09 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 576/2895/25
провадження № 51 - 1292 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2026 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 25 березня 2026 року,
встановив:
За вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2026 року ОСОБА_5 засуджено за :
- ч. 2 ст. 1142 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років;
- ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_5 призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років.
За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він будучи військовослужбовцем, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та їх наслідки, з метою завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, в умовах воєнного стану, перебуваючи 15 травня 2025 року в м. Глухів Шосткинського району Сумської області (точного місця досудовим розслідуванням не встановлено), зустрівся з раніше знайомим йому громадянином України ОСОБА_6 , в період часу з 22.14 год. по 22.19 год. повідомив останньому інформацію про місце дислокації відділу внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України, висловивши при цьому своє бажання щодо нанесення вогневого ураження по вказаному об'єкту. Дана інформація з обмеженим доступом та є такою, що не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами.
Крім цього, ОСОБА_5 , перебуваючи на території Сумської області, в період часу з 2022 по 2025 р.р. (точного часу та місця органом досудового розслідування не встановлено), при невстановлених обставинах, без передбаченого законом дозволу, незаконно придбав пістолет з трьома магазинами, 529 патронів калібру 5,45-мм, 56 патронів калібру 9-мм, 2 корпуси гранати та 2 запали до гранати, які зберігав у себе вдома до 21 травня 2025 року. В ході проведення обшуку 21 травня 2025 року в квартирі за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено 45 патронів калібру 5,45-мм, а в гаражному приміщенні № НОМЕР_1 , розташованому по АДРЕСА_2 , яким користувався ОСОБА_5 , виявлено та вилучено пістолет із трьома магазинами, 484 патрони калібру 5,45-мм, 56 патронів калібру 9-мм, 2 корпуси гранати та 2 запали гранати, які останній зберігав без передбаченого законом дозволу.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2026 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на неправильну правову оцінку обставин, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування касаційних вимог зазначає, що розгляд кримінального провадження відбувся у порядку ч. 3 ст. 349 КК. З урахуванням висновку ОП ККС ВС від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17, сторона обвинувачення у касаційному розгляді має надати ухвалу слідчого судді про дозвіл на використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій у іншому кримінальному провадженні щоб виключити істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Також зазначає, що призначене його підзахисному покарання за своїм видом та розміром є явно несправедливим внаслідок своєї надмірної суворості, оскільки суди при ухваленні рішень не врахували належним чином обставини, які пом'якшують покарання, та не застосували положення ст. 69 КК. Також зазначає, що суд апеляційний суд провів судове засідання за участю ОСОБА_5 , без участі захисника.
Перевіривши касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданого до неї судового рішення та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Обов'язковими передумовами можливості здійснення судового розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК є повне визнання винуватості, незаперечення фактичних обставин кримінального провадження, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин інкримінованого злочину, наслідків такого розгляду, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин. Слід звернути увагу, що роз'яснення учасникам судового провадження такого розгляду не повинно мати формальний характер.
Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 349 КПК, якщо обставина, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, відсутні підстави для застосування спрощеної процедури судового розгляду в цій частині.
Як убачається з матеріалів провадження, судом першої інстанції враховано те, що ОСОБА_5 повністю визнав свою вину в інкримінованих йому злочинах, погодився з кваліфікацією вчинених ним діянь, прокурор та захисник не висловили жодних заперечень щодо встановлених обставин, і відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК визнано недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події злочинів та винуватості обвинуваченого у їх вчиненні. Суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження щодо речових доказів, процесуальних витрат та матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з'ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин, добровільність їхньої позиції та роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Крім того, в суді апеляційної інстанції захисником не ставились під сумнів зміст обставин та дослідженні матеріали кримінального провадження, зокрема, щодо ухвали НСРД, а тому його доводи, що суди для досягнення завдання кримінального провадження, а також дотримання належної правової процедури, зобов'язані встановити обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні є не спроможними, адже судами попередніх інстанцій було встановлено протилежне і сторона захисту не ставить під сумнів правомірності застосованої в цьому провадженні скороченої процедури розгляду, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК.
Суд звертає увагу захисника на те, що його посилання у касаційній скарзі на правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17 є безпідставний, оскільки у цьому висновку йдеться про докази які були зібрані неуповноваженими особами та їх неправильної оцінки судом, тоді як захисник ставить питання лише про витребування та долучення доказів, які не досліджувалися судами взагалі та не оспорювалися стороною захисту.
Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених та попередження нових кримінальних правопорушень, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових правопорушень. Згідно з принципами співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Як убачається із оскаржених судових рішень, суди попередніх інстанцій дотримались вимог закону України про кримінальну відповідальність щодо призначення покарання.
З матеріалів касаційного провадження вбачається, що місцевий суд під час призначення ОСОБА_5 виду та розміру покарання врахував характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до тяжких злочинів, спосіб та характер їх вчинення, обставини та відомості щодо особи обвинуваченого, який є військовослужбовцем, за місцем проживання та проходження військової служби характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей, одружений, його стан здоров'я, те, що він на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставинами, які пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а обставин, що обтяжує покарання судом не встановлено.
При цьому, місцевий суд врахував, що ОСОБА_5 має на утриманні двох малолітніх дітей, які потребують його піклування, що не стало стримуючим фактором вчинення умисного тяжкого злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного часу. При цьому останній, будучи не лише громадянином України, а й діючим військовослужбовцем, у надважкий для країни та суспільства період, розголошував інформацію про місце дислокації військового формування, що свідчить про підвищений рівень суспільної небезпеки вчиненого.
Суд дійшов висновку, що достатньою мірою покарання для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень обвинуваченим є покарання у виді позбавлення волі, а тому останньому призначено покарання в межах санкції ч. 2 ст. 1142, ч.1 ст. 263 КК, і застосовано приписи ст. 70 КК та визначено ОСОБА_5 остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим.
За результатом апеляційного перегляду вироку Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2026 року суд апеляційної інстанції не встановив порушень, допущених місцевим судом під час призначення покарання, погодився з його висновками та зазначив мотиви, з яких визнав апеляційну скаргу сторони захисту необґрунтованою.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо призначення ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 1142, ч. 1 ст. 263 КК, вказавши, що районний суд правильно врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер і обсяг вчинених дій та їх наслідки, відомості про особу засудженого, наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин. Підстав для застосування ст. 69 КК колегія суддів апеляційного суду не встановила.
Оцінюючи правильність висновків суду апеляційної інстанції, касаційний суд виходить із того, що за приписами ч. 1 ст. 69 КК суду надано дискреційні повноваження призначити більш м'яке покарання, ніж зазначене в санкції статті за відповідний злочин, виключно за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Це означає, що певні обставини (або їх сукупність) одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі про кримінальну відповідальність: вони визнані судом такими, що пом'якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини цього Кодексу, які визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину в Особливій частині КК, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Обставини чи сукупність обставин, які відповідно до положень ст. 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, як і обставини, що зумовлюють виокремлення в законі про кримінальну відповідальність привілейованих складів злочинів. Ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в обумовленому взаємозв'язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, змістом дій вчиненого кримінального правопорушення та/чи іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку вчиненого та/або небезпечність винуватого. Суд, посилаючись при призначенні покарання на ст. 69 КК, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.
Наведене узгоджується з практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка відображена, зокрема, в постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18 (провадження № 51-3479км20).
Призначення більш м'якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини (з урахуванням даних про особу) у своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було би явно несправедливим.
Водночас, таке рішення суд може ухвалити лише за наявності обґрунтованого переконання в тому, що використання положень ст. 69 КК дозволить досягти кожної із встановлених у законі про кримінальну відповідальність цілей його застосування до винного, що має знайти відповідне переконливе відображення в мотивах постановленого судом рішення.
З урахуванням наведеного, судом апеляційної інстанції обґрунтовано не встановлено підстав для застосування положень ст. 69 КК.
Постановлені у кримінальному провадженні вирок та ухвала є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Із вказаними висновками місцевого та апеляційного судів, суд касаційної інстанції погоджується, не знайшовши у цьому провадженні порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, що тягнуть за собою їх скасування на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з огляду на положення ст. 412 цього Кодексу.
Покарання, призначене засудженому ОСОБА_5 є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, а також попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними в касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 , Суд не знаходить.
Також є необґрунтованими доводи захисникаОСОБА_4 щодо проведення апеляційного розгляду без участі захисника.
Участь захисника у цьому кримінальному провадженні не є обов'язковою, предметом апеляційного розгляду не були питання, пов'язані із погіршенням становища обвинуваченого, захисник, будучи повідомленим про розгляд справи належним чином, не ставив питання про відкладення апеляційного перегляду, а обвинувачений не заперечував проти розгляду апеляційної скарги у відсутність захисника. Отже апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість проводити слухання без участі захисника.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги захисника немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень з мотивів, зазначених у касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 , отже, у відкритті провадження за його касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2026 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 25 березня 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_7