Іменем України
09 квітня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/167/26
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Тихонова І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Каверіна Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 27 січня 2026 року надійшла позовна заява адвоката Каверіна Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) з такими позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 12.11.2024 по день фактичної виплати 24.12.2025 (включно);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 12.11.2024 по 12.11.2025, але не більше як за шість місяців.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 24.12.2025 відповідач на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 360/163/25, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025, здійснив виплату грошового забезпечення за період з 03 грудня 2020 року по 19 травня 2023 року на загальну суму 126 869,40 грн. 24.12.2025 відповідач на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі № 360/167/25, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025, здійснив виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, за 2020 - 2024 роки на загальну суму 15 068,13 грн. 24.12.2025 відповідач на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 у справі № 360/169/23, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025, здійснив грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2021 році з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення грошової винагороди за участь в АТО/ООС на загальну суму 5005,00 грн. Зважаючи на не проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні, представник позивача вважає, що існують підстави для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 10 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 09.04.2026 у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви відмовлено.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.12.2020 №854-ОС «Про особовий склад» прийнятий на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу. Згідно наказу начальника загону від 10.11.2024 №1071-ОС «Про особовий склад» виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням.
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.06.2025, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі №360/163/25 позивачу 24.12.2025, згідно платіжної інструкції №34096 від 22.12.2025, розрахункового листа від 27.02.2026 №187 проведено перерахунок і виплата грошового забезпечення у розмірі 126869,40 грн. (пдфо - 29657,78 грн. та 5 % військовий збір - 8238,27 грн.).
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.07.2025, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі №360/169/25 позивачу 24.12.2025, згідно платіжної інструкції №34098 від 22.12.2025, розрахункового листа від 27.02.2026 №188 проведено перерахунок і виплата грошового допомоги на оздоровлення з врахуванням додаткової винагороди за участь в АТО/ООС у розмірі 5005,00 грн. (пдфо - 1170,00 грн. та 5 % військовий збір - 325,00 грн.).
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04.03.2025, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі №360/167/25 позивачу 24.12.2025, згідно платіжної інструкції №34097 від 22.12.2025, розрахункового листа від 27.02.2026 №186 проведено нарахування і виплата грошової компенсації невикористаної відпустки, передбаченої Постановою 702 у розмірі 15068,13 грн. (пдфо - 3522,42 грн. та 5 % військовий збір - 978,45 грн.).
Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.11.2024 по 12.11.2025, з урахуванням 6-ти місячного обмеження позивач посилається на вимоги ст.ст. 116 , 117 КЗпП України, в ред від 19.07.2022.
Аналіз наведених норм права у редакції як до внесення змін Законом №2352-ІХ, так і після їх внесення дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови наявності спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, тобто працівник після отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, у разі незгоди з зазначеними сумами має право заявити спір щодо цих сум.
З матеріалів справи доказів звернення позивача до відповідача щодо незгоди з нарахованими та виплаченими йому сумами при звільненні або одразу після їх отримання, позивачем не надано (заяви про перерахунок отриманих сум, нарахування сум тощо).
Матеріалами справи № 360/163/25, №360/167/25, №360/169/25 підтверджується, що позивач стосовно складових нарахованих йому при звільненні сум грошового забезпечення дізнався лише в 2025 році.
Тобто, позивач почав вчиняти дії з метою з'ясування правильного/неправильного нарахування йому сум грошового забезпечення під час проходження ним служби та при розрахунку під час звільнення зі служби після звільнення, а не в день звільнення чи здійснення відповідачем з ним розрахунку при звільненні, як це передбачено положеннями статей 116 та 117 КЗпП України.
Таким чином, відповідач зауважує, що на день звільнення позивача зі служби спору щодо необхідності нарахування та виплати сум індексації, а тим паче їх розміру, позивачем не заявлялося та, відповідно такого спору не існувало.
У зв'язку з цим посилання позивача на положення статей 116 та 117 КЗпП України вважає безпідставними та помилковими, оскільки фактичні обставини виникнення спору щодо розміру сум індексації при звільнені позивача зі служби свідчать про те, що спір виник не у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, що виключає можливість застосування положень статті 117 КЗпП України стосовно позивача щодо стягнення сум середнього заробітку.
На думку відповідача вказані обставини виключають можливість задоволення заявлених вимог в повному обсязі.
Одночасно зазначає, що відповідно до довідки про доходи від 27.02.2026 №189 розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 874,91 грн.
Натомість, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період за період з 12.11.2024 по 12.11.2025, що дорівнює 184 календарних дня.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена у постанов Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому при звільненні.
Згідно наказу начальника загону від 10.11.2024 №1071-ОС «Про особовий склад» був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 11.11.2024.
А тому строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 12.11.2024, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
З урахуванням викладеного середній заробіток за період з 12.11.2024 по 24.12.2025, з урахуванням 6-місячного обмеження) 184 * 874,91 грн. (розмір одноденного заробітку) = 160983,44 грн.
Сума середнього заробітку у розмірі 160983,44 грн. є неспівмірною по відношенню до суми з якою на думку позивач прострочена виплата в день звільнення (146942,53 грн.). Відповідач просить суд врахувати, що позивач під час звільнення отримав 253041,74 грн. (згідно картки грошового забезпечення за 2024 рік).
Відповідач з урахуванням обставин у справі просить суд не зменшувати період середнього заробітку, а застосувати принцип співмірності за період з 12.11.2024 по 24.12.2025, в межах 6 місячного строку відшкодування середнього заробітку, адже застосування принципу співмірності та зменшення суми середнього заробітку є правом суду, яке не залежить від того в якій редакції викладена стаття 117 КЗпПУ.
На підставі викладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи в електронній формі та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.12.2020 № 854-ОС «Про особовий склад» прийнятий на військов службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.
Згідно наказу начальника загону від 10.11.2024 №1071-ОС «Про особовий склад» виключений зі спискі особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням.
24.12.2025 відповідач на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 360/163/25, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025, здійснив виплату грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань розмір, яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 03 грудня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум на загальну суму 126 869,40, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
24.12.2025 відповідач на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі № 360/167/25, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025, здійснив виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, встановленої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, за 2020 - 2024 роки на загальну суму 15 068,13 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
24.12.2025 відповідач на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 у справі № 360/169/23, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025, здійснив грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2021 році з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення грошової винагороди за участь в АТО/ООС на загальну суму 5005,00 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/ рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
07.01.2026 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатськими запитами щодо виконання рішень суду від 04.03.2025 у справі № 360/167/25, від 18.06.2025 у справі № 360/163/25, від 18.07.2025 у справі № 360/169/25 із наданням детальних помісячних розрахунків нарахувань (із зазначенням видів та складових грошового забезпечення) та утримань проведених на виконання судового рішення.
Листами відповідача від 08.01.2026 №09/516-26-Вих, №09/515-26-Вих, №09/490-26-Вих представника позивача повідомлено про виконання вищевказаних рішень суду. До листів додані відповідні розрахунки, здійснені на виконання рішення суду та платіжні інструкції.
Суд зазначає, що спірних питань між учасниками справи щодо виплачених сум на виконання рішень суду немає.
При цьому, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 12.11.2024 по 12.11.2025, але не більше як за шість місяців, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців..
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож, у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За обставинами справи, ОСОБА_1 по 11.11.2024 включно проходив публічну службу у військовій частині НОМЕР_1 .
У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено грошове забезпечення в належному розмірі.
24.12.2025, на виконання рішень Луганського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 360/163/25, від 18.07.2025 у справі 360/169/25 та від 04.03.2025 у справі №360/167/25 відповідачем виплачено на користь позивача кошти в розмірі 126869,40 грн, 5005,00 грн та 15068,13 грн відповідно, тобто, в порушення приписів ст.116 КЗпП України.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Слід зауважити, що приписами ч. 4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вина роботодавця щодо неправомірності затримки остаточного розрахунку у вигляді компенсації за невикористані відпустки, грошової допомоги н оздоровлення, а також виплати грошового забезпечення у повному обсязі була доведена у судовому порядку в рамках справ №№ 360/163/25, 360/169/25, №360/167/25.
Суд висновує наявність права позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, суд зазначає наступне.
За усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.
Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.
Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.
У зв'язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі до періоду з 12.11.2024 (наступна дата за датою звільнення 11.11.2024) по 24.12.2025 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абз. 1, 2 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом «б» п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі служби є 11.11.2024, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є вересень та жовтень 2024 року.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки про доходи від 27.02.2026 №189, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби, що передували місяцю його звільнення, становив вересень 2024 - 26685,00 грн.; жовтень 2024 - 26685,00 грн.
При цьому, згідно копії архівної відомості №1 за період з січня 2024 року по грудень 2024 року ОСОБА_1 :
- у вересні 2024 року отримав грошове забезпечення у розмірі 26815,20 грн (посадовий оклад - 3170,00 грн, оклад за військовим званням - 810,00 грн, надбавка за вислугу років - 995,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 3482,50 грн, премія від окладу - 16167,00 грн, додаткова премія - 2060,50 грн, індексація - 130,20 грн);
- у жовтні 2024 року отримав грошове забезпечення у розмірі 26815,20 грн (посадовий оклад - 3170,00 грн, оклад за військовим званням - 810,00 грн, надбавка за вислугу років - 995,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 3482,50 грн, премія від окладу - 16167,00 грн, додаткова премія - 2060,50 грн, індексація - 130,20 грн).
В свою чергу, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби, складає 879,19 грн (53630,40 грн / 61 день).
Судом встановлено, що позивачу на виконання рішень суду виплачено грошове забезпечення у загальному розмірі 146942,53 грн.
Період за час затримки розрахунку при звільненні становить 12 листопада 2024 року (наступний день після звільнення зі служби) до 12 травня 2025 року (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), який становить 182 календарних дні (19+31+31+28+31+30+12).
Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 160012,58 грн. (879,19 грн. х 182 дні).
Водночас, оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.
У порівнянні із розміром присудженого позивачу грошового забезпечення (146942,53 грн.), виплаченої відповідачем на виконання рішень суду, суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 160012,58 грн. не можна вважати співмірною.
Таким чином, суд дійшов переконання про наявність дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Отже, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у цьому випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.
Згідно із пунктом шостим частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Хоча законодавство не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, у таких правовідносинах працівник має діяти добросовісно, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України), та, не зловживаючи правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.
У контексті викладеного суд зазначає, що сума виплаченого позивачу грошового забезпечення на виконання судових рішень є меншою, ніж визначена судом сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні.
Зокрема, частка суми грошового забезпечення вже виплаченого на виконання рішень суду у відношенні із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні становить: 146942,53 грн. (сума виплаченого грошового забезпечення) / 160012,58 грн. (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку)*100 = 91,83%.
Денна сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 91,83%, становить: 879,19 (середня заробітна плата позивача за один день) х 91,83% = 807,36 грн.
Отже, за 182 календарних дні затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 146939,52 грн. (807,36 грн. х 182 дні).
Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає нарахуванню та виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, становить 146939,52 грн.
Аналогічна правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, друга позовна вимога підлягає до задоволення шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 146939,52 (сто сорок шість тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) гривень 52 копійки.
За встановлених у справі обставин, з урахуванням частини 2 статті 9 КАС, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а позов підлягає частковому задоволенню внаслідок обрання неналежного способу судового захисту у спірних правовідносинах, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Каверіна Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 146939,52 (сто сорок шість тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) гривень 52 копійки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Тихонов