09 квітня 2026 рокусправа № 380/17751/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2023, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 із урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації-різниці в період з 01.03.2018 до 31.12.2020;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 до 20.09.2023 у розмірі 262134 (двісті шістдесят дві тисячі сто тридцять чотири) грн 67 коп з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2023, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 до 20.09.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 та з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 20.09.2023, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, а також матеріальної допомоги на оздоровлення, допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу із військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 індексація грошового забезпечення не нараховувалася, а в періоди з 01.03.2018 до 20.09.2023 відповідач не нарахував та не виплачував індексацію-різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абз. 3-6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2003 №1078. Констатує, що місяцем підвищення доходу для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 є січень 2008 року, оскільки підвищення грошового забезпечення військовослужбовців у подальшому відбулось лише у березні 2018 року. Стверджує, що з прийняттям постанови №1013, яка підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення, для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймав. Наголошує, що посадовий оклад змінився в березні 2018 року на підставі постанови №704. Вказує, що за період з 29.01.2020 до 20.09.2023 відповідач неправильно нараховував та виплачував йому грошове забезпечення, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Стверджує, що у зв'язку з наведеними обставинами отримував грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, додаткову відпустку як учаснику бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, а також матеріальну допомогу на оздоровлення, допомогу на вирішення соціально-побутових питань у заниженому розмірі. Покликаючись на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, просить здійснити виплату спірних складових грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення у належному розмірі протиправною та такою, що порушує його право на соціальний захист, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 08.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
22.09.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що законодавство про індексацію у спірний період встановлює інший, ніж пропонує позивач, підхід до визначення «базового місяця» та порядку обчислення сум індексації. З 09.12.2015 п. 5 порядку № 1078 (у редакції, запровадженій постановою Кабінету Міністрів України № 1013) прямо визначає, що «базовим» є саме місяць підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною посадою; у цей місяць індекс для подальших розрахунків приймається за 1 (100%), а нарахування індексації не здійснюється, якщо розмір підвищення перевищує суму можливої індексації. Отже, у правовідносинах грудень 2015 - лютий 2018 застосовується не «історично» обраний січень 2008 року, а конкретний місяць останнього нормативного підвищення посадового окладу за посадою позивача. Щодо індексації-різниці вказав, що позивач не довів юридичний факт підвищення саме посадового окладу у березні 2018 року за своєю посадою, обмежившись загальними цифрами зіставлення місячних сум без ідентифікації повного складу постійних компонентів доходу у лютому та березні 2018 року; відсутні штатно-посадові документи, тарифний розряд, відомчі акти, які підтверджують ту зміну, з якою закон пов'язує «обнулення» та виникнення фіксованої різниці. Показник «можливої індексації» у березні 2018 року сформовано позивачем некоректно: використано кумулятивний індекс « 253,3 %» і «статичний» прожитковий мінімум як універсальні константи, що суперечить приписам порядку № 1078 про розрахунок саме у конкретному місяці підвищення в межах тодішнього прожиткового мінімуму, з урахуванням «обнулення» індексу на момент підвищення. Констатував, що навіть якби фіксована різниця у березні 2018 року була належно доведена, її подальша виплата можлива лише до наступного підвищення посадового окладу; позивач не подав жодних доказів, що протягом 2018-2023 років таких підвищень за його посадою не відбувалося, і не визначив межі дії фіксованої суми.
Також вказав, що у спірних правовідносинах 2020- 2023 років відсутня імперативна норма, яка б зобов'язувала військову частину здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за званням шляхом механічного множення тарифних коефіцієнтів на прожитковий мінімум, встановлений станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023; відсутні й належні докази індивідуальних «різниць» у виплатах за місяцями спірного періоду та первинка, що їх підтверджує. За таких умов не доведено ні наявності обов'язку діяти у спосіб, запропонований позивачем, ні факту невчинення обов'язкових дій у межах компетенції відповідача; склад протиправної бездіяльності відсутній, а вимога про зобов'язання перерахувати і виплатити суми - юридично необґрунтована і має бути відхилена у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач упродовж спірного періоду проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 20.09.2023 № 266 майстер-сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта - командира 1 відділення автомобільного взводу підвозу пального та мастильних матеріалів автомобільної роти батальйону логістики військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 12.09.2023 № 75-РС, звільнено з військової служби у відставку за пп. «б» (за станом здоров'я) відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 20.09.2023 виключено із списків особового складу військової частини, всіх видів грошового забезпечення.
Цим же наказом вирішено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років служби.
За період з 01 по 20 вересня 2023 року виплатити премію за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавку за вислугу років, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, та телеграми Міністра оборони України № 248/9240 від 28.12.2018.
Також наказано виплатити грошову компенсацію за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 35 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016-2023 роки. Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік.
За змістом архівної довідки військовослужбовця за 2015-2023 роки, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , вбачається, що з грудня 2015 року до листопада 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, за період з грудня 2018 року нараховувалася та виплачувалася тільки поточна індексація.
Вважаючи поведінку відповідача протиправною, тобто такою, що порушує його право на нарахування індексації грошового забезпечення в повному обсязі, а також грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, позивач пред'явив цей позов.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За правилами ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами ст. 40 Закону №2232-XII регламентовано, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який унормовує основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 №2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оброни України від 26.06.2018 №260 (далі - порядок № 260).
Згідно з п. 2 розділу І порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди та допомоги.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), п. 1 якої, серед іншого, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 15.
Відповідно до п. 2 постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 (у редакції, чинній до 01.10.2020) містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова №704 набрала чинності 01.03.2018.
Разом з тим, 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова №103), п. 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 п. 4 викладено у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому зміни до додатків, у тому числі до приміток додатків 1, 14 не вносилися. За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем безпосередньо для супроводу та зв'язку з нормою, а відтак вона не має визначального значення.
Отже, з 24.02.2018 (з дати набрання чинності постанови №103) змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Суд акцентує на тому, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) п. 4 вже був викладений в редакції змін згідно з п. 6 постанови №103.
Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови №103, яким внесені зміни до п. 4 постанови №704. Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 зазначену постанову адміністративного суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Тобто з 29.01.2020 у зв'язку з втратою чинності п. 6 постанови №103 відновлено дію п. 4 постанови №704 у первинній редакції.
Крім того, суд звертає увагу, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ (далі - Закон №1774-VІІІ).
За змістом п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Оскільки ця норма чинна та за юридичною силою є вищою за приписи п. 4 постанови №704, а також додатків 1, 12, 13, 14 до неї, то відсутні правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
У постанові від 02.08.2022 в справі №440/6017/21 Верховний Суд наголосив на тому, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24, від 18.08.2025 у справі №300/8187/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, дійшов висновків, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню п. 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Отже, з 29.01.2020 чинна редакція п. 4 постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року».
Водночас 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 постанови № 481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Таким чином, з дня набрання чинності постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови № 704.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, враховуючи визначені в ч. 3 ст. 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 постанови № 481 стосовно внесення змін до п. 4 постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.
Заразом Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі №340/507/22).
Таким чином, п. 4 постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Натомість, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Закон України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, на 2020, 2021, 2022, 2023 роки відповідно, не містять.
Таким чином, суд вважає, що у період з 29.01.2020 до 20.09.2023 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року за законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, Рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004, Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016).
Так, у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов'язані з особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
У первинній редакції п. 4 постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти.
Відповідно до пояснювальної записки до проекту постанови № 704, необхідність її прийняття зумовлена потребою реформування системи грошового забезпечення військовослужбовців, оптимізації структури грошового забезпечення та підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців, який узгоджено з мінімальною заробітною платою в державі шляхом установлення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Натомість п. 4 постанови № 704 в редакції п. 2 постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину 1762 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття постанови № 704 як такої.
Така зміна правового регулювання щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців скасовує основну новелу п. 4 Постанови № 704, яка полягала в тому, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням співвідносилися до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлюється законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік, а також призводить до збільшення питомої частки додаткових видів грошового забезпечення, що нівелює ідею оптимізації структури грошового забезпечення та гарантії захищеності грошового забезпечення військовослужбовців від негативних економічних факторів.
Пункт 4 постанови № 704 у первинній редакції відповідає Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Відтак, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися п. 4 постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24.
Суд зазначає, що, оскільки, грошове забезпечення позивача у період з 29.01.2020 до 20.09.2023 обчислене без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року, у зв'язку з чим його сплачено в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені його право на належне грошове забезпечення.
Викладене дозволяє виснувати про наявність у позивача права на перерахунок та виплату місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 20.09.2023, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.
Стосовно виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704, суд зазначає таке.
У силу положень розділу XXIII порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до розділу XXIV порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з п. 1 розділу XXIV порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Із аналізу наведених нормативних приписів суд виснує, що виплата грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця. Відтак, перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, у тому числі й одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
За таких обставин поведінка відповідача щодо нездійснення донарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік (виплачена у листопаді 2020 року), за 2021 рік (виплачена у жовтні 2021 року), за 2022 рік (наказ №225-27.08.2022), за 2023 (наказ від 31.05.2025 №153), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 року (виплачена у грудні 2020 року), за 2021 рік (виплачена у листопаді 2021), за 2022 рік (виплачена у грудні 2022 року (наказ №336-14.12.2022), із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 є протиправною.
Вимога про проведення донарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не підлягає задоволенню, оскільки, як вбачається з витягу з картки особового рахунку військовослужбовця за 2023 рік, така не нараховувалася та не виплачувалася.
Щодо проведення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, суд звертає увагу на таке.
Частиною 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
За змістом абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 3 розділу XXXI порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Крім того, відповідно до ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» унормовано, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.
Згідно з п. 6 розділу XXXI порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
За змістом п. 1, 5 розділу XXXII порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою;
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 20.09.2023 № 266 позивачу виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років служби, грошову компенсацію за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 35 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016-2023 роки.
Із аналізу наведених нормативних приписів суд виснує, що виплата грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпустки безпосередньо залежать від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця. Відтак, перерахунок місячного грошового забезпечення зумовлює здійснення перерахунку нарахованих та виплачених за період з 29.01.2020 до 20.09.2023 одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпустки. Відтак, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).
За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №1282-XII оплата праці (грошове забезпечення) є одним із об'єктів індексації грошових доходів громадян. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частинами 2, 7 ст. 5 Закону України №1282-ХІІ унормовано, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
За правилами ст. 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною 2 ст. 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - порядок №1078 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 1-1 порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 06.02.2003 №491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 6 порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.
У контексті наведеного суд наголошує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз зазначених нормативних приписів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме згідно з порядком №1078.
Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Положеннями Закону №1282-XII та порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться цими нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 12.12.2018 у справі №825/874/17, від 19.06.2019 у справі №825/1987/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, від 05.02.2020 у справі №825/565/17.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Стосовно позовних вимог у частині нарахування та виплати індексації за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 з урахуванням базового місяця (місяця підвищення) січня 2008 року, суд зазначає таке.
Важливим елементом алгоритму нарахування індексації є термін, з якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, оскільки нарахування індексації розпочинається після досягнення цим індексом певного значення у відсотках (так званого «порогу»), визначеного законом.
Так, індексація грошових доходів населення починає нараховуватися, коли зростання індексу споживчих цін перевищує:
- 101 відсоток за період до 01.01.2016 (ч. 1 ст. 4 Закону №1282-XII у редакції, що діяла до 01.01.2016);
- 103 відсотки за період після 01.01.2016 (ч. 1 ст. 4 Закону №1282-XII зі змінами, внесеними Законом від 24.12.2015 №911-VIII, який набрав чинності 01.01.2016).
Відповідно до п. 5 порядку №1078 у редакції, що діяла до 01.12.2015, «базовим» місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:
(1) підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, або
(2) зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
При цьому місяць, у якому відбулося підвищення, вважається «базовим» при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не проводиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Тобто до 01.12.2015 новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.
На ці особливості попереднього правового регулювання звернув увагу Верховний Суд у постанові від 19.05.2022 в справі № 200/3859/21.
09.12.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та введення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - постанова №1013), якою підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. Постанова №1013 набрала чинності 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015.
Пунктом 3 постанови №1013 вирішено підвищити розміри посадових окладів, тарифних ставок, заробітної плати, а також переглянути постійні додаткові виплати, щоб розмір підвищення у грудні 2015 року перевищив суму індексації у грудні 2015 року. За рахунок цього мала б «обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників. За цих обставин для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до порядку №1078, який уже діяв зі змінами, внесеними постановою №1013.
Системний аналіз приписів постанови №1013 дає змогу виснувати, що січень 2016 року визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації саме заробітної плати працівникам, яким були підвищені оклади з 01 грудня 2015 року.
Водночас норми постанови № 1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже січень 2016 року не став для позивача «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)», з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування порядку № 1078 (зі змінами, внесеними постановою № 1013).
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21 з подібними правовідносинами.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №1013 істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
У редакції постанови №1013 п. 5 порядку № 1078 викладено у такій редакції:
«У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…».
Згідно з п. 10-2 порядку №1078 (у редакції постанови №1013) для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Порівняльний аналіз указаних положень свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених постановою №1013, з 01.12.2015 діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їх прийняття, переведення чи виходу на роботу.
Після внесених змін порядок №1078 не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників.
Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не зумовлює визначення нового місяця підвищення доходу.
У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Заразом вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком з наступного місяця.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початком відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Суд зауважує, що посадові оклади військовослужбовців визначалися постановами Кабінету Міністрів України.
На час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка була чинною з 01.01.2008 до 28.02.2018, а з 01.03.2018 - постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704), якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Отже, з набранням чинності постановою №704 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців.
Таким чином, посадовий оклад позивача визначався постановою №1294.
З огляду на викладене суд виснує, що в силу норм порядку №1078 січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким потрібно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018, оскільки в цей місяць востаннє підвищувалися посадові оклади військовослужбовців.
Вказане спростовує доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням місяця підвищення доходу січня 2008 року.
Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 в справі №380/5493/21 підтримав правову позицію, викладену у постановах від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, стосовно тлумачення у подібних правовідносинах п. 2, 5, 10-2 порядку № 1078 при вирішенні питання про місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
Суд зауважує, що місяць підвищення доходу для проведення індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймав позивач. Відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інший місяць місяцем грошового доходу, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймав позивач.
Тому у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретну дію на користь позивача - провести індексацію його грошового забезпечення, враховуючи нормативно визначений «місяць підвищення доходу». Якщо він цієї дії не вчиняє, останнього можна зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
Цей висновок кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а та від 12.10.2023 у справі №560/5132/21.
Суд установив, що за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що своєю бездіяльністю відповідач порушив вимоги законодавства та протиправно позбавив позивача гарантій індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу упродовж періоду з 01.12.2015 до 28.02.2018
Відтак з метою ефективного захисту порушеного права позивача суд уважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.
Щодо позовних вимог про нарахування і виплату індексації грошовою забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.09.2023 відповідно до приписів абз. 3, 4, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, суд зазначає таке.
Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абз. 2 п. 1-1, абз. 6 п. 5 порядку №1078).Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абз. 2, 5 п. 4 порядку №1078).
Щодо «фіксованої» суми індексації, що є спірним у справі, що розглядається, необхідно зазначити, що у період існування спірних правовідносин Закон №1282-XII і порядок №1078 такого поняття не містили. Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Проте постановою №1013 цей Додаток був викладений у новій редакції та з 01.12.2015 року в ньому, як і в цілому порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Між тим, з 01.12.2015 в абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац 5).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абз. 6 п.5 порядку №1078 (в редакціях постанов №1013, №141, №278) додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз п. 1, абз. 4, 6 п. 5 порядку №1078 в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин, дає підстави зробити висновок, що нарахування і виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абз. 3, 4, 6 п. 5 порядку №1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними. Застосовуючи наведений підхід і ураховуючи, що 01.03.2018 набрала чинності постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила п. 5, 10-2 порядку №1078, - березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким необхідно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний та цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4, 6 пункту 5 порядку №1078 дають підстави зробити висновок про те, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача, відповідачеві належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то в якому розмірі.
Ця позиція корелюється з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21.
Як випливає із установлених обставин цієї справи, у спірний період позивачу не нараховувалась різниця між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу, та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року.
У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абз. 4 п. 5 порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
Приписами абз. 5 п. 5 порядку №1078 передбачено, що при визначенні цих сум враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру.
За змістом абз. 5 п. 4 порядку № 1078 сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків.
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як зазначалося вище, у такому випадку відповідно до абз.4 п. 5 порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Відповідний підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.09.2023 в справі №420/23176/21, від 30.11.2023 у справі №420/616/23.
З архівної довідки судом встановлено, що грошове забезпечення за лютий 2018 року становило 10714,40 грн та складалося з:
- посадового окладу 800,00 грн;
- окладу за військове звання 65,00 грн;
- надбавки за вислугу років 346,50 грн;
- надбавки за виконання особливо важливих завдань 605,50 грн;
- надбавки за особливі умови служби - 200,00 грн;
- премії 4680,00 грн;
- щомісячної додаткової грошової винагороди 4017,90 грн.
Суд враховує, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, відповідно до якого, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця та не має разового характеру, що корелюється з правовою позицією, сформованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/2738/17, постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 520/8887/20.
Грошове забезпечення позивача за березень 2018 року становило 11245,53 грн та складалося з:
- посадового окладу 3350,00 грн;
- окладу за військове звання 1020,00 грн;
- надбавки за вислугу років 2185,00 грн;
- надбавки за виконання особливо важливих завдань 884,92 грн;
- премії 3805,60 грн;
Отже, місячний грошовий дохід позивача з урахуванням постійних складових грошового забезпечення за березень 2018 року збільшився на 531,13 грн (А) (11245,53 грн - 10714,40 грн = 531,13 грн).
Для встановлення величини приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в березні 2018 року, суд керується положеннями порядку №1078 з Додатками, даними офіційного сайту Держстату України про індекс інфляції у 2008-2018 роках.
Керуючись формулою розрахунку величини приросту індексу споживчих цін, наведеною у додатку 1 до порядку №1078, величина приросту індексу споживчих цін з січня 2008 року по березень 2018 року дорівнює 253,3% (353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100%).
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.
За формулою, визначеною абзацом 5 п. 4 порядку №1078, сума можливої індексації за березень 2018 року розраховується таким чином: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величину приросту індексу споживчих цін та поділити на 100.
Таким чином, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача у березні 2018 року складає 4463,15 грн (1762 грн * 253,30% / 100).
Такий розмір індексації грошового забезпечення 4463,15 грн, який припадав на місяць підвищення посадових окладів військовослужбовцям (березень 2018 року), неодноразово встановлювався судами та підтверджується постановою Верховного Суду від 22.06.2023 у справі №520/6243/22.
Оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) становив 531,13 грн, що є меншим від суми можливої індексації в березні 2018 року (Б) 4463,15 грн, позивач має право на отримання щомісячної індексації різниці у розмірі 3932,02 грн (різниця між сумою можливої індексації (Б) - 4463,15 грн і розміром підвищення доходу (А) - 531,13 грн).
Зважаючи на викладене, відповідач повинен був нараховувати та виплатити позивачу індексацію-різницю в розмірі 3932,02 грн щомісячно, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Заразом, за змістом спірних правовідносин суд звертає увагу, що в межах позовної заяви, окрім вимоги про нарахування індексації-різниці грошового забезпечення позивачем заявлені вимоги про нарахування та виплату грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, щодо яких суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Отже, з 29.01.2020 відбувається збільшення посадового окладу позивача у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, що зумовлює зміну місяця для початку відліку обчислення індексу споживчих цін («базового» місяця) з березня 2018 року на січень 2020 року відповідно.
Тому для встановлення права позивача на отримання «індексації-різниці», починаючи з січня 2020 року, необхідно встановити чи перевищує розмір підвищення доходу позивача в січні 2020 року (А); суму індексації грошового забезпечення позивача в січні 2020 року (Б).
Оскільки суд зобов'язує відповідача провести перерахунок грошового забезпечення, в основі якого лежить збільшення посадового окладу, у суду відсутня можливість встановити розмір підвищення грошового забезпечення позивача з 29.01.2020, та в свою чергу встановити наявність підстав для виплати індексації-різниці.
Відтак, заявлені позовні вимоги у частині здійснення нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період 29.01.2020 до 20.09.2023, виходячи з фіксованої величини - 3932,02 грн у взаємозв'язку із загальним предметом та підставами позову, є передчасними, тому задоволенню не підлягають.
Отже, суд доходить висновку про часткове задоволення позову щодо вимог про нарахування та виплату різниці-індексації грошового забезпечення, а саме за період з 01.03.2018 до 28.01.2020.
Матеріалами справи, а саме картками особового рахунку на виплату грошового забезпечення підтверджується, що позивачу з грудня 2018 року до листопада 2019 року, з лютого 2020 року до грудня 2022 року нараховувалася та виплачувалася лише поточна індексація грошового забезпечення у сумі 71,08 грн, за період з лютого 2019 року до травня 2019 року - на суму 717,04 грн; з липня 2019 року до грудня 2019 року - на суму 1374,84 грн; за період з березня 2020 року до грудня 2020 року - на суму 5074,45 грн; за період з січня 2021 року до грудня 2021 року - на суму 5074,45 грн; за період з січня 2022 року до грудня 2022 року - на суму 14707,5 грн. Водночас виплата цієї індексації не виключає необхідності щомісячної виплати позивачу індексації-різниці за наявності правових підстав для її виплати. Відповідачем не спростовано у процесуальний спосіб тієї обставини, що нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення позивача є індексацією-різницею, а судом цього не встановлено.
Зважаючи на викладені обставини, суд висновує, що позивачем доведено наявність у нього права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 28.01.2020.
З огляду на те, що відповідач не вирішив питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці відповідно до абз. 4-6 п.5 порядку №1078, а також не визначив її розмір, тому таку бездіяльність відповідача суд визнає протиправною.
Зважаючи на встановлені судом обставини, належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячної суми індексації-різниці грошового забезпечення 3932,02 грн за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 відповідно до приписів абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 порядку №1078.
У позовній заяві позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати й виплатити йому різницю-індексації грошового забезпечення у конкретній, обрахованій ним сумі, 262134, 67 грн.
Стосовно способу захисту прав та інтересів позивача і питання визначення у судовому рішенні конкретної суми індексації, яка належить до нарахування та виплати відповідачем позивачу, то Верховний Суд у постановах від 30.01.2025 у справі № 600/4598/23-а, від 11.04.2025 у справі №560/752/24 наголошував на тому, що такий спонукаючий спосіб захисту, враховуючи характер спірних правовідносин, є належним і ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову. Тому, для належного і ефективного захисту прав та інтересів позивача, судам необхідно перевірити обґрунтованість розрахованих позивачем сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити. Наведена позиція ґрунтується на тому, що застосований судами спосіб захисту [якщо суди в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум індексації грошового забезпечення, які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити] не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини і не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про нарахування та виплату різниці-індексації грошового забезпечення, а саме за період з 01.03.2018 до 28.01.2020, тому відповідач повинен був нарахувати та виплати позивачу індексацію-різницю у сумі 97919,98грн:
- за період з 01.03.2018 до 31.12.2019 - 94368,48 грн. (3932,02 грн * 24 місяців);
- за період з 01.01.2020 до 28.01.2020 - 3551,50 грн (3932,02 грн / 31 * 28 день).
Зважаючи на викладені обставини, суд висновує, що позивачем доведено наявність у нього права на отримання індексації-різниці, розмір якої за період з 01.03.2018 до 28.02.2020 за розрахунками суду становить 97919,98. Відтак, позовна вимога у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби регламентовані Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - порядок №44).
Відповідно до п. 2 порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
В силу приписів п. 3 порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
За змістом п. 4-5 порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з його виплатою у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Зазначені положення кореспондуються з п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України, згідно з яким суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що військовослужбовець, звільнений з військової служби, має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним служби.
З урахуванням того, що індексація грошового забезпечення є його складовою частиною, тому донараховане грошове забезпечення та індексація підлягають нарахуванню та виплаті з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог порядку №44. Відтак, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи поведінку відповідача, яка зумовила пред'явлення позивачем цього позову, суд дійшов висновку, що вона не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за спірний період та застосування під час здійснення нарахування та виплати основного та додаткових видів грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність поведінки щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний рік. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду. Тому такі міркування суд не враховує.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред'явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат він до суду не подав, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 20.09.2023, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані 45 діб щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 35 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016-2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 20.09.2023, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки, грошової компенсації за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 35 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016-2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розмір, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.
5. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
6. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
7. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної суми індексації-різниці грошового забезпечення 3932,02 грн за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 у загальному розмірі 97919,98 грн відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
8. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
9. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна