Справа № 135/270/26
Провадження № 1-кп/135/90/26
іменем України
09.04.2026 м. Ладижин Вінницької області
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2
прокурора: ОСОБА_3 ,
захисника: ОСОБА_4 ,
обвинуваченого: ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040001633 від 18.04.2025 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, неодруженого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 382 КК України,
У порушення вимог ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 369,395 КПК України,ч 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 11,16,49,121,127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, ст.ст. 3,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, скоїв злочин проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
Так, 03.03.2025 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/3062/25, провадження № 1-кп/127/99/25, постановлено про звільнення ОСОБА_5 , від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, для продовження проходження військової служби, запобіжний захід скасовано, звільнено з-під варти у залі судового засідання та зобов'язано, невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання ухвалою законної сили прибути до військової частини НОМЕР_1 для продовження проходження військової служби. Дана ухвала суду набрала законної сили 10.03.2025.
Отже, ОСОБА_5 , зобов'язаний був прибути для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 72 годин, однак не пізніше 13.03.2025.
Водночас, ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечний характер та суспільно небезпечні наслідки, бажаючи їх настання, без поважних причин, достеменно знаючи про необхідність виконання ухвали Вінницького міського суду вінницької області від 03.03.2025 у справі № 127/3062/25, провадження № 1-кп/127/99/25, маючи реальну можливість її виконати, 13.03.2025 не виконав зазначену вище ухвалу суду та протягом 72 годин не прибув, після набрання ухвалою законної сили до військової частини НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , тим самим, умисно не виконав ухвалу суду.
Крім того, солдат ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без поважних причин, в умова воєнного стану, будучи ознайомленим зі змістом ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 03.03.2025 у справі № 127/3062/25, провадження №1-кп/127/99/25, якою останнього зобов'язано невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання законної сили ухвали суду, прибути до військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 для продовження військової служби, 13.03.2025 не з'явився вчасно на службу до вказаної військової частини для продовження проходження військової служби, та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби до 29.12.2025, коли був затриманий правоохоронними органами в АДРЕСА_1 .
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби не повідомляв та проводив час на власний розсуд за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у нез'явленні військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, тобто умисному невиконанні ухвали суду, що набрала законної сили.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 визнав себе винним в обсязі пред'явленого йому обвинувачення повністю, щиро розкаявся у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не піддавши сумніву обставини справи, викладені в обвинувальному акті. Зазначив, що критично оцінює свої дії. Додатково зазначив, що дійсно його було звільнено від кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини. Ухвалою суду його було зобов'язано з'явитися у військову частину НОМЕР_1 , однак рішення суду він не виконав та у військову частину не з'явився, оскільки протягом двох тижнів хворів та у нього були відсутні кошти на придбання квитка, щоб прибути до військової частини.
Приймаючи до уваги повне визнання обвинуваченим своєї провини в обсязі пред'явленого йому зміненого обвинувачення, а також те, що він не піддає сумніву обставини справи, які викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, у суду не виникає сумнівів в добровільності позиції обвинуваченого.
Прокурор в судовому засіданні не заперечував проти розгляду справи за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України. Просив визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 382 КК України, та призначити покарання з урахуванням ч. 1 ст. 70 КК України у виді 5 років позбавлення волі.
Захисник обвинуваченого не заперечила проти розгляду справи за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому просила суд при призначенні міри та виду покарання врахувати дані щодо стану здоров'я її підзахисного та його щире каяття.
Переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що вони усвідомлюють неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд дійшов висновку про судовий розгляд кримінальної справи за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України.
Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п.113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) у рамках кримінального провадження - забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (див. рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
А також у рішеннях в справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 року та «Боротюк проти України» від 16.12.2010 року, зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які обвинуваченим не оспорюються, зміст даної статті обвинуваченому роз'яснено.
Оскільки обвинувачений визнає свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діянь в рамках зміненого обвинувачення, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та за ч. 1 ст. 382 КК України, тобто умисне невиконання ухвали суду, що набрала законної сили.
Призначаючи покарання обвинуваченому, у відповідності до ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого.
Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , судом визнається щире каяття.
Відповідно до ст. 67 КК України обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , не встановлено.
Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, тому особі, яка вчинила протиправне діяння, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених обставин визначити вид і розмір покарання.
Щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, демонструє готовність понести заслужене покарання. На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 643/13256/17.
Щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, в тому числі й під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття (Постанова ВС ККС, справа №523/4890/19 від 04.10.2022 р.).
При визначенні покарання обвинуваченому суд враховує, що обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення, які відповідно до норм ст. 12 КК України є нетяжким та тяжким злочином. Обвинувачений не одружений, ухвалою Вінницького міського суду вінницької області від 03.03.2025 був звільнений від кримінальної відповідальності за ч.5 ст. 407 КК України на підставі ч. 5 ст. 401 КК України для продовження проходження військової служби, а також стан його здоров'я.
Також суд враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненому визнав у повному обсязі, усвідомив неправомірність своїх дій, щиро розкаявся у вчиненому.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_5 , попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, йому має бути призначене необхідне й достатнє покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 382 КК України строком на 1 рік та у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України строком на 5 років.
Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Таким чином, остаточне покарання призначити з урахуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Також суд зазначає, що ст. ст. 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, виключають можливість призначення більш м'якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, враховуючи те, що в умовах воєнного стану обвинувачений ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, правові підстави застосування положень ст. 69 та ст. 75 КК України, відсутні.
Відомості, які б спростовували означений висновок суду, відсутні, вибір заходу примусу та його порядок узгоджується із позицією сторони обвинувачення та захисту, висловленою у судових дебатах.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості й не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного й особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Крім того, під час досудового розслідування обвинуваченого ОСОБА_5 затримано 29.12.2025 в порядку п. 6 ч. 1 ст. 615 КПК України.
30.12.2025 ухвалою слідчого судді Ладижинського міського суду Вінницької області застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів до 26.02.2026 включно без визначення розміру застави, строк якого продовжено, востаннє ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 24.02.2026 до 24.04.2026.
За змістом ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Отже, суд вважає необхідним відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_5 у строк відбування покарання термін його попереднього ув'язнення з 29.12.2025 (час затримання) до дня набрання вироком законної сили включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили необхідно залишити без змін.
Витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз та речові докази по кримінальному провадженню відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений, потерпілі у кримінальному провадженні відсутні. Викривачі у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст. ст. 349, 368-371, 374 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382, ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання:
- за ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік;
- за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_5 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення в період часу з 29.12.2025 до набрання вироком суду законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід обраний ОСОБА_5 у виді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги на нього через Ладижинський міський суд Вінницької області до Вінницьколго апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1