07 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 635/2049/22
провадження № 51 - 3531 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
та у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6 ,
його захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022221340000255 від 28 вересня 2022 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Баку Республіки Азербайджан, вірменина, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за ст. 111-1 ч. 5 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Харківського районного суду Харківської області від 09 грудня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Харківського районного суду Харківської області від 09 грудня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 111-1 ч. 5 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 10 років, з конфіскацією майна.
На підставі ст. 72 ч. 5 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання його попереднє ув'язнення з 04.10.2022 року по 07.10.2022 року включно, з 04.01.2023 року по 05.01.2023 року включно, з 24.01.2023 року по 04.12.2023 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
На підставі ст. 72 ч. 7 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання його перебування під цілодобовим домашнім арештом з 08.10.2022 року по 03.01.2023 року з розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Визначено початок строку відбування покарання ОСОБА_6 та до набрання вироком законної сили йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Прийнято рішення щодо застави у розмірі 214 720 гривень, яку повернуто заставодавцю ОСОБА_8 , а також щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні та речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи на тимчасово окупованій території с. Борисівка Харківського району Харківської області, у невстановлений досудовим розслідуванням час, проте не пізніше 26 липня 2022 року, діючи умисно та свідомо, реалізуючи свій раніше виниклий злочинний умисел, направлений на колабораційну діяльність з країною-агресором Російською Федерацією, будучи громадянином України, добровільно зайняв посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, а саме посаду старости с. Борисівка, Харківського району, Харківської області.
В подальшому, 26 червня 2022 року ОСОБА_6 , перебуваючи на території
с. Борисівка, Харківського району, Харківської області, в якості активного учасника спільно з військовою посадовою особою незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території, а саме військовослужбовцем збройних сил Російської Федерації з позивним « ОСОБА_9 », прийняв участь в організації та проведенні заходу, під час якого було оголошено про призначення ОСОБА_6 на посаду старости с. Борисівка, Харківського району, Харківської області, після чого останній оголосив про початок виконання своїх повноважень.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Захисник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ст. 111-1 ч. 5 КК України, та вважає, що суди попередніх інстанцій допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування судових рішень. Зазначає, що суди надали невірну оцінку діям ОСОБА_6 в умовах окупації російськими військовими с. Борисівка у 2022 році, якого двічі затримували, утримували в підвалі, де здійснювали на нього фізичний та психологічний тиск, і суди належним чином не обґрунтували в судових рішеннях яким чином його допомога мешканцям окупованого села, яку він здійснював як до, так і під час окупації, може свідчити про його умисел на колабораційну діяльність з країною-агресором. Також указує на те, що 26 червня 2022 року ОСОБА_6 добровільно не погоджувався на зайняття посади старости, як про це зазначено у вироку, проте він і не міг заперечувати проти оголошення його «старшим» російським військовослужбовцем з позивним « ОСОБА_9 » в умовах оточення мешканців села іншими російськими військовими, озброєними автоматами, оскільки боявся втретє потрапити на «яму». Вказує на вибірковість наведених у вироку показань свідків та його необґрунтованість в тому, чому одні з них враховані, а інші, які виправдовують ОСОБА_6 , - відхилені та взагалі не відображені у вироку суду. За таких обставин захисник вважає, що вирок та ухвала не відповідають вимогам ст. 370, 374, 419 КПК України, оскільки в них відсутнє належне їх обґрунтування щодо винуватості ОСОБА_6 , а тому вони підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від інших учасників судового провадження не надходило.
Учасникам судового провадження повідомлено про час та місце касаційного розгляду. Заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали її обґрунтованою та просили її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до статті 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Частиною 5 статті 111-1 КК України передбачена, зокрема, відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Окупаційна адміністрація Російської Федерації - це сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг (п. 6 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.
Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки з управління чи розпорядження державним, колективним або приватним майном.
У складі вказаного злочину важливим для кваліфікації є місце його вчинення - тимчасово окупована територія України, добровільність дій особи, яка обвинувачується у його вчиненні, а також чітке визначення посади і незаконного органу влади, створеного на такій тимчасово окупованій території, в якому особа зайняла посаду з відповідними обов'язками.
Добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність дій особи згідно статей 39, 40 КК України.
Не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ст. 39 ч. 1 КК України).
Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ст. 40 ч. 1 КК України)
За результатом розгляду обвинувального акту в цьому кримінальному провадженні Харківський районний суд Харківської області вважав доведеним винуватість ОСОБА_6 у тому, що він не пізніше 26 липня 2022 року добровільно зайняв посаду старости, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, створених на тимчасово окупованій території с. Борисівка, Харківського району, Харківської області, на підставі чого постановив обвинувальний вирок 09 грудня 2024 року.
Захисник ОСОБА_7 , не погодившись із висновком суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 за ст. 111-1 ч. 5 КК України, вважаючи вирок таким, що не відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок суду першої інстанції, а кримінальне провадження закрити на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Захисник в апеляційній скарзі зазначив доводи, більшість з яких аналогічна доводам його касаційної скарги, де вказував про те, що висновки суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111-1 ч. 5 КК України не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження, і без належного з'ясування дійсних обставин події.
Зокрема захисник вказував на невідповідність вироку суду вимогам ст. 374 ч. 3 п. 2 КПК України, оскільки в ньому відсутнє формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, так як не зазначено в якому саме незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території ОСОБА_6 згідно висновку суду зайняв посаду старости. При цьому захисник посилався на те, що с. Борисівка Харківської області не є незаконним органом влади в розумінні положень ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за змістом якої будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території і їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Такими незаконними органами можуть бути наприклад мерія, комендатура, сільська рада, військова адміністрація тощо. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини в цій частині, зазначив, що надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та відповідно про правову кваліфікацію є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду, чого в цьому кримінальному провадженні дотримано не було.
Також захисник указував, що у вироку визнано доведеним зайняття ОСОБА_6 посади, що пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, проте висновок про те, які саме функції він виконував та якими обов'язками був уповноважений у вироку відсутній.
Захисник заперечував правильність оцінки місцевим судом дій ОСОБА_6 як мешканця с. Борисівка, яке було окуповане в 2022 році російськими військами, та указував на те, колабораційна діяльність - це злочин проти основ національної безпеки, а тому наявність у його діях прямого умислу є обов'язковим для доведення наявності в його діях суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 111-1 ч. 5 КК України. Форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення у разі визнання особи винуватою у вчиненні цього злочину також підлягають обов'язковому доказуванню відповідно до ст. 91 ч. 1 п. 2 КПК України. Проте, на думку захисника, у вироку суду відсутні зазначені вище обставини та мотиви суду першої інстанції в цій частині, що виключає наявність у діях ОСОБА_6 складу злочину.
Крім наведеного, захисник указував на відсутність у діях ОСОБА_6 ознаки добровільності, оскільки в умовах окупації с. Борисівка, російські військові затримували його двічі та утримували на «ямі», перший раз протягом місяця, а другий раз протягом тижня. При цьому весь час його перебування під арештом його катували, чинили моральний та фізичний тиск, примушували до співпраці, а через тиждень після того як його відпустили другий раз відбулися так звані збори під дулами автоматів російських військових, де його призначили «старшим» і він, побоюючись втретє потрапити до «ями», промовчав. Судом, на думку захисника, не дано оцінки тому, що ОСОБА_6 , перебуваючи у похилому віці, страждаючи на гіпертонічну хворобу, переживши інфаркт та інсульт, двічі перебував на «ямі», що є психологічним примусом і мало прямий вплив на його подальшу поведінку.
Таким чином захисник не погоджувався з висновком суду першої інстанції про те, що дії ОСОБА_6 були добровільними і він мав можливість відмовитись від його призначення «старшим». Захисник звертав увагу на обстановку в с. Борисівка, яка виникла під час окупації, де місцеві мешканці, в тому числі і ОСОБА_6 , були фактично заручниками окупантів, на атмосферу страху в селі у той час, на масові порушення прав людини, неможливість не підкоритися наказу в зв'язку із загрозою опинитися у «ямі», де проходили тортури та катування.
В обґрунтування такої позиції захисник указував на вибірковий підхід до оцінки показань допитаних у судовому засіданні свідків та їх відображення у вироку без наведення повідомлених ними істотних обставин, які прямо впливають на остаточні висновки щодо обставин подій за участю ОСОБА_6 .
Так, захисник в апеляційній скарзі вказував, що усі свідки сторони захисту, а саме ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 в суді першої інстанції пояснили, що ОСОБА_6 був призначений на зборах старшим, а не старостою, і те, що він допомагав людям з початку війни, зокрема заряджав мобільні телефони, акумулятори, ліхтарі, заготовлював дрова і допомагав з похованням померлих не у зв'язку з призначенням на посаду старшого. Проте суд у вироку не навів обґрунтування того, чому не врахував такі показання цих свідків, а на противагу цьому вважав у вироку такими, що відповідають сукупності встановлених обставин справи, суперечливі показанням свідків обвинувачення ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , четверо з яких самі працювали на окупаційну владу, та стверджували, що ОСОБА_6 був призначений на посаду старости. Свідок обвинувачення ОСОБА_25 , який був депутатом Липетської територіальної громади та разом з керівництвом російської військової адміністрації прибув на збори в с. Борисівка, також підтвердив, що ОСОБА_6 був призначений «старшим», а не старостою, чого місцевим судом також належно враховано не було.
Захисник указував про те, що майже усі свідки як сторони захисту, так і сторони обвинувачення показали в суді, що в умовах окупації відмовлятися від чогось було неможливо через загрозу негативних наслідків для життя та здоров'я, що підтверджує версію захисту щодо неможливості ОСОБА_6 відмовитися від призначення «старшим». Проте суд першої інстанції їх проігнорував та у вироку не навів, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Крім того, захисник заперечував правильність наведених у вироку показань свідка ОСОБА_12 , який начебто підтвердив можливість ОСОБА_6 відмовитися від співпраці з окупаційною владою. Проте, згідно дійсно наданих цим свідком показань у суді ОСОБА_6 не відмовився від призначення саме через побоювання подальшої розправи, що узгоджується з наданими останнім в суді показаннями. Свідок обвинувачення ОСОБА_23 також, на думку захисника, підтвердив показання ОСОБА_6 в частині того, що в «ямі» рідко били по обличчю, а переважно били по тілу, що пояснює відсутність у нього явних тілесних ушкоджень.
Таким чином захисник звертав увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції невірно та неповно відобразив у вироку показання як свідків захисту, так і свідків обвинувачення у кримінальному провадженні, вибірково навівши їх з обвинувальним ухилом, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Заперечував захисник також висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 в якості активного учасника приймав участь у організації та проведенні заходу, під час якого 26 червня 2022 року було оголошено його призначення на посаду старости с. Борисівка, оскільки він не підтверджується жодним доказом. Усі свідки допитані в суді надали свідчення про те, що ОСОБА_6 прийшов на збори разом з іншими мешканцями села, а не приїхав з окупантами, стояв разом з ними, а не з окупантами, і жодним чином не брав участі в організації цього заходу.
Крім того, захисник наводив доводи щодо суперечностей у формулюванні обвинувачення ОСОБА_6 , визнаного судом доведеним, оскільки суд описує одну і ту ж саму подію призначення та заняття ним посади старости с. Борисівка із зазначенням двох різних дат 26.07.2022 та 26.06.2022. Також наводив доводи про те, що у вироку не обґрунтовано яким чином досліджені в суді першої інстанції письмові докази підтверджують вину ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Проте, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК України такі вказані вище доводи апеляційної скарги захисника залишив поза увагою, не надав на них належних відповідей і не навів детального обґрунтування їх відхилення, дійшовши передчасного висновку про законність вироку суду першої інстанції.
Умови окупації, наявність яких у цьому кримінальному провадженні ніким не заперечуються і не оспорюються, самі по собі, за відсутності фізичного тиску, безумовно свідчать про психологічний тиск на осіб, які опинилися під таким впливом, а тому висновки суду про те, що особа, перебуваючи в них, діяла добровільно, особливо в інтересах окупантів та з метою співпрацювати з ними, вимагають бути доведеними поза розумним сумнівом.
При цьому оцінка таких дій особи має бути проведена судом в розрізі можливого застосування положень ст. 39, 40 КК України, які виключають кримінальну протиправність дій особи в умовах крайньої необхідності, фізичного або психологічного тиску, а також із врахуванням положень Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яка регулює питання захисту цивільного населення на окупованих територіях, передбачає загальний захист цивільного населення, яке перебуває під владою окупаційної держави, суворо забороняє фізичне чи моральне катування, тілесні покарання, вбивства, взяття заручників, репресії та залякування.
За відсутності переконливих доказів вини особи у здійсненні колабораційної діяльності в умовах окупації, особливої уваги набуває ретельна оцінка показань безпосередніх свідків події, суперечності у показаннях яких у цьому кримінальному провадженні апеляційним судом усунуті не були.
Прокурор, який брав участь під час перегляду вироку судом апеляційної інстанції, погодився з доводами апеляційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції не навів у вироку в повній мірі показання окремих свідків, і наведені їх показання у вироку не відповідають тим показанням, які ці свідки давали суду під аудіо-відеозапис, у зв'язку із чим вважав, що вирок з цих підстав не відповідає вимогам закону та не заперечував проти скасування вироку суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Вказані обставини мають істотне значення для встановлення наявності чи відсутності в їх діях ОСОБА_6 складу інкримінованого йому злочину, передбаченого ст. 111-1 ч. 5 КК України, а тому висновок суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості вироку суду першої інстанції без ретельного з'ясування і перевірки зазначених вище обставин та усунення наявних суперечностей є передчасним.
За змістом статті404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст.419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
У разі заперечення стороною захисту доведеності винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину при здійсненні апеляційного провадження має бути ретельно перевірено, чи встановив місцевий суд усі обставини, які згідно зі ст.91 КПК України підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, оскільки обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, а протилежне суперечить статтям 17, 373 цього Кодексу.
Отже, гарантоване обвинуваченому право на справедливий суд означає, що в ході апеляційного перегляду не допускається формального підходу до розгляду аргументів сторони захисту, їхнє спростування повинно бути переконливим із наведенням доказів, оцінка яких відповідає ст.94 КПК України.
Недотримання вказаних положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга захисника - задоволенню частково.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України, прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Враховуючи висунуте обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111-1 ч. 5 КК України, суду апеляційної інстанції, в межах перевірки доводів апеляційної скарги, також слід врахувати позицію об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 01 грудня 2025 року (справа № 638/18926/23, провадження № 51-714 кмо 25) щодо критеріїв кваліфікації дій осіб за ст. 111-1 КК України.
Висновки суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів належить викласти в точних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу, а висновки суду за наслідками розгляду не мають містити суперечностей.
Відповідно до вимог ст. 433 ч. 3 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Частиною 6 статті 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, яким є тримання під вартою.
Враховуючи вказані вимоги процесуального закону та те, що ухвала апеляційного суду скасовується, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111-1 ч. 5 КК України, під час дії в Україні воєнного стану, наявні ризики, зазначені у статті 177 КПК України, беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення у контексті цього кримінального провадження, з метою попередження ризику його переховування від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3