09 квітня 2026 рокум. Ужгород№ 260/10356/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33004, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника адвоката - Калинич Оксани Іллівни (далі - представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), яким просить:
1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , з дня права, згідно рішення №072250012243 від 20.11.2025 року не зарахувавши навчання в Кримського ордена «Знак пошани» сільськогосподарського інституту ім. М.І. Калініна згідно диплому про навчання НОМЕР_2 (запис трудової книжки НОМЕР_3 з 01.09.1983 по 30.12.1988 рр.) та періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 04.09.1980 р. з 14.06.1989 по 28.05.1994 рр. та з 01.06.1994 по 04.01.2000 рр;
2) скасувати рішення №072250012243 від 20.11.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком, та зобов'язати призначити з дня права, пенсію за віком ОСОБА_1 , зарахувавши навчання в Кримського ордена «Знак пошани» сільськогосподарського інституту ім. М.І. Калініна згідно диплому про навчання НОМЕР_2 (запис трудової книжки НОМЕР_3 з 01.09.1983 по 30.12.1988 рр.) та періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 04.09.1980 р. з 14.06.1989 по 28.05.1994 рр. та з 01.06.1994 по 04.01.2000 рр.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем прийнято рішення від 20.11.2025 року №072250012243 про відмову в призначенні пенсії позивачу за віком та не зараховано до страхового стажу:
- період навчання з 01.09.1983 по 30.12.1988, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 04.09.1980, оскільки запис внесений з порушенням вимог п. 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 20.07.1993. Пунктом 2.19 даної Інструкції передбачено, внесення окремим рядком запису про час навчання у вищих навчальних закладах, з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів. Якщо в записах трудової книжки відсутні такі відомості, то відповідно до п. 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних закладах підтверджується дипломами, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання;
- період трудової діяльності з 14.06.1989 по 28.05.1994, згідно записів вищезазначеної трудової книжки, оскільки дата наказу про звільнення передує даті звільнення;
- період роботи з 01.06.1994 по 04.01.2000, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 04.09.1980, оскільки в записі про прийняття на роботу відсутня назва організації, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Даний період зарахований з 01.01.1998 з врахуванням відомостей про сплату страхових внесків, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Не погодившись з рішення ГУ ПФУ в Рівненській області щодо відмови в призначенні пенсії та таким, що порушують його конституційні права, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Вказану ухвалу доставлено відповідачу 31.12.2025 року до його електронного кабінету, що стверджується Довідкою про доставку електронного листа.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 640/22958/21 дійшов висновку, що довідка про доставку електронного листа є допустимим доказом, що підтверджує вручення стороні судового рішення, надісланого в електронній формі.
Станом на 08 квітня 2026 року Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, з врахуванням положень ст. 263 КАС України.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 14.11.2025 року звернувся до Головного управління ПФУ в Закарпатської області за призначення пенсії за віком, згідно Закону 1058. Разом із заявою було подано необхідні документи: паспорт, ін.код, витяг про місце проживання, трудова книжка НОМЕР_3 від 04.09.1980р., диплом про навчання НОМЕР_2 Кримського ордена «Знак пошани» сільськогосподарського інституту ім.. М.І. Калініна.
За принципом екстериторіальності заява від 14.11.2025 року про призначення пенсії була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії, 20.11.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення №072250012243 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до рішення про відмову у призначенні пенсії від 20.11.2025 року №072250012243, страховий стаж позивача становить 15 років 08 місяців 8 днів (необхідний страховий стаж становить 29 рік).
До страхового стажу не зараховано період роботи позивача зазначений в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 04.09.1980 року:
- період навчання з 01.09.1983 по 30.12.1988, оскільки запис внесений з порушенням вимог п. 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 20.07.1993. Пунктом 2.19 даної Інструкції передбачено, внесення окремим рядком запису про час навчання у вищих навчальних закладах, з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів. Якщо в записах трудової книжки відсутні такі відомості, то відповідно до п. 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних закладах підтверджується дипломами, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання;
- період трудової діяльності з 14.06.1989 по 28.05.1994, оскільки дата наказу про звільнення передує даті звільнення;
- період роботи з 01.06.1994 по 04.01.2000, оскільки в записі про прийняття на роботу відсутня назва організації, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Даний період зарахований з 01.01.1998 з врахуванням відомостей про сплату страхових внесків, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Позивач, не погодившись із вищевказаним рішенням, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частина 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
У частині 1 статті 8 вказаного Закону зазначено, зокрема, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (пункт а частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Так, судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У рішенні пенсійного органу зазначено, що необхідний страховий стаж - 29 років, страховий стаж особи становить - 15 років 08 місяців 08 днів. Зазначено, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1983 по 30.12.1988, період трудової діяльності з 14.06.1989 по 28.05.1994, період роботи з 01.06.1994 по 04.01.2000 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 04.09.1980 року.
Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу періоду роботи позивача з 14.06.1989 по 28.05.1994, оскільки дата наказу про звільнення передує даті звільнення, суд зазначає наступне.
Проаналізувавши запис трудової книжки серії НОМЕР_3 від 04.09.1980 року судом встановлено, що 14.06.1989 року позивач прийнятий на роботу на підставі наказу №53-Л від 10.06.1989, проте дата про звільнення 28.05.1994 року передує даті звільнення 15.04.1994 року наказ №12-К.
Проте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не враховано, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, зокрема, акуратності відповідального працівника при заповненні трудової книжки.
Вказана позиція кореспондується з нормами постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», згідно якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Вищезазначені відомості з трудової книжки підтверджують трудову діяльність позивача в спірні періоди. Інших підстав для незарахування спірних періодів роботи до стажу позивача відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.
З огляду на зміст записів трудової книжки позивача щодо періодів роботи з 14.06.1989 по 28.05.1994, недоліки трудової книжки є несуттєвими недоліками та наявність таких недоліків не позбавляє можливості чітко встановити трудовий стаж позивача за зазначені періоди.
Крім того, суд звертає увагу, що запис у трудовій книжці не спростовує наявність у позивача стажу роботи, а отже юридичний факт роботи позивача протягом спірного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Так, зважаючи на вищевикладені висновки Верховного Суду, суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи до страхового стажу за порушення, вчинені підприємствами, на яких він працював.
Отже, вказаний період роботи позивача з 14.06.1989 по 28.05.1994 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Щодо не зарахування періоду роботи до страхового стажу з 01.06.1994 по 04.01.2000, оскільки при прийнятті на роботу відсутні назви організації.
Суд зазначає, що відсутність назви підприємства не спростовує факт трудової діяльності позивача в зазначений період та не є належною підставою для позбавлення права позивача на призначення пенсії за віком, оскільки, як вже було зазначено судом, чинним законодавством не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем або іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Так, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 у справі № 593/283/17, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Окрім того, запис про звільнення позивача в спірному періоді містять печатки підприємств, в яких працював позивач, що спростовує сумніви щодо трудової діяльності позивача в спірний період.
Суд зазначає, що вищевказані недоліки оформлення трудової книжки, виявлені відповідачем, не можуть вважатися достатньою та самостійною підставою для відмови позивачу в зарахуванні зазначених періодів роботи до загального страхового стажу позивача на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку (некоректне зазначення дат чи номерів наказів, відсутність вписаної назви підприємства тощо), відсутня.
Водночас, ані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо зарахування певного періоду до трудового стажу при призначенні пенсії. Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права (постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників»).
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та від 07.02.2018 у справі № 275/615/17.
Проте, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не взято до уваги відомості, що містяться у трудовій книжці позивача, яка відповідно до законодавства є основними документами, що підтверджує трудову діяльність особи. Подані позивачем документи не отримали належної правової оцінки відповідача, їх зміст не був проаналізований у сукупності з іншими доказами, а мотиви неврахування спірних періодів зведені виключно до формальних зауважень щодо оформлення записів.
Водночас у рішенні відповідача відсутній детальний аналіз кожного спірного періоду, не наведено переконливих аргументів, які б свідчили про неможливість встановлення трудової діяльності позивача, не зазначено, які саме норми матеріального права унеможливлюють зарахування відповідних періодів до страхового стажу, а також не відображено здійснення будь-якого обрахунку страхового стажу з урахуванням усіх наявних документів.
Щодо зарахування періоду навчання з 01.09.1983 по 30.12.1988, суд зазначає, що пунктом 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58, передбачено внесення окремим рядком запису, зокрема, про час навчання у вищих навчальних закладах з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів.
Якщо в записах трудової книжки відсутні вищезазначені відомості про періоди навчання, то відповідно до п. 8. Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних, навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
З матеріалів справи судом встановлено, що період навчання позивача у вищому навчальному закладі підтверджується дипломом НОМЕР_2 від 29.12.1988.
Разом з тим, в оскаржуваному рішенні відповідачем не надано жодної правової оцінки вказаним документам, не зазначено, з яких підстав вони не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази підтвердження періоду навчання, не встановлено обставин, які б свідчили про їх недостовірність чи неналежність, а також не наведено мотивів, які унеможливлюють зарахування зазначеного періоду до страхового стажу.
Фактично пенсійний орган обмежився формальним посиланням на перетин періоду навчання з періодами роботи та необхідність подання уточнюючих документів, при цьому не здійснив аналізу наданого диплома та архівної довідки, не перевірив форму навчання, не витребував додаткових відомостей у порядку, передбаченому законодавством.
Таким чином, відповідачем не надано належної оцінки поданих позивачем документів, що свідчить про формальний підхід до розгляду заяви позивача та про прийняття рішення без повного і всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про призначення пенсії.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Водночас частиною 1 ст. 101 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з пп.2 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за №40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Отже, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
Тобто відповідачу слід врахувати, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача.
Однак матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення не надано до суду доказів самостійного звернення до архівних установ з метою отримання додаткових документів для підтвердження трудового стажу позивача.
Отже, суб'єктом владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача на момент їх внесення, не вжито заходи з метою перевірки відповідних відомостей.
Натомість відповідачем покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 20.11.2025 року №072250012243 прийняте не на підставі та не у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а також без дотримання вимог щодо обґрунтованості, повноти та всебічності дослідження обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення пенсії за віком.
Зокрема, відповідач, посилаючись на формальні недоліки оформлення записів у трудових книжках: неточність у зазначенні року наказу, відсутність назви організації при прийнятті на роботу, фактично не спростував самого факту виконання позивачем трудових обов'язків у спірні періоди та не навів мотивів, які б свідчили про неможливість встановити трудову діяльність позивача за відповідними записами. Натомість відповідач безпідставно поклав на позивача негативні наслідки неналежного ведення кадрової документації роботодавцями, що є проявом надмірного формалізму та не відповідає меті правового регулювання пенсійних правовідносин.
Суд також враховує, що у разі виникнення сумнівів щодо достовірності чи повноти поданих документів орган Пенсійного фонду наділений правом витребувати додаткові відомості та перевірити обґрунтованість виданих документів, однак таких дій відповідачем не вчинено, доказів протилежного суду не надано.
За таких обставин висновок пенсійного органу про відсутність у позивача необхідного страхового стажу ґрунтується не на належно встановлених обставинах, а на формальних зауваженнях до оформлення документів.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача. Однак відповідачем не доведено, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням вимог законодавства, зокрема щодо всебічного з'ясування обставин справи та належної оцінки документів, поданих позивачем для призначення пенсії.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 20.11.2025 року №072250012243 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1983 по 30.12.1988, період трудової діяльності з 14.06.1989 по 28.05.1994 та період роботи з 01.06.1994 по 04.01.2000 до наявного страхового стажу та призначити пенсію за віком починаючи з 14.11.2025 року - дня звернення ОСОБА_1 до органів Пенсійного Фонду України, суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 13 п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно п.4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Враховуючи вищевикладене, оскільки згідно Порядку №22-1 після розгляду відповідної заяви (про перерахунок (призначення) пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший) структурним підрозділом Пенсійного органу за принципом екстериторіальності, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії, суд прийшов до висновку, що обов'язок щодо вчинення відповідних дій про зарахування відповідного стажу, вчинення дій щодо розгляду заяв про призначення пенсії лежить на Пенсійному фонді, до якого зверталась особа із відповідною заявою.
Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо призначення чи перерахунку пенсії та зобов'язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Разом з тим суд зазначає, що повноваження щодо перевірки документів, обчислення страхового стажу та прийняття рішення про призначення (відмову у призначенні) пенсії відповідно до Закону №1058 належать органам Пенсійного фонду України. Адміністративний суд, здійснюючи контроль за законністю, не підміняє собою суб'єкта владних повноважень та не здійснює первинне призначення пенсії.
Водночас, беручи до уваги встановлені судом обставини та наведені вище правові висновки щодо недопустимості покладення на позивача негативних наслідків формальних недоліків ведення трудових книжок та те, що пенсійним органом неналежним чином розглянуто заяву позивача, не забезпечено повного і всебічного з'ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення пенсії, не надано належної оцінки поданим позивачем документам, а висновки про відсутність необхідного страхового стажу фактично зроблено без здійснення належного обрахунку страхового стажу з урахуванням усіх поданих доказів та без вчинення дій, спрямованих на перевірку відповідних відомостей у межах повноважень, визначених законом, суд вважає, що належним способом відновлення порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 14.11.2025 року з урахуванням правової оцінки суду, наданої у цьому рішенні, та з дотриманням вимог повного, всебічного й об'єктивного дослідження поданих документів і належного обрахунку страхового стажу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволенні позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Відповідно до частини першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправного рішення суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 968,96 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь позивача, оскільки саме цим суб'єктом владних повноважень прийнято оскаржуване рішення, яким порушено право позивача на отримання пенсії за вислугу років.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33004, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 20.11.2025 року №072250012243 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.11.2025 року, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
4. В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33004, код ЄДРПОУ 21084076) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець