03 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 924/698/23
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Бенедисюка І. М., Вронської Г. О., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Чумака Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
позивача-1 - не з'явився,
позивача-2 - не з'явився,
відповідача - Шайка С. В.,
прокуратури - Гамор Н. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 (суддя Грамчук І. В.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 (головуючий - Павлюк І. Ю., судді Розізнана І. В., Грязнов В. В.) у справі
за позовом першого заступника керівника Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Відділу освіти, молоді та спорту Красилівської міської ради,
2) Красилівської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 41 420,73 грн.
Короткий зміст позовних вимог і підстав заявленого позову
1. Перший заступник керівника Хмельницької окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Хмельницької області із позовом в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Красилівської міської ради (далі - Відділ освіти Красилівської міськради, Відділ, позивач-1) та Красилівської міської ради (далі - Красилівська міськрада, позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" (далі - ТОВ "Енергопрод Сервіс", Товариство, відповідач) про:
1) визнання недійсними додаткових угод від 14.10.2022 № 2, від 14.11.2022 № 3 до договору про закупівлю електричної енергії від 17.02.2022 № 43, укладених між Відділом освіти Красилівської міськради та ТОВ "Енергопрод Сервіс";
2) стягнення з Товариства на користь Відділу 41 420,73 грн надміру сплачених коштів.
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що оспорюваними додатковими угодами збільшено ціну товару, однак згідно з вимогами чинного законодавства у сфері публічних закупівель збільшення ціни товару до 10 % повинно відбуватися пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку. З огляду на визначені сторонами в оспорюваних додаткових угодах процентні величини (щодо збільшення ціни за одиницю товару) ці угоди укладено всупереч вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон № 922-VIII), що в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання їх недійсними.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 03.10.2023 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва, ураховуючи предмет спору та склад учасників судового процесу.
4. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 позов задоволено повністю.
Як зазначив місцевий господарський суд, залежно від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни в частині ціни за одиницю товару декілька разів не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю, та за умови, що ця зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі.
У цьому разі цінові довідки Харківської торгово-промислової палати, на підставі яких укладені оспорювані додаткові угоди до договору, не містять інформації про коливання ціни електричної енергії на ринку, а тому не можуть свідчити про підвищення ціни за одиницю товару на ринку. Не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.
Із таких мотивів суд першої інстанції виснував про те, що оспорювані додаткові угоди не відповідають вимогам частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII та підлягають визнанню недійсними, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний повернути надміру сплачені за електричну енергію кошти.
5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду як щодо додержання при розгляді цієї справи правил територіальної підсудності з огляду на пред'явлення позову за місцем виконання договору, так і щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. ТОВ "Енергопрод Сервіс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 924/698/23, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. На обґрунтовування своїх вимог скаржник із посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано як викладених у постановах Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 904/193/22, від 21.12.2022 у справі № 904/180/22, від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 висновків щодо застосування норм частини 1 статті 216 ЦК України у подібних правовідносинах (щодо ефективного способу захисту порушених прав), так і викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 висновків щодо застосування положень статей 2, 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) та пунктів 5, 7, 43 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ".
Також відповідач обґрунтовує касаційну скаргу наявністю передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження, яка полягає у тому, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 44 Закону № 922-VIII у подібних правовідносинах (у контексті покладення відповідальності за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, у тому числі пункту 2 частини 5 статті 41 згаданого Закону). Із цих міркувань скаржник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 44 Закону № 922-VIII у подібних правовідносинах.
Крім того скаржник стверджує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що прийнята Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) постанова від 12.10.2022 № 1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" (далі - постанова КМУ № 1178) не обмежує збільшення ціни товару лише на 10 %, а навпаки допускає збільшення ціни навіть на відсоток коливання ціни такого товару на ринку.
Стосовно порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм процесуального права (пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України) відповідач зазначає про недотримання ними статті 27 ГПК України, а саме загальних правил територіальної юрисдикції, відповідно до яких ця справа належить до підсудності Господарського суду міста Києва за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. Скаржник наголошує, що спір у справі № 924/698/23 виник щодо визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії та повернення надміру сплачених коштів, а отже, не є спором, пов'язаним із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, і не підлягає розгляду за місцем його виконання, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.06.2019 у справі № 903/432/18.
Узагальнений виклад позицій інших учасників судового процесу
8. Перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з мотивів, викладених у оскаржуваних рішенні та постанові.
Красилівська міськрада та Відділ освіти Красилівської міської ради не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд касаційної скарги Верховним Судом
9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2024 (Рогач Л. І. - головуюча, судді Волковицька Н. О., Краснов Є. В.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Енергопрод Сервіс" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 924/674/21 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.06.2024.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2024 розгляд касаційної скарги ТОВ "Енергопрод Сервіс" відкладено на 26.06.2024.
10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2024 справу № 924/698/23 (Рогач Л. І. - головуюча, судді Волковицька Н. О., Могил С. К.) передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об'єднана палата) з підстав необхідності відступлення від викладеного у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у cправі № 924/674/21 висновку щодо застосування передбачених частиною 5 статті 29 ГПК України правил альтернативної підсудності за вибором позивача до усіх спорів, пов'язаних із виконанням договорів, у яких визначено місце виконання.
Таку необхідність колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду мотивувала тим, що у справі, що переглядається, спір про стягнення з відповідача грошових коштів не стосується предмета договору поставки, а місце поставки не має значення для визначення юрисдикції спору. За договором, який передбачає зустрічні зобов'язання, юрисдикцію спору слід визначати залежно від того, із якого саме зобов'язання виник спір. Позовна вимога про визнання недійсним правочину також не стосується місця виконання договору ані в частині поставки, ані в частині сплати коштів.
Ухвалою об'єднаної палати від 30.08.2024 справу № 924/698/23 за касаційною скаргою ТОВ "Енергопрод Сервіс" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 прийнято до розгляду об'єднаною палатою та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.10.2024.
Надалі розгляд справи № 924/698/23 за касаційною скаргою ТОВ "Енергопрод Сервіс" неодноразово відкладався.
11. Ухвалою об'єднаної палати від 16.05.2025 касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Енергопрод Сервіс" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 924/698/23 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24, у межах якої Великою Палатою Верховного Суду має вирішуватися питання щодо наявності чи відсутності підстав для відступлення (шляхом уточнення) від викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 висновку щодо застосування положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, а саме про те, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.
Ухвалою об'єднаної палати від 16.12.2025 провадження у справі № 924/698/23 за касаційною скаргою ТОВ "Енергопрод Сервіс" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 поновлено та призначено зазначену касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.02.2026.
Ухвалою об'єднаної палати від 20.02.2026 розгляд касаційної скарги ТОВ "Енергопрод Сервіс" відкладено на 03.04.2026.
12. Об'єднана палата не вбачає підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду із мотивів, наведених скаржником у вміщеному в касаційній скарзі клопотанні, а саме для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 44 Закону № 922-VIII у подібних правовідносинах (у контексті суб'єктів, на яких покладається відповідальність за порушення вимог, установлених Законом № 922-VIII та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, у тому числі за порушення положень пункту 2 частини 5 статті 41 цього Закону).
Нормами статті 44 Закону № 922-VIII визначається коло осіб, які несуть відповідальність за порушення вимог, установлених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання.
Натомість спір у справі № 924/698/23 не стосується притягнення таких осіб до відповідальності та під час його вирішення стаття 44 Закону № 922-VIII судами попередніх інстанцій не застосовувалася, а тому заявлене відповідачем у касаційній скарзі клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
13. Місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 17.02.2022 між ТОВ "Енергопрод Сервіс" (постачальник) і Відділом освіти Красилівської міськради (споживач) укладено договір про закупівлю електричної енергії № 43 (далі - договір № 43), за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.
У пункті 2.4 цього договору визначено місце закупівлі шляхом наведення переліку населених пунктів, що знаходяться у Хмельницькій області.
Загальну вартість договору на момент його укладення та ціну за одиницю товару сторони погодили у пунктах 5.1, 5.2 договору № 43.
Відповідно до пункту 5.5 договору № 43 ціна за одиницю товару може змінюватися з дотриманням сторонами норм, передбачених частиною 5 статті 41 Закону № 922-VIII (зі змінами). Зміну ціни за одиницю товару сторони оформлюють шляхом підписання додаткової угоди до договору, яка набуває чинності з дати її підписання, якщо інше не передбачено додатковою угодою, та є невід'ємною частиною договору.
Згідно з пунктом 5.6 договору № 43 ціна за одиницю товару може збільшуватися протягом дії договору до 10 (десяти) відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. У цьому випадку зміна ціни за одиницю товару здійснюється у такому порядку.
Зміна ціни за одиницю товару допускається за умови надання постачальником документального підтвердження факту коливання ціни такого товару на ринку, а саме у торговій зоні "Об'єднані енергетичні системи України" (підпункт 5.6.1 пункту 5.6 договору № 43).
Документальним підтвердженням факту коливання ціни товару на ринку може бути інформаційна довідка, висновок або інший документ Торгово-промислової палати України чи її територіального відділення. Зміна ціни за одиницю товару може бути здійснена не частіше 1 (одного) разу протягом розрахункового періоду, встановленого у пункті 5.10 договору (розрахунковим періодом є календарний місяць), та не раніше ніж через 30 (тридцять) календарних днів після укладення цього договору (підпункт 5.6.2 пункту 5.6 договору № 43).
Як зазначено у пункті 5.7 договору № 43, ціна за одиницю товару може змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються у договорі, а саме тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховано в структуру ціни одиниці товару. У цьому випадку зміна ціни за одиницю товару здійснюється у такому порядку.
Підставою для зміни ціни є набрання чинності рішення Національної комісії, що здійснює
державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) про зміну відповідного тарифу, що застосовується у договорі (підпункт 5.7.1 пункту 5.7 договору № 43).
Постачальник повинен письмово протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня набрання чинності такого рішення звернутися до споживача та надати додаткову угоду до договору з розрахунком нової ціни за одиницю товару за формулою визначення ціни товару, вказаною у додатку 3 до договору. Нова ціна за одиницю товару застосовується з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, у випадку дотримання зазначеного в абзаці 1 підпункту 5.7.2 строку, якщо інше не встановлено законодавством України (підпункт 5.7.2 договору № 43).
За умовами пункту 5.8 договору № 43 у подальшому, якщо протягом року відбувається коливання ціни за одиницю товару на ринку в сторону збільшення, постачальник повинен письмово звернутися до споживача та надати новий пакет документів, який обґрунтовує збільшення ціни у зазначеному діапазоні порівняно з ціною, встановленою у пункті 5.2 цього договору.
Відповідно до пункту 13.2 договору № 43 постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір, крім випадків коливання ціни.
Крім того, пунктами 13.7, 13.8 договору № 43 передбачено, що у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку постачальник має право письмово звернутися до споживача з відповідною пропозицією, при цьому така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об'єктивне коливання ціни за одиницю товару, повинна бути обґрунтована та документально підтверджена. Постачальник разом із письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує зміну середньо ринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які постачальник пропонує змінити ціну товару. Постачальник щодо зміни ціни повинен надати належним чином оформлені довідки/інформації (або в іншій документальній формі), видані Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики. У випадку прийняття рішення споживачем щодо внесення змін до цього договору у вказаній частині до розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна за одиницю товару, що визначена сторонами у момент укладення цього договору (з урахуванням раніше внесених змін до цього договору, та якщо такі обставини мали місце). Довідка повинна містити інформацію про середньозважену ціну на ринку "на добу на перед" станом на місяць укладення додаткової угоди про зміну ціни та середньозважену ціну на місяць подання пропозиції щодо зміни ціни за одиницю. Коливання ціни електричної енергії визначається шляхом порівняння середньозважених цін на РДН (ринок "на добу наперед"). Ціна за одиницю товару може бути змінена лише на відсоткову різницю між вказаними середньозваженими цінами, але не більш ніж на 10 відсотків. У будь-якому випадку зміна ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог пункту 2 частини 4 статті 41 Закону № 922-VIII. Споживач має право відмовитися від зміни ціни за одиницю товару, в тому числі і в випадках, якщо постачальником не надано належне документальне підтвердження підвищення ціни, передбачене цим пунктом. Зміни до цього договору можуть бути внесені у випадках, передбачених статтею 41 Закону № 922-VIII.
У комерційній пропозиції (додаток № 2 до договору № 43) зазначено, що ціна (тариф) за одиницю товару для споживача становить: 3,66749483 грн/кВт*год без ПДВ і 5,09999660 грн/кВт*год із ПДВ. Загальний обсяг постачання електричної енергії: 386 500 кВт*год.
14. Упродовж строку дії договору № 43 між Товариством і Відділом укладалися такі додаткові угоди до нього:
? додаткова угода від 30.03.2022 № 1, якою сторони внесли зміни до істотних умов договору, зменшили обсяг закупівлі та загальну суму договору без зміни ціни за одиницю товару;
? додаткова угода від 14.10.2022 № 2, якою сторони збільшили ціну за одиницю продукції до 3,98832 грн за 1 кВт/год із ПДВ (тобто на 8,85 %), зменшили обсяг закупівлі до 360 640 кВт/год (тобто на 25 860 кВт/год порівняно із первісним), водночас загальну суму договору не змінили;
? додаткова угода від 14.11.2022 № 3, якою сторони збільшили ціну за одиницю продукції до 4,34088 грн за 1 кВт/год із ПДВ (тобто ще на 8,84 %), зменшили обсяг закупівлі до 176 804,42 кВт/год (тобто на 209 695,58 кВт/год порівняно із первісним), при цьому загальну суму договору також не змінили;
? додаткова угода від 29.11.2022 № 4, якою сторони вирішили припинити з 01.12.2022 дію договору № 43 за взаємною згодою.
Межі та порядок перегляду справи в касаційній інстанції
15. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).
Позиція Верховного Суду
16. Ураховуючи підстави передачі справи № 924/698/23 на розгляд об'єднаної палати, перед Верховним Судом у цій справі постали питання, чи є спір про визнання додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії недійсними і повернення коштів, сплачених через збільшення за їх умовами ціни за одиницю товару, таким, що виникає з договору, і, відповідно, чи може позов із зазначеними вимогами бути пред'явленим та розглянутим господарським судом за місцем виконання договору.
Тому об'єднана палата має викласти висновок щодо можливості застосування у цьому разі встановленого у частині 5 статті 29 ГПК України правила альтернативної територіальної підсудності.
17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального і процесуального права, об'єднана палата дійшла таких висновків.
Щодо переданого на вирішення об'єднаної палати питання
18. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці акцентував увагу на тому, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії").
Юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії").
Тож поняття "суд, встановлений законом" містить у собі у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
19. Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
За своєю правовою природою судова юрисдикція є інститутом права, що покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства.
Компетенцію із розгляду господарських справ однорідними судами за просторовим критерієм розмежовує територіальна юрисдикція (підсудність) господарських судів.
20. Вимоги щодо такого розмежування викладено у параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України.
За загальним правилом позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи -підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань (частини 1, 2 статті 27 ГПК України).
21. Разом із тим статтею 29 ГПК України визначено правила альтернативної територіальної підсудності.
Право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 1 статті 29 ГПК України).
За змістом положень частини 5 статті 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз зазначеної норми процесуального закону свідчить про те, що нею встановлено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності: 1) якщо спір виник із договору, в якому визначено місце виконання; 2) якщо спір виник із договору, в якому не визначено місце його виконання, проте з огляду на специфіку врегульованих ним правовідносин виконувати такий договір можливо лише в певному місці.
Отже, у питанні, який позов може пред'являтися за територіальною підсудністю за вибором позивача, законодавець керується тим, що це позов у спорі, що виник із договору, який відповідає певним ознакам (у ньому визначено місце виконання або його можливо виконати лише в конкретному місці).
Обмежень про те, що зазначений спір має бути виключно спором про виконання цього договору, частина 5 статті 29 ГПК України не містить.
Натомість саме місце пред'явлення позову у спорі, що виник із договору, законодавець визначає за вибором позивача за місцем виконання відповідного договору.
Таким чином, для застосування встановленого частиною 5 статті 29 ГПК України правила альтернативної територіальної підсудності спір між сторонами має бути таким, що виник із договору, однак не обов'язково спором про його виконання.
22. Згідно з частинами 1, 3 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділено обидві сторони договору.
До договірних спорів належать, зокрема, спори, що виникають при укладенні, зміні, розірванні, виконанні правочинів, а також тлумаченні їх умов.
Спір про визнання договору недійсним, як і про застосування наслідків його недійсності, є спором, що виникає з договору, оскільки такий спір полягає в оспорюванні правомірності правочину. Якщо суд установить, що договір є недійсним, це призведе до відсутності юридичних наслідків, які породжує його дійсність.
З'ясування наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним безпосередньо пов'язане із дослідженням змісту оспорюваного правочину та перевіркою дотримання вимог законодавства при його укладенні.
У справі, що переглядається, предметом спору є визнання недійсними двох додаткових угод до договору № 43 і повернення коштів, сплачених через збільшення за їх умовами ціни за одиницю товару.
Правовідносини між сторонами цієї справи виникли на підставі зазначеного договору, за яким ТОВ "Енергопрод Сервіс" - постачальник, а Відділ освіти Красилівської міськради ?? споживач.
Оспорюваними угодами, якими вносилися зміни до договору про закупівлю електричної енергії, містять погоджені сторонами умови, відповідно до яких змінилася визначена у договорі ціна за одиницю товару, і їх укладення призвело до зміни прав та обов'язків Товариства як постачальника та Відділу як споживача за цим договором.
Отже, спір у справі № 924/698/23 є спором, що виник із договору.
23. Ураховуючи специфіку відносин із постачання електричної енергії, місцем виконання такого договору, як правило, є місце, де електроенергія переходить від постачальника до споживача. Це може бути:
1) електроустановчий пункт споживача - місце, де знаходиться обліковий пристрій (лічильник) і здійснюється фактичний прийом електроенергії;
2) точка приєднання до електричної мережі - місце, де споживач приєднується до системи електропостачання;
3) інша локація, погоджена сторонами - наприклад, спеціально визначене місце передачі електроенергії, яке відповідає вимогам нормативно-правових актів та умов договору.
Якщо у договорі про постачання електричної енергії не вказано місце поставки, то за загальним правилом воно визначається як місце, у якому встановлено обладнання для обліку електроенергії або в якому за домовленістю сторін електроенергія фактично переходить до споживача (межа балансової належності згідно з Кодексом системи передачі, затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у цьому разі у пункті 2.4 договору № 43 визначено місце закупівлі, а саме зазначено перелік населених пунктів, що знаходяться у Хмельницькій області.
З огляду на наведене між сторонами справи № 924/698/23 виник спір із договору, в якому визначено місце його виконання.
Тобто наявна перша (у договорі визначено місце його виконання) із передбачених частиною 5 статті 29 ГПК України підстава для пред'явлення позову за вибором позивача до господарського суду за місцем виконання договору.
Водночас здійснення аналізу та визначення місця виконання кожного з обов'язків сторін за договором чинним процесуальним законодавством не вимагається і у цій справі очевидно не має значення, оскільки спір між ними виник із договору, однак не стосується невиконання чи неналежного виконання якогось із договірних зобов'язань.
24. Отже, зважаючи на предмет та підстави заявленого у справі № 924/698/23 позову, її підсудність має визначатися з урахуванням встановленого у частині 5 статті 29 ГПК України правила, і, як наслідок, за вибором позивача ця справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) господарського суду за місцем виконання договору, тобто - до юрисдикції Господарського суду Хмельницької області.
25. Об'єднана палата не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 29, 30 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 03.06.2019 у справі № 903/432/18, оскільки предметом спору в зазначеній справі було стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном згідно з договором оренди, пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання зі сплати орендної плати та неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування нерухомим майном після закінчення встановленого договором оренди строку для повернення нерухомого майна.
Таким чином, правовідносини у справах № 924/698/23 і № 903/432/18 не є подібними.
Крім того, у питанні визначення територіальної підсудності спорів, які виникають стосовно нерухомого майна, наразі слід керуватися останньою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в ухваленій пізніше постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18.
Щодо суті позовних вимог та інших доводів скаржника, наведених у касаційній скарзі
26. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1?3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Водночас за змістом частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (пункт 1 частини 3 статті 1212 цього Кодексу).
27. Як установлено судами попередніх інстанцій, 17.02.2022 ТОВ "Енергопрод Сервіс" (постачальник) та Відділ освіти Красилівської міськради (споживач) уклали договір № 43.
У комерційній пропозиції (додаток № 2 до договору № 43) зазначено, що ціна (тариф) за одиницю товару для споживача становить: 3,66749483 грн/кВт*год, без ПДВ і 5,09999660 грн/кВт*год із ПДВ. Загальний обсяг постачання електричної енергії - 386 500 кВт*год.
У подальшому, сторонами було укладено декілька додаткових угод до цього договору, серед яких, зокрема, додаткова угода від 14.10.2022 № 2, якою Відділ і Товариство збільшили ціну за одиницю продукції до 3,98832 грн за 1 кВт/год із ПДВ (тобто на 8,85 %) і зменшили обсяг закупівлі до 360 640 кВт/год (тобто на 25 860 кВт/год порівняно із первісним обсягом), та додаткова угода від 14.11.2022 № 3, якою позивач-1 і відповідач збільшили ціну за одиницю продукції до 4,34088 грн за 1 кВт/год з ПДВ (тобто ще на 8,84 %) і зменшили обсяг закупівлі до 176 804,42 кВт/год (тобто на 209 695,58 кВт/год порівняно із первісним обсягом).
Таким чином, загальне збільшення позивачем-1 і відповідачем ціни за одиницю електричної енергії у цьому разі становить 17,69 % (тобто більше ніж на 10 %), однак суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність сторонами коливання ціни такого товару на ринку.
28. Згідно з частиною 4 статті 41 Закону № 922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
29. Пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції, чинній із 26.06.2021) передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, ? не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
30. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 виснувала про те, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених статтею 652 ЦК України та пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону 922, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
31. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 (предмет позову - визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії та стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів), до завершення розгляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі (№ 924/698/23), сформульовано такі правові висновки, що наразі є останньою правовою позицією щодо комплексного застосування положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VІІІ та постанови КМУ № 1178 у подібних правовідносинах:
"150. Отже, норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VІІІ визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VІІІ.
151. Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.
152. Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VІІІ.
153. Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.
154. До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.
155. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.
156. Варто наголосити на тому, що, з'ясовуючи законодавчу еволюцію пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на нормативне закріплення подібної можливості у постанові КМУ № 1178, у підпункті 2 пункту 19 (в редакції постанови КМУ № 1067) якої, з-поміж іншого, визначено, що обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін), а змінена ціна за одиницю товару не повинна перевищувати 50 % ціни за одиницю товару, що передбачена в початковому договорі про закупівлю.
157. Тобто положеннями постанови КМУ № 1178 (в редакції постанови КМУ від 01 вересня 2015 року № 1067), на відміну від норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, чітко визначені як можливість застосування 10-відсоткового обмеження щодо збільшення ціни щодо кожного окремого випадку збільшення (без обмеження кількості змін), а не в цілому до усіх внесених змін, так і граничне значення на рівні 50 %, на яке може бути змінена передбачена в початковому договорі про закупівлю ціна за одиницю товару, що вкотре додатково підтверджує, що приписи частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10 % під час кожного внесення змін до договору про закупівлю.
158. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
159. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару".
32. Об'єднана палата враховує, що в постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду наголосила на відсутності підстав для відступу від свого попереднього висновку щодо застосування положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VІІІ, а саме стосовно неможливості збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору (див. пункт 198 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду).
33. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з огляду на збільшення сторонами оспорюваних угод ціни за одиницю товару за відсутності доведення відповідного коливання ціни такого товару на ринку та загалом більше ніж на 10 % від первісної ціни, додаткові угоди від 14.10.2022 № 2 і від 14.11.2022 № 3 до договору № 43 суперечать наведеним вище нормам ЦК України та Закону № 922-VІІІ, а тому підлягають визнанню недійсними.
34. У зв'язку з тим, що зазначені додаткові угоди є недійсними і не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами щодо ціни поставленої електричної енергії мали регулюватися відповідним додатком до договору № 43.
35. Як з'ясували місцевий та апеляційний господарські суди, згідно з умовами оспорюваних додаткових угод споживачем сплачено, а постачальником одержано кошти у сумі 41 420,73 грн, що становить різницю між вартістю відповідного обсягу електричної енергії за первісною ціною, визначеною у договорі, та її вартістю за цінами, встановленими у вказаних додаткових угодах.
Грошові кошти у спірній сумі (41 420,73 грн) є такими, що були безпідставно одержані постачальником, оскільки підстава їх набуття відпала, а отже, відповідач (споживач) зобов'язаний їх повернути, що відповідає положенням статей 216, 1212 ЦК України та цілком узгоджується із висновками щодо застосування статей 216, 1212 ЦК України, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (пункти 71, 72, 82) і від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 (пункт 181) зі спорів, що виникли з подібних правовідносин.
36. У справі № 924/698/23 суди попередніх інстанцій визнали оспорювані додаткові угоди недійсними та стягнули з відповідача кошти у розмірі 41 420,73 грн, застосувавши при цьому положення статті 670 ЦК України.
Проте неправильна правова кваліфікація підстав повернення зазначених коштів не вплинула на законність і обґрунтованість висновків місцевого та апеляційного господарських судів про наявність таких підстав і необхідність стягнення цих коштів із постачальника на користь споживача, тоді як у силу положень частини 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
37. Об'єднана палата відхиляє посилання скаржника на постанову КМУ № 1178 як на підставу для правомірної зміни ціни товару більше ніж на 10 %, оформленої оспорюваними додатковими угодами, оскільки зазначеною постановою затверджено особливості, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом № 922-VІІІ, із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.
Тобто ця постанова КМУ регламентує порядок та умови здійснення нових публічних закупівель та укладення за їх результатами договорів, однак у силу положень частини 2 статті 5 ЦК України не має зворотної дії у часі щодо спірних відносин, які виникли з договору № 43, укладеного 17.02.2022 між ТОВ "Енергопрод Сервіс" і Відділом освіти Красилівської міськради за результатами раніше проведених торгів (схожий висновок викладено в пункті 188 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24).
37. Крім того, об'єднана палата зауважує, що навіть норма підпункту 2 пункту 19 постанови КМУ № 1178 (у редакції постанови КМУ від 01.09.2025 № 1067, чинній із 04.09.2025), яка дійсно передбачає можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю чітко визначеного товару (бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії) не більше ніж на 10 %, але не вище загального граничного рівня збільшення у 50 % від початкової ціни, встановленої у договорі про закупівлю, також не має зворотної дії у часі щодо спірних правовідносин, пов'язаних із укладенням 14.10.2022 і 14.11.2022 оспорюваних додаткових угод № 2 і № 3 відповідно.
38. Водночас доводи скаржника про ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень у справі № 924/698/23 без урахування наведених у постановах від 21.12.2022 у справі № 904/193/22, від 21.12.2022 у справі № 904/180/22, від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 висновків Верховного Суду щодо ефективного способу захисту порушених прав та щодо застосування норм частини 1 статті 216 ЦК України також підлягають відхиленню з огляду на те, що у цій справі до стягнення з відповідача присуджено кошти, які були сплачені у зв'язку з незаконним збільшенням ціни за одиницю товару за умовами оспорюваних додаткових угод, натомість здійснення поставки електричної енергії та необхідність її оплати відповідно до первісних умов договору № 43 під сумнів не ставиться.
Отже, задоволення заявлених у справі № 924/698/23 позовних вимог призведе до відновлення порушених прав споживача, а тому відповідний спосіб захисту є належним та ефективним.
39. Об'єднана палата не бере до уваги твердження відповідача про неврахування місцевим та апеляційним господарськими судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, позаяк у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі комунального закладу, який є розпорядником бюджетних коштів, і можливість здійснення прокурором такого представництва в особі відповідного органу місцевого самоврядування.
Разом із тим у справі № 924/698/23 позов заявлено прокурором в інтересах держави в особі Красилівської міськради та її відділу освіти, молоді та спорту, які є суб'єктами владних повноважень, наділеними компетенцією здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, що не суперечить наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Щодо відсутності підстав для відступу від висновку про застосування норм права, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду
40. Об'єднана палата зауважує, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
Як зазначив ЄСПЛ у Рішенні від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства", в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
41. Задля гарантування юридичної визначеності об'єднана палата має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
Близькі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц і № 818/1688/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 і № 727/2878/19, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.09.2020 у справі № 260/91/19, від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21.
42. Тому необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави та реальне підґрунтя. Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини. Метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
43. Об'єднана палата враховує, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо (аналогічний висновок сформульовано в пункті 194 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24).
44. Зважаючи на викладене, а також із мотивів, наведених у пунктах 18- 25 цієї постанови, об'єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування положень частин 1, 5 статті 29 ГПК України, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 924/674/21.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
45. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
46. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позову відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України, оскільки, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам із урахуванням підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову повністю.
47. Згідно з частиною 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
48. Ураховуючи викладене, а також передбачені статтею 300 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, об'єднана палата дійшла висновку, що наведені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим немає підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови.
Судові витрати
49. Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову ? без змін, судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 924/698/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. І. Рогач
Судді І. М. Бенедисюк
Г. О. Вронська
О. Р. Кібенко
Т. М. Малашенкова
В. Г. Пєсков
Ю. Я. Чумак
З окремою думкою суддів Рогач Л. І., Вронської Г. О.
Постанову оформлено суддею Чумаком Ю. Я. в порядку частини 3 статті 314 Господарського процесуального кодексу України.