09 квітня 2026 року справа №360/2175/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д., суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі № 360/2175/25 (головуючий суддя у І інстанції Петросян К.Є.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо обмеження розміру виплати пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з 01.06.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.06.2025 без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідач на виконання рішення суду здійснив перерахунок пенсії позивача, однак, протиправно обмежив її максимальним розміром - 23 610 грн.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на отримання належного розміру пенсії.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо обмеження розміру виплати пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з 01.06.2025.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.06.2025 без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених виплат.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
При перерахунку пенсії позивача застосовані норми законодавства, якими встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Законом № 1774 установлено, що вказані обмеження застосовуються до осіб не залежно від дати призначення пенсії.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ України в Луганській області як отримувач пенсії по інвалідності 2 групи відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У серпні 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/1100/22 ГУ ПФУ України в Луганській області здійснило з 01.12.2019 перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області» про розмір грошового забезпечення від 24 січня 2022 року № 33/33-224, відповідно до статей 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з урахуванням раніше виплачених сум.
Підсумок пенсії позивача (з надбавками) склав 25 198,05 грн, проте з урахуванням максимального розміру пенсії підсумок пенсії склав 23 610,00 грн.
На звернення позивача листом від 31.10.2025 відповідач повідомив, що Законом України «Про затвердження державного бюджету на 2024 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму особам, які втратили працездатність, з 01.01.2024 на рівні 2361,00 грн, який до цього часу не змінювався. Після встановлення індексації до пенсії позивача з 01.03.2025 розмір пенсійної виплати визначено з урахуванням частини сьомої статті 43 Закону 2262.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку, що оскільки визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, та відсутність правових підстав для застосування до спірних відносин положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром є протиправними.
Оцінка суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01.01.2008 набрав чинності Закон України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким статтю 43 Закону № 2262-XII було доповнено новою частиною, відповідно до якої максимальний розмір пенсій, призначених за даним Законом (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, що встановлена абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зазначені зміни і доповнення до статті 43 Закону № 2262-XII були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України установлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
01.10.2011 набрав чинності Закон України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", яким фактично було введено в дію обмеження граничного розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, шляхом викладення частини 5 статті 43 Закону № 2262-XII у новій редакції, за якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
01.01.2016 набрав чинності Закон України від 24.12.2015 № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким доповнено частину 5 статті 43 Закону № 2262-XII і визначено, що тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.
У подальшому до Закону № 2262-XII були внесені додаткові зміни та доповнення, у зв'язку з чим частина 5 статті 43 Закону № 2262-XII, яка була викладена в редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VI) та доповнена Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 911-VIII), стала частиною 7 статті 43 Закону № 2262-XII.
Відповідно до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII (в редакції Законів № 3668-VI та № 911-VIII) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 зазначені вище положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Пунктом 2 резолютивної частини зазначеного рішення Конституційного Суду України визначено, що частина 7 статті 43 Закону № 2262-XII є такою, що втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), яким до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII були внесені зміни - слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
З огляду на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, зміни, що полягають у зміні слів та цифр, які були внесені Законом № 1774-VIII до визнаної неконституційною (фактично відсутньої на час внесення цих змін) норми Закону № 2262-XII (частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII), є нереалізованими.
Наведене дозволяє зробити висновок про те, що протягом 2017 року стаття 43 Закону № 2262-XII не передбачала положень про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Отже, внесені Законом № 1774-VIII зміни та доповнення до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною та втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для вказаного вище обмеження пенсії.
Аналогічна за змістом правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 17.05.2021 у справі № 343/870/17, від 21.12.2021 у справі № 120/3552/21-а, від 26.01.2022 у справі № 569/2950/17, від 27.01.2022 у справі № 240/7087/20, тощо.
Таким чином, з 20.12.2016 (дня ухвалення рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016) частина 7 статті 43 Закону № 2262-XII втратила чинність.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI, які фактично дублюють частину 7 статті 43 Закону № 2262-XII, змін не зазнали.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне чи множинне тлумачення, мають завжди трактуватися на користь особи.
У постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 Великою Палатою Верховного Суду, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" стосовно захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтями 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" вказав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у справі, що розглядається, застосуванню підлягають саме норми Закону № 2262-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Правова позиція аналогічного змісту була викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.
Водночас, як вже неодноразово зазначалося у цьому рішенні, частина 7 статті 43 Закону № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій, втратила чинність з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 у справі № 7-рп/2016, а зміни, що були внесені Законом № 1774-VIII до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, самі по собі не створюють підстав для вказаного вище обмеження пенсії.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У спірних відносинах наведені положення постанов Кабінету Міністрів України щодо індексації пенсійних виплат суперечать приписам Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, які є спеціальними у спірних правовідносинах, а тому підлягають застосуванню відповідачем і судом.
Оскільки визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, та відсутність правових підстав для застосування до спірних відносин положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром є протиправними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 25.01.2024 по справі № 300/2754/23.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі № 360/2175/25 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі № 360/2175/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 09 квітня 2026 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 09 квітня 2026 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв