02.04.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4653/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,
при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.
представники учасників провадження:
від позивача: Горяніна А.О. (в залі суду);
від відповідача: Андрієвська Л.О. (в залі суду);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровського фахового коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2025 (суддя Кеся Н.Б., повний текст якого підписаний 23.10.2025) у справі № 904/4653/25
за позовом Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради, м.Дніпро
до Дніпровського фахового коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури, м.Дніпро
про стягнення 1 242 422,46 грн
21.08.2025 через систему "Електронний суд" Комунальне підприємство "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради (далі-Позивач) звернулося з позовом до Дніпровського фахового коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури (далі-Відповідач), в якому просить суд стягнути з Відповідача на свою користь суму заборгованості за теплопостачання в розмірі 1242422,46 грн, в тому числі: основний борг в сумі 916290,44 грн, 3% річних в сумі 71537,87 грн, інфляційні збитки в сумі 249546,90 грн, пеня в сумі 5047,25 грн та суму судового збору у розмірі 14909,07 грн.
В обґрунтування позову Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договорами №090272 про закупівлю послуги з постачання теплової енергії від 23.02.2022, від 05.02.2024 та від 27.01.2025.
20.10.2025 через систему "Електронний суд" представник Відповідача подав заяву про визнання позову (арк.с.128), в якій зазначає про те, що Відповідач визнає заборгованість за договором теплопостачання у розмірі 1242422,46 грн, що складається з: основного боргу - 916 290,44 грн, 3% річних - 71 537,87 грн, інфляційних втрат - 249 546,90 грн, пені - 5047,25 грн. Також Відповідач не заперечує проти відшкодування судового збору в сумі 14909,07 грн. Так, Відповідач просить суд прийняти визнання позову та ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2025 у справі №904/4653/25 позов задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з Дніпровського фахового коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури на користь Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради м.Дніпро суму заборгованості за теплопостачання в розмірі 1242422,46 грн, в тому числі: основний борг: 916 290,44 грн, 3% річних 71 537,87 грн, інфляційні збитки 249 546,90 грн, пеня 5 047,25 грн та суму судового збору у розмірі 7454,53 грн.
Повернуто Комунальному підприємству "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради м.Дніпро з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 7454,54 грн. 54 коп., який сплачений за платіжною інструкцією №12172 від 20.08.2025, яка наявна в матеріалах справи.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Дніпровський фаховий коледж будівельно-монтажних технологій та архітектури, в який просить змінити оскаржуване рішення, зменшивши суму основного боргу, а також інші суми, не підтверджені належними доказами. В інший частині рішення залишити без змін.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що:
- позивач включив до розрахунку заборгованість за період, який на момент ухвалення рішення ще не був завершений, що призвело до передчасного нарахування та завищення загальної суми боргу, а суд не перевірив, чи фактично настав строк виконання таких зобов'язань, і безпідставно задовольнив вимоги у цій частині; зокрема, в цій частині апелянта посилається на постанову Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 910/10567/22 - «Не можна стягувати борг, строк сплати якого ще не настав»; вважає, що попри поставлену теплову енергію за договором апелянтом сплачено на 202 436,62 грн більше, ніж визначено позивачем; звідси, вважає невірним нарахування пені, відсотків річних та інфляційних втрат;
- суд не дослідив первинні документи, що підтверджують фактичне споживання теплової енергії коледжем (акти приймання, показники лічильників, рахунки, акти звірки) та безпідставно поклав в основу рішення лише розрахунок КП «Теплоенерго», який не підтверджений первинними документами, що є порушенням процесуальних норм; в цій частині посилається як на судову практику - постанову Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/16052/20, за якою «Розрахунок комунального підприємства без первинних документів не є належним доказом»;
- суд не навів у рішенні мотивів, з яких відхилив аргументи відповідача, не дослідив заперечення коледжу та не оцінив усі докази;
- щодо визнання позову стверджує, що Коледж дійсно визнав позовні вимоги, однак згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України, суд має право прийняти визнання позову лише у разі, якщо воно не суперечить закону або не порушує права інших осіб. Суд, приймаючи визнання позову, не перевірив правові підстави та правильність розрахунку заявленої суми, що суперечить вимогам цієї статті. Отже, навіть за умови визнання позову, суд був зобов'язаний перевірити обґрунтованість вимог і правомірність заявленого розміру боргу, зокрема щодо нарахувань за період, строк сплати за яким ще не настав. В цій частині посилається, як на судову практику - постанову Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 924/607/18: «Визнання позову не позбавляє права на апеляційне оскарження, якщо суд ухвалив рішення без перевірки правових підстав вимог».
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, рішення вважає законним та таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а зауваження та обґрунтування апеляційної скарги є безпідставними. Посилання Апелянта на нібито невірний розрахунок суми основного боргу вважає необґрунтованими, такими, що спростовуються матеріалами справи, та свідчать про суперечливість його процесуальної позиції та введення суду в оману, зокрема з урахуванням листа Апелянта №00098бухг. від 20.05.2024. Отже, нарахування заборгованості та визначення її розміру ґрунтуються на документах, які містяться у матеріалах справи. Окремо звертає увагу суду на те, що до апеляційної скарги Апелянтом не додано жодного контррозрахунку суми заборгованості, який би спростовував наданий Позивачем розрахунок. Відсутність такого контррозрахунку свідчить про голослівний характер доводів апеляційної скарги та не відповідає вимогам статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України щодо доказування та належності доказів.
Посилаючись на стандарт вірогідності доказів, зауважує, що у даній справі саме докази, що містяться у матеріалах, поданих Позивачем, підтверджують наявність у Апелянта зобов'язань перед КП «Теплоенерго» саме у такому розмірі, який був пред'явлений до суду.
Стверджує, що посилання Апелянта на вигадані судові рішення та неіснуючі правові позиції Верховного Суду не можуть бути прийняті судом як належне правове обґрунтування апеляційної скарги, свідчать про формальний та недобросовісний підхід до формування апеляційних доводів та ставлять під сумнів достовірність і правову спроможність усієї апеляційної скарги.
Наголошує на недобросовісній та суперечливій поведінці апелянта, оскільки у межах розгляду справи судом першої інстанції апелянт визнав позовні вимоги у повному обсязі, що відповідно до положень статей 13, 46, 191 Господарського процесуального кодексу України є формою реалізації процесуальних прав сторони та свідчить про її волевиявлення щодо відсутності спору з приводу заявлених вимог. Таке визнання було безумовним, однозначним та прийнятим судом першої інстанції, що покладено в основу ухваленого судового рішення. Водночас, подання апелянтом апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене саме на підставі повного визнання ним позовних вимог, є проявом взаємовиключної процесуальної поведінки, яка не узгоджується з принципами добросовісності, змагальності та правової визначеності. Такі дії апелянта не є тотожними, а є такими, які виключають одне одного.
Стверджує, що про обізнаність Позивача щодо наявної у нього заборгованості та її розміру свідчать підписані самим же Відповідачем акти приймання-передачі послуг, акти звіряння, та сам факт визнання позовних вимог у повному обсязі у суді першої інстанції та протоколи судових засідань, в яких представник Відповідача підтверджував наявність заборгованості та визнання позовних вимог у повному обсязі та просив суд першої інстанції задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 14.11.2025 здійснено запит матеріалів справи №904/4653/25 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
19.11.2025 матеріали справи №904/4653/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.11.2025 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу відповідача залишено без руху через необхідність уточнення вимог апеляційної скарги та, відповідно до цього, сплати судового збору. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
28.11.2025 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 19.11.2025 надійшла заява про усунення недоліків скарги, до якої додано докази сплати судового збору (платіжна інструкція №257 від 28.11.2025 на суму 22363, 60грн.).
При цьому, у новій редакції скарги, на виконання вимог ухвали, апелянт зауважує, що не погоджується з рішенням в частині стягнення основного боргу в сумі 202 436,62 грн, вважає, що правильною є сума заборгованості 713 853,82 грн. та, відповідно, є неправильними суми: 3% річних у розмірі 71 537,87 грн., інфляційних втрат - 249 546,90 грн, пені в сумі 5047,25 грн, оскільки у позовній заяві не наведені точні розрахунки цих сум.
Відтак, апелянт оскаржує рішення суду на загальну суму 528 568,64 грн.
Ухвалою суду від 04.12.2025 скаргу відповідача потворно залишено без руху через відсутність зареєстрованого електронного кабінету, який у апелянта має бути зареєстрований в обов'язковому порядку; скаржнику наданий строк 5 днів для здійснення відповідної реєстрації.
Зазначену ухвалу отримано представником апелянта 04.12.2025 о 18:00 годині в електронний кабінет.
Отже, в розумінні ч.6 ст.242 ГПК України ухвала вважається врученою апелянту 05.12.2025. Відтак, недоліки скарги, мали бути усунені у строк до 10.12.2025.
07.12.2025 (зареєстровано в суді 08.12.2025) апелянтом подана заява про усунення недоліків, до якої додані докази реєстрації електронного кабінета відповідача у системі ЄСІКС.
Ухвалою суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Дніпровського фахового коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2025 у справі № 904/4653/25; розгляд справи призначено на 02.04.2026 на 12:00 годину; сторонам наданий час для подачі відзиву, заяв, клопотань.
19.12.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні 02.04.2026 відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, позивач їх заперечив.
В судовому засіданні 02.04.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - КП "Теплоенерго") впродовж періоду з лютого 2022 року по березень 2025 року включно, надавало послуги з постачання теплової енергії Дніпровському фаховому коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури (далі-Споживач) за адресою: м.Дніпро, вул. Столярова, буд. 8.
Зокрема, 23 лютого 2022 року між Комунальним підприємством "Теплоенерго" та Дніпропетровським державним коледжем будівельно-монтажних технологій та архітектури (нова назва - Дніпровський фаховий коледж будівельно-монтажних технологій та архітектури) (далі - Відповідач, Споживач) було укладено Договір № 090272 про закупівлю послуг з постачання теплової енергії (далі - Договір від 23.02.2022).
06.02.2023 між Комунальним підприємством "Теплоенерго" та Дніпровським фаховим коледжем будівельно-монтажних технологій та архітектури укладено Договір № 090272 про закупівлю послуг з постачання теплової енергії (далі - Договір від 06.02.2022)
05.02.2024 між Комунальним підприємством "Теплоенерго" та Дніпровським фаховим коледжем будівельно-монтажних технологій та архітектури укладено Договір № 090272 про закупівлю послуг з постачання теплової енергії (далі - Договір від 05.02.2024).
27.01.2025 між Комунальним підприємством "Теплоенерго" та Дніпровським фаховим коледжем будівельно-монтажних технологій та архітектури укладено Договір № 090272 про закупівлю послуг з постачання теплової енергії (далі - Договір від 27.01.2025).
З положень Договорів слідує, що послуги з постачання теплової енергії до належного Відповідачеві приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Столярова, буд. 8 надає Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради.
Відповідно до п.40 Договору від 23.02.2022 про постачання теплової енергії цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 та сторони домовились, що всі умови договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами до укладення договору з 01.01.2022, а у частині розрахунків до повного виконання зобов'язань, які залишились невиконаними.
Відповідно до п.40 Договору від 06.02.2023 про постачання теплової енергії цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2023 та сторони домовились, що всі умови договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами до укладення договору з 01.01.2023, а у частині розрахунків до повного виконання зобов'язань, які залишились невиконаними.
Відповідно до п.40 Договору від 05.02.2024 про постачання теплової енергії цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024 та сторони домовились, що всі умови договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами до укладення договору з 01.01.2024, а у частині розрахунків до повного виконання зобов'язань, які залишились невиконаними.
Також, відповідно до п.40 Договору від 27.01.2025 про постачання теплової енергії цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025 та сторони домовились, що всі умови договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами до укладення договору з 01.01.2025, а у частині розрахунків до повного виконання зобов'язань, які залишились невиконаними.
Відповідно до п.1 вищевказаних Договорів, Споживач теплової енергії зобов'язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені даними договорами.
Пунктом 5 та п.12 вищевказаних Договорів, облік споживання теплової енергії здійснюється за показниками вузлів комерційного обліку за адресою: м. Дніпро, вул. Столярова, 8.
Відповідно до п.23 вищевказаних Договорів, розрахунковим періодом для об'єктів теплоспоживання, які обладнані приладами обліку є період між датами попередньої та фактичної фіксації наданої звітності. Назва розрахункового періоду співпадає з назвою календарного місяця, на який припадає останній день розрахункового періоду.
Умови п.24 Договорів передбачають, що Виконавець формує та не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, надає рахунок на оплату послуги та акт прийому-передачі (в 2-х примірниках) по формі Додатку №4 до договору на паперовому носії. Отриманий акт Замовник або представник Замовника повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу Виконавця на протязі 10 днів з дати отримання.
Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться Замовником в продовж 5 банківських днів, але не пізніше 25 числа місяця наступного за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу, після одержання рахунку та акту прийому-передачі від Виконавця (п.25 Договорів).
Отже, 26-те число в розумінні ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу, є терміном що визначається календарною датою.
Тому датою початку порушення зобов'язання є наступний день: за лютий 2022 року - 26.03.2022; за березень 2022 року - 26.04.2022; за листопад 2022 року - 26.12.2022, за грудень 2022 року - 26.01.2023, за січень 2023 року - 26.02.2023, за лютий 2023 року - 26.03.2023, за березень 2023 року - 26.04.2023, за листопад 2023 року - 26.12.2023, за грудень 2023 року - 26.01.2024; за січень 2024 року - 26.02.2024; за лютий 2024 року - 26.03.2024; за березень 2024 року - 26.04.2024; за листопад 2024 року - 26.12.2024; за грудень 2024 року - 26.01.2025; за січень 2025 року - 26.02.2025; за лютий 2025 року - 26.03.2025; за березень 2025 року - 26.04.2025.
На виконання умов Договорів Позивачем в період з лютого 2022 року по березень 2025 року (включно) було поставлено, а Відповідачем отримано теплову енергію на загальну суму 2 911 443,89 грн, що підтверджується актами прийому-передачі послуги за період з лютого 2022 року по березень 2025 року та виставленими для оплати рахунками (зв.арк.с 55, арк.с. 56-63), а також актом звіряння взаємних розрахунків (арк.с. 73), який підписаний з боку Позивача.
Відповідач свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті отриманих послуг здійснив частково на суму 1 821 506,36 грн, внаслідок чого заборгованість останнього склала 916 290,44 грн основного боргу, що підтверджується розрахунком суми основного боргу (зв.арк.с. 74, арк.с. 75) та не заперечується з боку Відповідача.
У разі несвоєчасного здійснення платежів Споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі не більше 0,01% суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу (п.34 Договорів).
Згідно з розрахунком Позивача (арк.с. 78) сума пені складає 5047,25 грн, яка нарахована за періоди з 26.12.2023 по 25.06.2024, з 26.03.2024 по 26.03.2024, з 26.01.2025 по 25.07.2025, з 26.04.2025 по 19.08.2025.
Сума пені розрахована на суму боргу з правильним визначенням періоду прострочення та правильним застосуванням розміру облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки.
На підставі ст. 625 ЦК України Позивач нарахував Відповідачу 71537,87 грн 3% річних за періоди з 26.03.2022 по 19.08.2025 та 249546,90 грн інфляційних втрат за період з квітня 2022 по липень 2025 року.
Під час розгляду справи Відповідач доказів погашення заборгованості не надав.
25.07.2025 позивач в порядку досудового врегулювання спору надіслав відповідачу досудову вимогу з актом звіряння, актом за червень 2025, яким скориговано нарахування за січень 2025 року та рахунком за червень 2025, яку отримано відповідачем 28.07.2025 і на яку останній не відповів.
Несплата відповідачем вказаних вище сум стала підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд дійшов висновку, що матеріалами справи доводиться виникнення заборгованості Відповідача за Договорами №090272 про закупівлю послуги з постачання теплової енергії від 23.02.2022, від 05.02.2024 та від 27.01.2025 на суму 916290,44 грн, що ним не заперечується, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Після здійснення перевірки розрахунку позивача в частині нарахування пені, інфляційних втрат та відсотків річних, судом визначена їх арифметична правильність та відповідність вимогам законодавства. У зв'язку з чим, суд задовольнив позовні вимоги Позивача про примусове стягнення з Відповідача основного боргу на суму 916290,44 грн, пені на суму 5047,25 грн, 3% річних на суму 71537,87 грн та інфляційних втрат на суму 249546,90 грн.
При цьому, оскільки Відповідачем визнано позов до початку розгляду справи по суті, тому відповідно до ст.130 ГПК України позивачу здійснено повернення з Державного бюджету України сплаченого судового збору у розмір 7454,54 грн, решту судових витрат покладено на Відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору про постачання теплової енергії, строк дії договору, строк та порядок надання послуг, загальна вартість наданих за договором послуг, порядок оплати за надані послуги, наявність/відстуність заборгованості за надані послуги, наявність оплати, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
Згідно з положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За умовами ч.4 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. У разі якщо така організація не є теплотранспортуючою, то теплотранспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи.
Обов'язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію встановлено ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання".
Статтею 714 цього Кодексу визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами; у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем, з урахуванням укладення між сторонами щорічних договорів на постачання теплової енергії, поставлено у період з лютого 2022 по березень 2025 відповідачу теплову енергію на загальну суму 2 911 443,89 грн. (надані акти прийому-передачі послуги, виставлені рахунки, що вручались відповідачу під розписку).
При цьому, позивачем здійснено коригування загальної суми заборгованості, зокрема за актом за червень 2025 року (коригування за січень 2025 року) на суму 48 629,13 грн та на суму 125 017,96 грн за заявою відповідача (лист відповідача від 20.05.2024 №00098бухг щодо зарахування суми переплати 578 340,06 грн за іншим особовим рахунком №090272 - в рахунок заборгованості за особовим рахунком 092272 - а.с.69).
Слід наголосити, що за довідкою позивача №695 від 19.08.2025 (а.с.69. на звороті) станом на 31.12.2021 заборгованість відповідача за особовим рахунком 092272 становила 144 301,60 грн, що підтверджено двостороннім актом звірки (а.с.72), при цьому, нарахування за січень 2022 року склало 309 020,50 грн (а.с.71, на звороті), відтак, станом на 31.01.2022 заборгованість склала 453 322,10 грн. Звідси, за заявою відповідача від 20.05.2024 позивач здійснив зарахування суми 453 322,10 грн на погашення заборгованості минулого періоду, а 125 017,96 грн враховані в погашення заборгованості за спірний період.
Таким чином загальна сума коригування основної заборгованості становить 173 647,09 грн.
З урахуванням умов договору, граничний термін виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати теплової енергії, поставленої: за лютий 2022 року настав 25.03.2022 (прострочення почалось з 26.03.2022); за березень 2022 року - настав 25.04.2022 (прострочення почалось з 26.04.2022); за листопад 2022 року - настав 25.12.2022 (прострочення почалось з 26.12.2022), за грудень 2022 року - настав 25.01.2023 (прострочення почалось з 26.01.2023), за січень 2023 року - 25.02.2023 (прострочення почалось з 26.02.2023), за лютий 2023 року - 25.03.2023 (прострочення почалось з 26.03.2023), за березень 2023 року - 25.04.2023 (прострочення почалось з 26.04.2023), за листопад 2023 року - 25.12.2023 (прострочення почалось з 26.12.2023), за грудень 2023 року - 25.01.2024 (прострочення почалось з 26.01.2024); за січень 2024 року - 25.02.2024 (прострочення почалось з 26.02.2024); за лютий 2024 року - 25.03.2024 (прострочення почалось з 26.03.2024); за березень 2024 року - 25.04.2024 (прострочення з 26.04.2024); за листопад 2024 року - 25.12.2024 (прострочення почалось з 26.12.2024); за грудень 2024 року - 25.01.2025 (прострочення з 26.01.2025); за січень 2025 року - 26.02.2025 (прострочення - з 26.02.2025); за лютий 2025 року - 25.03.2025 (прострочення з 26.03.2025); за березень 2025 року - 25.03.2025 (прострочення почалось з 26.04.2025).
Однак, відповідач порушив свої зобов'язання за договором та не оплатив надані послуги у визначеному розмірі та встановлені строки. Так, відповідачем оплачено 1.821.506,36 грн, що підтверджено банківською випискою про рух коштів по рахунку (а.с.74), що враховано позивачем при розрахунку боргу.
Таким чином, заборгованість за договором становить 916 290,44 грн, що підтверджується розрахунком суми основного боргу (зв.арк.с. 74, арк.с. 75) та яку визнав відповідач у заяві про визнання позову (а.с.128), що є правом сторони, закріпленим у ст.191 ГПК України.
На підставі пункту 34 договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 5047,25 грн, яка нарахована за періоди з 26.12.2023 по 25.06.2024, з 26.03.2024 по 26.03.2024, з 26.01.2025 по 25.07.2025, з 26.04.2025 по 19.08.2025 (за кожним договором окремо).
Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України Позивач нарахував Відповідачу 71537,87 грн 3% річних за періоди з 26.03.2022 по 19.08.2025 та 249546,90 грн інфляційних втрат за період з квітня 2022 по липень 2025 року.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд першої інстанції правомірно встановив, що він відповідає вимогам чинного законодавства і є арифметично правильним.
Судом першої інстанції також враховано, що 20.10.2025 через систему "Електронний суд" представник Відповідача подав заяву про визнання позову (арк.с.128), в якій зазначив про те, що Відповідач визнає заборгованість за договором теплопостачання у розмірі 1242422,46 грн, що складається з: основного боргу - 916 290,44 грн, 3% річних - 71 537,87 грн, інфляційних втрат - 249 546,90 грн, пені - 5047,25 грн. Також Відповідач не заперечував проти відшкодування судового збору в сумі 14909,07 грн. і просив суд прийняти визнання позову та ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.
Стаття 191 ГПК України визначає, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Судом першої інстанції перевірено, що заява про визнання позову підписана представником Дніпровського фахового коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури, адвокатом Андрієвською Л.О., на підставі довіреності від 07.10.2025 (арк.с. 129) і така довіреність не містить обмежень представника у вчиненні відповідних процесуальних дій; судом також не встановлено підстав для відмови у прийнятті такої заяви. У зв'язку з чим, господарським судом підставно задоволено позовні вимоги.
Щодо доводів апелянта, що сума основного боргу не відповідає дійсності і ним сплачено на 202 436,62 грн. більше, ніж заборгованість зазначена позивачем у позові, то вони не приймаються судом, оскільки останнім до справи не надано доказів, які б підтвердили сплату заборгованості в іншому розмірі, ніж підтверджено позивачем.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що більша частина платіжних інструкцій, доданих до апеляційної скарги апелянтом, не відносяться до особового рахунку №092272, про що й зазначено у призначенні платежу, а саме:
1. Платіжне доручення №289 від 26.12.2022 на суму 99 212,61 грн., у призначенні платежу зазначено акт № 090272/3 від 21.12.2022;
2. Платіжне доручення №292 від 26.12.2022 на суму 164 434,02 грн., у призначенні платежу зазначено акт № 090272/11 від 21.12.2022;
3. Платіжне доручення №290 від 26.12.2022 на суму 214 703,41 грн., у призначенні платежу зазначено акт № 090272/2 від 21.12.2022;
4. Платіжне доручення №291 від 26.12.2022 на суму 309 020,50 грн., у призначенні платежу зазначено акт № 090272/2 від 21.12.2022;
5. Платіжне доручення №279 від 11.04.2022 на суму 309 020,50 грн., у призначенні платежу зазначено акт № 090272/2 від 21.12.2022.
Щодо інших платежів, на які посилається Апелянт, вони були перенесені відповідно до його ж заяви на особовий рахунок № 090272, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується самим Апелянтом.
Щодо посилань Апелянта на те, щодо стягнення боргу, строк сплати якого ще не настав, відсутності первинних документів та відсутності доказів фактичного споживання теплової енергії, то вони не приймаються, оскільки не кореспондують змісту та предмету позовних вимог. Зокрема, Позивачем не заявлялися до стягнення періоди заборгованості, строк виконання зобов'язань за якими не настав, матеріали справи містять належні та допустимі докази фактичного споживання теплової енергії та первинні документи, а саме: інформацію про використання теплової енергії будівлею за адресою: м. Дніпро, вул. Скоропадського, 8, А-3 навчальний корпус коледжу за період з лютого 2022 року по квітень 2025 року; довідку про розподіл фактично спожитої теплової енергії за приладом обліку, яким обладнано комплекс будівель за вказаною адресою; первинні бухгалтерські документи, зокрема рахунки, акти приймання-передачі послуг за особовим рахунком № 092272, акти звіряння взаємних розрахунків, листування між сторонами з приводу спірних правовідносин.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що твердження апелянт про недослідження судом першої інстанції первинних документів та відсутність перевірки розрахунків КП «Теплоенерго», не відповідають дійсності. Зокрема, у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції прямо зазначено, що судом перевірено надані розрахунки та досліджено докази, якими обґрунтовано позовні вимоги.
Також колегія суддів звертає увагу Апелянта, що останнім в апеляційній скарзі здійснено посилання на низку постанов нібито правові позиції Верховного Суду, які фактично не існують та не підтверджуються даними Єдиного державного реєстру судових рішень. Так, у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня справа № 910/10567/22, а відтак не існує і постанови Верховного Суду від 28.03.2023 у зазначеній справі, на яку Апелянт посилається як на обґрунтування тези про нібито неможливість стягнення заборгованості, строк сплати якої ще не настав. Також, у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня справа № 910/16052/20, а відповідно не існує постанови Верховного Суду від 25.05.2021, на яку Апелянт посилається, обґрунтовуючи твердження про те, що «розрахунок комунального підприємства без первинних документів не є належним доказом». Крім того, справа № 923/607/18 дійсно наявна у Єдиному державному реєстрі судових рішень, однак останнім судовим рішенням у ній є постанова Північно західного апеляційного господарського суду від 29.01.2019. Зазначена справа не перебувала на розгляді Верховного Суду, а отже, постанова Верховного Суду від 11.07.2019 у цій справі, на яку посилається Апелянт, також не існує, так само як і викладена ним правова позиція щодо «визнання позову та права на апеляційне оскарження без перевірки правових підстав вимог».
З цього приводу колегія суддів зауважує, що посилання на неіснуючі постанови Верховного Суду може свідчити про використання учасником справи інструментів штучного інтелекту та отримання результату у формі так званих «галюцинацій», що свідчить про недобросовісне користування учасником справи процесуальними правами.
Такі висновки виклав КАС ВС в ухвалі від 15 січня 2026 року у справі №2040/14153/24 про відмову у відкритті касаційного провадження.
Зокрема, Скаржник у касаційній скарзі як на підстави для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій послався на неврахування судами низки постанов Верховного Суду. Проте, перевіркою Єдиного державного реєстру судових рішень установлено, що жодного з перерахованих судових рішень Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду не існує в реальності. Тобто, зазначені в касаційній скарзі номери справ та дати ухвалення постанов є вигаданими, а посилання на сформовані висновки - неправдивими.
Верховний Суд визначився, що подібні дії суперечать принципу добросовісності користування процесуальними правами, закріпленому у ст. 45 КАС України, та ставлять під сумнів обґрунтованість касаційної скарги загалом.
Верховний Суд звернув увагу, що характер наведених посилань може свідчити про використання учасником справи інструментів штучного інтелекту та, відповідно, отримання на запит результату у формі «галюцинацій» (феномен, за якого результат роботи системи генеративного ШІ містить неточну або хибну інформацію, що оманливо представлена як достовірна).
У цьому контексті Верховний Суд наголосив, що використання ШІ для підготовки процесуальних документів саме по собі не заборонене. Проте, відповідальність за достовірність інформації, викладеної у процесуальних документах, покладається виключно на учасника справи.
Верховний Суд відзначив обов'язковість дотримання принципу фахового людського контролю (human-in-the-loop). Використання ШІ у правничій діяльності допускається виключно як допоміжний інструмент, який не може замінити професійну діяльність правника: його критичне мислення, фахове судження та правову кваліфікацію (Рекомендації з відповідального використання штучного інтелекту для правників, схвалені Міністерством цифрової трансформації та Міністерством юстиції України, липень 2025 року).
Водночас, подання до суду процесуальних документів, згенерованих ШІ, за відсутності фахової перевірки, свідчить про неналежне виконання професійних обов'язків і недобросовісне користування учасником справи процесуальними правами, що може бути кваліфіковано як вияв неповаги до суду.
За приписами ч.4 ст.165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач був обізнаний із наявною справою щодо нього, брав участь у суді першої інстанції, до суду не подав відзив на позов із запереченням викладених у ньому обставин і заявлених сум, більш того, позов визнав у повному обсязі, за таких обставин Відповідач (апелянт) втратив право посилатися на підстави невірного нарахування суми заборгованості, 3% річних, пені та інфляційних збитків за договорами про закупівлю послуг з постачання теплової енергії №090272 від 23.02.2022, від 06.02.2023, від 05.02.2024 та від 27.01.2025.
Внаслідок чого також відхиляються доводи скарги, що суд не навів у рішенні мотивів, з яких відхилив аргументи відповідача, не дослідив заперечення коледжу та не оцінив усі докази.
Щодо доводів скарги в частині визнання позову.
Так, апелянт зауважує, що суд, приймаючи визнання позову, не перевірив правові підстави та правильність розрахунку заявленої суми, що суперечить вимогам статті 191 ГПК України; отже, навіть за умови визнання позову, суд був зобов'язаний перевірити обґрунтованість вимог і правомірність заявленого розміру боргу, зокрема щодо нарахувань за період, строк сплати за яким ще не настав.
По-перше, судами обох інстанцій встановлено, що позивачем заявлений до стягнення період заборгованості, строк сплати якої вже настав, що підтверджено позивачем первинними документами (актами і рахунками); визначена і підтверджена сума заборгованості, неустойки (пені) та нарахувань, передбачених ст.625 ЦК України.
По-друге, відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Конституційний Суд України у Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021 вказав, зокрема, таке:
"словосполуку "а також зловживання правом в інших формах", слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв'язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12, 13. Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій" (абзац другий підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини);
частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, тому що ця мета є правомірною (легітимною) (абзац третій підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Крім того, на думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2021).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).
Як правильно зауважив позивач і підтверджується матеріалами справи, у межах розгляду даної справи судом першої інстанції апелянт визнав позовні вимоги у повному обсязі, що відповідно до положень статей 13, 46, 191 Господарського процесуального кодексу України є формою реалізації процесуальних прав сторони та свідчить про її волевиявлення щодо відсутності спору з приводу заявлених вимог. Таке визнання було безумовним, однозначним та прийнятим судом першої інстанції, що покладено в основу ухваленого судового рішення.
Водночас подання апелянтом апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене саме на підставі повного визнання ним позовних вимог, є проявом взаємовиключної процесуальної поведінки, яка не узгоджується з принципами добросовісності, змагальності та правової визначеності. Такі дії апелянта не є тотожними, а є такими, які виключають одне одного.
Фактично апелянт намагається поставити під сумнів наслідки власних процесуальних дій, які він добровільно та усвідомлено вчинив у суді першої інстанції, що є неприпустимим з огляду на принцип «естопель», який застосовується в практиці Європейського суду з прав людини ("Хохліч проти України", заява № 41707/98) та означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі, та заборону зловживання процесуальними правами, закріплену у статті 43 ГПК України.
Таким чином, оскарження рішення суду першої інстанції після повного визнання позовних вимог свідчить про намагання апелянта отримати процесуальні переваги шляхом зміни власної правової позиції залежно від стадії процесу, що суперечить усталеній судовій практиці Верховного Суду та не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги (аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі №910/24323/16, у справі №237/142/16-ц від 27.02.2019, у справі №911/205/18 від 17.11.2018).
Щодо поданих апелянтом доказів до суду апеляційної інстанції.
Так, апелянт долучив до апеляційної скарги платіжні інструкції за період з грудня 2022 року по квітень 2025, які не подавалися та не досліджувалися судом першої інстанції.
При цьому, жодних клопотань про поновлення строків на подання доказів або пояснень щодо обґрунтування поважності причин їх неподання на стадії розгляду справи судом першої інстанції скаржником у скарзі не наведено.
Згідно з частиною третьою статті 80 ГПК України Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини четверта, п'ята цієї статті).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).
Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів); при цьому, тягар доведення таких обставин також покладений на учасника справи.
З урахуванням того, що Апелянт:
- не подавав платіжні інструкції під час розгляду справи судом першої інстанції;
- не заявляв клопотань про продовження або поновлення строку для подання доказів;
- не повідомляв суд першої чи апеляційної про неможливість подання таких доказів з об'єктивних причин;
- не навів у апеляційній скарзі жодних пояснень щодо причин неподання цих доказів суду першої інстанції, з причин, що не залежали від нього,
зазначене виключає прийняття судом апеляційної інстанції поданих ним доказів.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.
За загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків місцевого господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування або зміни прийнятого у справі рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, у задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника цієї скарги та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,
Апеляційну скаргу Дніпровського фахового коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2025 у справі №904/4653/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2025 у справі №904/4653/25 - залишити без змін.
Судові витрати Дніпровського фахового коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено і підписано 08.04.2026.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков