09 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 380/22470/23
адміністративне провадження № К/990/41052/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів: Васильєвої І. А., Шишова О. О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 380/22470/23
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (суддя Потабенко В.А.) від 17 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Нос С.П., судді: Кухтей Р.В., Шевчук С.М.) від 16 жовтня 2024 року,
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС щодо не зняття ОСОБА_1 з податкового обліку як фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю, з 03 липня 2017 року до поточної дати;
- зобов'язати ГУ ДПС зняти з 03 липня 2017 року ОСОБА_1 з податкового обліку як фізичну особу, яка займається незалежною професійною діяльністю;
- визнати протиправним та скасувати рішення начальника Львівського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС ОСОБА_2 від 06 вересня 2023 року, оформлене листом від 06 вересня 2023 року вих. № 25907/6/13-01-24-11, яким ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 ) на підставі поданої ним заяви від 11 серпня 2023 року без вих. номера (вх. ГУ ДПС № 48274/6 від 11 серпня 2023 року; далі - заява № 48274/6), відмовлено в укладенні договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - рішення № 25907/6/13-01-24-11);
- зобов'язати ГУ ДПС на підставі заяви № 48274/6 укласти з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 ) договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На обґрунтування своїх вимог покликався на те, що є фізичною особою, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокатом). У зв'язку з досягненням на день звільнення з військової служби 45-річного віку та недостатністю страхового стажу для призначення пенсії за вислугу років, позивач вирішив укласти договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, для чого 11 серпня 2023 року звернувся до ГУ ДПС із відповідною заявою. Однак, ГУ ДПС прийняло рішення, яким відмовило позивачу в укладенні договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Підставою для відмови слугував той факт, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, а отже, на нього не розповсюджується дія частини першої статті 10 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI). Позивач вважає таке рішення протиправним і просить його скасувати, оскільки ще 03 липня 2017 року припинив свою діяльність як самозайнята особа та мав би бути знятий з обліку як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ). Позивач вважає, що також має місце триваюча з 03 липня 2017 року до поточної дати бездіяльність ГУ ДПС щодо незняття його з обліку як фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю. Тому просить суд зобов'язати відповідача зняти ОСОБА_1 з 03 липня 2017 року з податкового обліку як фізичну особу, яка займається незалежною професійною діяльністю. Вважає, що факт припинення ним 03 липня 2017 року індивідуальної адвокатської діяльності та зняття з цієї ж дати з обліку платника ЄСВ підтверджено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року в справі № 1.380.2019.005638 та, відповідно, не потребує доказування в цій справі на підставі частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)..
2. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 17 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року, у задоволенні позову відмовив повністю.
3. Не погодившись з судовими рішеннями, ОСОБА_1 26 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Верховний Суд ухвалою від 20 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження за поданою скаргою на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, встановив строк для подання відзиву. Витребував матеріали справи.
5. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутіна І. В., Шишов О. О.
6. 16 грудня 2024 року ГУ ДПС через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
7. Ухвалою Верховний Суд закінчив підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначив її касаційний розгляд в попередньому судовому засіданні.
8. 07 квітня 2026 року Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 405 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв'язку з ухваленням зборами суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді рішення від 20 лютого 2026 року № 11 "Про визначення Персонального складу судових палат Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду" та введенням до складу судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян судді Дашутіна І. В., який перебуває у складі колегії суддів, що унеможливлює його участь у розгляді справи.
9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2026 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Васильєва І. А., Шишов О. О.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку в ГУ ДПС як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат, свідоцтво № 1458 від 17 грудня 2008 року), дата взяття на облік 16 лютого 2009 року.
11. Право на зайняття адвокатською діяльністю було зупинено згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру» з 18 березня 2022 року у зв'язку з перебуванням позивача на службі в складі Збройних Сил України.
12. 16 січня 2023 року позивач звільнився з військової служби.
13. У зв'язку з досягненням 45-річного віку, недостатністю страхового стажу та для набуття права на призначення пенсії за вислугу років, позивач вирішив укласти договір про добровільну участь, для чого звернувся до ГУ ДПС із заявою № 48274/6.
14. За результатами розгляду такої заяви ГУ ДПС прийняло рішення, оформлене листом № 25907/6/13-01-24-11 від 06 вересня 2023 року, яким відмовило ОСОБА_1 в укладенні договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Підставою для відмови контролюючий орган зазначив, що ОСОБА_1 і надалі перебуває в ГУ ДПС на обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, та сплачує ЄСВ, що унеможливлює укладення з ним договору відповідно до частин першої, сьомої статті 10 Закону № 2464-VI.
15. Вважаючи, що він був знятий з обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, та сплачує єдиний соціальний внесок, ще з 03 липня 2017 року, позивач звернувся з цим позовом до суду.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Розглядаючи справу, суди з'ясували, що спірним в цій справі є факт перебування ОСОБА_1 на обліку у ГУ ДПС. Позивач доводив, що є знятим з обліку з 03 липня 2017 року і така обставина, на переконання позивача, не підлягає доказуванню відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України.
17. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дата 03 липня 2017 року - є датою подання позивачем заяви за формою 8-ОПП. Однак, позивач не подавав до контролюючого органу заяви за формою № 7-ЄСВ, як і інших документів, які є підставою для зняття особи з обліку як платника ЄСВ, станом на день розгляду справи в суді передбачена законодавством позапланова документальна перевірка ОСОБА_1 не проведена. Суди зазначили, що матеріали справи не містять жодних документів, які подавались позивачем для зняття його з обліку як платника єдиного внеску, на якого не поширюється дія Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
18. Відхиляючи посилання позивача на частину четверту статті 78 КАС України, суди виходили з аналізу матеріалів справи та текстуального аналізу рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.005638. Суди зазначили, що предметом позову в адміністративній справі № 1.380.2019.005638 було визнання протиправною та скасування вимоги від 21 листопада 2018 року №Ф-5526-52У про сплату боргу (недоїмки), сформованої Личаківським управлінням ГУ ДПС у Львівській області щодо ОСОБА_1 на суму недоїмки у розмірі 5896 грн. Під час розгляду справи судом не досліджувалось питання зняття позивача з податкового обліку як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Вирішальним натомість був факт припинення чи неприпинення ОСОБА_1 незалежної професійної діяльності. Мотиви, з яких би виходив суд, зазначаючи про 03 липня 2017 року як про дату зняття ОСОБА_1 з податкового обліку в тексті рішення у справі № 1.380.2019.005638 відсутні, процедура зняття ОСОБА_1 з податкового обліку не досліджувалась.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ І ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
19. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права. Звертає увагу на таке.
19.1. Суди попередніх інстанцій порушили вимоги частини четвертої статті 78 КАС України і не врахували висновків Верховного Суду, викладених у низці постанов Верховного Суду. За змістом висновків Верховного Суду преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі; ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту); ці обставини міститься у мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні, ухваленому відповідно до глави 6 ЦПК «Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).
Позивач доводить, що в цій справі встановлена рішенням суду у справі № 1.380.2019.005638 обставина щодо зняття його з податкового обліку з 03 липня 2017 року як самозайнятої особи, має місце вся сукупність п'яти умов для визнання цієї обставини преюдиційною.
19.2. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 44.3 статті 44 ПК України за відсутності висновку Верховного Суду з питання її правильного застосування у подібних правовідносинах в частині обов'язку платника податку забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 статті 44 ПК України, поза межами строку у 1095 днів у правовідносинах, коли є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту зняття платника податків з податкового обліку. Позивач доводить, що після набрання законної сили рішенням суду в справі № 1.380.2019.005638, в якому виправлено описки ухвалою суду від 30 березня 2020 року та ухвалою суду від 06 липня 2020 року, у зв'язку із врегулюванням спірних правовідносин між ним та ГУ ДПС щодо зняття з 03 липня 2017 року з податкового обліку, всі документи, які стосуються здійснення індивідуальної адвокатської діяльності, були знищені у січні 2023 року з огляду на приписи пункту 44.3 статті 44 ПК України, про що позивач повідомив суду. Скаржник вважає, що мав правомірні очікування, що до повторного вирішення цього питання він у правовідносинах з ГУ ДПС повертатись не буде, тому, виходячи з приписів частини першої статті 19 Конституції України, він не може бути примушений зберігати документи, визначені пунктом 44.1 статті 44 ПК України, поза межами строку у 1095 днів, визначеного пунктом 44.3 статті 44 ПК України.
19.3. Як на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, скаржник посилається на те, що встановлені судом першої інстанції обставини не подання документів не ґрунтуються на відповідних доказах. Крім того, суди не зазначили мотивів відхилення наявних в матеріалах справи доказів (відповідь ГУ ДПС №6233/ЗПІ/10/55.5-21 та відзив ГУ ДПС від 29 листопада 2019 року), в яких безпосередньо ГУ ДПС стверджує про зняття позивача з обліку з 03 липня 2017 року. Також вважає, що суди попередніх інстанцій не всім його доводам надали правову оцінку.
20. ГУ ДПС у відзиві на касаційну скаргу висловлює позицію, аналогічну висновкам судів попередніх інстанцій.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Верховний Суд, переглянувши відповідно до частини першої статті 341 КАС України оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та дотримання ними норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
22. Ключовим у цій справі питанням є застосування частини четвертої статті 78 КАС України в контексті наявності/відсутності підстав вважати дату 03 липня 2017 року датою зняття позивача з обліку в ГУ ДПС.
23. Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
24. Питання застосування цієї норми дійсно було предметом неодноразово розгляду Верховним Судом. Верховний Суд висловлював позицію про те, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені (зокрема, але не виключно постанови Верховного Суду України від 23 лютого 2015 року №6-327цс15, Верховного Суду від 28 квітня 2018 року у справі №825/705/17, від 06 березня 2019 року у справі №813/4924/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі №826/198/16, від 12 жовтня 2020 року у справі №814/435/18, від 07 лютого 2022 року у справі №520/14170/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 806/3572/17).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.
Також у цій постанові підтримано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32) про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
25. Водночас зміст наведеної практики Верховного Суду не дає підстав для висновку, що звільнення від доказування, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, має абсолютний і обов'язковий характер.
26. Навпаки, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що, якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Суд не повинен сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ. Для спростування преюдиціальних обставин учасник процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку. Такий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 815/94/16 і підтриманий в низці інших постанов касаційних судів як адміністративної, так і цивільної та господарської юрисдикцій.
27. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2022 року в справі № 9901/88/21 також зазначала, що передбачене наведеною нормою процесуального права звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративний суд не повинен сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших адміністративних, цивільних чи господарських справах, якщо учасник справи доведе зворотне.
28. Отже, посилання скаржника на те, що суди порушили вимогу частини четвертої статті 78 КАС України не знаходить свого підтвердження, адже суди, враховуючи наявність заперечень ГУ ДПС щодо зняття позивача з обліку 03 липня 2017 року, дослідили це питання в загальному порядку і, на підставі наявних в матеріалах цієї справи доказів встановили, що позивач 03 липня 2017 року не був знятий з відповідного обліку. При цьому суди обґрунтовано врахували зміст і характер правовідносин, які перебували на розгляді в межах справи № 1.380.2019.005638 і з'ясували, що процедура зняття позивача з обліку в межах такої справи не була предметом дослідження.
29. Позивач доводив факт зняття його з обліку виключно через вжиття такого словосполучення в рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року в справі № 1.380.2019.005638. Жодних доказів, які б засвідчували цей факт позивач, як особа, яка порушила цей спір і є безпосередньо зацікавленою у доведенні цього факту, не надав.
30. Варто врахувати також усталену практику Верховного Суду про те, що за загальним правилом в адміністративних справах тягар доказування правомірності прийнятого рішення в разі його оскарження в суді покладається саме на суб'єкта владних повноважень, проте покладення такого тягаря доказування на відповідача не звільняє від права та обов'язку позивача - приватної особи - спростувати надані відповідачем докази і тим більше не нівелює передбаченого статтею 2 КАС України принципу офіційного з'ясування обставин у справі.
Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 травня 2025 року у справі № 420/2602/23.
31. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 990/49/23 врахувала висновки, викладені в її постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, і зазначила, що пасивна процесуальна поведінка позивача, яка проявляється винятково у посиланні на визначений процесуальним законом розподіл тягаря доказування між сторонами, а також в ухиленні від спростування доводів та доказів відповідача, в цьому випадку має тлумачитися саме на користь відповідача - суб'єкта владних повноважень.
32. З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати на підставі частини четвертої статті 78 КАС України, що позивач з 03 липня 2017 року знятий з податкового обліку. При цьому вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності ГУ ДПС і зобов'язання його зняти позивача з обліку ґрунтуються саме на тому, що в рішенні суду у справі № 1.380.2019.005638 міститься відповідне посилання. Тобто, позивач не порушує питання того, що він подав достатній і належним чином оформлений пакет документів для зняття його з обліку, але такий не був розглянутий ГУ ДПС у встановленому законодавством порядку. Як вже зазначалося, доказів на підтвердження цих обставин позивач не надав, натомість, суди встановили, що позивач подав лише заяву за формою 8-ОПП, що є недостатнім для зняття його з обліку.
33. Доводи позивача, пов'язані із застосуванням статті 44 ПК України, є безпідставними, оскільки відсутні підстави вважати, що строк у 1095 днів стосується зберігання самозайнятими особами, які провадять незалежну професійну діяльність, документів, поданих для зняття їх з податкового обліку. Чому, на переконання скаржника, пункт 44.3 статті 44 ПК України стосується таких документів, в касаційній скарзі не обґрунтовано.
34. Доводи позивача про порушення судами норм процесуального права Верховний Суд відхиляє, оскільки за змістом частини другої статті 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
35. Крім того, мотивування судового рішення має бути достатнім, а не вичерпним.
36. У своєму рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява № 4909/04) ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року).
37. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ від 01 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), заява № 37801/97).
38. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. До того ж вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови ухвалення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).
39. Яким чином відповідь ГУ ДПС №6233/ЗПІ/10/55.5-21 та відзив ГУ ДПС від 29 листопада 2019 року, про які каже скаржник в касаційній скарзі, спростовують встановлену у цій справі судами обставину подальшого перебування позивача на обліку в ГУ ДПС, позивач також не обґрунтував. Відсутність в судових рішеннях посилання на відхилення відповідних доводів позивача, в умовах, коли такі не призвели до неправильного вирішення цієї справи, не є самостійною та достатньою підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового про задоволення вимог.
40. Крім того, з огляду на позицію ОСОБА_1 у цій справі, передумовою звернення до суду з цим позовом стало те, що позивач виявив бажання стати платником ЄСВ на добровільній основі. Водночас виявилося, що позивач фактично продовжує перебувати на обліку як платник цього збору. Фактично, позивач перевів цей спір в площину дослідження непослідовності (як на думку позивача) дій ГУ ДПС, яке в межах іншої справи вжило вислів «знятий з обліку», і намагається тим самим запевнити у протиправності поведінки ГУ ДПС, яка виразилась у відмові укласти договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
41. Верховний Суд звертає увагу, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
42. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому позивач не позбавлений права вчинити передбачені законом дії для зняття його з обліку, після чого вирішувати питання з податковим органом про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
43. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
44. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
45. Правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у цій справі в окреслених статтею 341 КАС України межах встановлена за результатами касаційного перегляду справи, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін. Інші доводи касаційної скарги на цей висновок не впливають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. А. Васильєва
О.О. Шишов