВИ») відсутні заклики до будь-яких дій (пункт 1 розділу «Висновки»).
За пунктом 2 розділу «Висновки» у наданому текстовому матеріалі (роздруківка під 10.07.2024 тексту відео під назвою «Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові? ЗМОВИ») наявна інформація позитивного характеру щодо керівника акціонерного товариства «Львівський хімічний завод» ОСОБА_14 у таких висловлюваннях (список).
У пункті 3 розділу «Висновки», зазначено, що у наданому текстовому матеріалі (роздруківка під 10.07.2024 тексту відео під назвою «Як прихильник росії досі веде бізнес у Львові? ЗМОВИ») наявна інформація негативного характеру щодо керівника акціонерного товариства «Львівський хімічний завод» ОСОБА_14 та наведений перелік висловлювань у формі оціночних суджень та у формі фактичних тверджень.
Проаналізувавши пункт 3 розділу «Висновки» Висновку експерта №2804-Е за результатами проведення судового лінгвістичного семантико-текстуального дослідження мовлення та зміст заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановив, що серед наведеного у позовній заяві переліку фраз, які позивач вимагає спростувати, лише чотири фрази експертом визначені такими, що висловлені у формі фактичних тверджень, а саме:
1) «Діяльність російської общини фінансував її ж голова та засновник - ОСОБА_3 , етнічний росіянин».
5) «А гроші на проросійську агітацію акумулював з Львівського хімічного заводу, який приватизував ще у 90-х роках».
6) «І це після кількох років українсько-російської війни та закликів ОСОБА_4 до братання з окупантами».
15) «Роками ці люди збагачувались на нашій землі, вели бізнес з окупантами, а гроші спрямовували на просування ідей возз'єднання з агресором. Саме через таких як Бобришов, який будував російський острівок на теренах України, ворог отримав «Казус беллі» для нападу і прийшов їх визволяти».
Інші частини сюжету експертом визначені оціночними судженнями або не визначені, як фактичні твердження, тому такі не підлягають перевірці на достовірність і їх не можна спростувати.
Вирішуючи спір, районний суд дослідив також: статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », опубліковану 05.10.2010 виданням Galinfo, Інформаційний портал депутатів Львівської міської ради lvivrada.gov.ua із статтею під заголовком « ОСОБА_9 вимагає перевірити обставини нагородження представника «руського міра» А. Бобришова відзнакою на День Львова», статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_8 », статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_7 », опубліковану 07.05.2018 виданням «Захід.нет», статтю під назвою «Підприємець, якого ОСОБА_15 нагородив «за відданість Україні», активно торгує з Росією», опубліковану 17.07.2018 виданням « ІНФОРМАЦІЯ_9 », та дійшов обґрунтованого висновку, що частково дослівно, а частково у переказі без спотворення суті, спірний сюжет ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» було відтворено із матеріалів, опублікованих іншими медіа значно раніше, а саме у 2010-2018 році.
При цьому суд встановив, що видання «Вголос» або «Vgolos» є зареєстрованим в Україні медіа (№№ 6346, 6347, 6348 у Реєстрі суб'єктів у сфері медіа, що ведеться Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення). Публікація ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» містить у своєму сюжеті відсилання до сторінки в соціальній мережі «Фейсбук» користувача ОСОБА_8 , яка, як суд встановив, є журналісткою та керівником ресурсу «Слідство.Інфо». Видання «Слідство.Інфо» є зареєстрованим в Україні медіа (№№ 1448, 1449 у Реєстрі суб'єктів у сфері медіа, що ведеться Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення). Посилання на журналістку Видання «Слідство.Інфо» ОСОБА_16 міститься в відео сюжеті на 13 хв 53 сек. В спірному відео сюжеті міститься посилання на ресурс www.5.ua. Цей ресурс теж є зареєстрованим в Україні медіа (№№ 3448, 3449 у Реєстрі суб'єктів у сфері медіа, що ведеться Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення. Посилання на www.5.ua міститься на 1 хв 27 сек та 4 хв 16 сек сюжету відео. Стаття під заголовком « ОСОБА_9 вимагає перевірити обставини нагородження представника «руського міра» ОСОБА_10 відзнакою на День Львова» була опублікована на ресурсі «Інформаційний портал депутатів Львівської міської ради» lvivrada.gov.ua, тобто на урядовому доменному порталі, а також те, що ця стаття вийшла за авторства депутата Львівської міської ради.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Thoma v. Luxembourg» від 29.03.2001 суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не потрібно передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для цього.
Так, згідно з пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 117 Закону України «Про медіа» суб'єкти у сфері медіа та їх працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, забороненої цим Законом, а також інформації, що не відповідає дійсності, порушує права і законні інтереси особи, якщо ця інформація є дослівним або у переказі без спотворення суті відтворенням матеріалів, опублікованих іншим зареєстрованим медіа, або точним за змістом відтворенням оригінальних матеріалів іноземного медіа з посиланням на них; містилася в офіційних повідомленнях або одержана від державних органів, органів місцевого самоврядування (в тому числі іноземних) у письмовій формі, в тому числі була оприлюднена на їхніх веб-сайтах та сторінках на платформах спільного доступу до інформації; є дослівним або у переказі без спотворення суті відтворенням публічних виступів чи повідомлень юридичних осіб, державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, народних депутатів України, кандидатів на виборні посади.
Отже, чинне законодавство, в окремих випадках, звільняє суб'єктів у сфері медіа та їх працівників від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до пунктів 1, 3, 4 ч. 1 ст. 117 Закону України «Про медіа» ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» не несе відповідальності за поширення інформації, яку позивач у позовній заяві вимагає спростувати, і яка експертом визначена як фактичне твердження, а саме: «Діяльність російської общини фінансував її ж голова та засновник - ОСОБА_3 , етнічний росіянин», «А гроші на проросійську агітацію акумулював з Львівського хімічного заводу, який приватизував ще у 90-х роках», «І це після кількох років українсько-російської війни та закликів ОСОБА_4 до братання з окупантами», «Роками ці люди збагачувались на нашій землі, вели бізнес з окупантами, а гроші спрямовували на просування ідей возз'єднання з агресором. Саме через таких як Бобришов, який будував російський острівок на теренах України, ворог отримав «Казус беллі» для нападу і прийшов їх визволяти».
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив наведені ОСОБА_1 паралелі із кримінальною відповідальністю за вчинення таких злочинів, як державна зрада, колабораціонізм, пособництво агресору тощо, оскільки твердження про вчинення позивачем будь-якого такого злочину у публікаціях ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» відсутні. У жодному із речень, які просить спростувати ОСОБА_1 , не йдеться про вчинення злочину. Суд також врахував правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 02.12.2020 у справі № 127/30294/18 та від 28.09.2022 у справі № 369/11909/20, де вживання слів «кримінальний авторитет», «шахрай», «аферист» Верховний Суд класифікує як оціночні судження, зазначаючи, що їх не можна розцінювати як звинувачення у кримінальному правопорушенні, оскільки такі слова можуть носити склад провокативного забарвлення і можуть мати різні поняття щодо діяльності особи.
Крім цього, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 був кандидатом у депутати на виборах до Львівської міської ради від забороненої в Україні проросійської Партії регіонів, а також помічником Народного депутата О. Голуба від забороненої в Україні проросійської Комуністичної партії.
У Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.
Верховний Су неодноразово звертав увагу, що межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо публічних осіб є значно ширшими, ніж щодо звичайних громадян.
Публічні діячі підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (постанова Верховного Суду від 10.12.2025 у справі № 161/727/25 (провадження № 61-12513св25).
Позивач в силу його публічності відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості і повинен це усвідомлювати.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Разом з цим колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений можливості скористатись своїм правом на відповідь.
Щодо оскарження додатковго рішення суду
Згідно із частиною першою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
У цій справі встановлено, що на підтвердження понесення ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції було надано суду такі докази: Договір про надання правової допомоги від 30.04.2024, укладений між ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» та Адвокатським об'єднанням «Мицик, Кравчук і Партнери», Акт виконаних робіт від 10.06.2025, Рахунок від 13.06.2025. із вказани документів вбачається, що вартість правової допомоги, наданої відповідачу у справі, становить 100 000,00 грн.
Суд першої інстанції, урахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи наявність обґрунтованих заперечень позивача щодо обґрунтованості розміру зазначених витрат, дійшов правильного висновку про необхідність стягнення із ОСОБА_1 на користь ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» 50 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Апеляційний суд погоджується зі здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат та вважає, що підстави для скасування чи зміни оскаржуваного додаткового рішення суду відсутні.
ОСОБА_1 також зазначає, що ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» не має зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІКС, а тому суд першої інстанції мав повернути заяву про ухвалення додаткового рішення без розгляду.
Так, відповідно до ч.4 ст. 183 ЦПК України суд повертає заяву (клопотання, заперечення) її заявнику без розгляду також у разі, якщо вона подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
За змістом ч.6 ст. 14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Згідно з інформацією, наявною у підсистемі «Електронний суд», ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство» дійсно не має зареєстрованого електронного кабінету.
Апеляційний суд зауважує, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №904/8884/21).
Відповідно до ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
З огляду на це колегія суддів погоджується, що заява відповідача про ухвалення додаткового рішення підлягала залишенню без розгляду. Водночас це не спростовує наявності у суду першої інстанції права ухвалити відповідне додаткове рішення з власної ініціативи, навіть за відсутності відповідної заяви учасника справи.
Незастосування судом першої інстанції наслідків, передбачених ч. 4 ст. 183 ЦПК України, не вплинуло на можливість ухвалення додаткового рішення для вирішення питання про розподіл судових витрат, зважаючи на приписи ч.1 ст. 270 ЦПК України.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 09 червня 2025 року та додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 10.04.2026
Головуючий
Судді