09 квітня 2026 року Справа № 280/1022/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №084450011297 від 13.11.2025 про відмову позивачу в призначенні пенсії;
зобов'язати відповідача:
- зарахувати до його страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996, з 25.07.1996 по 18.06.1997, з 11.10.2017 по 05.09.2019, з 01.02.2022 по 26.12.2023, з 15.03.2024 по 15.12.2025 - згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 08.04.1991;
- зарахувати до його спеціального (пільгового) стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи з 18.09.1997 по 05.09.2019 згідно з довідкою, виданою 13.08.2025 за №27 АТ «Українська залізниця» (регіональна філія «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Запорізька дистанція колії»);
- призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у первісній редакції) згідно з поданою ним заявою від 06.11.2025.
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що 06.11.2025 звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». На час звернення за пенсією він досяг віку 55 років та мав загальний трудовий стаж більше 25 років та спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років більше 20 років. Однак, рішенням ГУ ПФУ у Київській області №084450011297 від 13.11.2025 йому відмовлено в призначенні пенсії з підстав недостатності страхового стажу станом на 11.10.2017. Позивач вважає таке рішення протиправним, що порушує право позивача на пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 11.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 04.03.2026 через систему «Електронний суд» надіслав відзив (вх. №11477), у якому пояснює, що відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені, за списком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583, чоловіки після досягнення 55 років і при загальному страховому стажі не менше 26 років 6 місяців на 11.10.2017, з них не менше 12 років 06 місяців на зазначеній роботі на 11.10.2017 Пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію (стаття 7 вказаного Закону «Про пенсійне забезпечення»). Наголошує, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії за вислугу років до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996, з 25.07.1996 по 18.06.1997 на території російської федерації, оскільки станом на сьогодні будь які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією відсутні. Звертає увагу суду, що до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років зараховано всі періоди. Підсумовуючи все вищенаведене, вважає, що підстав для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» немає, оскільки позивач не набув необхідного страхового стажу на 10.10.2017 для призначення пенсії за вислугу років.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
06.11.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії була передана на розгляд до ГУ ПФУ у Київській області.
Так, рішенням відповідача №084450011297 від 13.11.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки позивач не набув необхідного страхового стажу на 10.10.2017. Вік позивача - 55 років. Страховий стаж, на момент звернення, становив - 23 роки 10 місяців 17 днів. Спеціальний стаж за вислугу років становив - 20 років 6 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії за вислугу років до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996, з 25.07.1996 по 18.06.1997 на території російської федерації. До стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років зараховано всі періоди.
Не погоджуючись з рішенням відповідача №084450011297 від 13.11.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1 наступного змісту: «Особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Тобто, пенсія за вислугу років згідно із нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначається за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення» страхового і спеціального стажу.
За змістом статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.
Згідно зі статтею 51 Закону №1788-ХІІ пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на них. Їх особливістю є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.
Приписами статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи.
Пунктом «а» статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII (далі - Закон № 911-VIII), було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
З прийняттям Закону №213-VIII підвищено, зокрема, загальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, зокрема, визначених пунктом «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ, - 30 років.
Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано неконституційними положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.
Зазначені норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення з 04.06.2019.
Таким чином, починаючи з 05.06.2019 положення пункту «а» статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII.
Відповідно, на день звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років як робітнику локомотивних бригад, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, (06.11.2025) пункт «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ встановлював, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» затверджено Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років входять, зокрема, машиністи і помічники машиністів тепловозів та машиністи і помічники машиністів електровозів.
Доводи відповідача стосуються виключно відсутності у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, обчисленого станом на 11.10.2017, проте такі, на переконання суду, є помилковими, оскільки обчислення стажу без урахування рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 призведе до несправедливого та невиправданого обмеження права позивача на соціальний захист.
Таким чином, суд вважає, що заперечення відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Суд також звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21 дійшов висновку, що обмеження пунктом 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Щодо вимоги позивача про зарахування до його страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996, з 25.07.1996 по 18.06.1997 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 08.04.1991 суд виходить з такого.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 4 вказаної статті Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій (пункт 20 Порядку №637).
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, або відсутності/неточності/неправильності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, з аналізу наведеного вище вбачається, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; трудовий стаж, пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою, а необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Судом встановлено, що у період з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996, з 25.07.1996 по 18.06.1997 ОСОБА_1 працював на території російській федерації, що підтверджено записами №№04-15 у його трудовій книжці НОМЕР_2 з 01.01.1992.
Записи про періоди роботи позивача в російській федерації, виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Протилежного відповідачем не зауважено та судом не встановлено.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Частиною 2 статті 13 Угоди передбачено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу чи не прийняття на території держав - учасниць Співдружності без легалізації необхідних для пенсійного забезпечення документів, виданих у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення та перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди, а відтак і з денонсацією міжнародних угод.
Із наведених вище підстав суд також вважає необґрунтованою підставу для відмови у зарахуванні позивачу спірного стажу ту обставину, що організації знаходяться на території держави, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача зарахувати до його страхового стажу періоди роботи з 11.10.2017 по 05.09.2019, з 01.02.2022 по 26.12.2023, з 15.03.2024 по 15.12.2025 - згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 08.04.1991 судом встановлено про наступне.
Як вбачається із розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , доданого до спірного рішення, відповідачем не зараховано періоди його роботи з 11.10.2017 по 05.09.2019, з 01.02.2022 по 26.12.2023, з 15.03.2024 по 15.12.2025, які підтверджені записами №№21-32 трудової книжки НОМЕР_2 з 01.01.1992. При цьому, жодних обґрунтувань з цього приводу спірне рішення, а також відзив на позовну заяву не містить.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з статтею 62 Закону №1788 та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідну постанову по справі № 638/18467/15-а Верховний Суд прийняв 30.09.2019.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
На переконання суду, відповідачем не здійснено усіх необхідних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна додатково підтвердити стаж позивача.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії за вислугу років відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення №084450011297 від 13.11.2025, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача зарахувати до спеціального (пільгового) стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років позивачу період роботи з 18.09.1997 по 05.09.2019 згідно з довідкою, виданою 13.08.2025 за №27 АТ «Українська залізниця» (регіональна філія «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Запорізька дистанція колії») суд вказує, що такі задоволенню не підлягають, оскільки до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років зараховано всі періоди. Згідно зі спірним рішенням №084450011297 від 13.11.2025 спеціальний стаж за вислугу років, становить 20 років 6 днів. Додаткових обґрунтувань та/або доказів з цього приводу позовна заява та додані до неї документи не містять, у зв'язку із чим суд не вбачає підстав для задоволення позову у цій частині
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому, судом враховано також, що відповідачем у спірному рішенні №084450011297 від 13.11.2025 визначено, що страховий стаж особи становить 23 роки 10 місяців 17 днів. Таким чином, з урахуванням неправомірно не зарахованих ГУ ПФУ у Київській області періодів трудової діяльності позивача з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996, з 25.07.1996 по 18.06.1997, з 11.10.2017 по 05.09.2019, з 01.02.2022 по 26.12.2023, з 15.03.2024 по 15.12.2025, у ОСОБА_1 наявний страховий стаж для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зважаючи на те, що страховий стаж позивача станом на день звернення за призначенням пенсії за вислугу років (06.11.2025) становить більше 25 років, спеціальний стаж - 20 років 6 днів, а позивач на час звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії досяг 55-річного віку, слід зробити висновок про протиправність рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Протиправність відмови у призначенні пенсії за вислугу років та набуття позивачем відповідно до вимог чинного законодавства права на пенсію за вислугу років обумовлює про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ з дати звернення із заявою про призначення пенсії, як це встановлено частиною 1 статті 45 Закону № 1058-IV.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1331,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Київській області, яким прийнято протиправне рішення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №084450011297 від 13.11.2025 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996, з 25.07.1996 по 18.06.1997, з 11.10.2017 по 05.09.2019, з 01.02.2022 по 26.12.2023, з 15.03.2024 по 15.12.2025 згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_2 від 08.04.1991, у зв'язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі його заяви від 06.11.2025.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1331,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак