Провадження № 11-сс/803/268/26 Справа № 932/15293/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 квітня 2026 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю
прокурора ОСОБА_6 ,
захисникаадвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі Дніпропетровської області в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 , подану в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 09 січня 2026 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025052390001345 від 12 жовтня 2025 року, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 09 січня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025052390001345 від 12 жовтня 2025 року, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 09 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Із зазначеним судовим рішенням не погодився захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_7 , який, діючи в інтересах ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування ухвали слідчого судді як незаконної та необґрунтованої.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 09 січня 2026 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого, погодженого прокурором, про продовження строку тримання під вартою, а також обрати підозрюваному більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, зокрема у вигляді домашнього арешту або іншого альтернативного запобіжного заходу, а у разі якщо колегія суддів дійде висновку про необхідність застосування запобіжного заходу, - визначити розмір застави у мінімальному розмірі, достатньому для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, захисник зазначає, що клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання під вартою та ухвала слідчого судді не відповідають вимогам кримінального процесуального закону, є формальними за своїм змістом та не містять належного обґрунтування необхідності подальшого застосування до підозрюваного найбільш суворого запобіжного заходу.
Зокрема, на переконання сторони захисту, у матеріалах клопотання відсутні належні та допустимі докази, які б у сукупності свідчили про наявність обґрунтованої підозри саме у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки наведені стороною обвинувачення матеріали лише підтверджують факт настання події, однак не доводять причетність підозрюваного до її вчинення у спосіб, що відповідає стандарту «обґрунтованої підозри» у розумінні практики Європейського суду з прав людини.
Окрім цього, захисник вказує, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, на які послався слідчий та які були покладені в основу оскаржуваної ухвали, є недоведеними, декларативними та не підтверджені жодними конкретними фактичними обставинами. Так, за твердженням захисника, відсутні будь-які об'єктивні дані, які б свідчили про намір підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, незаконно впливати на свідків або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
При цьому захисник наголошує, що саме по собі посилання сторони обвинувачення та суду першої інстанції на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, яке віднесене законом до категорії особливо тяжких, не може визнаватися достатньою та самостійною підставою для продовження строку тримання особи під вартою без наведення конкретних обставин, що підтверджують існування відповідних ризиків.
Також в апеляційній скарзі зазначено, що слідчий суддя не надав належної оцінки даним про особу підозрюваного ОСОБА_8 , який є військовослужбовцем, раніше не судимий, має постійне місце проживання, сім'ю, на утриманні двох малолітніх дітей, а також, за твердженням сторони захисту, співпрацює з органом досудового розслідування та не вчиняв жодних дій, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні.
Окремо захисник звертає увагу на те, що стороною обвинувачення не доведено неможливість застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України, які могли б забезпечити належну процесуальну поведінку останнього, зокрема домашнього арешту або застави, у зв'язку з чим, на думку захисника, застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є передчасним та таким, що не відповідає принципу винятковості цього заходу.
Посилаючись на положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також усталену практику Європейського суду з прав людини, захисник зазначає, що кожне рішення про застосування або продовження строку тримання під вартою повинно бути належним чином мотивованим, ґрунтуватися на ретельній оцінці всіх обставин справи та особи підозрюваного, а не обмежуватися загальними та шаблонними формулюваннями, які фактично дублюють норми кримінального процесуального закону без їх індивідуалізації до конкретної ситуації.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника - адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 та в судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, наполягаючи на її задоволенні з підстав, викладених у ній, позицію прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали кримінального провадження, надані судом першої інстанції, а також перевіривши доводи апеляційної скарги в межах, визначених вимогами ст. 404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За наслідками апеляційного провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За приписами ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, ЄСПЛ повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Оскільки в апеляційній скарзі стороною захисту прямо ставиться під сумнів обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів вважає за необхідне перевірити доводи апеляційної скарги у цій частині.
Разом з тим, з урахуванням положень ч. 1 ст. 194, ст. 199 КПК України, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, на стадії вирішення питання про застосування чи продовження запобіжного заходу суд не вправі досліджувати докази з точки зору їх достатності для визнання особи винною, а повинен перевірити лише наявність обґрунтованої підозри, яка передбачає існування фактів чи інформації, що могли б переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, наданих до суду апеляційної інстанції, підозра ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, ґрунтується на сукупності зібраних у встановленому законом порядку доказів, зокрема протоколах огляду місця події, протоколі затримання підозрюваного, протоколах допиту свідків, даних судово-медичного дослідження, а також інших матеріалах кримінального провадження, які в своїй сукупності та взаємозв'язку свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що саме підозрюваний може бути причетним до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в частині відсутності обґрунтованої підозри не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому колегія суддів приходить до висновку, що на даному етапі досудового розслідування підозра, оголошена ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, є обґрунтованою.
Частиною 1 ст. 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Висновки про наявність ризиків та неможливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
За обставинами даного кримінального провадження ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя особи, а саме умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, який відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та карається покаранням у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
При цьому, характер інкримінованого кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, що за версією сторони обвинувачення полягав у застосуванні вогнепальної зброї та спричиненні потерпілому множинних вогнепальних поранень у життєво важливі органи, а також наслідки у вигляді настання смерті потерпілого, свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності інкримінованого діяння, що обґрунтовано враховано слідчим суддею при вирішенні питання про продовження строку застосування запобіжного заходу.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. CzechRepublic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Колегія суддів зауважує, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Окрім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Отже, з огляду на специфіку інкримінованого кримінального правопорушення, яке відноситься до злочинів проти життя особи, враховуючи обставини його вчинення, які за версією сторони обвинувачення пов'язані із застосуванням вогнепальної зброї та спричиненням потерпілому смертельних тілесних ушкоджень, особу підозрюваного ОСОБА_8 , який є військовослужбовцем, а також з урахуванням того, що у кримінальному провадженні наявні свідки, у тому числі особи, які перебувають з підозрюваним в одному підрозділі та підлягатимуть допиту під час подальшого досудового розслідування і судового розгляду, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для констатації існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час не зменшились та продовжують існувати.
При цьому, апеляційний суд враховує, що відповідно до положень ч. 4 ст. 95 КПК України суд має право обґрунтовувати свої висновки виключно на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, а відтак ризик незаконного впливу на свідків зберігає свою актуальність не лише на стадії досудового розслідування, а й до моменту безпосереднього дослідження судом їх показань.
Апеляційний суд також зазначає, що доводи апеляційної скарги у частині спростування наявності зазначених ризиків носять загальний характер, не містять посилань на конкретні обставини, які б об'єктивно свідчили про їх відсутність або істотне зменшення, та фактично зводяться до незгоди сторони захисту з правовою оцінкою, наданою слідчим суддею.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що на даний час досудове розслідування не завершено, у зв'язку з необхідністю проведення ряду слідчих та процесуальних дій, зокрема отримання висновків судово-медичних, балістичних та психіатричних експертиз, а також виконання вимог ст. 290 КПК України, що об'єктивно перешкоджає завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до положень ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою подається стороною обвинувачення у встановлений законом строк та підлягає розгляду слідчим суддею за правилами, передбаченими для застосування запобіжного заходу, із перевіркою наявності обґрунтованої підозри та ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, врахувавши фактичні обставини кримінального провадження, характер та тяжкість інкримінованого діяння, стадію досудового розслідування, а також наявність ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законом, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 , а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали з наведених у апеляційній скарзі мотивів колегія суддів не вбачає.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині можливості застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, у тому числі не пов'язаного з триманням під вартою, а також визначення розміру застави, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до положень ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, при цьому тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може застосовуватися лише у разі, якщо прокурором доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти відповідним ризикам.
Згідно з вимогами ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування чи продовження запобіжного заходу суд зобов'язаний враховувати, зокрема, тяжкість та характер інкримінованого кримінального правопорушення, вік та стан здоров'я підозрюваного, його сімейний і майновий стан, наявність постійного місця проживання, репутацію та інші обставини, що характеризують особу.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою застосовується як виняток у разі, якщо прокурор доведе, що більш м'які запобіжні заходи є недостатніми для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а положення ч. 4 цієї статті передбачають право суду не визначати розмір застави, зокрема у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства.
Колегія суддів звертає увагу, що у даному кримінальному провадженні підозрюваному інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину проти життя особи, пов'язаного із застосуванням вогнепальної зброї та спричиненням смерті потерпілого, що саме по собі свідчить про підвищений рівень суспільної небезпечності інкримінованого діяння та обґрунтовано враховано слідчим суддею при вирішенні питання про вид запобіжного заходу.
Оцінюючи можливість застосування до підозрюваного ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів, таких як особисте зобов'язання, особиста порука чи домашній арешт, колегія суддів виходить із того, що з урахуванням встановлених у кримінальному провадженні ризиків, зокрема ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків, а також перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, такі заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
При цьому колегія суддів враховує, що характер взаємовідносин підозрюваного із можливими свідками у справі, частина з яких перебуває з ним в одному військовому підрозділі, об'єктивно створює передумови для потенційного впливу на них у разі перебування підозрюваного поза умовами ізоляції, що не може бути нівельовано застосуванням більш м'яких запобіжних заходів.
Що стосується доводів апеляційної скарги про можливість визначення розміру застави, колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 4 ст. 183 КПК України у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства, суд, враховуючи обставини кримінального правопорушення та наявні ризики, має право не визначати розмір застави.
З огляду на те, що інкриміноване ОСОБА_8 кримінальне правопорушення є насильницьким, спричинило особливо тяжкі наслідки у вигляді смерті потерпілого, а також з урахуванням встановлених ризиків, які на даний час не зменшилися, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про відсутність підстав для визначення розміру застави як альтернативного запобіжного заходу.
Таким чином, з урахуванням сукупності наведених обставин, колегія суддів вважає, що застосування до підозрюваного ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів, у тому числі застави, не забезпечить досягнення мети застосування запобіжного заходу, визначеної ст. 177 КПК України, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги захисника - адвоката ОСОБА_7 .
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 199, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд, -
апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 , подану в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 09 січня 2026 року, якою продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 09 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: