вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" березня 2026 р. Справа№ 15/247
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Алданової С.О.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Замай А.О.,
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Мосійчук А.П.
від позивача: Михайлець О.В.
від відповідача: Гаврись Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025, повний текст якого складено та підписано 09.12.2025
у справі №15/247 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Державного агентства резерву України
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
12.07.2004 на розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву до Відкритого акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення 10 975 619,25 грн відсотків за користування позиченими матеріальними цінностями матеріального резерву.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.03.1999 на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України № 209-рс від 22.03.1999 було укладено договір про тимчасове позичання матеріальних цінностей матеріального резерву № юр-7/521-99, відповідно до якого відповідачу було відпущено в порядку тимчасового позичання 947 520,56 т вугілля на суму 121 951 324,98 грн, які відповідач зобов'язався повернути до державного резерву. На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 між сторонами було укладено мирову угоду № юр-2/195-2003 від 04.02.2003 по справі № 31/15, згідно з якою заборгованість щодо повернення відповідачем по договору № юр-7/521-99від 30.03.1999 947520,56 т вугілля на суму 121 951 324,98 грн погашається відповідачем у строк до 01.01.2023. За умовами п. 2.3 та п. 2.4 договору відповідач зобов'язаний здійснювати щомісячно оплату за користування у розмірі 0,5% від вартості вугілля. Позивачем нараховано за період з 01.01.2003 по 01.07.2004 відсотки за користування позиченими матеріальними цінностями в розмірі 10 975 619,25 грн.
Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав норми статей 525, 526 ЦК України, ст.ст. 2, 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв».
Короткий зміст заперечень відповідача
Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що договір не містить умови сплачувати щомісячно 0,5% відсотків від вартості обсягів відпущеного вугілля до фактичного його повернення, як про це стверджує позивач, а містить конкретизовано визначений період та розмір відсотків, який був зобов'язаний сплатити ПАТ «Центренерго». Жодної домовленості, про зміну тривалості нарахування відсотків договір не містить, як і не містить інших додаткових застережень, (на кшталт «до повного виконання зобов'язання», «до повного повернення позички», «до повної оплати вартості позиченого вугілля» тощо), чи іншої форми застереження про нарахування відсотків за користування тимчасовою позичкою, поза межами періодів визначених в п. 3 договору та графіку «повернення вугілля держрезерву». Таким чином, нараховані позивачем 0,5% відсотків за користування тимчасовою позичкою за період з 01.01.2003 по 01.07.2004 у розмірі 10.975.619,25 грн не передбачені умовами договору та дані позовні вимоги не підлягають задоволенню. Окрім цього, відмічає, що відсотки нараховуються поза межами строку дії договору, який закінчився 01.12.1999 та не був продовжений сторонами шляхом укладення додаткової угоди. Крім того, сплата 0,5% відсотків також і не передбачена постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 «Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву». Відповідно до п. 1 постанови КМУ № 2045 від 28.12.2002, було продовжено до 01.01.2023 строк повернення органічного палива, відпущеного з державного матеріального резерву у порядку тимчасового позичання підприємствам електроенергетики згідно ряду постанов та розпоряджень, в тому числі згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 209 від 21.12.1999. Жодних додаткових угод чи додаткових погоджень між позивачем та відповідачем на виконання даної постанови КМУ, щодо пролонгації договору тимчасового позичання вугілля № ЮР-7/521-99 від 30.03.1999 та/чи внесення змін до нього не укладались.
Короткий зміст судового рішення що оскаржується
Рішенням Господарського суду Київської міста Києва від 11.11.2025 позов суд задовольнив повністю. Стягнув з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь Державного агентства резерву України 10 975 619,25 грн відсотків за користування позиченими матеріальними цінностями матеріального резерву. Також суд стягнув з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в дохід Державного бюджету України 1 700 грн 00 коп. державного мита.
Рішення, з посиланням на статті 41,161, 162, 374, 1046, 1048 ЦК України, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» мотивовано тим, що відповідачем не доведено належними засобами доказування повернення вугілля до державного резерву достроково, окремими партіями, а тому позивачем правомірно нараховані відсотки за період з 01.01.2003 до 01.07.2024 від повної вартості вугілля, яка становить 121 951 324,98 грн. За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків судом встановлено, що їх розмір є арифметично правильним у розмірі 10 975 619,25 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог Державного агентства резерву України в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судове рішення прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права.
А саме апелянт посилається на те, що:
- а ні Договором тимчасового позичання матеріальних цінностей (вугілля) №ЮР-7/521-99 від 30.03.1999, а ні постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2002 № 2045 «Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву» не передбачалась сплата відсотків у розмірі 0,5% від вартості обсягів відпущеного вугілля за період з 01.01.2003 р. по 01.07.2004;
- суд не врахував, що між сторонами не укладались додаткові угоди чи доповнення до договору щодо пролонгації дії договору, як і не було жодних листів чи телеграм, які б свідчили пропродовження терміну дії договору;
- сплата 0,5% відсотків також і не передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2002 № 2045 «Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву» (надалі - Постанова КМУ № 2045 від 28.12.2002) на яку посилається позивач та суд першої інстанції, як на підставу задоволення позову.
Правова позиція позивача щодо апеляційної скарги
Позивач не скористався паво на подачу відзиву на апеляційну скаргу, разом з тим у судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечив. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим з урахуванням судової практики в аналогічних справах. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а оскаржене рішення без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №15/247 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 у справі №15/247. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 11.02.2026. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 04.02.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 04.02.2026 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов'язковою.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026, у зв'язку з перебуванням судді Ходаківської І.П., яка входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 15/247.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2026, справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026и апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 у справі №15/247 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Євсіков О.О. Постановлено розгляд справи здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 11.02.2026.
11.02.2026 оголошено перерву в судовому засіданні на 11.03.2026.
Явка представників учасників справи
Прокурор проти апеляційної скарги заперечив, підтримав позицію позивача у справі. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а оскаржене рішення без змін.
Представник відповідач підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача заперечив проти доводів апелянта та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов наступних висновків.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів визнав встановленими такі обставини.
30.03.1999 між Державним комітетом України по матеріальних резервах, правонаступником якого є позивач (Комітет, позивач) та Відкритим акціонерним товариством «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго», правонаступником якого є відповідач (Підприємство, відповідач) було укладено договір № юр 7/521а-99 (далі - договір).
Відповідно до розділу 1 договору на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 209-рс від 22.03.1999 Комітет відпускає із державного резерву продукцію в порядку тимчасового позичання, Підприємство повертає до державного резерву матеріальні цінності (далі - продукція).
У договорі зазначено, що він укладений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 209-рс від 22.03.1999, проте даний документ сторонами не подано та він відсутній в матеріалах справи, також його текст не знайдено судом в мережі Інтернет.
Суд першої інстанції виснував, що з огляду на відсутність спору сторін щодо невідповідності умов договору вказаному розпорядженню, суд приходить до висновку, що цим розпорядженням Кабінету Міністрів України № 209-рс від 22.03.1999 встановлено строк повернення вугілля до 01.12.1999 та визначено розмір відсотків 0,5.
Відповідно до п. 2.1 договору Комітет відпускає із державного резерву вугілля в кількості 947520,56 тон.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2003 у справі № 31/15 встановлено, що на виконання умов договору № юр-7/521а-99 від 30.03.1999 позивачем було поставлено 947520,56 тон вугілля на суму 121 951 324,98 грн, що підтверджується нарядами на відпуск.
Пунктом 2.2. договору визначено, що Підприємство зобов'язане повернути до 01.12.1999 згідно узгодженого графіку в державний резерв вугілля в кількості 947 520,67 тон або здійснює вилиту його вартості на поточний спеціальний рахунок.
Згідно з п. 2.3 договору Підприємство здійснює повернення вугілля до 01.12.1999 та перераховує додатково щомісячно 0,5% від вартості вугілля на поточний рахунок Комітету.
Відповідно до п. 2.4 договору Підприємство може здійснювати повернення вугілля до держрезерву достроково, окремим партіями, при цьому 0,5% сплачується за фактичний термін користування товарним кредитом.
Розділом 3 договору встановлено, що вартість продукції, що підлягає відпуску із державного резерву складає 121 951 324,98 грн 0,5% вартості за користування відпущеного вугілля на протязі 8 місяців складає 4 878 053,00 грн.
Загальна сума договору складає 126 829 377,98 грн.
Таким чином, зі змісту договору вбачається, що фактично ним передбачено сплату процентів щомісяця до дня повернення позики, термін користування якої склав 8 місяців (з квітня по листопад 1999 року) у розмірі 4 878 053,00 грн (121 951 324,98 грн х 0,5% х 8 місяців).
Суд першої інстанції встановив, що 04.02.2003 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (Кредитор) та Відкритим акціонерним товариством «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» (Боржник) укладено мирову угоду № юр-2/195-2003 (по справі № 31/15)(далі - мирова угода), відповідно до п. 1 якої ця угода укладається по справі № 31/51 стосовно невиконання Боржником договору № юр-7/521а-99 від 30.03.1999, укладеного на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 209-рс від 22.03.1999.
Пунктом 2.1 мирової угоди сторони підтвердили, що загальна заборгованість Боржника перед Кредитором згідно договору № юр 7/521а-99 від 30.03.1999 складає 947520,56 тон вугілля на суму 121.951.324,98 грн, 4.878.053,00 грн відсотки за користування, всього на суму 126.829.377,98 грн.
Згідно з п. 2.2 мирової угоди сторони домовились, що Боржник згідно з Протоколом встановлення послідовності виконання мирових угод та договорів від 04.02.2003 погашає заборгованість до 01.01.2023 шляхом:
- повернення до державного резерву вугілля в кількості 947520,56 тонн або оплати його вартості у відповідності до абз. 4 п. 4 постанови (№ 2045 від 28.12.2002) в розмірі визначеному в п. 2.1 цієї угоди.
- оплати відсотків за користування у розмірах визначених п. 2.1 цієї мирової угоди шляхом щоденного відрахування на реєстраційний рахунок Кредитора коштів в обсязі не менше одного відсотка сум, отриманих на поточний рахунок згідно з алгоритмом розподілу коштів оптового ринку електричної енергії.
На виконання абз. 4 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 між сторонами 04.02.2003 складено Протокол встановлення послідовності виконання мирових угод та договорів.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» за позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, яка згідно умов договору та ст. 1048 Цивільного кодексу України сплачується щомісячно.
Суд першої інстанції на підставі викладеного виснував, що матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, зобов'язання щодо здійснення щомісячної сплати відсотків за користування вугіллям не здійснив, та є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції
За результатами апеляційного перегляду справи колегія встановила, що доводи апелянта є аналогічними з його вимогами та доводами, що містяться у відзиві на позов та розглядалися у суді першої інстанції. В свою чергу суд першої інстанції надав цим доводам належну правову оцінку.
Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для стягнення відсотків колегія зазначає таке.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Зокрема, 01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України.
Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України № 1-зп від 13.05.1997, № 1-рп/99 від 09.02.1999, № 3-рп/2001 від 05.04.2001, № 6-рп/2012 від 13.03.2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки предметом розгляду є нараховані позивачем відсотки за користування позиченими матеріальними цінностями за договором за період з 01.01.2003 до 01.07.2004, тому до відносин мають застосовуватись як положення Цивільного кодексу Української РСР так і положення Цивільного кодексу України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно зі ст. 151 Цивільного кодексу Української РСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).
У відповідності до ст. 374 Цивільного кодексу Української РСР за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Аналогічні за змістом положення викладено у ст. 1046 Цивільного кодексу України.
Статтею 1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 375 Цивільного кодексу Української РСР договір позики на суму понад п'ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» (в редакції чинній на момент укладення договору) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» позичання матеріальних цінностей з державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державний матеріальний резерв» структура системи державного резерву і порядок управління державним резервом визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» (№ 51/97-ВР від 24.01.1997) відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення.
За позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України.
Згідно з п.п. 13, 16 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1998, відпуск матеріальних цінностей із державного резерву в порядку тимчасового позичання на термін понад шість місяців та з незнижуваного запасу здійснюється згідно з актом Кабінету Міністрів України, проект якого готується за звернення центрального, місцевого органу виконавчої влади, з визначенням терміну та умов відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, розміру плати за позичання, а також терміну їх повернення.
Розмір плати за тимчасове позичання матеріальних цінностей із державного резерву встановлюється у відсотках до їх вартості в межах розміру облікової ставки Національного банку, що діє на момент позичання, і фіксується в договорі. В разі зміни облікової ставки Національним банком розмір зазначеної плати може бути переглянутий за домовленістю сторін договору з внесення до нього відповідних змін.
Щодо доводів апелянта про безпідставність нарахування відсотків
Колегія вважає такі доводи безпідставними, адже Пунктом 2.2. договору визначено, що Підприємство зобов'язане повернути до 01.12.1999 згідно узгодженого графіку в державний резерв вугілля в кількості 947 520,67 тон або здійснює вилиту його вартості на поточний спеціальний рахунок.
Згідно з п. 2.3 договору Підприємство здійснює повернення вугілля до 01.12.1999 та перераховує додатково щомісячно 0,5% від вартості вугілля на поточний рахунок Комітету.
Відповідно до п. 2.4 договору Підприємство може здійснювати повернення вугілля до держрезерву достроково, окремими партіями, при цьому 0,5% сплачується за фактичний термін користування товарним кредитом.
Розділом 3 договору встановлено, що вартість продукції, що підлягає відпуску із державного резерву складає 121 951 324,98 грн.
0,5% вартості за користування відпущеного вугілля протягом 8 місяців складає 4 878 053,00 грн.
Загальна сума договору складає 126 829 377,98 грн.
Враховуючи викладене суд першої інстанції правильно виснував, що зі змісту договору вбачається, що фактично ним передбачено сплату процентів щомісяця до дня повернення позики, термін користування якої склав 8 місяців (з квітня по листопад 1999 року) у розмірі 4.878.053,00 грн (121.951.324,98 грн х 0,5% х 8 місяців).
Посилання відповідача на те, що договір не містить умови сплачувати щомісячно 0,5% від вартості обсягів відпущеного вугілля не відповідають дійсності, оскільки умовами договору визначено, що відповідач має щомісячно сплачувати 0,5% від вартості вугілля, при цьому термін користування вугіллям за договором склав 8 місяців.
Щодо періоду нарахування
Суд першої інстанції правильно послався на те, що пунктом 9.1 договору встановлено термін дії договору з часу його підписання до 01.12.1999, тобто до дати повернення вугілля.
Постановою Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 «Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву вирішено (п. 1) продовжити до 01.01.2023 строк повернення органічного палива, відпущеного з державного резерву у порядку тимчасового позичання підприємствам електроенергетики згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 118 від 16.10.1997, № 73-2 від 23.01.1998, № 1938 від 10.12.1998, № 1522 від 09.10.2000 та розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 631 від 03.08.1998, № 812 від 09.10.1998, № 209 від 22.03.1999 та № 1432 від 21.12.1999.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 передбачено, що підприємства мають укласти (переукласти) у місячний строк угоди з Державним комітетом про реструктуризацію заборгованості за відпущене відповідно до п. 1 цієї постанови, паливо, які мають бути погоджені з Міністерством палива та енергетики.
Згідно абз. 4 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 передбачено, що енергогенеруючі компанії та теплоелектроцентралі починаючи з 01.01.2003 щоденно відраховують на реєстраційний рахунок Державного комітету з державного матеріального резерву кошти в обсязі не менше одного відсотка сум. Отриманих кожним з них на поточний рахунок згідно з алгоритмом розподілу коштів оптового ринку електричної енергії.
Постановою Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 затверджено зміни до актів Кабінету Міністрів України, зокрема в абзаці третьому розпорядження Кабінету Міністрів України № 209 від 22.03.1999 слова і цифри «до 1 грудня 1999 року» замінено словами та цифрами «до 1 січня 2023 року».
Оскільки органом, уповноваженим здійснювати управління державним резервом, строк повернення вугілля до державного матеріального резерву, встановленого розпорядженням Кабінету Міністрів України № 209-рс від 22.03.1999, на підставі якого між сторонами укладений договір, продовжено до 01.01.2023, отже фактично продовжено строк користування позикою за договором до 01.01.2023, яка за умовами укладеного договору та чинного законодавства не є безоплатною.
Як вже зазначено, 04.02.2003 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (Кредитор) та Відкритим акціонерним товариством «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» (Боржник) укладено мирову угоду № юр-2/195-2003 (по справі № 31/15)(далі - мирова угода), відповідно до п. 1 якої ця угода укладається по справі № 31/51 стосовно невиконання Боржником договору № юр-7/521а-99 від 30.03.1999, укладеного на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 209-рс від 22.03.1999.
Пунктом 2.1 мирової угоди сторони підтвердили, що загальна заборгованість Боржника перед Кредитором згідно договору № юр 7/521а-99 від 30.03.1999 складає 947520,56 тон вугілля на суму 121.951.324,98 грн, 4.878.053,00 грн відсотки за користування, всього на суму 126.829.377,98 грн.
Згідно з п. 2.2 мирової угоди сторони домовились, що Боржник згідно з Протоколом встановлення послідовності виконання мирових угод та договорів від 04.02.2003 погашає заборгованість до 01.01.2023 шляхом:
- повернення до державного резерву вугілля в кількості 947520,56 тонн або оплати його вартості у відповідності до абз. 4 п. 4 постанови (№ 2045 від 28.12.2002) в розмірі визначеному в п. 2.1 цієї угоди.
- оплати відсотків за користування у розмірах визначених п. 2.1 цієї мирової угоди шляхом щоденного відрахування на реєстраційний рахунок Кредитора коштів в обсязі не менше одного відсотка сум, отриманих на поточний рахунок згідно з алгоритмом розподілу коштів оптового ринку електричної енергії.
На виконання абз. 4 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 між сторонами 04.02.2003 складено Протокол встановлення послідовності виконання мирових угод та договорів.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» за позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, яка згідно умов договору та ст. 1048 Цивільного кодексу України сплачується щомісячно.
Проте, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов договору, зобов'язання щодо здійснення щомісячної сплати відсотків за користування вугіллям не здійснив, та є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Також суд першої інстанції правильно виснував, що оскільки з огляду на прийняття 28.12.2002 Кабінетом Міністрів України Постанови №2045, якою продовжено термін повернення вугілля до 01.01.2023, а отже фактично правовідносини за договором не припинились, а продовжили існування на момент звернення з позовом до суду, тому період нарахування відсотків визначений позивачем обґрунтовано.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 у справі №15/247 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано, - 09.04.2026.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.О. Алданова
О.О. Євсіков