09 квітня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/3971/26
Провадження № 33/820/229/26
Суддя Хмельницького апеляційного суду Топчій Т.В., розглянувши у відкритому засіданні, в залі суду за участі секретаря Мельничук К.С., захисника Мушинської О.В., прокурорів Загродської Л.І., Мартинюка О.Г. апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 лютого 2026 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, жительку АДРЕСА_1 , працюючої на посаді головного державного інспектора Хмельницького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб
ГУ ДПС у Хмельницькій області,
визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-7 ч.2 КУпАП, та накладено на неї стягнення у виді штрафу у розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн.,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені суддею обставини.
За постановою суду, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді головного державного інспектора Хмельницького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Хмельницькій області, являючись відповідно пп. «в» та «е» п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до ст.1726 КУпАП, суб'єктом відповідальності, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», в порушення азб. 3 ч.1 ст.28 Закону України «Про запобігання корупції» вчинила дії в умовах реального конфлікту інтересів, а саме 17.07.2024 видалила з інформаційної системи ДПС податкове повідомлення-рішення №0367005-2412-2225 від 23.04.2024 відносно свого безпосереднього керівника - начальника Хмельницького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Хмельницькій області ОСОБА_2 про сплату податку на нерухоме майно в сумі 13 грн. 68 коп.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 , яка є суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», мали місце порушення вимог ст.28 ч.1 абз.3 Закону України «Про запобігання корупції», в частині прийняття рішення в умовах реального конфлікту інтересів, а саме видалення 17.07.2024 року з інформаційної системи ДПС податкового повідомлення-рішення відносно свого безпосереднього керівника, а тому, оцінюючи зібрані по справі докази вважав їх допустимими, належними та достатніми для доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду, просить постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 лютого 2026 року про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст.172-7 ч.2 КУпАП скасувати, а провадження по справі закрити у зв'язку із відсутністю у її діях складу та події даного правопорушення.
Посилається на те, що суд розцінив її приватний інтерес, як «особистий немайновий інтерес», який полягав у бажанні уникнути негативних наслідків невиконання усної вказівки керівника про видалення податкового повідомлення-рішення № 0367005-2412-2225 від 23.04.2024 року, сподівання на його лояльне ставлення до себе в майбутньому, оперативність виконання вказівки, переваження вірної оцінки ситуації і встановленого порядку видалення із інформаційної системи ГУ ДПС у Хмельницькій області податкового повідомлення-рішення. Проте, такі обставини, на її думку, не підтверджені жодними доказами та є припущеннями судді, що вказує на відсутність при виконанні доручення свого керівника ознак приватного інтересу.
Звертає увагу на те, що «реальний конфлікт інтересу» передбачає суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями при прийнятті рішень чи вчиненні певних дій, однак вона не приймала самостійно рішення про видалення ППР із інформаційної системи ГУ ДПС, оскільки таке рішення прийняв її безпосередній керівник - ОСОБА_2 . Також, зазначає, що вона чітко вчиняла дії за вказівкою свого керівника, що підтверджується фотознімком переписки із ОСОБА_2 за допомогою телефонного месенджера «Viber».
Вважає, що сам протокол не може бути доказом вини особи, оскільки обставини справи підлягають перевірці та підтвердженню в ході судового засідання. При цьому, інші докази ніяким чином не встановлюють її вини у даному правопорушенні, а лише свідчать про те, що вона діяла в межах службових повноважень.
Крім того, зазначає, що видалення ППР - це технічна дія, яка ніяким чином не потягла за собою будь-яких шкідливих наслідків, тобто її дії не посягали на встановлений порядок управління щодо сплати податків.
Також, звертає увагу на те, що днем виявлення вчиненого правопорушення слід вважати день, коли було видалено повідомлення, тобто 17.07.2024 року, а не день складення протоколу про адміністративне правопорушення - 28.01.2026 року. Отже, на її думку, суд повинен бути закрити провадження у зв'язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Не погоджується апелянт із правовою кваліфікацією вчиненого правопорушення за ст.172-7 ч.2 КУпАП, оскільки, вважає, що відповідальність за порушення ст. 28 ч.1 абз.3 Закону України «Про запобігання корупції» настає саме за частиною першою ст.172-7 КУпАП, тобто суддею допущено грубе порушення норм процесуального права.
Отже, сукупність таких обставин, а також враховуючи те, що судом не було з'ясовано форми вини, об'єкт посягання, місце, звідки було видалено повідомлення, є підставою для закриття провадження за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу та події даного правопорушення. Просила також закрити провадження на підставі ст. 38 КУпАП через закінчення строків накладення адміністративного стягнення, або застосувати до ОСОБА_1 положення ст. 22 КУпАП визнати вчинене правопорушення малозначним, звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності та обмежитися усним зауваженням.
Позиції учасників апеляційного провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Під час апеляційного перегляду справи особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та її захисник Мушинська О.В. підтримали доводи апеляційної скарги, просили скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі, з наведених в апеляційній скарзі підстав.
Прокурори Загродська Л.І., Мартинюк О.Г. просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисту, вважали постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
Заслухавши доводи сторони захисту, думку прокурора, перевіривши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Мотиви суду.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 здійснюється судом в межах КУпАП. Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, в тому числі, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом. За змістом ст. 9 ч. 1 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа), відповідно до ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Отже, підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення є доведення об'єктивних і суб'єктивних ознак, тобто об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони правопорушення.
Відповідно до вимог ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови доведеності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі вини особи у його вчиненні, на підставі належних та допустимих доказів. Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Приймаючи рішення за апеляційними вимогами сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172 - 7 ч.2 КУпАП, суд вважає їх не обґрунтованими та виходить з наступного.
Статтею 1 ч.1 Закону України «Про запобігання корупції» дається тлумачення термінів, зокрема:
- правопорушення, пов'язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;
-пряме підпорядкування - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням;
- приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, в тому числі і ті, що виникають у зв'язку із членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях;
- реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
За даним провадженням про адміністративне правопорушення диспозицією ст.172-7 ч.2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів. Приміткою до цієї статті встановлено, що суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції". У цій статті під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання вказаних повноважень.
Відповідно до п.2.4 методичних рекомендацій НАЗК № 2 від 12.01.2024 «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», суперечність між приватним інтересам та повноваженнями полягає в тому, що, з одного боку, в особи наявний приватний інтерес (майновий або немайновий), а з іншого, особа, яка уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (або прирівняна до неї), має виконувати свої службові обов'язки в публічних інтересах (держави, територіальної громади тощо), виключаючи можливість будь-якого впливу приватного інтересу.
Таким чином, публічний службовець, приймаючи те чи інше рішення (вчиняючи ту чи іншу дію), по суті стоїть перед вибором задоволення публічного інтересу (на користь держави, територіальної громади) або приватного інтересу (власних інтересів, інтересів близьких осіб).
Тому навіть за умови, що особа, маючи приватний інтерес, приймає об'єктивні та неупереджені рішення, вона вчиняє дії в умовах реального конфлікту інтересів.
Статтею 28 «Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів» Закону України «Про запобігання корупції», передбачено, що особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону зобов'язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-7 ч. 2 КУпАП, є законним та підтверджується доказами, ретельно дослідженими в суді першої інстанції, зокрема відомостями із:
- протоколу про адміністративне правопорушення №46 від 28.01.2026 року, складеного начальником 1-го сектору управління стратегічних розслідувань в Хмельницькій області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України Земком О.В. щодо ОСОБА_1 за ст.ст.172-7 ч.2 КУпАП, відповідно до якого ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді головного державного інспектора Хмельницького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Хмельницькій області, являючись відповідно пп. «в» та «е» п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до ст.1726 КУпАП, суб'єктом відповідальності, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», в порушення азб. 3 ч.1 ст.28 Закону України «Про запобігання корупції» вчинила дії в умовах реального конфлікту інтересів, а саме 17.07.2024 року видалила з інформаційної системи ДПС податкове повідомлення-рішення №0367005-2412-2225 від 23.04.2024 відносно свого безпосереднього керівника - начальника Хмельницького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Хмельницькій області ОСОБА_2 про сплату податку на нерухоме майно в сумі 13 грн. 68 коп. (а.с.1-8);
- пояснень ОСОБА_1 , які містяться в матеріалах справи та наданих в ході апеляційного розгляду, з яких вбачається, що вона - головний державний інспектор Хмельницького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Хмельницькій області, за вказівкою свого безпосереднього керівника - начальника Хмельницького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Хмельницькій області Мороза В.В 17.04.2024 видалила з інформаційної системи ДПС податкове повідомлення-рішення про сплату ним - ОСОБА_2 податку на нерухоме майно в сумі 13 грн. 68 коп. (а.с.54);
- наказу в.о. начальника ГУ ДПС у Хмельницькій області №228-о від 15.06.2023 року «Про призначення ОСОБА_1 », згідно якого ОСОБА_1 призначена на посаду головного державного інспектора Хмельницького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Хмельницькій області, остання приступила до виконання обов'язків з 16.06.2023 року (а.с.34);
- особової картки державного службовця ОСОБА_1 від 14.06.2023 року, посадових інструкцій державних службовців категорії «Б» та «В», затверджених в.о. начальника ГУ ДПС у Хмельницькій області 20.06.2022 та начальником ГУ ДПС у Хмельницькій області 18.11.2024, згідно яких ОСОБА_1 , приступивши з 16.06.2023 до виконання обов'язків головного державного інспектора Хмельницького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Хмельницькій області, будучи ознайомленою з відповідними інструкціями та обмеженнями антикорупційного законодавства України, здійснює організацію роботи та контроль щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок декларацій громадян, використовуючи інформаційні, телекомунікаційні та інформаційно-телекомунікаційні системи ДПС, здійснює свою роботу відповідно до вимог чинного законодавства України (а.с.37-40,45-46);
- положень про Хмельницький відділ податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Хмельницькій області, затвердженого 20.01.2024 начальником ГУ ДПС у Хмельницькій області, згідно якого ОСОБА_1 як безпосередній працівник означеного відділу зобов'язана у своїй діяльності керуватися положеннями чинного законодавства України і діяти виключно у його межах (а.с.12-33);
- повідомлення-рішення №0367005-2412-2225 від 23.04.2024 року, відповідно до якого податковий орган повідомляє ОСОБА_2 про його обов'язок, як платника податків сплатити визначену суму податкового зобов'язання 13 грн. 68 коп. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке підписано самим ОСОБА_2 (а.с.56);
- витягу з інформаційної системи ГУ ДПС у Хмельницькій області від 23.04.2024 року, згідно якого саме ОСОБА_1 здійснила видалення 17.07.2024 року податкового повідомлення-рішення №0367005-2412-2225 від 23.04.2024 року відносно свого безпосереднього керівника ОСОБА_2 (а.с.53);
- фотознімку переписки ОСОБА_1 із керівником ОСОБА_2 із телефонного месенджера «VIBER» від 17.07.2024 року, згідно якого ОСОБА_1 уточнює у керівника його РНОКПП та отримавши запитувану інформацію - інформує про фактичне видалення із системи податкового повідомлення-рішення (а.с.55).
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів у їх сукупності дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні нею вимог ст. 28 ч.1 п.3Закону України «Про запобігання корупції», тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-7 ч. 2 КУпАП, а саме вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів, який визначався в особистому немайновому інтересі, природа якого полягала у бажанні уникнути негативних наслідків невиконання усної вказівки керівника про видалення податкового повідомлення-рішення №0367005-2412-2225 від 23.04.2024 року, сподівання на його лояльне ставлення до себе в майбутньому.
З огляду на викладене, необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 про відсутність в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-7 ч. 2 КУпАП.
Також, не заслуговують на увагу твердження ОСОБА_1 про відсутність в її діях ознак приватного інтересу при виконанні доручення свого безпосереднього керівника. При цьому, апеляційний суд враховує положення Закону України «Про запобігання корупції», відповідно до яких приватний інтерес - це будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, службовими або іншими позаслужбовими відносинами, який здатен вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень або вчинення дій під час виконання службових повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, поведінка ОСОБА_1 була обумовлена саме таким інтересом, оскільки її дії спрямовувалися не лише на формальне виконання службових функцій, а й на уникнення можливих негативних наслідків для себе та отримання лояльного ставлення з боку керівництва, що свідчить про наявність особистої заінтересованості немайнового характеру. Наявність такого інтересу об'єктивно вплинула на її службову діяльність, зумовивши вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів, тобто суперечності між приватним інтересом та службовими повноваженнями, що вплинуло на об'єктивність та неупередженість її поведінки.
Крім того, всупереч вимогам закону, ОСОБА_1 не вжила заходів щодо врегулювання конфлікту інтересів, зокрема не повідомила про його наявність у встановленому порядку та не утрималась від вчинення відповідних дій.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про вчинення дій ОСОБА_1 в умовах реального конфлікту інтересу, адже саме її особистий немайновий інтерес, природа якого полягала у бажанні уникнути негативних наслідків з боку керівника, сподівання на його лояльне ставлення до себе в майбутньому, оперативність виконання вказівки і є такою, що вчинена в умовах реального конфлікту інтересу.
Твердження ОСОБА_1 з приводу того, що вона не приймала самостійно рішення про видалення ППР із інформаційної системи ГУ ДПС, оскільки таке рішення прийняв її безпосередній керівник - ОСОБА_2 , а вона лише виконувала його вказівку, апеляційний суд відкидає, як такі, що не спростовують встановлених судом обставин. Факт надання керівником відповідної вказівки не звільняє особу від обов'язку діяти виключно в межах та у спосіб, визначений законом, а також не усуває покладеного на неї обов'язку дотримання вимог антикорупційного законодавства. Більше того, відповідно до вимог Закону України «Про запобігання корупції», у разі виникнення реального конфлікту інтересів особа зобов'язана невідкладно повідомити про це, та утриматися від вчинення відповідних дій, незалежно від наявності чи змісту вказівок керівництва.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 безпосередньо виконала вказівку, усвідомлюючи її зміст та можливі наслідки, що свідчить про наявність у її діях власного волевиявлення та не може розцінюватися як виключно технічне виконання розпорядження. Отже, посилання на виконання вказівки керівника не виключає наявності в її діях складу адміністративного правопорушення та не спростовує висновків суду першої інстанції щодо вчинення нею дій в умовах реального конфлікту інтересів.
З аналогічних підстав не підлягають задоволенню доводи ОСОБА_1 про те, що видалення ППР - це технічна дія, яка ніяким чином не посягала на встановлений порядок управління щодо сплати податків, оскільки характер відповідної дії (технічна чи інша) не має правового значення, адже вирішальним є те, що ОСОБА_1 взагалі не мала права вчиняти дії щодо видалення податкового повідомлення-рішення поза межами та способом, визначеними законом.
Також, апеляційний суд не погоджується із твердженнями ОСОБА_1 в частині неправильної правової кваліфікації вчиненого правопорушення за ст.172-7 ч.2 КУпАП, які, на думку сторони захисту, підлягають кваліфікації за частиною першою цієї статті, з огляду на наступне.
Статтею ст. 172-7 ч.1 КУпАП передбачено, що адміністративна відповідальність настає за неповідомлення особою у встановлених законом випадках про наявність у неї реального конфлікту інтересів. Натомість ч. 2 цієї статті передбачає відповідальність за вчинення дій або прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
Як встановлено в ході судового розгляду, ОСОБА_1 безпосередньо вчинила дії - видалила податкове повідомлення-рішення з інформаційної системи, тобто здійснила активні дії в межах своїх службових повноважень під час наявності реального конфлікту інтересів. Отже, її поведінка відповідає ознакам складу правопорушення, передбаченого ст. 172-7 ч. 2 КУпАП, оскільки остання охоплює саме активні дії в умовах реального конфлікту інтересів, тоді як ч. 1 стосується лише бездіяльності у вигляді неповідомлення про конфлікт інтересів.
З урахуванням викладеного, доводи сторони захисту щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_1 на ст. 172-7 ч. 1 КУпАП є безпідставними.
Доводи ОСОБА_1 про те, що сам протокол не може бути доказом наявності вини особи, оскільки обставини справи підлягають перевірці та підтвердженню в ході судового засідання, при цьому, інші докази ніяким чином не встановлюють її вини у даному правопорушенні, то апеляційний суд вважає такі аргументи необґрунтованими. Протокол адміністративного правопорушення є документом, який фіксує обставини, що мають значення для встановлення вини особи, і оцінюється у сукупності з іншими доказами, перевіреними судом у ході засідання, зокрема з службовими документами та матеріалами інформаційних систем. Встановлено, що відомості, зафіксовані в протоколі, підтверджуються іншими доказами, зокрема оперативністю виконання вказівок, службовими діями ОСОБА_1 та відповідними документами, що свідчить про наявність у неї особистого немайнового інтересу та доводить вину у вчиненні даного адміністративного правопорушення. Отже, твердження сторони захисту про неможливість використання протоколу як доказу та відсутність інших доказів вини є безпідставними і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Також, не погоджується апеляційний суд із аргументами сторони захисту про необхідність закриття провадження у зв'язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП, та виходить з наступного.
Відповідно до приписів ст. 38 ч.4 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених ст. 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня вчинення.
Початком обчислення строку виявлення адміністративного правопорушення є момент, коли зібрано, проаналізовано зібрані фактичні дані та зроблено висновок про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення. Процесуально такий висновок оформлюється у вигляді протоколу про адміністративне правопорушення. Дії уповноваженої особи, що має право складати протоколи, до моменту його складення можуть свідчити лише про виявлені окремі ознаки правопорушення, але факт, що виявлене діяння містить склад адміністративного правопорушення, зазначається при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Отже, днем виявлення вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст.172-7 ч.2 КУпАП слід вважати дату складання протоколу про адміністративне правопорушення - 28 січня 2026 року. Датою вчинення є 17.07.2024 року, тобто день видалення ППР. За таких обставин, доводи сторони захисту про необхідність закриття провадження у зв'язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП, не є слушними.
Отже, апеляційний суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-7 ч.2 КУпАП за обставин інкримінованих їй в протоколі про адміністративне правопорушення, висновки суду в цій частині є законними та обґрунтованими. Підстав для скасування постанови суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 з реабілітуючих підстав, апеляційний суд не вбачає.
В той же час, приймаючи рішення за апеляційними вимогами сторони захисту щодо можливості закриття провадження у справі у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що такі вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.
Згідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Малозначність як ознака адміністративного правопорушення характеризується певним ступенем суспільної небезпечності, але таким, що не потребує застосування заходів адміністративного впливу.
Питання про можливість або ж недоцільність звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення в кожному конкретному випадку вирішується правозастосовчим органом (посадовою особою).Визначення тяжкості адміністративного правопорушення нормами КУпАП не передбачено.
Згідно «Примітки» до ст. 22 КУпАП положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п'ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою - п'ятою статті 126, статтями 130, 161-1 і 173-2 цього Кодексу.
Отже, законодавцем не встановлено заборони щодо можливості звільнення особи від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-7 ч.2 КУпАП, оскільки такої заборони у примітці до ст. 22 КУпАП немає.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 зазначив, що згідно з принципом верховенства права - однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях ЄСПЛ, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості вчиненого правопорушення, а також його наслідкам.
Звільнення особи від адміністративної відповідальності у зв'язку з малозначністю вчиненого нею адміністративного правопорушення є не обов'язком, а дискреційними повноваженнями юрисдикційного органу, посадової особи, що здійснюється ними відповідно до вимог ст. 24 КУпАП. У зв'язку з чим зазначений орган або посадова особа зобов'язані ретельно розглянути і проаналізувати всі сторони вчиненого порушення, оцінити обстановку його вчинення, наслідки, що настали, переконатися, що цим правопорушенням не заподіяно значної шкоди суспільству, державі або окремим громадянам. Також слід ураховувати особистість правопорушника, обставини, що обтяжують чи пом'якшують його вину, наявність інших умов, що дозволяють досягти виховної і превентивної мети усного зауваження.
Зазначені положення кореспондуються з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п. 17 постанови від 03.06.2005 № 8, згідно яких, суди, вирішуючи питання про можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення на підставі ст. 22 КУпАП, повинні враховувати конкретні обставини вчинення адміністративного правопорушення, а також мету, мотив і спосіб його вчинення.
В ході апеляційного розгляду даного провадження встановлено, що ОСОБА_1 вперше притягується до адміністративної відповідальності. Апеляційний суд також враховує і характер вчиненого правопорушення, а саме те, що діях ОСОБА_1 хоча і мав місце реальний конфлікт інтересів, проте від таких дій не настало жодних шкідливих наслідків: сума податкового зобов'язання як вбачається із податкового повідомлення є незначною та в подальшому була сплачена ОСОБА_2 .
Отже, з урахуванням наведених обставин, характеру та обставин вчинення адміністративного правопорушення, його наслідків, відомостей, що характеризують особу ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає доцільним закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст.172-7 ч.2 КУпАП та, відповідно до ст.22 КУпАП, звільнити її від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням.
Керуючись ст. 294 ч.8 КУпАП, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 лютого 2026 року постановлену щодо ОСОБА_1 - скасувати.
Звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за ст. 172-7 ч.2 КУпАП за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення за ст. 22 КУпАП і обмежитися усним зауваженням.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст. 172-7 ч.2 КУпАП закрити.
Постанова суду оскарженню не підлягає.
Суддя: