08 квітня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 682/598/24
Провадження № 11-кп/820/58/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретарів судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Хмельницького апеляційного суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12023244000001870 від 03.10.2023 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2024 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Хмельницької області, м. Славута, українця, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні одну неповнолітню дитину - ОСОБА_9 , 2015 року народження, не маючого на утриманні осіб похилого віку, фізичної особи-підприємця, фактично проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
якого визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначено покарання згідно санкції ст. 336 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, -
Згідно ст. 65 Конституції України вбачається, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
04.05.2023 ОСОБА_7 пройшов медичний огляд та згідно довідки військово-лікарської комісії визнаний тимчасово непридатним до військової служби до 04.07.2023 згідно Наказу Міністерства оборони №402 від 14.08.2008 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України». Згідно протоколу №34 від 05.05.2023 засідання військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 визнаний придатним до військової служби на підставі статті «23Г» Наказу Міністерства оборони №402 від 14.08.2008 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» та згідно довідки військово-лікарської комісії.
10 травня 2023 року працівником ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), в службовому кабінеті ІНФОРМАЦІЯ_4 , військовозобов'язаному ОСОБА_7 , на виконання Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», запропоновано отримати повістку з визначеним терміном прибуття на 18.05.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 для відправки у складі команди у військову частину НОМЕР_1 та проходження військової служби. 18.05.2023 військовозобов'язаний ОСОБА_7 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що складено акт про неприбуття військовозобов'язаного.
26 жовтня 2023 року працівником ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), військовозобов'язаному ОСОБА_7 , на виконання Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», вручено під особистий підпис повістку з визначеним терміном прибуття на 03.11.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 для відбуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою проходження повторної військово-лікарської комісії. 03.11.2023 військовозобов'язаний ОСОБА_7 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що складено рапорт.
15 листопада 2023 року, працівником ІНФОРМАЦІЯ_6 , по АДРЕСА_3 , військовозобов'язаному ОСОБА_7 , на виконання Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», запропоновано отримати повістку з визначеним терміном прибуття на 16.11.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 для відбуття до військової частини НОМЕР_2 та проходження військової служби. ОСОБА_7 відмовився отримувати повістку, про що складено акт про відмову від отримання повістки та 16.11.2023 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Військовозобов'язаний ОСОБА_7 , всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, п. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України №2105-ІХ від 03.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», Указу Президента України №59/2023 від 06.02.2023 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, визначених Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, з метою ухилення від призову за мобілізацією в особливий період, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, будучи належним чином попередженим про час та місце прибуття, будучи придатним за станом здоров'я для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період, 03.11.2023 не з'явився без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_6 для відбуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою проходження повторної військово-лікарської комісії та 18.05.2023 і 16.11.2023 не з'явився без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_6 для відбуття до військової частини, ухилившись таким чином від призову за мобілізацією в особливий період.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачене ст. 336 КК України.
Захисник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій прохає вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2024 року, скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Заслухавши доповідача, захисника та обвинуваченого, які частково просили задовольнити апеляційну скаргу і застосувати ст.75 КК України, прокурора, який не заперечував проти змінених апеляційних вимог, перевіривши матеріали судової справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про таке.
У відповідності до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник та обвинувачений не оспорювали доведеність винуватості й правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за статтею 336 КК України.
Обвинувачений в судовому засіданні апеляційного суду щиро покаявся та визнав свою провину.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Частиною 2 ст. 50 КК України закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Призначаючи покарання, суд першої інстанції зазначив, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В інакшому ж випадку звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання із випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання.
Тому суд першої інстанції не знашов підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст. 69 та 75 КК України і вважав, що виправлення обвинуваченого можливе лише шляхом призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 336 КК України.
На момент апеляційного розгляду у обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Резерв+», є наявність відстрочки від мобілізації, як батько дитини з інвалідністю до 18 років, що підтверджується матеріалами справи.
Ізоляція від суспільства особи, яка є батьком дитини з інвалідністю до 18 років, не відповідає цій вимозі та суперечить цілям кримінального покарання.
Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає принципу пропорційності, який є складовою принципу верховенства права та застосовується у кримінальному судочинстві.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що будь-яке втручання держави у права особи повинно відповідати вимозі пропорційності, тобто бути необхідним у демократичному суспільстві. Під час призначення та виконання покарання національні суди повинні враховувати індивідуальні обставини справи та поведінку особи після вчинення правопорушення, оскільки це є важливим елементом оцінки справедливості кримінально-правової реакції держави.
Крім того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 визнав свою провину та щиро покаявся.
Таким чином, колегія суддів зазначає наступне.
Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватись конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Так, Верховний Суд у численних рішення звертав увагу на те, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, в тому числі й під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
Колегія суддів бере до уваги те, що поведінка обвинуваченого щодо невизнання своєї вини на досудовому слідстві та в суді першої інстанції, була зумовлена позицією його попереднього захисника, який переконував його у такій поведінці. На даний час обвинувачений щиро покаявся та має відстрочку від мобілізації, як батько дитини з інвалідністю до 18 років.
Саме ці обставини, на думку колегії суддів, є підставою для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Тому, враховуючи усі обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме, щире каяття, відстрочку від мобілізації, як батько дитини з інвалідністю до 18 років, дані, які характеризують його як особу: ніколи не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності та скоїв суспільно небезпечне діяння вперше; має на утриманні дитину з інвалідністю до 18 років, - колегія суддів приходить до висновку про можливість виправлення останнього без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього обов'язків і застосування до неї вимог ст.ст. 75, 76 КК України.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Крім того колегія суддів зазначає наступне.
Конституційний Суд України (далі - КСУ) неодноразово звертався до тлумачення принципу забезпечення індивідуальної юридичної відповідальності в контексті справедливості покарання.
В рішенні від 2 листопада 2004 року у справі про призначення судом більш м'якого покарання, КСУ зазначив:
«Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину»
«Закон не може ставити в більш несприятливе становище винних осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, порівняно з винними особами, які вчинили більш тяжкі злочини».
В рішенні від 15 червня 2022 року у справі щодо індивідуалізації юридичної відповідальності КСУ зазначив:
«Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності…».
Відповідно до ч.3 ст. 75 КК України встановлення у вироку іспитового строку є невід'ємною ознакою звільнення від відбування покарання з випробуванням. За своїм змістом іспитовий строк - це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за поведінкою засудженої, а сам він під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язана виконувати покладені на неї обов'язки та інші умови випробування.
Саме таке покарання, на погляд колегії суддів, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу захисника необхідно частково задовольнити, вирок суду в частині призначеного покарання змінити, застосувати вимоги ст.75 КК України, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, поклавши на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Таке покарання, на думку колегії суддів, буде відповідати принципам законності, індивідуалізації, справедливості та співмірності.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2024 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України - в частині призначеного покарання, змінити.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ст. 336 КК України до позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.
Згідно п. п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В іншій частині вирок залишити без змін.
На ухвалу сторони можуть подати касаційні скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 3 місяців з дня проголошення цієї ухвали.
Судді