09 квітня 2026 р. Справа № 520/22171/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 15.05.25 по справі № 520/22171/24
за позовом ОСОБА_1
до Харківського квартирно-експлуатаційного управління , Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями , Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних
про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, Міністерства оборони в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 , Харківського квартирно-експлуатаційного управління, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
- визнати неправомірною відмову Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями у погодженні рішення житлової комісії про надання йому житла для постійного проживання (шляхом виключення квартири за адресою АДРЕСА_1 жилою площею 30,5 кв. м з числа службових;
- зобов'язати Комісію з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями рішення житлової комісії про надання йому житла для постійного проживання (шляхом виключення квартири за адресою АДРЕСА_1 жилою площею 30,5 кв. м з числа службових;
- зобов'язати Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання про виключення квартири з числа службових та видачі ордеру на постійну житлову площу за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових, жилою площею 30,5 кв.м.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, оформлене протоколом 11.04.2024 №65, щодо відмови ОСОБА_1 та членам його сім'ї у погодженні Списку надання житла для постійного проживання (шляхом виключення його з числа службового житла Міністерства оборони України), квартири за адресою: АДРЕСА_1 жилою площею 30,5 кв. м.
Зобов'язано Міністерство оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, прийняти рішення щодо погодження Списку надання житла для постійного проживання (шляхом виключення його з числа службового житла Міністерства оборони України), квартири за адресою: АДРЕСА_1 жилою площею 30,5 кв. м, для забезпечення ОСОБА_1 та членів його сім'ї постійним житлом.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що порядок перебування на квартирному обліку військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, а також порядок забезпечення їх житлом для постійного проживання регламентовано наступними нормативними актами: Законом України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», ЖК України, постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03.08.2006, «Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», яка затверджена наказом Міністерства Оборони України №380 від 31.07.2018. Аналізуючи вищезазначені нормативні акти, можна дійти висновку про те, що обов'язковою передумовою для отримання житла є настання черги на отримання житла. Вказав, що є чітка процедура, дотримання якої є обов'язковим, зокрема, надсиланню клопотання квартирно- експлуатаційним органом передує розгляд спеціальною житловою Комісією військової частини, в якій несе службу військовослужбовець, питання щодо погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення, яке займає позивач.
Вказав, що позивачем не було дотримано встановленої процедури розгляду питання про погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення, на що суд першої інстанції взагалі не звернув своєї уваги.
Вказав, що оскільки, законодавство щодо забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями чітко визначає, що згода на виключення житла з числа службового це право, а не обов'язок виключно Міністерства оборони України, при умові, якщо відпала потреба в такому житлі, а інших підстав для виключення житла з числа службового чинне законодавство не передбачає, то позовні вимоги позивача є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права при оцінці правомірності рішення Комісії МОУ (протокол №65 від 11.04.2024), відповідач зазначив, що суд першої інстанції, визнаючи посилання на рішення заступника Міністра оборони України від 04.11.2022 №2551/3/5 безпідставним для відмови позивачу, на думку апелянта, здійснив формальний підхід до оцінки цього документа, не врахувавши його правову природу, мету та контекст, в якому він був прийнятий та застосовувався Комісією МОУ.
Вказав, що зобов'язання Комісії МОУ прийняти конкретне рішення позитивного характеру, є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Зазначив, що суд першої інстанції, на думку Міноборони, абсолютизував право позивача, не збалансувавши його з повноваженнями та обов'язками Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, відповідального за забезпечення обороноздатності держави та соціальний захист військовослужбовців у межах наявних ресурсів та чинного законодавства. Процедура, встановлена Інструкцією №380, якраз і передбачає можливість як погодження, так і відмови з боку Комісії МОУ, що свідчить про необхідність оцінки кожного випадку з урахуванням ширшого контексту, а не лише формальної відповідності особи певним критеріям.
Крім цього, вказав, що суд першої інстанції у своєму рішенні посилався на постанову Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №636/1514/19 як на аналогічне застосування норм матеріального права. Міноборони зазначив, що навіть якщо зазначена постанова Верховного Суду підтверджує наявність у позивача права на виключення житла з числа службового за наявності відповідних умов, одним із ключових аспектів даної апеляційної скарги є не стільки саме право позивача, скільки спосіб його захисту, обраний судом першої інстанції, а саме - зобов'язання Комісії МОУ, як суб'єкта владних повноважень з дискреційними повноваженнями, прийняти конкретне рішення позитивного характеру. Такий підхід суперечить принципам розподілу влад та встановленим КАС України межам судового контролю.
Позивач правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
ОСОБА_1 з 1993 проходить військову службу у Збройних Силах України, з 2004 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 , з листопада 2020 року - ІНФОРМАЦІЯ_3 , дані обставини підтверджуються Витягом із послужного списку.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджено відповідним посвідченням від 12.12.2017 року № НОМЕР_1 .
У 2010 році на підставі ордеру від 30.01.2010 №47 позивач разом з родиною отримав службове житло - квартиру, в якій проживає на даний час, за адресою: АДРЕСА_1 .
Житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 прийнято рішення про забезпечення позивача постійною жилою площею шляхом виключення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (протокол від 26.03.2021 №3) з числа службового. Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 від 20.04.2021 №182 рішення комісії затверджено.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 у справі №520/19984/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського квартирно-експлуатаційного управління про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Харківського квартирно-експлуатаційного управління подати до Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями пакет документів щодо виключення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових.
Зобов'язано Харківське Квартирно - експлуатаційне управління подати до Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями пакет документів щодо виключення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
На виконання вищезазначеного рішення суду, Харківське Квартирно - експлуатаційне управління направило пакет документів до Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Протоколом Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями від 11.04.2024 №65 позивачу відмовлено у наданні житла для постійного проживання, шляхом виключення квартири з числа службових.
Листом від 11.06.2024 Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 №2459/3871 позивачу повідомлено, що причиною відмови є рішення заступника Міністра Оборони України від 04.11.2022 №2551/з/5, відповідно до якого призупинено розгляд пропозицій житлових комісій із забезпечення житлом для постійного проживання шляхом зміни статусу службового житла та надання його для постійного проживання.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту буде визнання протиправним та скасування рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, оформлене протоколом 11.04.2024 №65, щодо відмови позивачу та членам його сім'ї у погодженні Списку надання житла для постійного проживання (шляхом виключення його з числа службового житла Міністерства оборони України), квартири за адресою: АДРЕСА_1 жилою площею 30,5 кв. м. та зобов'язання Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, прийняти рішення щодо погодження Списку надання житла для постійного проживання (шляхом виключення його з числа службового житла Міністерства оборони України), квартири за адресою: АДРЕСА_1 жилою площею 30,5 кв. м, для забезпечення позивача та членів його сім'ї постійним житлом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», не підлягають приватизації, зокрема: квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі з приводу державних гарантій військовослужбовцям щодо достатнього матеріального, грошового та інших видів забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, регулюються правовими нормами Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), в редакції що були чинні на день виникнення спору.
Згідно зі статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 2 Закону №2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з абзацом першим пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
На виконання приписів статті 12 Закону №2011-ХП, постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок № 1081), яким визначено механізм забезпечення житловими приміщеннями військо службовців осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призивом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовців) та членів їх сімей.
Так, пунктом 3 Порядку №1081 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членами їх сімей надається житло для постійного проживання.
Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.
Згідно частини 2 пункту 11 Порядку №1081, виключення житлових приміщень з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно - експлуатаційного органу.
Відповідно до пункту 22 Порядку №1081, облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться в військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380 затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Інструкція №380) .
Цією Інструкцією визначено зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі-військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісті під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі-членів їх сімей).
Згідно з пункту 3 розділу VІІ Інструкції № 380 для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців.
Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.
Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Згідно з пункту 4 розділу VІІ Інструкції №380 на підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району готує список надання житлової площі для постійного проживання (далі - Список надання постійного житла).
Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.
Пунктом 5 розділу VІІ Інструкції №380 визначено, що для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об'єднаних житлових комісій).
За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про: погодження надання постійного житла; відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.
Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.
У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Рішення Комісії з контролю є обов'язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами.
Згідно з пункту 6 розділу VІІ Інструкції №380 ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов'язків).
Відповідно до пункту 7 розділу VІІ Інструкції №380 затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
Пунктом 10 Розділу VII Інструкції №380 передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Згідно зі ст. ст. 5, 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі підрозділів всіх видів і родів Збройних Сил України, як в воєнний, так і в мирний час. Учасникам бойових дій надається, зокрема, така пільга, як першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №636/1514/19 та у постанові від 17.09.2024 у справі №520/14989/23.
Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що позивач з 1993 проходить військову службу у Збройних Силах України, з 2004 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 , з листопада 2020 року - ІНФОРМАЦІЯ_3 , дані обставини підтверджуються Витягом із послужного списку та має календарну вислугу 29 років, має статус учасника бойових дій, що підтверджено відповідним посвідченням від 12.12.2017 року № НОМЕР_1 , проживає у службовій квартирі, отже має усі умови, визначені пунктом 10 Інструкції №380, для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача в частині недотримання позивачем встановленої процедури розгляду питання про погодження зняття спірної квартири з статусу «службової» , з огляду на наступне.
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 розділу 7 Інструкції №380, виключення квартири з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підстави клопотання КЕУ КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
За наявності умов, визначених пунктом 10 Інструкції №380 виключення житла зі службового здійснюється в порядку, визначеному пунктами 3-7 розділу 7 Інструкції №380.
Так, пунктами 3-7 Інструкції №380 передбачено, що для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців.
Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.
Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
На підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району готує список надання житлової площі для постійного проживання.
Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом з наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.
Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом та є обов'язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району військовими комісаріатами та військовими частинами.
ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов'язків).
До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Сил України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
З аналізу наведених вище положень вбачається чітка процедура, дотримання якої є обов'язковим, зокрема, надсиланню клопотання квартирно-експлуатаційним органом передує розгляд спеціальною житловою Комісією військової частини, в якій несе службу військовослужбовець, питання щодо погодження знаття статусу службової з житлового приміщення, яке займає позивач.
Відповідно до пункту 9 розділу II Інструкції, з метою здійснення контролю за організацією забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями наказом Міністерства оборони України утворюється комісія з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Комісія з контролю) та затверджується її склад. До складу Комісії з контролю включаються представники фінансової та юридичної служб апарату Міноборони та Збройних Сил України, Департаменту кадрової політики, Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції, Департаменту соціального забезпечення, Головної інспекції Міноборони, Головного управління капітальних вкладень (далі - ГУКВ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , представники підрозділів психологічної підтримки персоналу та цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України, а також представник Громадської ради при Міноборони (за згодою). Формою роботи Комісії з контролю є засідання, які проводяться за потреби, але не рідше одного разу на місяць. Дату, час і місце проведення засідання Комісії з контролю визначає її голова. Засідання Комісії з контролю є правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин від загальної кількості членів комісії. Рішення з питань, що розглядаються на засіданнях Комісії з контролю, приймається відкритим голосуванням більшістю голосів, присутніх на засіданні. У разі рівного розподілу голосів голос голови Комісії з контролю є вирішальним.
Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом, який підписується всіма членами комісії, присутніми на засіданні та секретарем, затверджується головою Комісії з контролю. У разі відмови члена комісії підписати протокол, зазначається причина такої відмови. Протокол засідання Комісії з контролю повинен містити: перелік осіб, присутніх на засіданні комісії; питання, які розглядались на засіданні комісії; прийняті комісією рішення; підписи кожного члена комісії із зазначенням посади, прізвища, імені та по батькові (за наявності); окремо зазначаються результати голосування кожного члена комісії, які проголосували «проти» або «утримались». Протоколи обліковуються та зберігаються у Центральному управлінні інженерно-інфраструктурного забезпечення (далі - ЦУІІЗ).
Відповідно до пункту 10 розділу II Інструкції основними завданнями Комісії з контролю є: контроль за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями; контроль за правильністю призначення виплат військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення; перевірка законності взяття та перебування на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; розгляд пропозицій щодо надання одноразової адресної допомоги (житла) особам, яким присвоєно звання Герой України за здійснення визначного геройського вчинку.
Відповідно до пункту 11 розділу II Інструкції комісія з контролю відповідно до визначених завдань має право приймати рішення щодо: погодження рішення житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) про надання військовослужбовцям та членам їх сімей жилої площі для постійного проживання або виплату грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення; погодження рішення житлової комісії військової частини про надання військовослужбовцям та членам їх сімей службових жилих приміщень; перегляду раніше прийнятих рішень Комісії з контролю; погодження надання одноразової грошової допомоги (житла) особам, яким присвоєно звання Герой України за здійснення визначного геройського вчинку. У разі непогодження рішення житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) Комісія з контролю повертає документи на доопрацювання із відповідним обґрунтуванням. Про результати роботи голова Комісії з контролю доповідає Міністру оборони України один раз на квартал.
Як вбачається з матеріалів справи, Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями прийнято рішення, оформлене протоколом від 11.04.2024 №65, яким позивачу не погоджено надання житла для постійного проживання шляхом виключення з числа службового. Комісією зазначено зауваження: «На виконання рішення суду винесено на розгляд Комісії з контролю, із врахуванням рішення заступника Міністерства оборони України».
З листа Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.06.2024 №583/1787 позивачу повідомлено, що на підставі рішення заступника Міністерства оборони України №2551/з/5 від 04.11.2022 призупинено розгляд пропозицій житлових комісії із забезпечення житлом для постійного проживання, питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається виключно для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісті.
Колегія суддів зазначає, що питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається виключно для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісті є безпідставними, оскільки відповідно до п.10 розділу VІІ Інструкції №380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Інших підстав для відмови позивачу в погодженні надання житла для постійного проживання шляхом виключення з числа службових у листі ЦУІІЗ від 11.06.2024 №583/1787 та у Протоколі Комісії з Контролю від 11.04.2024 №65 не зазначено.
Отже, позивачем дотримано встановлену процедуру розгляду питання про погодження зняття статусу службової з житлового приміщення на яку посилається відповідач.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що внаслідок таких дій відповідача позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями від 11.04.2024 №65 є неправомірним та підлягає скасуванню.
Щодо посилання апелянта на те, що зобов'язання Комісії МОУ прийняти конкретне рішення позитивного характеру, є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на те, що під час судового розгляду підтверджено факт неодноразового звернення позивача до суду, за наслідками яких судами визнавалось право позивача щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових, колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем всіх визначених законодавством умов для такого виключення.
Відтак, враховуючи, що підстав для відмови позивачу в погодженні надання житла для постійного проживання шляхом виключення з числа службових у листі ЦУІІЗ від 11.06.2024 №583/1787 та у Протоколі Комісії з Контролю від 11.04.2024 №65 не зазначено, існує лише один вид правомірної поведінки відповідача виключити таке житло з числа службових.
Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, що належним способом захисту буде визнання протиправним та скасування рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, оформлене протоколом 11.04.2024 №65, щодо відмови позивачу та членам його сім'ї у погодженні Списку надання житла для постійного проживання (шляхом виключення його з числа службового житла Міністерства оборони України), квартири за адресою: АДРЕСА_1 жилою площею 30,5 кв. м.; та зобов'язання Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, прийняти рішення щодо погодження Списку надання житла для постійного проживання (шляхом виключення його з числа службового житла Міністерства оборони України), квартири за адресою: АДРЕСА_1 жилою площею 30,5 кв. м, для забезпечення позивача та членів його сім'ї постійним житлом.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі № 520/22171/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк