Іменем України
09 квітня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/228/26
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Коробкової Галини Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Коробкової Галини Олександрівни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №121630012204 від 15.01.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 період роботи в Сєвєродонецькому виробничому об'єднанні «АЗОТ» з 01.01.2007 по 08.10.2009 та призначити пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 07.01.2026 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.
В обґрунтування вимог зазначено, що 07.01.2026 позивач звернулась через електронний кабінет до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
20.01.2026 позивач отримала рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком за Списком №2 №121630012204 від 15.01.2026 у зв'язку з недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу.
На момент звернення вік позивача становив 50 років 01 місяць 17 днів; фактичний страховий стаж 24 роки 08 місяців 10 днів, з яких пільговий стаж роботи за Списком №2 - 11 років 01 місяць 11 днів; зарахований відповідачем - страховий стаж 24 роки 08 місяців 10 днів, з яких пільговий стаж роботи за Списком №2 - 08 років 03 місяців 11 днів.
Представник позивача вважає відмову у призначенні пенсії не законною, оскільки починаючи з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за списком № 2 та враховуючи положення п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач досягла необхідного віку, а саме - 50 років.
Ухвалою суду від 09.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення вимог з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
На час звернення за призначенням пенсії (07.01.2026) позивач досягла повних 50 років.
Відповідно до розрахунку стажу (Форма РС-право) страховий стаж роботи позивача складає 24 роки 08 місяців 10 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 08 років 03 місяці 11 днів, що унеможливлює призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058, оскільки позивач не досягла віку 56 років та відсутній необхідний страховий стаж (25 років).
До страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки від 12.03.1996, оскільки запис про зміну дати народження позивача в трудовій книжці внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінюсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживвання: АДРЕСА_1 ) 07.01.2026 звернулася до органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
За результатами розгляду заяви від 07.01.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровський області прийнято рішення від 15.01.2026 №121630012204 про відмову у призначенні пенсії.
В рішенні відповідачем встановлено таке:
Вік заявниці - 50 років 01 місяць 15 днів.
Страховий стаж становить 24 роки 8 місяців 10 днів
Пільговий стаж за Списком № 2 - 8 років 3 місяці 11 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховані періоди роботи, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_2 від 12.03.1996, оскільки запис про зміну дати народження позивача в трудовій книжці внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінюсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993.
Вирішено на підставі статті 114 п. 2 Закону № 1058 відмовити у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в зв'язку з недосягненням пенсійного віку 56 років, відсутністю необхідного стажу 25 років та за відсутністю витягу з місця проживання відповідно до п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхувааня від 25.01.2005 № 22-1.
В наданій трудовій книжці серії НОМЕР_2 , дата заповнення 12.03.1996, міститься виправлення в місяці народження поззивача, а саме: «10» виправлено на «11».
Зазначене виправлення містить запис «виправленому вірити», печатку Українсько-американського спільного товариства «Інтерпак» та підпис відповідальної особи.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Пунктом 2 Розділ XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Так, відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників врегульовані статтею 114 Закону №1058-IV.
Відповідно до частини першої статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Водночас, відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах врегульовані також і нормами Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII).
Пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII (в редакції, що діяла до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінкам - жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", яким статтю 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" викладено в новій редакції.
Однак, 23 січня 2020 року Конституційний Суд України прийняв Рішення №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), яким статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справа №1-5/2018(746/15), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Крім того, пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) визначено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, з 23 січня 2020 року - дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), для осіб, які до 01 квітня 2015 року працювали на посадах, визначених списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, діють положення пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Разом з тим, чинними залишилися й відповідні положення пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV.
Відтак, починаючи з 23.01.2020 діють два нормативно-правові акти, котрі одночасно, але по різному регламентують умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах для осіб, які до 01 квітня 2015 року працювали на посадах, визначених списком № 2, а саме:
- пункт "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 №213-VІІІ), який передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 мають чоловіки після досягнення 50 років і при наявності стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
- пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV (у редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VІІІ), який передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 мають працівники після досягнення ними 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника віку, який надає особі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 №213-VІІІ) цей показник становить 50 років, а згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ) - 55 років.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин при вирішення питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд враховує такий принцип адміністративного судочинства, як верховенство права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 6 КАС України).
Конституційний Суд в Рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
У контексті предмету спору юридична позиція, викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону №1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
В постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому, ґрунтуючись на вищезазначеному та юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, суд вважає, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Не зараховуючи періоди роботи, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 12.03.1996 відповідач зазначає, що запис про зміну дати народження позивача в трудовій книжці внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінюсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993.
Судом встановлено, що вказана трудова книжка дійсно містить виправлення в місяці народження позивача.
При цьому, судом встановлено, що випавлена дата народження позивача відповідає даті народження позивача, зазначеній в її паспорті № НОМЕР_3 від 09.12.2020.
Крім того, вказане виправлення містить підпис відповідальної особи та печатку підприємства на якому працювала позивач.
Суд зазначає, що чинним законодавством визначено, шо відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна поліній висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02,2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Слід зазначити, що не зарахування спірного стажу суперечить принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, так як на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
При цьому, жодних доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано, а тому, на думку суду, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи та не вжито всіх заходів для його перевірки.
Крім того, суд звертає увагу, що вказана трудова книжка містить записи про проведення атестацій робочих місць позивача.
Таким чином, відповідачем протиправно не зараховані періоди роботи позивача, підтверджені записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12.03.1996.
Суд зазначає, що доводи відповідачів про недосягнення позивачем пенсійного віку та відсутності необхідного стажу, є помилковими, оскільки з 23 січня 2020 року в Україні одночасно існують два Закони, котрі регламентують правила призначення пенсій , а саме: пункт "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, а тому враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), застосуванню підлягає Закон, який є найбільш сприятливим для позивача, а саме: досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Висновки суду у цій справі відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним в рішенні від 21 квітня 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року.
При цьому, суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів виконання ним вимог положень статті 44 Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1 щодо вчинення дій, спрямованих на отримання необхідних документів для з'ясування та перевірки спірних періодів від відповідних органів (осіб).
За таких обставин, суд вважає, що пенсійним органом неправомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за її заявою від 07.01.2026, що свідчить про протиправність рішення від 15.01.2026 № 121630012204 про відмову у призначенні пенсії.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
З огляду на зазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню, а зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Більше того, суд звертає увагу, що жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачем не наведено, а тому суд приходить до висновку, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення їй пенсії.
Такий спосіб захисту, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, аніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1064,96 грн, що підтверджено квитанцією від 03.02.2026 № 1801-9571-5103-5730
З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачами конституційного права позивача на призначення пенсії як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов адвоката Коробкової Галини Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживвання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (зареєстроване місцезнаходження: місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26, код ЄДРПОУ: 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.01.2026 № 121630012204 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи, підтверджені записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12.03.1996 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 на підставі заяви про призначення пенсії від 07.01.2026.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1064,96 (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця