01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 199/8974/23
провадження № 61-7006св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідач- ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 30 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Агєєва О. В., Халаджи О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при перевірці об'єктів нерухомого майна, що перебувають у комунальній власності, позивач встановив, що квартира АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2377366512101), зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондарем М. О. (далі - приватний нотаріус Бондар М. О.) 04 червня 2021 року, зареєстрованого у реєстрі за № 236.
Відповідно до пункту 1.3 зазначеного договору вказана квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 липня 1999 року Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням від 27 липня 1999 року № 5/84-99.
Згідно з пунктом 1.7 Положення про Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 05 жовтня 2016 року № 8/3734, Департамент є органом приватизації житлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра.
Відповідно до інформації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, згідно з архівними відомостями приватизаційних справ інформація щодо передачі у власність громадян шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 , відсутні (лист від 13 вересня 2021 року № 3/9-4182); у книгах реєстрації свідоцтв про право власності, розпоряджень про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , не виявлено.
Зважаючи на те, що свідоцтва про право власності на житло, що видане 27 липня 1999 року Виконкомом міської ради народних депутатів, згідно із розпорядженням від 27 липня 1999 року № 5/84-99, не існує, то квартира АДРЕСА_1 вибула із комунальної власності територіальної громади м. Дніпра поза волею власника.
Зазначені обставини були встановлені у заочному рішенні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2022 року у справі № 199/9435/21, за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння, яким позовні вимоги Дніпровської міської ради було задоволено та витребувано у ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .
Під час виконання зазначеного судового рішення було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить інший особі, а отже витребувати майно у ОСОБА_2 неможливо.
Надалі позивачу стало відомо, що на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2021 року № 236, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Фаст Л. Д., право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 .
Таким чином, на час звернення до суду з цим позовом спірна квартира перебуває у приватній власності ОСОБА_1 .
Посилаючись на те, що спірний об'єкт нерухомого майна належить до комунальної власності; рішення щодо його відчуження власник не приймав, тобто квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння власника поза його волею, Дніпровська міська рада просила суд витребувати у ОСОБА_1 квартиру, розташовану за адесою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 25 вересня 2024 року позовні вимоги Дніпровської міської ради задоволено.
Витребувано у ОСОБА_1 у власність територіальної громади м. Дніпра квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2377366512101.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2377366512101), вибула із власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради поза її волею, а тому спірне нерухоме майно відлягає витребуванню з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь позивача.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 25 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що будинок за адресою:
АДРЕСА_1 , у якому розташована спірна квартира, належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра та зареєстрований за міською радою на підставі рішення виконкому від 10 серпня 1990 року № 492.
04 червня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Бондарем М. О., зареєстрованого у реєстрі за № 236, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2
08 жовтня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Фаст Л. Д., зареєстрованого у реєстрі за № 1630, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , оскільки він не знав і не міг знати, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Дніпровської міської ради поза її волею, крім того, він не міг знати, чи існував спір щодо зазначеного майна.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що задоволення позовних вимог про витребування спірної квартири у ОСОБА_1 , який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У травні 2025 року Дніпровська міська рада звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 25 квітня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16, від 22 березня 2023 року у справі № 202/2752/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 202/3508/20, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо статей 325, 327, 328, 330, 388, 390 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 9, 15, 31 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно з архівними відомостями приватизаційних справ, інформація щодо передачі у власність громадян шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 , відсутня; у книгах реєстрації свідоцтв про право власності, розпоряджень про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , не виявлено.
Зважаючи на те, що квартира АДРЕСА_1 , є об'єктом комунальної власності, рішення щодо відчуження якого Дніпровська міська рада не приймала, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради на підставі статті 388 ЦК України.
Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, зокрема з тих підстав, що витребування спірної квартири у ОСОБА_1 , який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, апеляційний суд не звернув уваги на те, що вибуття майна із комунальної власності поза волею територіальної громади, на підставі неіснуючих документів, унеможливлює користування та розпорядження позивачем спірним нерухомим майном, зокрема передачу такого майна у користування найменш забезпеченим мешканцям територіальної громади, порушує економічні інтереси територіальної громади, а тому втручання у право власності відповідача є виправданим, оскільки здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу.
Надаючи оцінку добросовісності відповідача, апеляційний суд не звернув уваги на те, що згідно з договором купівлі-продажу від 08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 набув у власність спірну квартиру вартістю 521 356, 18 грн, водночас згідно з
е-довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості, вартість квартири АДРЕСА_1 , становить 1 284 926, 52 грн, тобто, відповідач придбав квартиру АДРЕСА_1 , за ціною істотно нижчою від її ринкової вартості; спірне нерухоме майно неодноразово відчужувалося у короткий проміжок часу, що супроводжувалося істотним заниженням його оціночної вартості.
Зазначене викликає обґрунтовані сумніви у добросовісності відповідача, оскільки він не вжив належних заходів для перевірки правомірності неодноразової державної реєстрації права власності протягом короткого часу за іншими особами, не перевірив підстав істотного заниження вартості об'єкта нерухомого майна.
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петушков І. С., у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Відзив мотивовано тим, що посилання позивача на відсутність волі Дніпровської міської ради на передачу квартири АДРЕСА_1 , у приватну власність є необґрунтованими, оскільки матеріали справи містять свідоцтво про право власності від 27 липня 1999 року, видане Виконкомом міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням
від 27 липня 1999 року № 5/84-99, ОСОБА_3 , яке не визнано судами підробленим.
Водночас лист Департаменту житлового господарства Дніпровської міської від 13 вересня 2021 року № 3/9-4182 має лише інформаційний характер та жодним чином не підтверджує, що свідоцтво про право власності є недійсним.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 червня 2024 року у справі № 199/10168/21.
На час придбання нерухомого майна у нього не було сумніву щодо правового статусу квартири, яка перебувала у приватній власності ОСОБА_3 із 27 липня 1999 року та була відчужена ним лише у 2021 році. За цей час Дніпровська міська рада жодних вимог стосовно спірної квартири не заявляла.
Відповідач усе життя збирав кошти на купівлю власної квартири, яка є єдиним його житлом, а тому у разі її витребування він фактично стане безхатченком.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 червня 2025 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Білоконь О. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра цивільну справу № 199/8974/23; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У серпні 2025 року матеріали справи № 199/8974/23 надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням Верховного Суду від 14 листопада 2025 року № 815/0/226-25 у зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Білоконь О. В. призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 листопада 2025 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 04 червня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу від 04 червня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Бондарем М. О., зареєстрованого у реєстрі за № 236, право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , було зареєстроване за ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 30-33).
08 жовтня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Фаст Л. Д., зареєстрованого у реєстрі за № 1630, право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , було зареєстроване за ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 15-18).
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2022 року у справі № 199/9435/21 позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено.
Витребувано у ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2377366512101)
(т. 1 а. с. 19-24).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2024 року заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2022 року (справа № 199/9435/21) скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що на час звернення до суду з позовом (листопад 2021 року) власником спірної квартири був ОСОБА_1 .
Відповідно листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 13 вересня 2021 року№ 3/9-4182, згідно з архівними відомостями приватизаційних справ, інформація щодо передачі у власність громадян шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 , відсутня
(т. 1 а. с. 35).
Згідно з листом КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 30 грудня 2020 року № 15639 будинок АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра та зареєстрований за місцевою радою на підставі рішення Виконкому від 10 серпня 1990 року № 492, про що було видане реєстраційне посвідчення від 18 серпня 1990 року, зареєстроване КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської обласної ради у реєстровій книзі № 23 за реєстровим № 1347 (т. 1 а. с. 34).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).
Згідно зі статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Звертаючись до суду з позовом, Дніпровська міська рада посилалася на те, що будинок АДРЕСА_1 , належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра на підставі рішення Виконкому від 10 серпня 1990 року № 492; квартира АДРЕСА_1 , яка розташована у зазначеному будинку, вибула з володіння власника поза його волею, оскільки рішення про відчуження зазначеної квартири ОСОБА_3 , який надалі відчужив її ОСОБА_2 , Дніпровська міська рада не приймала.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Дніпровської міської ради та, відповідно, наявність правових підстав для витребування спірного нерухомого майна у ОСОБА_1 , який є його останнім набувачем на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2021 року.
Натомість апеляційний суд, установивши, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , оскільки він не знав і не міг знати, що зазначена квартира вибула із власності Дніпровської міської ради поза її волею, а також про те, чи існував судовий спір щодо зазначеного нерухомого майна на час його придбання, дійшов висновку про те, що витребування квартири у відповідача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У касаційній скарзі Дніпровська міська рада посилається на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки вибуття майна із комунальної власності територіальної громади м. Дніпра на підставі неіснуючих документів, тобто поза волею власника, унеможливлює передачу такого майна у користування найменш забезпеченим мешканцям територіальної громади, а тому втручання у право власності ОСОБА_1 є виправданим та здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу.
Перевіривши доводи Дніпровської міської ради, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі
№ 461/12525/15-ц).
За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2021 року.
Факту накладення обтяжень на вказане нерухоме майно, на час укладення зазначеного правочину, суд не встановив.
Судовий спір щодо витребування у попереднього власника ( ОСОБА_2 ) квартири АДРЕСА_1 , Дніпровська міська рада ініціювала лише у листопаді 2021 року, тобто на час придбання у власність зазначеної квартири ОСОБА_1 не знав і не міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема й про те, що продавець не мав права відчужувати майно.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що вирішуючи питання про витребування у ОСОБА_1 спірної квартири на підставі статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суд апеляційної інстанції, з урахуванням установлених обставин цієї справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для втручання у мирне володіння майном відповідача, який набув це майно за відплатним договором та не знав і не міг знати про наявність ризиків щодо правового статусу придбаного майна.
Доводи касаційної скарги про те, що надаючи оцінку добросовісності відповідача, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 набув у власність спірну квартиру за ціною 521 356,18 грн, водночас, згідно з е-довідкою про
оціночну вартість об'єкта нерухомості, вартість квартири АДРЕСА_1 , становить 1 284 926,52 грн, є необґрунтованими, оскільки зазначена вартість квартири визначена станом на 08 червня 2023 року в той час, коли відповідач придбав квартиру у 08 жовтня 2021 року.
Крім того, обставин придбання ОСОБА_1 спірної квартири за істотно нижчою ціною від її дійсної ринкової вартості на час укладення договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2021 року ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд не встановили.
Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування правильного по суті судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів і обставин, яким суд надав належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на те, що постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк