Справа № 307/4965/25
Іменем України
02 квітня 2026 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.
за участю секретаря судового засідання: Ормош О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 грудня 2025 року про забезпечення позову, постановлену головуючою суддею Соймою М.М. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики
встановив:
У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Разом із пред'явленням даного позову було подано заяву про забезпечення позову, яку мотивує тим, що оскільки відповідач боргує йому значну суму коштів, а саме 176 080 доларів США та існує обґрунтований ризик невиконання чи утруднення виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог, то вважає, що позов слід забезпечити шляхом накладення арешту на майно відповідача в межах суми позову.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 грудня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на майно, що перебуває у власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , у межах суми стягнення у розмірі еквівалентному 176 080,00 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, та заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо його відчуження до набрання судовим рішенням по даній справі законної сили.
Суд вказав, що між сторонами наявний майновий спір, а заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення суми позики, у разі задоволення позовних вимог, можливо буде здійснити за рахунок майна відповідача.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Вважає, що суд першої інстанції не надав оцінку обґрунтованості доводів позивача, не встановив безпосередній зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову, неправильно застосував положення статті 149 ЦПК України та необґрунтовано обрав захід до забезпечення позову, який не відповідає пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України.
Суд першої інстанції не переконався у забезпеченні збалансованості інтересів сторін, а також у тому, що вжиті заходи забезпечення позову не є надмірними. Наведене свідчить про недотримання судом першої інстанції вимог законодавства щодо адекватності застосованих заходів забезпечення позову, а також їх співмірності із позовними вимогами.
Накладення місцевим судом арешту майно ОСОБА_1 суперечить вимогам процесуального закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Крім цього, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин щодо відсутності у ОСОБА_1 достатніх грошових коштів, які б могли забезпечити позов у даній справі. Відтак вжиті заходи забезпечення позову є передчасними та надмірними.
Позивачем не подано доказів на підтвердження відсутності грошових коштів на банківських рахунках відповідача станом на момент звернення із заявою про забезпечення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існує спір щодо повернення боргу у сумі 176 080 доларів США.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 грудня 2025 року накладено арешт на майно, що перебуває у власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , у межах суми стягнення у розмірі еквівалентному 176 080,00 доларів США до набрання судовим рішенням по даній справі законної сили.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У відповідності до ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Згідно з ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідного виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами.
Крім цього, беручи до уваги Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові ВС у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.12.2020 у справі №756/2609/20 зазначено, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник послався на те, що відсутність арешту на майно боржника може суттєво ускладнити виконання рішення в разі задоволення позову у цій справі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.12.2023 у справі №522/21977/21 зазначено, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Конституційне право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном закріплено в статті 41 Конституції України, що гарантує непорушність права власності та можливість вільно визначати долю свого майна. Це право включає в себе три основні правомочності: володіння (фактичне панування над майном), користування (здобуття корисних властивостей майна) та розпоряджання (визначення юридичної долі майна). При цьому, право власності є непорушним, але може бути обмежене за певних умов і в порядку, встановлених законом, а примусове відчуження майна допускається лише за рішенням суду або в умовах воєнного стану з повним відшкодуванням.
Частиною 1 та 3 статті 319 ЦК України закріплено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Суд першої інстанції, встановивши що між сторонами снує спір щодо повернення грошових коштів, правильно вважав, що є підстави для накладення арешту на майно ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції не спростовують.
Отже, ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову постановлена судом першої інстанції з дотриманням принципів співмірності, законності, розумності, обґрунтованості заявлених вимог та врахуванням при цьому того, що такий захід забезпечення позову не буде порушувати права інших осіб. Тому, суд прийшов до правильних висновків, що в разі невжиття таких заходів забезпечення позову зазначені дії можуть призвести до утруднення виконання рішення суду чи неможливості такого виконання в разі задоволення позовних вимог.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду приходить до обґрунтованих висновків, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи наведене та керуючись нормами статей 12, 18, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 грудня 2025 року про забезпечення позову, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: