Справа № 464/7981/25 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.
Провадження № 22-ц/811/4541/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
09 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Федчун Н. С.,
з участю - представника заявниці - адвоката Гнідець О. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року, у справі за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису,
в листопаді 2025 року ОСОБА_3 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_1 ..
В обґрунтування поданої заяви посилається на те, що вона проживає за адресою АДРЕСА_1 разом з чоловіком ОСОБА_1 та дітьми. Упродовж кількох років її чоловік вчиняє щодо неї фізичне, психологічне, економічне насильство. ОСОБА_1 зловживає алкогольними напоями, після чого стає неконтрольованим та неадекватним. Насильство щодо неї часто відбувається на очах їхніх неповнолітніх дітей. В присутності дітей відповідач принижував її родичів. Поведінка чоловіка дуже негативно впливає на її здоров'я та самопочуття. Вона перебуває в постійному стресі та тривозі. Подала кілька заяв до поліції, оскільки чоловік систематично вчиняє насильство і вона постійно перебуває в небезпеці.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року заяву ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису задоволено частково.
Видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на нього на строк 3 місяці такі обов'язки:
- заборонити перебувати в місці спільного проживання з постраждалою особою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити ОСОБА_1 наближатися на відстань менше 100 м до місця проживання з постраждалою особи ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , а також до місця робіт за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонити ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою, ОСОБА_3 , або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в грудні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , в якій просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року, у задоволенні завяи ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису - відмовити, провадження по справі - закрити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при ухваленні рішення не враховано, що квартира АДРЕСА_3 належить одноособово ОСОБА_1 , і саме щодо неї, зокрема, поділу такої між сторонами виникають конфліктні ситуації. Він, внаслідок видачі судом обмежувального припису позбавлений реалізовувати свої права як власник цього майна. Також у зв'язку із його видачею обмежено право малолітніх дітей, які рідко спілкуються з батьком ( ОСОБА_1 ). Дійсною підставою для звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису є намагання заявниці збільшити свою частку в такому майні при його поділі, спір про це перебуває на розгляді в суді, як і спір про розірвання шлюбу. Визнає, що 20 квітня 2025 року вчинив відносно своєї дружини домашнє насильство, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності в червні 2025 року, проте після цього разу, зокрема у серпні 2025 року, жодних дій, які би мала ознаки домашнього насильства щодо своєї дружини не вчиняє та не має наміру вчиняти в майбутньому. Вказує на необґрунтоване врахування місцевим судом як доказу вчинення ним домашнього насильства, висновку психолога, який, на його думку, не підтверджує таких фактів. Зазначає, що такий не є у розумінні положень ЦПК України висновком експерта. Не може слугувати доказом домашнього насильства відносно заявниці і винесений за її заявою терміновий заборонний припис. Звертає увагу на те, що складені на підставі заяви ОСОБА_5 протоколи відносно нього перебувають на розгляді суду, по одному з них провадження закрито. Відтак, відсутня загроза продовження чи повторного вчинення насильства ОСОБА_1 .
В лютому 2026 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника заявниці, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також вимог та доводів заяви, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі.
ОСОБА_3 проживає за адресою АДРЕСА_1 разом із чоловіком ОСОБА_1 та їхніми дітьми ОСОБА_6 , ОСОБА_1 .
Згідно із постанови Сихівського районного суду м. Львова від 13 червня 2025 року ОСОБА_1 20 квітня 2025 року приблизно о 10:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив фізичне та психологічне насильство відносно своєї дружини ОСОБА_3 , а саме: погрожував фізичною розправою, штовхав та наніс удар долонею по спині без нанесення тілесних ушкоджень, чим міг завдати шкоди здоров'ю потерпілої. ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн 00 коп. в дохід держави.
Як убачається з висновку психолога ОСОБА_7 заявниці було проведено первинне обстеження, в результаті якого виявили ознаки тривожності, ознаки депресивного стану, що можуть бути результатом пережитих стресів психо-травмуючих впливів щодо неї зі сторони її чоловіка ОСОБА_1
13 листопада 2025 року був винесений терміновий заборонний припис серії AA №393151, відповідно до якого ОСОБА_1 12 листопада 2025 року о 23 год 27 хв. за адресою: АДРЕСА_1 вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_3 психологічне економічне насильство, а саме виражався нецензурною лексикою, виганяв з кухні, викидав її харчі. Даний терміновий припис був винесений строком на 10 діб.
Крім того, вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно дружини ОСОБА_3 підтверджується дослідженими судом відеозаписом та звукозаписом.
Предметом вирішення у цій справі є питання видачі обмежувального припису у зв'язку з учиненням щодо заявниці домашнього насильства з боку заінтересованої особи.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, визначає Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII).
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
У статті 26 Закону України № 2229-VIII зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, а тому для обмеження права кривдника необхідним є встановлення ризиків, які несе його поведінка по відношенню до постраждалої особи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням наведеного можна дійти висновку, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків (родичів) у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність (див. постанови Верховного Суду від 17 червня 2020 року в справі №509/2131/18, від 23 грудня 2020 року в справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 року в справі № 570/2528/20, від 12 січня 2022 року в справі №752/9731/21).
Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року в справі №756/3859/19 зробив висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Саме собою звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою стосовно неї насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (див. постанову Верховного Суду від 26 травня 2022 року в справі № 165/3472/21).
Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року в справі №531/352/22 зазначив, що сама собою відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження також не свідчить автоматично про вчинення домашнього насильства. Це все фактори, наявність чи відсутність яких має оцінюватися цивільним судом у комплексі для вирішення питання про видання обмежувального припису.
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року в справі №452/317/19-ц зазначено, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства (правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП ) може бути підставою для застосування заходів обмежувального припису.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» («Levchuk v. Ukraine», заява № 17496/19, § 78, 80, 90) зазначив: «Питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства, - виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем. Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов'язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» («Irina Smirnova v. Ukraine»), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого. Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об'єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню».
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Порядок розгляд судом справ про видачу і продовження обмежувального припису врегульовано положеннями Глави 13 Розділу IV «Окреме провадження».
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Відповідно до частини першої - третьої статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Як зазначено в частині першій та третій статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведене, суд розглядає справи про видачу і продовження обмежувального припису з дотриманням основних засада (принципів) цивільного судочинства, за виняток такого як змагальність сторін.
Виходячи з того, що ОСОБА_1 раніше притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, в судовому засіданні по справі № 464/3667/25 свою вину у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення визнав повністю, однак попри визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення продовжив вчиняти щодо заявниці домашнє насильство, що підтверджено як фактами її звернення до правоохоронних органів, так і винесеними щодо нього двома терміновими заборонними приписами, а також оцінивши в сукупності інші надані заявницею докази, зокрема електронні, на підтвердження того, що існують обґрунтовані ризики продовження чи повторного вчинення домашнього насильства щодо неї, а також наявність у зв'язку із цим умов, які створюють або можуть створити небезпеку для неї, тому для попередження вчинення такого, а також реального захисту і відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів постраждалої особи до кривдника, суд першої інстанції дійшов до цілком переконливого та обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про можливість застосувати до ОСОБА_1 обмежувального припису, правильно визначивши строк дії такого тривалістю три місяці з дня ухвалення рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що дійсною підставою для звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису є намагання заявниці збільшити свою частку в такому майні при його поділі під час розгляду спору, який перебуває на розгляді в суді, як і спір про розірвання шлюбу, виходячи з такого.
Аналіз судових рішень оприлюднених в ЄДРСР, а також виходячи з інформації, яка міститься в розділі «Стан розгляду справ» на порталі Судова влада України, дає підстави стверджувати, що у провадженні суду не перебуває справа за позовом одного з подружжя ОСОБА_8 про поділ майна, а зі змісту рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 січня 2026 року у справі № 464/7982/25 про розірвання шлюбу не убачається, що суд при його ухваленні як підставу для задоволення позову враховував домашнє насильство.
Доводи скарги що між сторонам виникають конфліктні ситуації щодо майна, а саме квартири, одноосібним власником якої є ОСОБА_1 , як такі, що свідчать про не вчиненням ним домашнього насильства щодо заявниці, колегія суддів вважає юридично необґрунтованими.
Також необґрунтованим є аргумент апеляційної скарги про те, що внаслідок видачі судом обмежувального припису ОСОБА_1 позбавлений можливості реалізовувати свої права як власник майна, в якому йому заборонено перебувати, адже за умови обґрунтованості застосування судом такого заходу, тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи є легітимним заходом втручання у права та свободи особи (див. Постанову Верховного Суду від 28 квітня 2020 року в справі № 754/11171/19).
За обставинами цієї справи, з огляду на характер та спрямованість вчиненого ОСОБА_1 домашнього насильства, видача судом щодо нього обмежувального припису, не порушує право малолітніх дітей на спілкування з ним, адже під час розгляду справ про видачу обмежувального припису не визначаються права та обов'язки батьків стосовно дітей.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13 липня 2020 року в справі № 753/10840/19 та від 17 лютого 2021 року в справі № 753/19409/19.
Не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду аргументи апеляційної скарги про те, що не зважаючи на визнання ОСОБА_1 вчинення у квітні 2025 року відносно заявниці домашнього насильства, за що він був притягнутий до адміністративної відповідальності в червні 2025 року, після цього разу, зокрема у серпні 2025 року, жодних дій, які би мала ознаки домашнього насильства щодо своєї дружини він не вчиняв та не має наміру вчиняти такі в майбутньому, оскільки спростовуються зібраними по справі доказами, які правильно у своїй сукупності оцінені місцевим судом.
Щодо аргументна скарги про необґрунтоване врахування місцевим судом як доказу вчинення ним домашнього насильства, висновку психолога, який, на його думку, не підтверджує таких фактів, колегія суддів аналізуючи мотивувальну частину оскаржено рішення зазначає, що це не єдиний доказ, взятий судом як підстава для задоволення заяви, тому відхиляє такі доводи апелянта, як безпідставнві.
Також колегія суддів вважає, що у сукупності з іншими доказами у справі, терміновий заборонний припис винесений щодо ОСОБА_1 , обґрунтовано взятий до уваги місцевим судом, як доказ домашнього насильства відносно заявниці. Доказів того, що такий не відповідає вимогам законодавства, тобто є необґрунтованим або доказів того, що такий оскаржений до органів поліції та/або суду, і за результатами такого оскарження був скасований, ОСОБА_1 не надано.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що складені на підставі заяви ОСОБА_5 протоколи відносно кривдника перебувають на розгляді суду, а по одному з них провадження закрито, що свідчить про відсутність загрози продовження чи повторного вчинення ним насильства, адже такі обставини враховані судом першої інстанції у сукупності з іншими обставинами, їм надано належну оцінку в оскарженому рішенні.
Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки наведені в апеляційної скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскаржене рішення належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме того, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення належить залишити без змін, підстави для розподілу судових витрат, які пов'язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо судових витрат особи, яка подала апеляційну скаргу, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич