вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" березня 2026 р. Справа№ 910/7358/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Замай А.О.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3"
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025, повний текст якого складено та підписано 16.10.2025
у справі № 910/7358/25 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3"
про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" ІНФОРМАЦІЯ_4 - штраф, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів для ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині своєчасної та у повному обсязі поставки товару.
Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав норми статей 526, 610, 628, 629, ЦК України.
Короткий зміст доводів та заперечень відповідача
Відповідач з позовом не погодився. У своєму відзиві просив суд відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що порушення зобов'язання відбулося у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань іноземними постачальниками. Також відповідач вказував на недотриманні позивачем досудового врегулювання спору. У випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99%.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі №910/7358/25 позов суд задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" на користь Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" ІНФОРМАЦІЯ_6. судового збору. В іншій частині позову відмовив.
Рішення, з посиланням на статті 549-552, 610- 612, 617, 625, 662- 664, 669 ЦК України, ч. ст. 218 ст. 230, ч.2 ст. 231, 233 ГК України, п.п. 1, 4 ст. 17 Законом України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" (далі - Закон №4196-IX) мотивоване наступним.
Щодо стягнення пені суд першої інстанції встановив, що відповідачем порушено строки поставки товару. Щодо стягнення штрафу суд виснував, що приписи пункту 4 статті 17 Закону №4196-IX поширюють свою дію на спірні правовідносини, а тому штраф в розмірі 7 відсотків вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов'язання, не застосовується до відповідача, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Щодо стягнення пені, перевіривши наданий Агенцією розрахунок суд виснував, що обґрунтований розмір пені складає ІНФОРМАЦІЯ_15 та підлягає стягненню з відповідача за порушення зобов'язання за державним контрактом.
Окрім того, посилаючись на вимоги ч. 3 ст. 551 ЦК України, беручи до уваги ступінь виконання державного контракту, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, зокрема верховенства права, справедливості, добросовісності та розумності, а також відмову у стягненні штрафу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення пені, а тому клопотання відповідача про зменшення пені відхилив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги позивача та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку.
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в частині відмови у стягненні штрафу в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_7 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/7358/25 залишити без змін.
А саме апелянт посилається на те, що:
- відмовляючи у стягненні штрафу в розмірі 7% вартості простроченого товару, суд першої інстанції послався на положення пункту 4 статті 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 № 4196-IX (далі - Закон № 4196-IX). Така правова позиція суду першої інстанції, на думку позивача, є помилковою та ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки суд першої інстанції не врахував норму ст. 121-1 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої у разі якщо порушення зобов'язання пов'язане з виконанням державного контракту (договору) постачальником товарів, виконавцем робіт та надавачем послуг та/або виконавцем державного контракту (договору) з ІНФОРМАЦІЯ_16 для ІНФОРМАЦІЯ_17, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості;
- суд першої інстанції не врахував темпоральний принцип дії нормативно-правових актів. Відповідно до загальновизнаного принципу lex posterior derogat legi priori (пізніший закон скасовує попередній), у випадку колізії між нормами, що регулюють однакові правовідносини, застосуванню підлягає норма, прийнята пізніше;
- спеціальне законодавство переважає загальне: тут суд проігнорував принцип lex specialis derogat legi generali, згідно з яким спеціальна норма має пріоритет над загальною при регулюванні конкретних правовідносин;
- суд неправильно застосував конституційний принцип зворотної дії закону в часі. Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Однак, як роз'яснив Конституційний Суд України у Рішенні №1-рп/99 від 09.02.1999, положення частини першої статті 58 Конституції України стосується виключно фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Отже, на думку позивача, навіть якщо припустити, що Закон № 4196-IX міг би мати зворотну дію (що заперечується з огляду на пізніше прийняте спеціальне регулювання), така дія не може поширюватися на відповідача як юридичну особу;
- позивач нарахував відповідачу штраф не на підставі абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України, а на підставі п. 7.2 Державного контракту, тобто у даному випадку застосовано відповідальність, передбачену договором, а не законом;
- втрата чинності з 28.08.2025 Господарським кодексом України, у тому числі і статтею 231 цього кодексу, жодним чином не впливає на наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу на підставі пп 1 п. 7.2 Контракту, враховуючи, що пп 1 п. 7.2 Контракту недійсним у судовому порядку сторонами не визнавався. Водночас той факт, що положення пп 1 п. 7.2. Контракту аналогічні (ідентичні) положенням абзацу 3 частини 2 статті 231 ГК України, жодним чином не впливає на чинність положень пп 1 п. 7.2. Контракту.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги відповідача та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині стягнення з нього на користь позивача пені у сумі ІНФОРМАЦІЯ_8 задовольнити частково, зменшивши суму пені на 99%. В іншій частині оскаржене рішення залишити без змін.
Відповідач посилається на те, суд першої інстанції надав неналежну правову оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права щодо стягнення неустойки. А саме:
- суд першої інстанції не врахував положення ст. 22 та ч. 3 ст. 551 ЦК України тому необґрунтовано відмовив відповідачу у зменшенні штрафних санкцій;
- не враховано обставини невиконання договірних зобов'язань, адже до укладення з позивачем Контракту НОМЕР_1, відповідач вже мав укладені договори з іноземними постачальниками яким сплачувалися кошти за поставку товару, який потім відповідач мав намір поставити позивачу. Відповідач зазначає, що цілком обґрунтовано розраховував на вчасну поставку Компаніями нерезидентами передбаченого умовами відповідних контрактів товару з метою його подальшої поставки позивачу та інших подібних контрактів. Разом з тим, умови контрактів контрагентами не були виконані з посиланням додаткові вимоги іноземних державних органів щодо ліцензування, в тому числі отримання погодження від Департаменту контролю за експортом ІНФОРМАЦІЯ_9, зокрема сертифікату про некласифікацію ІНФОРМАЦІЯ_10 як товару з продукту подвійного призначення. Іноземна Компанія «ІНФОРМАЦІЯ_11» також повідомила відповідача про неможливість своєчасного виконання поставки за Контрактом НОМЕР_2, у зв'язку із затримкою поставок товару з боку компанії-виробника. Враховуючи свою поведінку у сукупності з причинами невиконання зобов'язання та неумисне порушення останнім умов контракту відповідач вважає добросовісною;
- суд не врахував, що фактичний розмір очікуваного прибутку відповідача за цим Контрактом у разі його виконання в строк та у повному обсязі як було заплановано становив лише 3% від вартості товару, який мав бути поставлений позивачу (тобто 2 233 500,00 грн.), а загальний розмір заявлених до стягнення штрафу та пені становить ІНФОРМАЦІЯ_12 (ІНФОРМАЦІЯ_7, штрафу та ІНФОРМАЦІЯ_15. пені), що складає 12,3% від суми Контракту, тобто фактично загалом у 4,1 рази перевищує очікуваний прибуток (винагороду) відповідача у разі виконання контракту. Тобто, сума стягнутої на підставі оскаржуваного рішення пені майже у 1,8 рази перевищує очікувану винагороду відповідача. що на думку відповідача явно не узгоджується із критеріями справедливості, добросовісності та розумності господарського зобов'язання;
- відповідач є виконавцем по низці інших державних контрактів з ІНФОРМАЦІЯ_16, а тому його діяльність теж має особливе значення в умовах правового режиму воєнного стану, відтак стягнення із нього значного розміру штрафних санкцій може створити ризики для його нормального функціонування, що в кінцевому результаті може позначитися на обороноздатності нашої держави, оскільки може призвести до унеможливлення виконання ним інших контрактів;
- суд не врахував практику Верховного Суду, викладену, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18;
- при зверненні до суду з цим позовом позивач порушив досудовий порядок врегулювання спору. Однак, цим доводам суд першої інстанції не надав належної оцінки.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.
Відповідно до Протокол передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 07.11.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7358/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з господарського суду першої інстанції.
Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 234, 258, 260 ГПК України у зв'язку з відсутністю доказів сплати судового збору. Роз'яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" на рішення Господарський суд міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/7358/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду у закритому судовому засіданні на 25.02.2026. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 18.02.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 18.02.2026 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов'язковою.
27.01.20226 недоліки апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" усунено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/7358/25. Об'єднано розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" та Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/7358/25 в одне апеляційне провадження. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 25.02.2026. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 18.02.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 18.02.2026 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов'язковою.
У судовому засіданні 25.02.2026 за участі представника позивача та відповідача, після судових дебатів, відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 04.03.2026.
Явка представників учасників справи
На стадії судових дебатів в судовому засіданні 25.02.2026 представники відповідача та позивача підтримали вимоги своїх апеляційних скарг.
Розгляд клопотань та заяв учасників справи
Заяв та клопотань від сторін не надходило.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права дійшов висновку апеляційну скаргу задовольнити, оскаржене рішення скасувати.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції встановлено таке.
19.02.2025 між Агенцією (за текстом договору - Замовник) та Товариством (за текстом договору - Виконавець) було укладено державний контракт НОМЕР_3, відповідно до пункту 1.1. якого Виконавець зобов'язується поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари для потреб безпеки і оборони (далі - товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів (Додаток 1 до контракту) (далі - специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Товар в строки і на умовах, визначених цим Контрактом. Комплектність Товару наведено в Додатку 2 до Контракту.
Згідно з пунктом 2.1. Державного контакту вартість (ціна) Товару за цим Контрактом на момент його підписання зафіксована Сторонами в Специфікації на підставі пропозиції Виконавця.
За умовами пункту 2.2. державного контракту загальна вартість (ціна) товару за цим Контрактом становить ІНФОРМАЦІЯ_13. Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом четвертим пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України операції з постачання Товару за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до пункту 3.4. державного контракту датою виконання Виконавцем зобов'язань щодо поставки партії товару є дата підписання сторонами Акта приймання-передачі партії товару за контрактом.
Пунктом 4.1. державного контракту встановлено, що Виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації.
У відповідності до пункту 7.1. державного контракту у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього Контракту.
Пунктом 7.2. державного контракту визначені види порушень та санкції за них, зокрема: у разі порушення строків поставки товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Згідно пункту 11.1. контракт набирає чинності з дати його укладання та діє до 20.07.2025, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання
За умовами специфікації товарів (додаток 1 до контракту) Товариство зобов'язалося до 20.03.2025 поставити Агенції ІНФОРМАЦІЯ_14.
У додатку 2 до контракту сторони визначили комплектність товару.
Жодних доказів поставки обумовленого договором товару матеріли справи не містять та не були надані відповідачем, що стало підставою для нарахуванні позивачем на підставі п. 7.2 договору ІНФОРМАЦІЯ_15 пені та ІНФОРМАЦІЯ_7 штрафу.
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов до висновку про порушення відповідачем зобов'язання за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів для ІНФОРМАЦІЯ_5.
Позивачем, на підставі абзацу 3 частини 2 статті 231 ГК України та пункту 7.2. Державного контракту заявлено до стягнення ІНФОРМАЦІЯ_15 пені, нарахованої за період з 21.03.2025 по 12.05.2025 на вартість непоставленого товару, та ІНФОРМАЦІЯ_7 штрафу, який становить 7% від вартості непоставленого товару.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції щодо апеляційної скарги позивача
Щодо стягнення штрафу
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до пункту 7.1. Державного контракту у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього Контракту.
Пунктом 7.2. державного контракту визначені види порушень та санкції за них, зокрема: у разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Стосовно вимоги позивача про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_7 штрафу (7% від вартості непоставленого товару у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_13) суд першої інстанції виснував про відсутність підстав для його стягнення, посилаючись на те, що положення пункту 1) пункту 7.2. державного контракту аналогічні (ідентичні) положенням абзацу 3 частини 2 статті 231 ГК України, тобто умовами державного контракту не передбачено іншого розміру штрафних санкцій, а тому у цьому випадку штраф застосовується у розмірі, передбаченому абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України - 7% від вартості непоставленого товару.
09.01.2025 було прийнято Закон України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" (далі - Закон №4196-IX).
28.02.2025 Закон №4196-IX набрав чинності та був введений в дію 28.08.2025.
Відповідно до абзацу 3 пункту 1 статті 17 Закону №4196-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності, крім, зокрема пункту 4 цієї статті, який вводиться в дію з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до положень пункту 4 статті 17 Закону №4196-IX положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з ІНФОРМАЦІЯ_16, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.
У преамбулі державного контракту укладеного сторонами у справі що розглядається зазначено, що цей правочин укладено з метою забезпечення відсічі й стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини (громадян України).
Крім цього, у пункті 1.3. державного контракту Сторони визнають та підтверджують, що укладання ними цього Контракту здійснюється в умовах воєнного стану, введеного згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами), затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 №1275 "Про затвердження особливостей здійснення ІНФОРМАЦІЯ_16 на період дії правового режиму воєнного стану" без застосування видів (процедур) закупівель, визначених Законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі", та відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України.
З огляду на вищевикладене, колегія вважає що суд першої інстанції правильно виснував, що приписи пункту 4 статті 17 Закону №4196-IX поширюють свою дію на спірні правовідносини, а тому штраф в розмірі 7 відсотків вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов'язання, не підлягають застосованою до відповідача.
Щодо доводів позивача про застосування положень ст. 121-1 Бюджетного кодексу України
В цій частині позивач посилаються на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме не врахував положення ст. 121-1 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої у разі якщо порушення зобов'язання пов'язане з виконанням державного контракту (договору) постачальником товарів, виконавцем робіт та надавачем послуг та/або виконавцем державного контракту (договору) з ІНФОРМАЦІЯ_16 для ІНФОРМАЦІЯ_17, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Колегія вважає ці доводи необґрунтованими з таких підстав.
Темпоральний принцип (або дія закону в часі) - це засадниче правило юриспруденції, яке визначає, з якого моменту закон починає діяти, як він застосовується до подій минулого та коли він втрачає свою силу. Цей принцип забезпечує правову визначеність, яка є складовою принципу верховенства права.
16.01.2025 прийнято Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо актуалізації та удосконалення деяких положень», який набрав чинності 05.03.2025 (далі - Закон № 4225-IX), яким доповнено статтю 121 Бюджетного кодексу України статтею 121-1 такого змісту: «Стаття 121-1. Відповідальність за порушення зобов'язань, пов'язаних з оборонними закупівлями. 1. У разі якщо порушення зобов'язання пов'язане з виконанням державного контракту (договору) постачальником товарів, виконавцем робіт та надавачем послуг та/або виконавцем державного контракту (договору) з ІНФОРМАЦІЯ_16 для ІНФОРМАЦІЯ_17, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості».
Закон №4225-IX містить положення прямої дії, тому поширюється на всі правовідносини, що виникли після моменту набрання ним чинності.
Разом з тим, Закон №4225-IX, на який посилається позивач, набрав чинності 05.03.2025, у той час як державний контракт укладений між сторонами 19.02.2025.
Статтею 5 Цивільного кодексу України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Статті 58 Конституції України встановлено принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі «lex ad praeterian non valet» полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України. щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеного ним у рішеннях від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, серед іншого виснував, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У своєму рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закон №4225-IX не містить положень про ретроактивність (зворотно дію), тому його положення не поширюється на події, що відбулися до його ухвалення.
Враховуючи викладене колегія вважає, що доводи позивача про застосування положень положення статті 121-1 Бюджетного кодексу України, є помилковими, оскільки при укладенні державного контракту положення цієї статті не діяли, а тому не можуть бути застосовані до спірних правових відносин, що виникли між сторонами.
За наведених підстав колегія відхиляє доводи позивача про незастосування судом першої інстанції щодо темпорального принципу дії нормативно-правових актів.
У цьому контексті, щодо доводів позивача колегія також висновує таке.
Відповідно до загальновизнаного принципу lex posterior derogat legi priori (пізніший закон скасовує попередній), у випадку колізії між нормами, що регулюють однакові правовідносини, застосуванню підлягає норма, прийнята пізніше. Разом з тим у спірній ситуації, навіть за наявності колізій між нормами, (що стосується періоду їх дії на час триваючого порушення, коли наприклад одна норма звільняє, або на певний період відтерміновує відповідну відповідальність а інша (пізніша) знов її встановлює), слід застосовувати положення частини першої статті 58 Конституції України, як норму прямої дії, якою, як вже зазначено, встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. (Офіційне тлумачення частини першої статті 58 див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99)
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції щодо апеляційної скарги відповідача
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу відповідач послався на те, що суд першої інстанції не врахував положення ст. 22 та ч. 3 ст. 551 ЦК України, необґрунтовано відмовив йому у зменшенні штрафних санкцій на 99 відсотків. Відповідач посилається на те, що ним підтверджені підстави для зменшення розміру неустойки, на які не звернув увагу суд першої інстанції.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія дійшла висновку, що ці вимоги підлягають задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, у тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу/пені). Висновок щодо застосування цих норм права в контексті наявності права суду зменшувати розмір пені, штрафних санкцій тощо, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (такий висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Верховний Суд також звертається до правових висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - ОП КГС ВС) від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Так, у зазначеній постанові у справі № 911/2269/22 ОП КГС ВС вказала на те, що:
" …. розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;
- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання;
- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;
- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору НОМЕР_3 від 19.02.2025, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Також суд першої інстанції правильно врахував положення статей 530, 610, 612, 662- 664, 669 ЦК України, що регулюють зобов'язання сторін щодо виконання цієї категорії договорів.
Щодо клопотання про зменшення неустойки, на виконання вимог статті 551 ЦК України, при вирішення питання про зменшення розміру пені суд має враховувати:
- ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання);
- причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання для кредитора;
- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер;
- намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);
- поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення);
- ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення);
- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
У справі що розглядається, суд першої інстанції не зайшов підстав для зменшення розміру пені посилаючись, що контракт було укладено у зв'язку з необхідністю забезпечення потреб оборони під час дії правового режиму воєнного стану в Україні.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо).
Водночас оскаржене рішення не містить аналізу доводів відповідача та правової оцінки доказів, на які відповідач посилається на підтвердження свого клопотання про зменшення пені, що викладено у його відзиві на позов.
Надаючи правову оцінку обставинам справи в цій частині колегія враховує таке.
Щодо поведінки відповідача
У цьому аспекті суд має надати аналіз поведінці відповідача, пов'язану з прагненням виконати свої зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, до укладення з позивачем Контракту НОМЕР_1, враховуючи що товар за цим контрактом Україні не виробляється, відповідач уклав контракти поставки з іноземними постачальниками ІНФОРМАЦІЯ_18 та сплачував свої кошти для закупки товару у цих контрагентів, розраховуючи на вчасну поставку Компаніями нерезидентами передбаченого умовами відповідних контрактів товару
Ці обставини підтверджуються копіями контрактів поставки та а платіжними інструкціями на суму ІНФОРМАЦІЯ_19
Разом з тим, умови контрактів іноземними контрагентами не були виконані з посиланням на затримку поставок товару з боку компанії-виробника та додатковими вимогами органів іноземної держави щодо ліцензування, в тому числі отримання погодження від Департаменту контролю за експортом ІНФОРМАЦІЯ_9, зокрема сертифікат про некласифікацію ІНФОРМАЦІЯ_10 - як товару «подвійного призначення». Ці обставини відповідач також підтверджує відповідним листуванням з іноземними постачальниками. (т.1 а.с. 84-86, 93-94).
Враховуючи зазначене та виходячи з фактичних обставин, наявні підстави вважати що відповідач прагнув виконати контракт, завчасно вчиняв для цього відповідні дії, повідомляв позивача про наявність обставин які виникли.
Щодо збитків позивача
Колегією встановлено, що закупка товару у іноземних контрагентів здійснювалася відповідачем за власні кошти. Кошти замовника (позивача) не залучалися, адже попередня оплата позивачем не здійснювалася. Розмір завданих невиконання договору збитків (у грошовому еквіваленті) позивачем не вказаний.
Щодо ступеню виконання зобов'язання
За умовами Специфікації товарів (Додаток 1 до Контракту) Товариство зобов'язалося поставити Агенції до 20.03.2025 відповідач не виконав зобов'язання щодо поставки товару у строк, що стало підставою для розірвання договору позивачем відповідно до листа від 07.05.2025. (т.1 а.с. 45)
Разом з тим відповідач, у своєму листі від 27.03.2025 (вих. DST 27/03/25 - 794) повідомив Агенцію про неможливість вчасної поставки товару в силу об'єктивних причин та очікує, що початок постачання почнеться наступного тижня, також очікує від постачальників графік актуальний поставки товару. Зазначив що вживає всіх можливих заходів для забезпечення належного виконання Державних контрактів, розуміючи важливість вчасної поставки для обороноздатності країни. (т.1, а.с. 95-96)
Щодо балансу інтересів сторін
Відповідач посилається на те, що фактичний розмір очікуваного прибутку відповідача за контрактом у разі його виконання в строк та у повному обсязі (як було заплановано) становив лише 3% від вартості товару, який мав бути поставлений позивачу (тобто 2 233 500,00 грн), а загальний розмір заявленої до стягнення пені складає ІНФОРМАЦІЯ_15, тобто значно перевищує очікуваний прибуток (винагороду) відповідача у разі виконання контракту, що не узгоджується із критеріями розумного балансу інтересів сторін у спірних правовідносинах, враховуючи обставини, які викладені вище а також те, що відповідач є виконавцем по низці інших державних контрактів з ІНФОРМАЦІЯ_16, а тому його діяльність теж має значення в умовах правового режиму воєнного стану,
Таким чином, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, враховуючи викладені обставини, загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), баланс інтересів сторін суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволенні клопотання відповідача на наявність підстав для часткового зменшення розміру пені на 90 процентів, визначивши її розмір - ІНФОРМАЦІЯ_20
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, помилкове застосування норм матеріального права, тому оскаржене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про повну відмову у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати
Судові витрати пов'язані з розглядом справи слід розподілити згідно вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 910/7358/25 змінити та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" (АДРЕСА_1) на користь Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" (АДРЕСА_2) ІНФОРМАЦІЯ_21. пені.
3. В іншій частині позову відмовити.».
Судові витрати покласти на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3".
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано, 08.04.2026.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова