Справа № 727/15267/25
Провадження № 2/727/548/26
31 березня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого судді: Чебан В.М.
при секретарі: Бружа-Гуцалюк В.М.
за участю позивачки ОСОБА_1
за участю відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселеннядо відповідачки ОСОБА_2 , посилаючись на те, що вона являється власницею квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначає, що вищевказана квартира належала її батькові - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що після смерті її батька в квартирі залишилась проживати відповідачка ОСОБА_2 , яка проживала за життя з її батьком.
Стверджує, що відповідачка не є членом сім'ї, ніколи не була зареєстрована у спірній квартирі, не була одружена з її покійним батьком, не має жодних правових підстав для проживання у квартирі та не здійснювала жодних витрат на утримання спірного житла.
Вказує, що після оформлення спадщини вона неодноразово зверталась до відповідачки з вимогою покинути належну їй на праві приватної власності спірну квартиру.
Позивачка зазначає, що їй відомо про те, що у приватній власності відповідачки перебуває інша квартира.
Стверджує, що відмовляючись добровільно звільнити вищевказане спірне житло, відповідачка створює їй перешкоди у здійсненні нею правомірного володіння та користування вищезазначеною квартирою.
На основі викладеного, позивачка ОСОБА_1 просить суд усунути їй перешкоди у користуванні її квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - шляхом виселення відповідачки ОСОБА_2 з вказаної квартири без надання їй іншого житла. Крім того, просить суд стягнути з відповідачки на її користь сплачений нею при зверненні до суду з вищевказаним позовом судовий збір.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала зазначені нею в позові обставини та просила суд задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення вищевказаного позову ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та вказала, що вона 23 роки проживала з батьком позивачки - ОСОБА_3 у вищевказаній спірній квартирі. Ствердила, що останні 2 роки ОСОБА_3 хворів, у зв'язку із чим вона несла витрати на лікування останнього. Зазначила, що спочатку позивачка допомагала їй в лікуванні свого батька, однак потім вимагала в неї повернути витрачені позивачкою кошти на ліки, у зв'язку із чим позивачка з батьком посварилась. Зазначила, що вона має частку в іншій квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, зауважила, що у вказаній квартирі проживає її брат з дружиною та малолітніми дітьми. Просила суд відмовити у задоволенні вищевказаного позову.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17.12.2025 року було відкрито провадження у справі №727/15267/25 (провадження №2/727/3644/25) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19.01.2026 року було закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення - до судового розгляду по суті на 10 лютого 2026 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23.03.2026 року було задоволено клопотання позивачки ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд, вислухавши думку сторін та дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Так, відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 16.08.2025 року (а.с.11) вбачається, що громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті останнього спадщину, яка складається з квартири, загальною площею 33,85 кв.м., у тому числі житловою площею 20,30 кв.м.,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , отримала його донька - позивачка ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане 17.09.2025 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Новосельською І.Л. (спадкова справа №42/2025; зареєстрована в реєстрі за №2723) (а.с.12), а також витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №82579313 від 17.09.2025 року (а.с.13).
Таким чином, право приватної власності на вищевказану квартиру, загальною площею 33,85 кв.м., у тому числі житловою площею 20,30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час, належить позивачці ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав №443995229 від 17.09.2025 року (а.с.14).
Відповідно до положень ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений або обмежений в здійсненні права власності (ч. 2 ст. 321 ЦК України).
Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Згідно статті 116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
При цьому, згідно отриманої на запит суду довідки УДМС у Чернівецькій області (а.с.17) вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . За адресою АДРЕСА_3 , реєстрація відповідачки відсутня. А також, суду не були надані будь-які інші докази щодо фактичного проживання відповідачки за даною адресою.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що з урахуванням того, що відповідачка не є власником майна, членом сім'ї власника, а також не надала суду доказів стосовного того, що вона відноситься до кола осіб, які постійно проживали з померлим і вели спільне господарство, а також не зареєстрована у спірній квартирі, то і використовувати таке майно для проживання, остання відповідно права не має.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.06.2020 року по справі № 196/476/13-ц (провадження № 61-48206св18).
При цьому, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що відповідачці на праві спільної часткової власності належить 2/12 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 64,8 кв.м., житловою площею 35,7 кв.м. (а.с.37).
Зазначену обставину в судовому засіданні підтвердила сама відповідачка, зазначивши, що вона з братом успадкувала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , однак в цій квартирі проживає її брат з дружиною та малолітніми дітьми.
Водночас, суд враховує, що сам по собі факт тривалого проживання відповідачки у спірній квартирі разом із попереднім власником не породжує у неї самостійного речового чи зобов'язального права користування таким житлом після смерті останнього, за відсутності правових підстав, передбачених законом або договором.
Обставини здійснення відповідачкою догляду за померлим, а також понесення нею певних витрат, не змінюють правової природи спірних правовідносин та не надають їй статусу члена сім'ї власника у розумінні житлового законодавства.
При цьому, як пояснила відповідачка в судовому засіданні, із позовом про визнання за нею права власності на спірну квартиру та з позовом про встановлення факту проживання з померлим однією сім'єю - до суду вона не зверталась.
За таких обставин, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачка фактично займає спірне житлове приміщення без наявності передбачених законом правових підстав, вона не є власником майна чи членом сім'ї власника, а також не набула права власності чи користування житлом у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим її подальше проживання спірній у квартирі є таким, що порушує права позивачки як власника.
При цьому, оцінюючи доводи відповідачки щодо відсутності можливості проживання в іншому житлі, співвласником якого вона є, суд виходить з того, що наявність у неї на праві власності частки в іншому нерухомому майні свідчить про відсутність підстав вважати її такою, що є повністю позбавленою житла, а отже втручання у її право на житло шляхом виселення зі спірної квартири є співмірним із правом позивачки на мирне володіння належним їй майном та спрямоване на відновлення порушеного права власності позивачки.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 жовтня 2020 року по справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20, зробила наступний висновок: «…Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві… При цьому необхідно звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України…».
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року по справі № 182/7347/18, провадження № 61-19252св19.
З огляду на викладене, враховуючи необхідність забезпечення ефективного захисту права приватної власності, а також дотримання принципу співмірності втручання у право на житло, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом усунення перешкод у користуванні належним позивачці майном шляхом виселення відповідачки зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч.5 ст.81 ЦПК України).
Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.
За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин, а також не спростовують наведені судом твердження.
Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення - підлягає задоволенню в повному обсязі.
Крім цього, з відповідачки ОСОБА_2 , на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, слід стягнути на користь позивачки ОСОБА_1 сплачений останньою при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 130, 131, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення - задовольнити.
Усунути позивачці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перешкоди у користуванні її квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - шляхом виселення відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з вказаної квартири без надання їй іншого житла.
Стягнути з відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сплачений позивачкою при зверненні до суду з позовом судовий збір в сумі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень (двадцять) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
З повним текстом рішення суду учасники справи можуть ознайомитись 09 квітня 2026 року.