09 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 361/10675/24
провадження № 51-719 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 липня 2024 року за № 12024111130001733, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше судимого, останнього разу за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2018 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 7 місяців, звільненого умовно-достроково на підставі ухвали цього суду від 28 квітня 2022 року,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2025 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Вирішено питання щодо початку строку відбування покарання, процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що 09 липня 2024 року приблизно о 09:55, ОСОБА_4 , перебуваючи поблизу будинку № 53-А по вул. Чорних Запорожців у м. Броварах Київської області, діючи в умовах введеного на території України воєнного стану, повторно, з корисливих мотивів, піднявся на четвертий поверх вказаного будинку, підійшов до квартири АДРЕСА_2 , де за допомогою відмички та фольги відімкнув замок вхідних дверей та проник всередину, звідки таємно викрав зарядну станцію «Romozz Portable Power Station AS 1000», вартістю 37644,70 грн, мобільний телефон «Xiaomi» моделі «Redmi 9A» 2/32 Gb, вартістю 1951,51 грн, мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «Redmi Note 7», вартістю 3129,70 грн, зарядні пристрої, загальною вартістю 1113,77 грн, нетбук марки «Asus» моделі «EEE PC Seashel series», вартістю 3710 грн, належні ОСОБА_5 , та покинув місце вчинення кримінального правопорушення, викраденим розпорядився на власний розсуд, тим самим заподіяв ОСОБА_5 майнової шкоди на загальну суму 47549,68 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
Засуджений ОСОБА_4 звернувся до Суду з касаційною скаргою, у якій посилається на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить оскаржене рішення змінити, призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі, застосувавши положення статей 69, 75 КК України.
Вважає, що наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, визнання вини, сприяння досудовому розслідуванню, щире каяття, добровільне відшкодування шкоди, скоєння злочину через скрутне матеріальне становище, труднощі з працевлаштуванням є тими обставинами, що впливають на призначення покарання, однак не були враховані судами.
Мотиви суду
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу
про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Беручи до уваги те, що розгляд кримінального провадження відбувся в порядку ст. 349 КПК України, а також, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 4 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, Суд, керуючись вимогами ст. 433 КПК України, не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.
Доводи касаційної скарги засудженого зводяться до незгоди з призначеним йому покаранням через суворість. Однак така позиція засудженого є необґрунтованою, з огляду на таке.
Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним кримінальному правопорушенню, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Статтею 69 КК України регламентовано, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків визначених цим Кодексом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Хоча у виключних випадках кримінальний закон і передбачає можливість застосування положень ст. 69 КК України, проте лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Це можливо, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі визначеного покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час та після його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.
Крім того, за правилами ст. 75 КК України, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням вищевикладених норм права.
При призначенні покарання ОСОБА_4 суди зважили на ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів проти власності, був звільнений умовно-достроково від відбування покарання у виді позбавлення волі, однак це не призвело до позитивних змін у його особистості, не створило готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, належних висновків не зробив, на шлях виправлення не став, непрацевлаштований, постійного джерела доходу не має, що і призвело знову до вчинення злочину проти власності, має постійне місце проживання, на обліку у лікарів нарколога, психіатра не перебуває, не одружений, утриманців не має, а також на те, що потерпілому відшкодовано завдану шкоду.
Обставинами, які пом'якшують покарання винному, місцевий суд визнав - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обставин, які обтяжують покарання, - не встановлено.
Урахувавши всю сукупність наведених обставин та даних про особу винного, у тому числі й тих, про які йдеться у касаційній скарзі, суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
Що стосується доводів касаційної скарги щодо неврахування інших обставин, на які посилається засуджений, то слід зауважити, що встановлення наявності чи відсутності нових обставин, які впливають на призначення покарання, належить до тих питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку з огляду на положення ст. 368 КПК України. Наведене не є компетенцією касаційного суду з огляду на ст. 433 КПК України.
Стосовно призначення засудженому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом та/або звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, то Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині. Підстави для застосування статей 69, 75 КК України у цьому кримінальному провадженні відсутні.
Хоча у цьому провадженні і встановлено обставини, які пом'якшують покарання відповідно до ст. 66 КК України - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, проте вони не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування статей 69, 75 КК України, суди слушно зауважили про високу суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_4 злочину та його особи, яка полягає у тому, що він на час вчинення правопорушення мав не знятими та не погашеними у встановленому законом порядку дві судимості, на шлях виправлення та перевиховання не став, а знову вчинив тяжкий корисливий злочин в умовах воєнного стану, тобто у період найбільш несприятливих для суспільства часу та обставин.
Суди правильно звернули увагу на те, що з історії судимостей засудженого слідує, що він постійно переконував суд у своєму щирому каятті і виправленні, що враховувалося як пом'якшуючі покарання обставини при призначенні покарань, до нього застосовувалися положення ст. 75 КК України (підставою для чого є переконаність суду у можливості виправлення засудженого без відбування покарання), умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (підставою для чого є переконання суду у тому, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення). Однак, засуджений раз за разом зловживав довірою суду до нього та не виправдовував її, та вкотре вчинив умисний злочин проти власності, що свідчить про його стійку антисоціальну поведінку, спрямовану на задоволення власних матеріальних потреб. З такою позицією судів попередніх інстанцій погоджується і Верховний Суд.
Доводи засудженого ОСОБА_4 щодо суворості призначеного покарання, аналогічні до тих, що вже були предметом перевірки суду апеляційної інстанції за його апеляційною скаргою, з урахуванням конкретних обставин справи та особи винного, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими.
Наведені засудженим обставини, у тому числі мотиви вчинення злочину, визнання вини, сприяння досудовому розслідуванню, щире каяття, відшкодування завданої шкоди потерпілому, стали підставою для призначення йому мінімального покарання за ч. 4 ст. 185 КК України. Разом з тим, не є такими, що істотно знижують суспільну небезпеку вчиненого та особи винного та не свідчать, що призначення більш м'якого покарання за видом чи розміром, у тому числі не пов'язаного з позбавленням волі, або звільнення від відбування покарання з випробуванням сприятимуть досягненню мети покарання - виправленню засудженого.
Висновки судів, з урахуванням обставин цього кримінального провадження, відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості при призначенні покарання.
Апеляційний суд, переглянувши вирок за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , доводи якої аналогічні до тих, що містяться у його касаційній скарзі, ствердив про правильність прийнятого рішення місцевим судом та небезпідставно залишив вирок без зміни.
Оскаржена ухвала є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, зі змісту касаційної скарги убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Ураховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого
слід відмовити.
З цих підстав Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановив:
Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року щодо нього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_6 ОСОБА_3