ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
09 квітня 2026 року Справа № 924/1204/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В. , суддя Олексюк Г.Є.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Палиги Дарії Іванівни
на рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.01.2026
(ухвалене о 14:55 год. у м. Хмельницькому, повний текст складено 02.02.2026)
у справі № 924/1204/25 (суддя Заярнюк І.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до фізичної особи-підприємця Палиги Дарії Іванівни
про стягнення 93 169 грн 50 коп.
Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Господарського суду Хмельницької області із позовом до фізичної особи-підприємця Палиги Дарії Іванівни про стягнення 93 169 грн 50 коп., з яких: 74 952 грн пені та 18 217 грн 50 коп. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачкою строків виконання зобов'язань за договором №01-181587-24 від 29.01.2025.
Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27.01.2026 у справі №924/1204/25 позов задовольнив. Стягнув з ФОП Палиги Д. І. на користь ПрАТ "НЕК "Укренерго" 74 952 грн пені, 18 217 грн 50 коп. штрафу, 2 422 грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що відповідачкою порушенні строки поставки товару, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Крім того, суд розглядаючи клопотання відповідачки про зменшення неустойки на 90% вказав про відсутність підстав для його задоволення.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 549, 551, 610, 611, 612, 626, 627, 628, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 216, 217, 218, 231, 233 Господарського кодексу України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, фізична-особа підприємець Палига Дарія Іванівна звернулася з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.01.2026 у справі № 924/1204/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Суд не розглянув по суті подане клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, яке містило детальне обґрунтування правових підстав та фактичних обставин, що свідчать про їх очевидну неспівмірність наслідкам порушення зобов'язання.
Судом не було враховано істотні обставини справи, зокрема значущість господарської діяльності відповідача, який здійснює постачання для державних органів та сектору безпеки і оборони, а також веде добросовісну діяльність і виконує податкові зобов'язання. Зазначені обставини мають значення для правильного вирішення спору, однак залишені судом без належної правової оцінки.
Водночас невиконання зобов'язання за договором було зумовлено об'єктивними та непередбачуваними обставинами, що не залежали від волі відповідачки, зокрема неможливістю постачання товару виробником.
Відповідачка діяла добросовісно, вживала заходів для виконання договору та навіть ініціювала його розірвання з метою мінімізації негативних наслідків, однак позивач відмовився.
Тому відсутня вина відповідачки, що виключає підстави для застосування відповідальності.
Також позивачем не доведено факту завдання йому реальних збитків, а суд не надав належної оцінки цій обставині.
При цьому застосовані штрафні санкції є непропорційними, з огляду на фінансовий стан сторін.
Суд першої інстанції не врахував усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої неустойка має компенсаційний, а не каральний характер, і її розмір повинен відповідати наслідкам порушення. Недотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.
Враховуючи викладене, скаржниця не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без всебічного, повного й об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив в якому вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим у відповідності з нормами матеріального права при дотриманні норм процесуального права, усі фактичні обставини справи враховані при винесенні рішення суду, а апеляційну скаргу - необґрунтованою, з огляду на таке.
Посилання скаржниці на необхідність зменшення неустойки є необґрунтованими, оскільки відповідно до практики Верховного Суду таке зменшення є правом, а не обов'язком суду, і здійснюється з урахуванням конкретних обставин справи.
Суд першої інстанції, дослідивши всі докази, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій.
Невиконання відповідачем договірних зобов'язань є встановленим фактом, при цьому товар позивачу не було поставлено взагалі.
Відповідачка, укладаючи договір, діяла на власний ризик, погодилася з його умовами та мала можливість оцінити свої ресурси і спроможність виконати зобов'язання.
Обставини, на які посилається скаржниця, зокрема дії контрагентів чи відсутність товару, не є підставою для звільнення від відповідальності відповідно до вимог цивільного законодавства .
Не виконання умов договору відповідачкою, враховуючи важливість збереження господарської діяльності позивача, кризову ситуацію, яка склалася в країни внаслідок військової агресії проти України, що призводить до фінансових труднощів усіх підприємств без виключення, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції визнав обґрунтованим стягнення з відповідачки неустойки в повному обсязі.
