09 квітня 2026 року
м. Київ
справа №400/3953/25
адміністративне провадження № К/990/11743/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Юрченко В.П.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 у справі №400/3953/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» 15.03.2026 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 у справі №400/3953/25, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд ухвалою від 23.03.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 , залишив без руху з мотивів її невідповідності вимогам пункту 4 частини другої, частини четвертої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), запропонувавши скаржнику у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали усунути недоліки касаційної скарги та надати: 1) уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо підстав касаційного оскарження, зокрема, пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 та пунктів 1, 4 частини другої статті 353 КАС України має бути викладено з урахуванням роз'яснень, наданих Верховним Судом; 2) документ про сплату судового збору в розмірі 6304,00грн за подання касаційної скарги у цій справі.
У зв'язку з наявністю у ОСОБА_1 офіційної електронної адреси та електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», копія ухвали від 23.03.2026 була направлена останній в електронній формі за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» електронний документ (ухвала суду від 23.03.2026) доставлено в електронний кабінет ОСОБА_1 24.03.2026 о 22:11год.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» 03.04.2026 до Верховного Суду подано:
- квитанцію №1.602612557.1 від 03.04.2026 про сплату судового збору в розмірі 6304,00грн за подання касаційної скарги у цій справі;
- редакційно уточнену касаційну скаргу на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 у справі №400/3953/25 в якій скаржник, як на підстави касаційного перегляду спірного у цій справі судового рішення посилається на положення пунктів 3 та 4 частини четвертої статті 328, пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 353 КАС України, обґрунтування яких є аналогічними тим, що були зазначені в касаційній скарзі та яким Верховним Судом вже надавалась оцінка в ухвалі, зокрема, від 23.03.2026 і які та за своїм змістом, суттю не усувають виявлених недоліків й залишаються неприйнятним з огляду на вимоги статті 328 КАС України.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить наступного.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 цього Кодексу, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Передбачена пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підстава для касаційного оскарження судових рішень пов'язана із випадками порушеннями судами попередніх інстанції норм процесуального права, передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС України. При цьому, у випадку зазначення у касаційній скарзі обґрунтованих доводів про наявність підстав для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд відповідно до частини третьої статті 353 КАС України (обов'язкові підстави) визначення скаржником пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України як самостійної підстави для касаційного оскарження судових рішень може бути прийнятним.
Однак, доводи про не встановлення судом істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі стосуються порушення судом норм процесуального права, які відповідають частині другій статті 353 КАС України, як підстава для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Тобто, доводи про порушення судом норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв'язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним. Доведення наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині одного з висновків суду не може бути підставою для відкриття касаційного провадження в частині іншого висновку з підстав порушення норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
Під час перевірки редакційно уточненої касаційної скарги на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 у справі №400/3953/25 на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 КАС України Верховним Судом установлено, що усуваючи недоліки касаційної скарги, позивач, як на підставу касаційного перегляду спірного судового рішення, посилається на положення пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та наводить обґрунтування аналогічні тим, які було вказано ним при зверненні до суду з касаційною скаргою. Зокрема, скаржник зазначає мотиви незгоди з рішенням суду апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 здійсненим по факту оцінки доказів та фактичних обставин справи, а також стверджує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застування положень пункту 13 частини другої статті 73 Закону України Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються а електронних сигаретах, та пального» в частині того, що відповідальність за продаж підакцизних товарів без ліцензії може застосовуватися тільки за підтвердженням вини та/або умислу платника податків, яка повинна бути явною (на поверхні) та/або доведеною із посиланням на відповідні докази та складу податкового правопорушення. Відсутність сформованої правової позиції Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права, як стверджує скаржник, зумовлює необхідність формування єдиної правозастосовної практики, що має істотне значення для забезпечення принципів правової визначеності, законності та рівності усіх перед законом.
Однак, належного обґрунтування, яке б відповідало обов'язковим умовам касаційного оскарження, визначеним пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, у їх взаємозв'язку, ОСОБА_1 так і не наводить; твердження викладені позивачем у цій касаційній скарзі так і не дають можливості встановити зв'язок між наведеними доводами скаржника та зазначеною ним підставою касаційного перегляду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Вказана скаржником норма (норми) права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування мало ставитися перед судами попередніх інстанцій в межах правових підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на відповіді норми (норму) права стосовно якої відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Скаржник повинен навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Однак, таких умов у їх взаємозв'язку у касаційній скарзі скаржником так і не наведено.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що на цей час у Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна стала й послідовна практика Верховного Суду з питання застосування, зокрема, положень пункту 13 частини другої статті 73 Закону України Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються а електронних сигаретах, та пального».
Довід скаржника про необхідність встановлення усіх обов'язкових елементів складу податкового правопорушення не може ототожнюватися з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, оскільки наведені аргументи фактично стосуються оцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, а не свідчать про наявність прогалини у правозастосовчій практиці чи відсутність правового висновку суду касаційної інстанції.
Такі доводи спрямовані на переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та не може бути підставою для касаційного перегляду судових рішень (рішення).
Посилання скаржника, як на процесуальну підставу касаційного оскарження спірного судового рішення, на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України Верховний Суд повторно визнає неприйнятним, адже доводи про невстановлення судом істотних обставин справи або недослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак, з огляду на вищевикладене, пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником не обґрунтовано і не зазначено, які саме докази залишилися не дослідженими судом попередньої інстанції та на яку саме встановлену обставину це вплинуло, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Суд касаційної інстанції вважає за необхідне роз'яснити скаржнику, що надання неправильної оцінки наявному у матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом у розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону.
Відповідно до частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Зазначеними положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Ураховуючи зазначене вище, Верховний Суд зазначає, що надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону, або доказ, яким не може бути підтверджена певна обставина. Обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.
Доводи скаржника щодо цієї підстави касаційного оскарження фактично полягають в оспорюванні встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи й оцінкою судом доказів у справі, необхідності додатково перевірити та переоцінити докази, визнати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні саме так, як вважає скаржник.
Відповідно ж до частини першої статті 341 КАС України переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Відтак, і незгода з оцінкою судом доказів не може бути підставою касаційного оскарження.
Зі змісту касаційної скарги позивача, а також її редакційних уточнень не вдається за можливе встановити, які саме фактичні обставини у цій справі мають істотне значення для правильного вирішення справи, впливають на умови застосування норм права, але залишилися не встановленими. Як уже зазначалося вище, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка судом встановленого факту, у зв'язку з чим доводи про надання неправильної оцінки доказам, що наявні у матеріалах справи, не можуть розцінюватися як неповне з'ясування судом обставин у справі.
Також Верховний Суд окремо звертає увагу скаржника, що конструкція вищенаведених норм КАС України є такою, що посилання на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень щодо недослідження зібраних у справі доказів, можливе виключно в сукупності з посиланням на пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Якщо скаржник уважає, що судом/судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги має бути направлення справи на новий розгляд.
Більш того, усталеною є позиція Верховного Суду про те, що у випадку зазначення у касаційній скарзі обґрунтованих доводів про наявність підстав для скасування судових рішень (рішення) і направлення справи на новий розгляд відповідно до частини третьої статті 353 КАС України (обов'язкові підстави) визначення скаржником пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України як самостійної підстави для касаційного оскарження судових рішень може бути прийнятним.
Доводи про порушення судом норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв'язку із встановленими обставинами й висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник уважає неправильно вирішеним.
Це обґрунтовується тим, що частина друга статті 353 КАС України стосується порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тобто, вплинуло на умови застосування норм матеріального права.
Однак, у поданій позивачем касаційній скарзі, а також її редакційних уточненнях відсутнє будь-яке обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права у взаємозв'язку із аргументованим посиланням на пункти 1, 2 та/або 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а в межах наведених скаржником доводів, визначені ним підстави (пункти 1 та/або 4 частини другої статті 353 КАС України) не можуть бути самостійною підставою для відкриття касаційного провадження.
За наведених вище обставин Верховний Суд уважає, що обґрунтування касаційної скарги, а також її редакційних уточнень фактично містить лише викладення незгоди з наданою судом попередньої інстанції правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами, опис встановлених у цій справі обставин та їх переоцінки, а також цитування норм податкового законодавства. При цьому скаржник абстрактно зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Утім, такий підхід не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України та, відповідно до статті 341 КАС України, не входить до повноважень Верховного Суду.
Що стосується доводів касаційної скарги та її редакційних уточнень про наявність обставин, визначених пунктом 4 частини четвертої, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 та пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України, наявність яких є підставою для відкриття касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
Керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень судом з'ясовано, що предметом розгляду справи №400/3953/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області є вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.03.2025 №457514290901 на суму штрафної санкції 388909,00грн та від 26.03.2025 №448114290707 на суму штрафної санкції 5100,00грн.
Відкриваючи провадження у справі №400/3953/25, Миколаївський оружний адміністративний суд відніс цю справу до категорії справ незначної складності та дійшов висновку про можливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 31.10.2025 у справі №400/3953/25, задовольнив позов ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу.
Ухвалою від 05.12.2025 суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 у справі №400/3953/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою від 12.01.2026, закінчивши підготовку до розгляду адміністративної справи, суд призначив її до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду у залі судового засідання №10 на 27.01.2026 о 12:00год.
Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві визначено Главою 1 Розділу ІІІ КАС України.
Апеляційний розгляд справи апеляційним адміністративним судом здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції.
Право суду апеляційної інстанції здійснювати судовий розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, регламентовано статтями 310, 311 КАС України.
Відповідно до статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.
Пунктом 7 частини третьої статті 317 КАС України унормовано, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що законодавець прямо визначив, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у випадку, коли така справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, є істотним порушенням норм процесуального права та тягне обов'язкове скасування судового рішення.
Отже, правильне визначення форми позовного провадження є обов'язком суду та має істотне значення для забезпечення процесуальних прав учасників справи, а недотримання таких вимог може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови, що відповідне порушення мало місце та не було усунуте судом апеляційної інстанції.
П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 10.02.2026 у справі №400/3953/25 (прийнятою у відкритому судовому засіданні за участю представника відповідача) рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 скасував та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.10.2025, провів розгляд справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, чим усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
За результатами апеляційного перегляду суд ухвалив нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
За таких обставин допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права були усунуті судом апеляційної інстанції та не вплинули на правильність вирішення справи по суті, а відтак не призвели до неправильного вирішення спору.
Будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, позивач у судове засідання не з'явився та не скористався своїм процесуальним правом заявити будь-які клопотання, у тому числі щодо неправомірності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У зв'язку з наведеним, доводи скаржника щодо наявності підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 та пунктом 2 частини третьої статті 353 КАС України, не знаходять свого підтвердження та є необґрунтованими.
Суд звертає увагу на те, що у разі посилання на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження скаржник зобов'язаний не лише зазначити порушені судами норми процесуального права, але й обґрунтувати, яким чином такі порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у взаємозв'язку з підставами, передбаченими частинами другою та/або третьою статті 353 КАС України.
При цьому скаржник повинен чітко визначити відповідну підставу, передбачену частинами другою та/або третьою статті 353 КАС України, та належним чином обґрунтувати наявність порушень процедури розгляду справи, які відповідно до вимог закону призвели до неможливості встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Водночас у поданій касаційній скарзі скаржником не наведено зазначених умов у їх сукупності та взаємозв'язку, що свідчить про формальний характер посилань на відповідні норми процесуального права та відсутність належного обґрунтування заявленої підстави касаційного оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Суд звертає увагу, що в ухвалі від 23.03.2026 Верховний Суд роз'яснив скаржнику обов'язкові умови, які мають бути зазначені в касаційній скарзі у випадку її подання на відповідній підставі, що дає змогу виокремити чітку правову позицію скаржника. Однак, таких вимог ОСОБА_1 так і не виконала.
Зазначене у сукупності свідчить про формальний підхід скаржника до усунення виявлених недоліків, ігнорування скаржником мотивів і роз'яснень, наданих судом в ухвалі, зокрема, від 23.03.2026 і подання нею уточненої касаційної скарги, яка містить ті ж самі недоліки.
Таким чином, є підстави вважати, що в установлений судом строк недоліки касаційної скарги скаржник в цій частині не усунув, вимоги ухвали про залишення скарги без руху в частині приведення касаційної скарги у відповідність з положеннями пункту 4 частини другої статті 330 КАС України не виконав.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на наведене, подана у цій справі касаційна скарга підлягає поверненню її скаржнику.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 у справі №400/3953/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді І.Я. Олендер
І.А. Гончарова
В.П. Юрченко