Таким чином, суд першої інстанції, оцінивши наведені відповідачем доводи, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у цій справі, з чим позивач також погоджується.
Просить апеляційну скаргу ФОП Палиги Д.І. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.01.2026 залишити в силі.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 29.01.2025 між фізичною особою підприємцем Палиглю Д.І. (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго"" (покупець) за результатами предмету закупівлі: 35810000-5 Індивідуальне обмундирування Плити та плитоноски було укладено Договір поставки №01-181587-24 (далі - Договір; а. с. 42-47), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю в порядку та строки, що встановлені договором, товар (за предметом закупівлі, зазначеному у абзаці першому цього пункту Договору) у кількості, комплектності, за переліком (асортимент), за ціною, з якістю, згідно з умовами договору (далі - товар), а покупець зобов'язується здійснити оплату належно переданого товару на умовах договору. Найменування, одиниця вимірювання, вимоги до технічних характеристик, комплектності, інші вимоги щодо якості товару тощо визначаються у Додатку № 1 (Специфікація) до договору. (п.1.1. Договору).
Відповідно до п. 2.1. та п. 2.2. Договору, ціна товару (з усіма витратами, пов'язаними з поставкою) визначена в специфікації Додатку № 1 до Договору. Ціна договору (відповідно до специфікації Додатку № 1 до Договору ) 260 250 грн без ПДВ.
Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару на умовах DDP (згідно з Міжнародними Правилами Інкотермс 2010) одержувачу товару (уповноважений представник покупця), за адресою (місцем) поставки (передачі) товару: м. Запоріжжя, вул. Парковий бульвар, 1а (п.4.1 Договору).
Згідно з п.4.1.1. Договору поставка товару здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту підписання договору, але не пізніше 17.02.2025 (в залежності від того яка дата настане раніше).
Приймання - передача товару за кількістю та якістю здійснюється на підставі видаткової накладної (п.4.2 Договору).
Відповідно до п. 4.3. Договору, датою поставки товарів за договором є прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до п.4.2 договору, передача постачальником покупцю в повному обсязі документів, зазначених в п.4.4 договору, та підписання покупцем видаткової накладної.
У відповідності до п. 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим Договором.
Згідно з п. 7.3. Договору за порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю згідно з частиною другою статті 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята відсотка) вартості товару, строк поставки якого порушений, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник повинен додатково сплатити покупцю штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості.
Договір набуває чинності з дати його підписання обома Сторонами та діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", але не пізніше ніж до 31.03.2025 включно, а в частині виконання зобов'язань Постачальника - до повного їх виконання. (п. 11.1 Договору).
18.02.2025 позивач звернувся до відповідачки із листом № 16/10169, в якому вказував, що станом на 18.02.2025 товарно-матеріальні цінності згідно умов Договору не поставлені. В зв'язку з цим, просив протягом двох календарних днів проінформувати електронним листом про наступні дії, щодо виконання умов Договору (а. с. 48).
Листом № 1 від 20.02.2025 відповідачка повідомила, що у виробників, з якими вона співпрацює, відсутня можливість постачання товару у відповідній кількості, якості та строк згідно вимог закупівлі. Продовжує, що постачальник не має можливості замовити товар в іншого виробника, враховуючи умови закупівлі та тендерної пропозиції. Такі об'єктивні обставини унеможливлюють для постачальника здійснення поставки товару та не залежать від його волі. Тому, на підставі ст. 651 ЦК України пропонує розірвати Договір достроково 20.02.2025 (а. с. 75).
Пізніше, позивач звернувся до відповідачки із претензією № 01/12626 від 28.02.2025, відповідно до якої просив сплатити 2 602 грн 50 коп. пені за порушення умов Договору (а. с. 49).
З огляду на те, що відповідачка не поставила товар, у строк визначений Договором, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню та штраф.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний господарський суд зауважує, що скаржниця фактично оскаржує рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.01.2026 у справі № 924/1204/25, з підстав не зменшення неустойки.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, Господарським судом Хмельницької області встановлено, що між сторонами виникли правовідносини на підставі Договору поставки №01-181587-24 від 29.01.2025 на виконання якого відповідачка мала поставити та передати у власність позивача товар, в строки обумовлені цим Договором, однак не здійснила відповідну поставку, а тому позивач нарахував суми пені і штрафу, та звернувся до суду із цим позовом.
Як зазначено судом апеляційної інстанції вище, позивач просив стягнути з відповідачки пеню в розмірі 74 952 грн та 18 17 грн 50 коп. штрафу.
Суд першої інстанції встановив, що розрахунок пені є законним, обґрунтованим та арифметично вірним.
Проти вказаного, не заперечує ні позивач - Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго", ні відповідачка - фізична особа-підприємець Палига Дарія Іванівна.
Тому, суд апеляційної інстанції, в силу норм ст. 269 ГПК України переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині висновків про відмову в зменшенні неустойки.
Щодо зменшення розміру штрафних санкцій, то суд апеляційної інстанції вказує таке.
Відповідачкою до суду першої інстанції був поданий відзив на позов, у якому було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 90 % (т. 1, а. с. 78-72).
В обґрунтування такого клопотання відповідачка посилалася на: неспівмірність неустойки; порушення розумного балансу між інтересами боржника та кредитора; не доведення позивачем збитків; відповідачка не змогла виконати зобов'язання з незалежних від неї причин; позивач є одним з найбільших суб'єктів господарювання, а відповідачка - суб'єктом макропідприємництва.
У відповіді на відзив, позивач заперечив проти зменшення пені та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (т. 1, а. с. 89-93).
Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.
Суд зазначає, що у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Суд виходить з того, що положення статті 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є постійними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
"Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Крім того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: "зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення".
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23 та від 24.09.2024 у справі № 915/1037/23 у подібних правовідносинах.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що в силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. При цьому визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Фактично спір у цій справі виник у зв'язку із тим, що відповідачка не поставила узгоджений між сторонами товар.
При цьому, суд зважає на те, що не відбулося навіть часткової поставки товару, що свідчить про відсутність будь-якого ступеня виконання зобов'язання, котре відповідачка взяла на себе при укладенні Договору.
Колегією суддів враховується, що загальний розмір неустойки становить 35,8% від суми невиконаного відповідачкою зобов'язання, а порядок нарахування пені та штрафу був обумовлений сторонами при укладенні Договору та фактично був встановлений законодавцем у абз. 2 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент укладення Договору).
На переконання суду, обставини щодо відсутності товару у виробників, не звільняють відповідачку від відповідальності, оскільки вона повинна була належним чином оцінити можливість поставки товару, перелік котрого їй мав бути відомим (оскільки містився в тендерній документації), ще до укладення договору.
Також, апеляційний господарський суд вказує, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Крім того, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачкою позивача про неможливість виконання зобов'язання, до закінчення терміну поставки.
Також відповідачкою не доведено вжиття заходів щодо пошуку товару в інших виробників чи постачальників.
Таким чином, порушення умов договору допущене з вини відповідачки, яка взяла на себе зобов'язання, не маючи навіть частково матеріальної бази для його виконання, та має нести відповідальність у передбаченому законодавством та договором порядку в повному обсязі.
Колегія суддів додатково зазначає, що репутація відповідачки, виконання нею зобов'язань перед іншими контрагентами не є підставою для звільнення її від відповідальності за не поставку товару для позивача.
З врахуванням викладеного, посилання скаржниці на принципи розумності, справедливості, співмірності та наявність підстав для зменшення пені судом апеляційної інстанції оцінюється критично.
До того ж змістом оскарженого рішення спростовуються доводи скаржниці щодо не розгляду її клопотання про зменшення неустойки, оскільки судом першої інстанції було розглянуте відповідне клопотання, викладене у відзиві на позовну заяву та відмовлено в його задоволенні.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржниця була почутою і їй надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для зменшення неустойки.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржниці, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.01.2026 у справі № 924/1204/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Палиги Дарії Іванівни - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Палиги Дарії Іванівни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.01.2026 у справі №924/1204/25 - без змін.
2. Справу № 924/1204/25 надіслати Господарському суду Хмельницької області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.