Постанова від 26.02.2026 по справі 910/5983/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2026 р. Справа№ 910/5983/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Замай А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: ОСОБА_1., Міліруд Є.О., Любий А.В.

від відповідача: Йосипенко С.Т. (в режимі відеконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2023, повний текст рішення складено 04.08.2023

у справі №910/5983/22 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом ОСОБА_1

до РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ ВИШГОРОДСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) СЕЛИЩА ІВАНКІВ ВИШ ГО РОД СЬКО ГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

про визнання недійсним статуту

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) та Релігійної організації «Релігійна громада парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Іванків Іванківського району Київської області» про визнання недійcним статуту Релігійної організації «Релігійна громада парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Іванків Іванківського району Київської області», зареєстрованого розпорядженням голови Київської обласної військової адміністрації від 07.05.2022 № 239 «Про реєстрацію статутів релігійних організацій» державну реєстрацію змін до якого проведено Управлінням культури КОДА 18.05.2022 за № 1003371070007000057.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.03.2019 відбулись Загальні збори (Парафіяльні збори) релігійної організації відповідача-1, оформлені протоколом № 1, за результатами яких внесено зміни до статуту організації, що зареєстровані розпорядженням Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) № 239 від 07.05.2022. Позивач зазначає, що проведення цих загальних зборів відбулось без дотримання вимог статуту щодо порядку їх скликання та з порушенням чинного законодавства, а тому статут відповідача у новій редакції підлягає визнанню недійсним.

23.03.2023 до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про зміну підстав позову шляхом їх розширення. У вказаній заяві представник позивача, посилаючись на норми Законів України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», «Про місцеве самоврядування в Україні», зазначив, що оспорюваний статут підлягає визнанню недійсним з наступних підстав:

- настоятель Релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Вишгородського району Київської області ОСОБА_1 не скликав і не проводив Загальні збори для зміни канонічного підпорядкування Релігійної громади;

- 16.05.2022 скликання, проведення Загальних зборів (Парафіяльних зборів) здійснювалось без дотримання вимог статуту;

- протокол Загальних зборів (Парафіяльних зборів) Релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Вишгородського району Київської області №1 від 16.05.2022 не є результатом волевиявлення Релігійної громади;

- рішення про внесення змін до статуту та зміну підлеглості ухвалено особами, які не є членами Релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Вишгородського району Київської області. Для реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції подано підроблений протокол Загальних зборів № 1 від 16.05.2022;

- у ОСОБА_2 (особи, яка не є керівником та членом Релігійної громади) були відсутні повноваження для представництва Релігійної громади перед органами державної влади;

- документи, подані ОСОБА_2 для реєстрації статуту (положення) Релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації, не відповідають вимогам Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», про що свідчить опис документів, що були подані заявником для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу»;

- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу не могла бути проведена, зокрема, на підставі протоколу Загальних зборів (Парафіяльних зборів) Релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Вишгородського району Київської області № 1 від 16.05.2022, оскільки документ не містить списку учасників цих загальних зборів;

- до Управління культури Київської обласної державної адміністрації для попереднього розгляду документів та до Управління культури Київської обласної державної адміністрації для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу подано протоколи загальних зборів, які не є ідентичними;

- 03.03.2019 було проведено збори територіальної громади, за результатами яких ухвалено протокол № 1 загальних (парафіяльних) зборів Релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Вишгородського району Київської області.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що розпорядження голови Київської обласної військової адміністрації від 07.05.2022 №239 прийняте на підставі норм чинного законодавства України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.07.2023 у справі №910/5983/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Релігійної організації «Релігійна громада парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Іванків Іванківського району Київської області» про визнання недійсним статуту відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з такого:

- станом на 03.03.2019 релігійна громада парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ смт. Іванків Іванківського району Київської області діяла на підставі статуту в редакції, прийнятій парафіяльними зборами 04.12.2014, положення якого щодо порядку скликання та проведення парафіяльних зборів прямо суперечили змінам, внесеним до статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи»;

- рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення, та, відповідно, не потребує затвердження єпархіальним архієреєм, як це закріплено пунктом 2.5 статуту від 04.12.2014. Внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» змінами наділено загальні збори релігійної організації виключною компетенцією із визначення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також із затвердження нової редакції статуту;

- суд враховує, що у випадку невідповідності положень статуту нормам законодавства мають застосовуватись положення закону, які мають вищу юридичну силу.

- досліджуючи зміст статуту відповідача в редакції, прийнятій парафіяльними зборами 04.12.2014, суд не встановив будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які дали б можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Натомість положеннями пункту 2.1 цього статуту визначено, що до складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, члени парафії, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальною юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті. Також жодного порядку обліку членів релігійних організацій не міститься і у Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

- зважаючи на те, що чинним законодавством саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також затвердження нової редакції статуту, суд відхиляє доводи позивача про неправомочність загальних (парафіяльних) зборів, що відбулись 03.03.2019.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення позов задовольнити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються тим, що:

- не доведено обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими (щодо правомочності та повноважності зборів релігійної громади);

- збори, що відбулись 03.03.2019, не були загальними зборами (Парафіяльними зборами) релігійної громади, а отже не могли ухвалювати рішення про зміну підлеглості релігійної громади та прийняття її Статуту у новій редакції;

- вказані збори скликані не членами релігійної громади;

- збори не мали передбаченого як Статутом, так і Законом кворуму;

- протокол № 1 від 03.03.2019 не засвідчений підписами членів релігійної громади, які підтримали рішення про зміну підлеглості релігійної громади та прийняття її Статуту у новій редакції.

На думку скаржника, з урахуванням того, що інші члени так званої "ініціативної групи" невідомі і будь-яких доказів щодо кількісного та персонального складу цієї "ініціативної групи" суду не надано, позивач стверджує, що вказані особи не були членами релігійної організації, а отже не мали повноважень як відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", так і відповідно до Статуту релігійної організації в редакції 2014 скликати загальні збори (Парафіяльні збори) релігійної організації. Тобто збори, що відбулись 03.03.2019, і які затвердили Статут релігійної громади у новій редакції, не були органом, що відповідали визначеній законом компетенції, приймати вказане рішення, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, зазначеній у постанові від 10.06.2020 у справі №922/2200/19, є однією із підстав для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним. Право релігійної громади на зміну підлеглості не може залежати від волі однієї людини, у даному випадку, - позивача.

У додаткових поясненнях від 16.12.2024 позивач посилається на численну практику Верховного Суду та просить врахувати її під час розгляду справи.

Доводи та заперечення відповідача

У своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що права позивача не порушені. Відповідач зазначив, що суд першої інстанції належними доказами підтвердив, що станом на 03.03.2019, тобто на день проведення зборів, реальними членами релігійної громади були 19 осіб, в тому числі позивач, які зазначені у протоколі №3 з релігійної громади Української Православної Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці смт. Іванків Іванківського району Київської області від 02.09.2018. Рішення №1 від 03.03.2019 прийняте 27 членами релігійної громади, в той час як його оскаржує лише позивач, тобто 1 член релігійної громади.

Позивач у відповіді на відзив заперечив щодо цих доводів відповідача та просив задовольнити апеляційну скаргу.

Короткий зміст додаткових пояснень сторін щодо висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 906/1330/21

У додаткових поясненнях від 09.08.2024 позивач зазначив, що обставини цієї справи, підтверджені відповідними доказами, відрізняються від обставин у справі № 906/1330/21, що розглядається в цьому судовому засіданні. Відносно Релігійної організації «Релігійна громада парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Іванківського району Київської області» є можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. На відміну від обставин, встановлених у постанові Великою Палатою Верховного Суду від 03.04.2024 (підпункт 8.74), п. 2.4 Статуту Релігійної громади встановлює кількісті членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади (не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів) та порядок прийняття рішень (проста більшістю голосів, а при рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним).

У додаткових поясненнях від 15.11.2024 позивач зазначив, що обставини справи №906/1330/21, що розглядалась Верховним Судом, відрізняються від обставин у справі №910/5983/22. Позивач вважає, що наявні у справі № 910/5983/22 докази підтверджують те, що членство у Релігійній громаді, в тому числі, станом на 03.03.2019, може бути достовірно встановлено без використання територіального критерію (критерію територіального зв'язку). Вирішальним для визначення членства в релігійній громаді є саме рішення відповідного органу такої громади про прийняття відповідної особи до релігійної громади. Усі інші дії - ведення обліку членів релігійної громади тощо - є похідними від вказаного рішення. Без рішення про прийняття особи до релігійної громади включення такої особи до реєстру або іншого документа, який містить список членів релігійної громади, не підтверджує членство цієї особи у релігійній громаді.

У додаткових поясненнях від 13.12.2024 відповідач зазначив, що позивач намагається узалежнити всі процеси в релігійній громаді власною волею, проти чого категорично виступила Велика Палата Верховного Суду у вказаних п. 8.27-8.32 Постанови від 03.04.2021 року у справі №906/1330/21.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/5983/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2023 у справі №910/5983/22. Призначено до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 у справі № 910/5983/22 в засіданні 03.10.2023.

26.09.2023 від представник відповідача (адвокат Йосипенко С.Т.) надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/5983/22 до закінчення перегляду справи №906/1330/21 в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду, яке обґрунтоване тим, що за результатом розгляду справи №906/1330/21 мають бути вирішені ті правові проблеми, аргументи по яким позивачем у даній справі, покладені в основу апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2023 у справі №910/5983/22.

03.10.2023 від представника позивача (Коцюби А.) надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/5983/22 до перегляду судового рішення у справі № 906/1330/21 Великою Палатою Верховного Суду, яке обґрунтоване тим, що після перегляду судового рішення у справі №906/1330/21, враховуючи розгляд питань, які є важливими для встановлення істини у справі, можливий об'єктивний та всебічний розгляд справи №910/5983/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 зупинено апеляційне провадження у справі №910/5983/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 906/1330/21. Зобов'язано сторін повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду справи № 906/1330/21.

24.04.2024 ОСОБА_1 повідомлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 906/1330/21 залишено без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 апеляційне провадження у справі № 910/5983/22 поновлено. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2023 у справі №910/5983/22 розглядатиметься у судовому засіданні 18.06.2024.

18.06.2024 від ОСОБА_1 через відділ документального забезпечення суду надійшла заява про відвід судді Гаврилюку О.М. від розгляду справи №910/5983/22, яка обґрунтована наявністю обставин, що викликають сумніви у об'єктивності та неупередженості судді Гаврилюка О.М. у розгляді даної справи.

Враховуючи зазначене, Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Гаврилюка О.М., суддів Суліма В.В., Ткаченка Б.О. за відсутності підстав, вказаних у статтях 35, 36 Господарського процесуального кодексу України, визнав заявлений ОСОБА_1 судді Гаврилюку О.М. відвід таким, що не підлягає задоволенню.

При цьому, з огляду на необхідність усунення будь-яких сумнівів щодо неупередженості при розгляді справи, враховуючи суспільну значимість та висловлені однією із сторін сумніви у неупередженості судді Гаврилюка О.М. при розгляді справи №910/5983/22, суддя Гаврилюк О.М. заявив усну заяву про самовідвід від розгляду даної справи, яка в подальшому була викладена письмово.

Отже, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Гаврилюка О.М. при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2023 у справі №910/5983/22 відмовлено. Заяву судді Північного апеляційного господарського суду Гаврилюка О.М. про самовідвід у справі № 910/5983/22 задоволено. Матеріали справи №910/5983/22 передано для здійснення визначення складу судової колегії відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 20.06.2024 судову справу №910/5983/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2023 у справі № 910/5983/22 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Алданова С.О. Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2023 у справі № 910/5983/22 призначено на 12.08.2024.

За згодою сторін розгляд справи відкладався, зокрема, до 02.06.2025.

30.05.2025 від представника Релігійної організації «Релігійна громада парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Іванків Іванківського району Київської області» адвоката Йосипенко С.Т. надійшла заява про відвід судді Корсака В.А., яка обґрунтована наявністю обставин, що викликають сумніви у неупередженості та об'єктивності колегії суддів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 відмовлено у задоволенні заяви Релігійної організації «Релігійна громада парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Іванків Іванківського району Київської області» про відвід судді Корсак В.А. від розгляду справи № 910/5983/22 (б/н від 30.05.2025).

За згодою сторін розгляд справи відкладався, зокрема, до 26.02.2026.

У судовому засіданні 26.02.2026 позивач подав заяву про відвід колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Алданова С.О., Євсіков О.О. від розгляду справи №910/5983/22, яка обґрунтована тим, що існують обставини, які, на його думку, викликають сумніви у неупередженості та об'єктивності суддів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Алданова С.О. від розгляду справи №910/5983/22 (б/н від 26.02.2026).

26.02.2026 суд проголосив короткий текст постанови у справі №910/5983/22.

Явка представників учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні 26.02.2026 заперечила проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просила оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.02.2026 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

В апеляційній скарзі позивач просив долучити до справи наступні докази:

- копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.07.2023 щодо кримінального провадження № 12023116150000272, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.06.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України;

- копію адвокатського запиту від 26.06.2023 №1 до Іванківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);

- копію відповіді на вказаний адвокатський запит - лист Іванківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04.07.2023 №637/30.20-33.

Відповідач у відзиві на позов заперечив щодо долучення цих доказів, посилаючись на те, що копію витягу та відповіді на вказаний адвокатський запит датовані після прийняття рішення. Крім того, такі докази не були подані до суду першої інстанції.

03.10.2023 позивач у відповіді на відзив просив долучити ці докази до справи.

Дослідивши означені документи, суд апеляційної інстанції зазначив таке.

За приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд у постановах від 11.09.2019 у справі №922/393/18, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі) зробив висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Отже, колегія дійшла висновку відмовити у долученні зазначених вище додаткових доказів, оскільки їх не існувало на момент прийняття судового рішення у справі.

До апеляційної скарги позивач долучив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на обґрунтування якого він послався на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки результати цієї експертизи підтвердили б підроблення спірного протоколу №1 від 16.05.2022, а також протоколу №1 від 03.03.2019 та додатку до нього. Зокрема, позивач посилається на обставину, яка, на його думку, свідчить про підробку зазначених документів, а саме зазначає, що ОСОБА_3 помер 2020 року, а тому не міг підписати у 2022 році спірний протокол, а також у додатку до відновленого протоколу №1 від 03.03.2019 підпис ОСОБА_3 виконаний від його імені іншою особою, що візуально помітно.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти цього клопотання та зазначив, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у його задоволенні, оскільки суд встановив дійсність Статуту Релігійної громади ПЦУ смт. Іванків в новій редакції та правомірність загальних (парафіяльних) зборів.

03.10.2023 позивач у відповіді на відзив просив задовольнити його клопотання про призначення експертизи.

Протокольною ухвалою суду від 14.10.2024 відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи на підставі ст. ст. 99, 101 ГПК України, оскільки заявник не навів суду достатньо обґрунтованих доводів необхідності призначення експертного дослідження. У цьому випадку суд не обмежений у можливості встановити дійсні обставини справи на підставі наявних документів без проведення зазначеної експертизи.

У клопотаннях від 26.09.2023 та від 03.10.2023 позивач просив зупинити провадження у справі до закінчення перегляду справи №906/1330/21 в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою суду від 03.10.2023 ці клопотання були задоволені, апеляційне провадження у справі №910/5983/22 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №906/1330/21.

17.03.2025 позивач подав клопотання про долучення доказів, а саме:

- належним чином завірена копія адвокатського запиту від 10.03.2025 №2025/10/03-1;

- належним чином завірені копії сторінок 1, 4 примірника газети «Трибуна праці» від 02.02.2019 №5 (10621) з публікацією ОСОБА_35 «ІНФОРМАЦІЯ_1.»;

- належним чином завірені копії сторінок 1, 4 примірника газети «Трибуна праці» від 23.02.2019 №8 (10624) з оголошенням ініціативної групи «До уваги жителів Іванківської селищної ради !»;

- належним чином завірені копії сторінок 1, 6, 7 примірника газети «Трибуна праці» від 02.03.2019 № 9 (10625) з публікаціями «Відкритий лист настоятелю і вірянам» та «Відкритий лист до настоятеля і членів релігійної громади церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Іванкові» ініціативної групи з розширення чисельності релігійної громади парафії церкви Різдва Пресвятої Богородиці в смт Іванків на 6-ти аркушах;

- належним чином завірені копії сторінок 1, 7 примірника газети «Трибуна праці» від 09.03.2019 № 10 (10626) з публікацією ОСОБА_35 «ІНФОРМАЦІЯ_2»;

- належним чином завірені копії сторінок 1, 2 примірника газети «Трибуна праці» від 16.03.2019 № 11 (10627) з публікацією ОСОБА_36 «ІНФОРМАЦІЯ_3».

Протокольною ухвалою суду від 17.03.2025 відмовлено у долученні цих доказів на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України.

02.05.2025 позивач подав заяву свідка та долучив до неї додаткові докази: копії фотографій, належним чином завірені копії сторінок 1, 4, 8 примірника газети «Трибуна праці» від 02.02.2019 № 5 (10621), належним чином завірені копії сторінок 1, 4 примірника газети «Трибуна праці» від 23.02.2019 № 8 (10624), належним чином завірені копії сторінок 1,6,7 примірника газети «Трибуна праці» від 02.03.2019 №9 (10625), належним чином завірені копії сторінок 1, 7 примірника газети «Трибуна праці» від 09.03.2019 №10 (10626), належним чином завірені копії сторінок 1, 2 примірника газети «Трибуна праці» від 16.03.2019 № 11 (10627).

Протокольною ухвалою суду від 05.05.2025 відмовлено у долученні заяви свідка та додаткових доказів, доданих до цієї заяви, на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України.

03.10.2025 позивач подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

В обґрунтування цього клопотання позивач послався на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання, адже спірний протокол та протокол №1 від 03.03.2019 з додатком до нього є підробленими, оскільки:

- ОСОБА_3 помер у 2020 році, а тому не міг підписати у 2022 році спірний протокол, а також у додатку до відновленого протоколу №1 від 03.03.2019 підпис ОСОБА_3 виконаний від його імені іншою особою, що візуально помітно;

- збори 03.03.2019 були скликані не членами релігійної громади, а протокол №1 від 2019 підписано особами, які не є членами релігійної громади.

Суд, дослідивши матеріали справи, ухвалив у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи відмовити з наступних підстав.

За приписами ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Суд зазначає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 зазначеного Кодексу).

Слід зазначити, що враховуючи предмет та підстави позову, відповідач не був позбавлений можливості самостійно замовити експертне дослідження для отримання висновку експерта, який би був оцінений судом при дослідженні доказів по справі.

Відповідно до частини 1статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Тобто, Господарський процесуальний кодекс України покладає на учасників процесу обов'язок спочатку самостійно вжити заходів для надання експертного висновку і лише у разі відсутності такої можливості, що також має бути підтверджено відповідними доказами, сторона звертається з клопотанням про призначення експертизи судом.

До того ж, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Статтею 98 ГПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Крім того, слід зауважити, що висновок судового експерта для господарського суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється господарським судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу (ст.104 ГПК України).

З огляду на приписи ст. 99, 101 ГПК України, проаналізувавши клопотання позивача про призначення судової експертизи, за оцінкою суду апеляційної інстанції, позивачем не доведено підстав призначення судової почеркознавчої експертизи під час апеляційного перегляду справи. При цьому, колегія суддів враховує, що у даному випадку суд може встановити обставини, які входять до предмета доказування у цьому спорі, та вирішити спір на підставі поданих сторонами доказів без застосування спеціальних знань.

Отже, протокольною ухвалою суду від 18.02.2026 враховуючи викладене відмовлено у задоволенні цього клопотання на підставі ст.ст. 99, 101 ГПК України.

20.10.2025 позивач подав клопотання про долучення доказів, а саме:

- копії повідомлення ОСОБА_1 про початок досудового розслідування від 28.07.2022;

- копії клопотання потерпілого архімандрита ОСОБА_1) від 22.09.2025;

- копії заяви про реєстрацію статуту релігійної громади в новій редакції вих. № 01 від 03 березня 2019 року з підписом від імені уповноваженої особи ОСОБА_4 ;

- копії адвокатського запиту адвоката Любого А.В. від 02.10.2025 №1;

- копії листа Департаменту культури та туризму Київської обласної державної адміністрації Київської обласної військової адміністрації №1263/41.1-N/41.01.02А/2025 від 07.10.2025;

- копії заяви про реєстрацію статуту релігійної громади в новій редакції вих. № 01 від 03 березня 2019 року з підписом від імені уповноваженої особи ОСОБА_4.

Щодо неможливості подання цих доказів позивач у клопотанні від 20.10.2025 зазначив, що в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні отримав ці докази вже під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а саме у жовтні 2025 року.

Розглянувши зазначене клопотання апелянта, колегія суддів зазначає таке.

За змістом ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Отже, протокольною ухвалою суду від 26.02.2026 відмовлено у долученні зазначених доказів на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України, оскільки скаржник не навів виняткових обставин неможливості подання їх до суду першої інстанції.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права дійшов висновку апеляційну скаргу задовольнити, оскаржене рішення у даній справі скасувати.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів, визнав встановленими такі обставини.

Релігійна організація «Релігійна громада парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Іванківського району Київської області» створена у 1991 році відповідно до статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» з ініціативи громадян - жителів смт. Іванків Іванківського району Київської області. Дата державної реєстрації: 26.11.1991. Номер запису: 13371200000000057.

Відповідно до указу митрополита Київського і всієї України від 29.07.1996 № 98 ієромонаха ОСОБА_1) назначено настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Іванків Київської єпархії.

Указом митрополита Київського і всієї України від 20.11.2014 № 1930 архімандрита ОСОБА_1.) призначено на посаду настоятеля релігійної громади Української Православної Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці смт. Іванків Іванківського району Київської області.

Релігійна організація «Релігійна громада парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Іванківського району Київської області» здійснювала свою діяльність на підставі статуту Релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Іванківського району Київської області зі змінами та доповненнями, прийнятого на парафіяльних зборах релігійної громади 04.12.2014, протокол № 2, та затвердженого керуючим Київською єпархією Української Православної Церкви митрополитом Онуфрієм 08.12.2014, зареєстрованого у новій редакції розпорядженням голови Київської облдержадміністрації від 24.12.2014 № 462.

Зі змісту статуту вбачається наступне:

- релігійна громада парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Іванківського району Київської області (парафія) є первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви (далі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Київської єпархії УПЦ (пункт 1.1);

- парафія утворюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання та з благословення єпархіального архієрея (пункт 1.2);

- парафія об'єднує православних віруючих для задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати християнську віру, а також для піклування про релігійно-моральне виховання парафіян (пункт 1.3);

- парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства України, статуту про управління УПЦ, статуту управління Київської єпархії УПЦ, а також цього статуту (пункт 1.4);

- вищим органом парафіяльного управління є Парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель парафії. До складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, члени парафії, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті (пункт 2.1);

- парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з Парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея, благочинним, або іншим уповноваженим представником єпархіального архієрея у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік (пункт 2.2);

- парафіяльні збори працюють на основі порядку денного, поданого настоятелем спільно з Парафіяльною радою. Роботою Парафіяльних зборів керує настоятель. Парафіяльні збори обирають зі свого складу секретаря, відповідального за ведення протоколу засідання (пункт 2.3);

- парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймається простою більшістю голосів. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним (пункт 2.4);

- протокол Парафіяльних зборів підписується настоятелем, секретарем та п'ятьма членами зборів, які обираються для цього. Протоколи Парафіяльних зборів затверджуються єпархіальним архієреєм, і тільки після цього ухвалені рішення набувають чинності (пункт 2.5);

- зміни і доповнення до цього статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно зі згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку, що і статут (пункт 6.1).

18.10.2018 керуючим Київською єпархією УПЦ митрополитом Онуфрієм затверджено протокол № 3 релігійної громади УПЦ парафії Різдва Пресвятої Богородиці смт. Іванків Іванківського району Київської області від 02.09.2018, пунктом 2 якого Парафіяльні збори ухвалили рішення про оновлення списку членів релігійної громади УПЦ парафії Різдва Пресвятої Богородиці смт. Іванків Іванківського району Київської області.

Так, відповідно до оновленого списку членами релігійної громади УПЦ парафії Різдва Пресвятої Богородиці смт. Іванків Іванківського району Київської області є: 1. ОСОБА_5 ( ОСОБА_1 ); 2. ОСОБА_6 ; 3. ОСОБА_7 ; 4. ОСОБА_8 ; 5. ОСОБА_9 ; 6. ОСОБА_10 ; 7. ОСОБА_11 ; 8. ОСОБА_12 ; 9. ОСОБА_13 ; 10. ОСОБА_14 ; 11. ОСОБА_15 ; 12. ОСОБА_16 ; 13. ОСОБА_17 ; 14. ОСОБА_18 ; 15. ОСОБА_19 ; 16. ОСОБА_20 ; 17. ОСОБА_21 ; 18. ОСОБА_22 ; 19. ОСОБА_23

20.12.2018 керуючим Київською єпархією УПЦ митрополитом Онуфрієм затверджено протокол № 4 парафіяльних зборів релігійної громади УПЦ парафії Різдва Пресвятої Богородиці смт. Іванків Іванківського району Київської області від 18.11.2018, відповідно до тексту якого Парафіяльні збори ухвалили рішення про те, що релігійна громада парафії Різдва Пресвятої Богородиці смт. Іванків Іванківського району Київської області і надалі буде залишатися в канонічному підпорядкуванні (належності) до канонічної Української Православної Церкви з чинним на сьогодні її статусом як незалежної та самостійної в своєму управлінні, під керуванням Блаженнійшого Митрополита Онуфрія.

31.01.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи», пунктами 2, 3 Прикінцевих положень якого установлено, що:

- у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті.

- статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.

З матеріалів справи вбачається, що до голови Іванківської селищної ради надійшло повідомлення про проведення масового заходу від 19.02.2019, за змістом якого ініціативна група повідомила про проведення 03.03.2019 о 15:00 масового заходу відповідно до статті 39 Конституції України, статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частини 2 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

03.03.2019 відбулись Загальні збори (Парафіяльні збори) релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ смт. Іванків Іванківського району Київської області, рішення яких оформлені протоколом № 1 (присутні 296 членів парафії).

Зі змісту вказаного протоколу, наданого позивачем, вбачається, що Загальними зборами (Парафіяльними зборами) релігійної громади ухвалено наступні рішення:

- обрано ОСОБА_24 секретарем зборів, ОСОБА_4 - головою зборів;

- обрано до складу лічильної комісії ОСОБА_25 (голова), ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 ;

- на підставі статутних положень УПЦ вирішено вважати збори православних віруючих жителів смт. Іванків Іванківського району Київської області загальними зборами Релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Іванківського району Київської області;

- прийнято зміни та доповнення до статуту, згідно з якими статут викладається в новій редакції: Релігійна організація «Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Православної Церкви України смт. Іванків Іванківський район Київської області»;

- уповноважено ОСОБА_4 подати статут Релігійної організації «Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Православної Церкви України смт. Іванків Іванківський район Київської області», який викладається в новій редакції, на реєстрацію до Київської обласної державної адміністрації та здійснення державної реєстрації згідно з чинним законодавством України.

Додатком до протоколу є реєстр осіб (православних віруючих громадян), які беруть участь у загальних зборах (парафіяльних зборах) релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Іванківського району Київської області 03.03.2019, відповідно до якого у Парафіяльних зборах 03.03.2019 взяли участь 296 осіб.

На виконання ухвали господарського суду Київської області від 02.05.2023 Київська обласна державна адміністрація надала протокол № 1 загальних (парафіяльних) зборів релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ смт. Іванків Іванківського району Київської області від 03.03.2019 (присутні 27 осіб).

Згідно з вказаним протоколом 03.03.2019 загальні (парафіяльні) збори прийняли наступні рішення:

- обрано головою Загальних (Парафіяльних) зборів ОСОБА_4 , а секретарем - ОСОБА_24 ;

- обрано лічильну комісію Загальних зборів у складі трьох осіб: ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 ;

- змінено підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної Церкви України, а також визначено, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та Київській Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України);

- змінено найменування Релігійної громади, визначено таке нове повне найменування релігійної громади: Релігійна організація «Релігійна громада парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Іванків Іванківського району Київської області»;

- викладено та прийнято статут Релігійної громади у новій редакції та вирішено подати прийнятий статут Релігійної громади в новій редакції на затвердження Єпархіальному архієрею «Управління Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)», Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію;

- вирішено провести реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Уповноважено ОСОБА_4 на представництво інтересів Релігійної громади перед органами державної влади, в тому числі, але не обмежуючись, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, обласними державними адміністраціями, відділами (управліннями) державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з метою реєстрації статуту Релігійної громади у новій редакції, а також проведення державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та відповідно надано йому право від імені Релігійної громади підписувати заяви, форми реєстраційних карток, цей протокол Загальних зборів Релігійної громади, статут Релігійної громади та інші документи, які передбачені чиним законодавством України, засвідчувати своїм підписом копії документів, з метою реєстрації статуту Релігійної громади у новій редакції, а також внесення змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запитувати та отримувати (в тому числі оригінали) будь-які документи, у разі необхідності вносити плату за дії, що пов'язані з такою державною реєстрацією.

Зі статуту Релігійної організації «Релігійна громада парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Іванків Іванківського району Київської області» (нова редакція), прийнятого рішенням Загальних зборів, оформленим протоколом № 1 від 03.03.2019, вбачається, що він був затверджений Єпархіальним архієреєм Управління Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Митрополитом Київським і всієї України 22.05.2019.

07.05.2022 розпорядженням голови Київської обласної військової адміністрації № 239 зареєстровано зміни до статуту Релігійної організації «Релігійна громада парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Іванків Іванківського району Київської області» (нова редакція).

16.05.2022 відбулись Загальні (Парафіяльні) збори релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ смт. Іванків Іванківського району Київської області, результати яких оформлені протоколом № 1, підписаним головою загальних зборів ОСОБА_4 та секретарем загальних зборів ОСОБА_31 , справжність підписів яких посвідчена приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Біланом Є.Г.

Порядок денний загальних зборів, що відбулись 16.05.2022, ідентичний порядку денному загальних зборів від 03.03.2019, як і рішення, прийняті за результатами їх проведення.

Згідно з рішенням, прийнятим за пунктом 8 порядку денного загальних зборів 16.05.2022, уповноважено ОСОБА_2 на представництво інтересів Релігійної громади перед органами державної влади, в тому числі, але не обмежуючись, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, обласними державними адміністраціями, відділами (управліннями) державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з метою реєстрації статуту Релігійної громади у новій редакції, а також проведення державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та відповідно надати йому право від імені Релігійної громади підписувати заяви, форми реєстраційних карток, цей протокол Загальних зборів Релігійної громади, статут Релігійної громади та інші документи, які передбачені чиним законодавством України, засвідчувати своїм підписом копії документів, з метою реєстрації статуту Релігійної громади у новій редакції, а також внесення змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запитувати та отримувати (в тому числі оригінали) будь-які документи, у разі необхідності вносити плату за дії, що пов'язані з такою державною реєстрацією.

18.05.2022 здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за №1003371070007000057, зокрема, щодо назви релігійної організації «Релігійна громада парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Іванків Іванківського району Київської області».

Позивач стверджує, що рішення про реєстрацію статуту у новій редакції, якою передбачено зміну канонічної підлеглості, ухвалено особами, які не є дійсними членами Релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ смт. Іванків Іванківського району Київської області.

Також позивач наполягає на тому, що збори, які відбулись 03.03.2019, не були Парафіяльними зборами, а особи, які брали участь у цих зборах, не мали будь-яких повноважень для ухвалення будь-яких рішень щодо парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ смт. Іванків Іванківського району Київської області.

Позивач також стверджує, що протоколи від 03.03.2019 є підробленими.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 11 ГПК України).

Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина 2 статті 35 Конституції України).

Частина 3 статті 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України (частини 2, 4 статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Стаття 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Частинами 3-6 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Отже законодавець врегулював механізм реалізації права релігійної громади на вільну зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, визначивши у статті 8 Закону, що така зміна здійснюється шляхом внесення відповідних змін до статуту громади. При цьому рішення як про зміну підлеглості, так і про внесення змін або доповнень до статуту належить до компетенції загальних зборів релігійної громади, які можуть бути скликані її членами.

Поряд з цим за частиною 1 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.

Стаття 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», зробила такі висновки:

«Законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:

1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;

2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;

3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:

- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;

- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).» (п. 8.68 постанови ВП ВС від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в редакції від 15.03.2022 жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції, застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об'єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов'язати легально існуюче приватно-правове об'єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об'єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).

У вищезазначеному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об'єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.

Отже, статут релігійної організації - це установчий документ, на підставі якого діє релігійна організація, він містить норми, обов'язкові для її членів, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Підставами для визнання недійсним статуту релігійної організації є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка його оскаржує (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №922/2200/19).

Суд апеляційної інстанції також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/10011/19 про те, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства як такі, що належать до корпоративних в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України. Належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції.

З огляду на сформовану у практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підходу до розгляду спорів, пов'язаних із діяльністю релігійних громад, їх внутрішньою організацією та прийняттям рішень загальними зборами, такі спори за своєю правовою природою розглядаються як наближені до корпоративних, оскільки вони стосуються реалізації колективних прав учасників юридичної особи, формування її внутрішньої волі та дотримання порядку прийняття рішень її уповноваженим складом.

А тому до таких спорів підлягають застосуванню підходи, характерні для корпоративних правовідносин, зокрема, щодо встановлення належного суб'єктного складу учасників та дотримання порядку прийняття рішень.

У цьому зв'язку колегія суддів бере до уваги, що корпоративні права за своєю правовою природою є сукупністю майнових та немайнових прав учасника юридичної особи, що випливають із факту його участі в ній. Зміст і обсяг таких прав підлягають чіткій ідентифікації у часовому вимірі, зокрема шляхом встановлення моменту їх виникнення та припинення. Лише за умови визначення відповідного періоду існування корпоративного права можливо належним чином оцінити, чи мала місце протиправна поведінка, яка посягає на права його носія, та чи спричинила така поведінка порушення або обмеження цих прав.

Встановлення у часі моменту набуття особою корпоративних прав має визначальне значення також для оцінки легітимності прийняття рішень органами юридичної особи, зокрема загальними зборами, включаючи рішення про затвердження або зміну статуту релігійної громади. Відтак до участі у прийнятті такого рішення можуть бути допущені виключно особи, які на момент проведення зборів були наділені корпоративними правами та мали статус учасників відповідної юридичної особи.

За відсутності належного складу учасників та встановлення участі осіб, які не набули корпоративних прав у визначеному законом порядку, рішення про затвердження або внесення змін до статуту релігійної організації не може вважатися таким, що відображає належне волевиявлення уповноваженого складу громади, а тому не створює правових наслідків для такої юридичної особи.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 щодо поняття релігійної громади сформульовано такі висновки:

« 8.46. Закон (стаття 7) визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

8.47. Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

8.48. Тобто релігійну громаду Закон характеризує як місцеву релігійну організацію.

8.49. Релігійні громади в Україні, як правило, створюються в межах одного населеного пункту, поряд з цим існують непоодинокі випадки, коли релігійна громада створена у тісному зв'язку з культовою спорудою, яка є єдиною на декілька населених пунктів, тобто забезпечує спільне задоволення релігійних потреб вірян певної місцевості.

8.50. Зважаючи на ці особливості створення і функціонування релігійних громад, членами релігійної громади можуть також бути особи, які мешкають в іншому населеному пункті, ніж той, у якому знаходиться культова споруда та який не є занадто від неї віддаленим.

8.51. Також у межах однієї територіальної громади можуть діяти декілька релігійних громад (або жодної) різної віри, культу, течії тощо.

8.52. Наведене вище дає підстави для висновку про те, що релігійна громада може не збігатися з межами певного населеного пункту. Однак, попри те, що Скаржник частково підставно звертає увагу суду касаційної інстанції на нетотожність понять «релігійна громада» та «територіальна громада» (підпункт 4.6), територіальному критерію все ж має надаватися певне значення й у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь, що також є критерієм членства в релігійній громаді у цій справі за встановленими судами обставинами (пункт 7.5 цієї постанови).».

« 8.80. З огляду на відсутність даних, на які б посилався позивач і які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, Велика Палата Верховного Суду враховує критерій територіального зв'язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.»

У справі, що перебуває на розгляді колегії суддів, суд першої інстанції на підставі дослідження змісту статуту відповідача в редакції, прийнятій парафіяльними зборами 04.12.2014 (що був чинним станом на час прийняття зборами рішення про затвердження нової редакції статуту), встановив, що його зміст не містить будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які дали б можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Натомість положеннями пункту 2.1 цього статуту визначено, що до складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, члени парафії, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальною юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті. Також жодного порядку обліку членів релігійних організацій не міститься і у Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймається простою більшістю голосів. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним (пункт 2.4 Статуту).

Судом апеляційної інстанції із загальнодоступних джерел інформації (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2_(%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%89%D0%B5) встановлено, що чисельність населення селища Іванків Вишгородського району Київської області станом на 2019 рік становила понад 10 тисяч осіб, що свідчить про наявність значного за кількістю населення в цьому селищі. Водночас у межах цього населеного пункту діяло декілька релігійних громад різної конфесійної належності, зокрема, парафії Православної церкви України, Української православної церкви, Римсько-католицької церкви, а також протестантських релігійних організацій. Наведене дає підстави для висновку, що у селищі діяли різні релігійні громади, а отже має місце різна конфесійна належність його мешканців.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, релігійна громада як місцева організація вірян хоча й не завжди тотожна межам населеного пункту, однак територіальний критерій у сукупності з фактичними ознаками належності до громади, зокрема, регулярним відвідуванням богослужінь, має істотне значення для встановлення членства в такій громаді. За таких умов визначальним є фактичний зв'язок особи з конкретною релігійною парафією, а не лише формальне включення до списку учасників зборів.

Одночасно Суд зазначає, що організація як юридичне та/або соціальне утворення є структурованим об'єднанням осіб, діяльність якого спрямована на досягнення спільної мети та передбачає наявність внутрішньої ієрархії, розподілу функцій і повноважень, а також визначених правил взаємодії її учасників.

Відсутність законодавчо чи статутно врегульованого порядку обліку членів не свідчить про відсутність самого членства як юридичного факту. Учасниками організації є лише ті особи, які набули такого статусу внаслідок їх визнання відповідною організацією у встановленому нею порядку. Саме такі особи формують належний суб'єктний склад організації та уповноважені вирішувати питання її діяльності, у тому числі щодо прийняття нових членів і припинення членства.

Саме по собі відповідність особи окремим критеріям членства або її волевиявлення щодо участі в організації не є достатніми для виникнення відповідного правового статусу. Набуття членства не має автоматичного характеру та можливе виключно за умови вчинення передбачених установчими документами дій і прийняття відповідного рішення компетентним органом або уповноваженим колом осіб.

Крім того, наявність формальних передумов для вступу до організації не породжує обов'язку щодо набуття членства, оскільки таке право реалізується виключно за ініціативою особи та за умови її належного прийняття до складу організації. Відтак відсутні підстави вважати, що відповідні правовідносини виникають автоматично або поза встановленою процедурою.

У даній справі матеріали протоколу, яким було затверджено нову редакцію статуту та вирішено питання канонічної підлеглості, містять відомості про участь 27 осіб у зборах. (а. с. 117, том 2). Однак при цьому відсутні належні та допустимі докази, які дозволяли б достеменно встановити, що зазначені особи є членами саме релігійної громади парафії (УПЦ) та постійними її вірянами, які регулярно беруть участь у богослужіннях і релігійному житті цієї громади. За відсутності таких об'єктивних критеріїв індивідуалізації членства неможливо достеменно ідентифікувати належність цих осіб до відповідної релігійної громади.

На переконання колегії суддів, у цій справі за сукупністю встановлених обставин, зокрема щодо чисельності населення та наявності в селищі різних релігійних парафій, територіальний критерій не може розглядатися як достатня підстава для встановлення членства осіб у релігійній громаді, щодо якої виник спір про канонічне підпорядкування, в контексті відвідуваності приходу. Наведене виключає можливість автоматичного визначення осіб як прихожан відповідної релігійної громади у розумінні правових позицій Верховного Суду.

Суд вважає помилковим висновок суду попередньої інстанції про те, що будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у смт. Іванків, можна вважати членом релігійної громади парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ смт. Іванків Іванківського району Київської області. Позаяк він був зроблений без врахування усіх фактичних обставин цієї справи.

Зокрема, селище Іванків є населеним пунктом із значною чисельністю населення та наявністю декількох релігійних громад різних конфесій, що виключає можливість автоматичного ототожнення всіх православних мешканців із членами однієї конкретної релігійної громади.

У цьому зв'язку наведений висновок суду першої інстанції є передчасним і таким, що ґрунтується на спрощеному підході до визначення членства в релігійній громаді, без урахування необхідності встановлення фактичного зв'язку особи з конкретною парафією та її участі у житті саме цієї релігійної громади.

Поряд з цим колегією суддів встановлено, що в п. 2.1 Статуту (в редакції, затвердженій загальними зборами від 04.12.2014, що був чинним станом на час прийняття зборами рішення про затвердження нової редакції статуту) визначено перелік критеріїв, на підставі яких визначається коло осіб, які можуть бути віднесені до складу парафіяльних зборів. Тобто фактичних членів релігійної громади, уповноважених брати участь у прийнятті рішень її вищого органу.

Зазначені критерії, на переконання Суду, є визначальними для встановлення належності особи до складу парафіян та, відповідно, її процесуальної і організаційної участі у діяльності релігійної громади.

Визначені у статуті критерії віднесення особи до членів релігійної громади мають розглядатися судом як спосіб, в який такі організації виражають власні погляди та дотримуються своїх релігійних традицій, а тому зазначені в статуті релігійної організації критерії повинні розглядатись спільно з іншими, у тому числі й таким, як регулярне відвідування богослужінь.

Як вже зазначалось у цій постанові, Статут не передбачає спеціального порядку ведення обліку членів релігійної громади. Наведене виключає можливість встановлення членства виключно на підставі реєстрів або списків. Однак відсутність визначеної процедури обліку та реєстрації членів релігійної громади не може покладати на позивача надмірний або непропорційний тягар доказування належності чи неналежності конкретних осіб до складу релігійної громади чи їх повноважності брати участь у прийнятті спірних рішень, оскільки такий підхід суперечив би принципам справедливого судового розгляду, правової визначеності та пропорційності, що випливають із практики Європейського суду з прав людини із застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, у даній справі, на позивача покладається обов'язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу позову, зокрема того, що рішення про канонічну приналежність та про затвердження нової редакції статуту прийнято особами, які не відповідають критеріям членства у складі парафіян релігійної громади (УПЦ) та, відповідно, не були належним складом учасників загальних зборів.

Як наслідок доведення зазначених обставин, обґрунтовується висновок про невідповідність прийнятого рішення вимогам чинного законодавства в частині дотримання встановленої законом компетенції органу, уповноваженого на прийняття рішення про затвердження статуту релігійної організації.

У свою чергу, в рамках розгляду цього спору, на відповідача покладається обов'язок спростування зазначених доводів шляхом надання належних і допустимих доказів, які підтверджували б фактичну належність осіб, що брали участь у прийнятті відповідних рішень, до складу релігійної громади, їх активну та сталу участь у її діяльності, а також відповідність їх статусу критеріям, визначеним Статутом.

Встановлення належності особи до складу парафіян даної релігійної громади підлягає здійсненню на підставі оцінки судом усієї сукупності належних і допустимих доказів у їх взаємозв'язку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивача згідно указу Митрополита Київського і всієї України від 29 липня 1996 року №98 призначено Настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці селища Іванків Київської єпархії (а. с. 41, том 1).

Загальновідомим є той факт, що настоятель храму покликаний нести відповідальність за справне, згодне з церковним статутом богослужіння, за церковну проповідь, релігійно-моральний стан і відповідне виховання членів парафії. За обставинами цієї справи позивач, як настоятель храму та керівник релігійної громади, організовував діяльність цієї релігійної громади, забезпечуючи проведення обрядів та богослужінь у храму Різдва Пресвятої Богородиці селища Іванків, відповідно, був обізнаний про те, хто є прихожанами церкви.

18.10.2018 керуючий Київською єпархією УПЦ митрополит Онуфрій затвердив протокол № 3 релігійної громади УПЦ парафії Різдва Пресвятої Богородиці смт. Іванків Іванківського району Київської області від 02.09.2018, пунктом 2 якого Парафіяльні збори ухвалили рішення про оновлення списку членів релігійної громади УПЦ парафії Різдва Пресвятої Богородиці смт. Іванків Іванківського району Київської області.

Матеріали справи не містять доказів того, що як на момент проведення зборів 03.03.2019, так і на момент проведення зборів 16.05.2022 з ідентичним порядком денним до цих організаційно-управлінських документів релігійної громади були внесені зміни щодо чисельного чи персонального складу громади.

З матеріалів справи вбачається, що до них долучено протоколи зборів релігійної громади (УПЦ), складені до прийняття означених рішень (а. с. 49-51, том 1), які відображають сталий та послідовно сформований склад осіб, що систематично брали участь у діяльності релігійної громади впродовж тривалого періоду часу, у богослужіннях та у прийнятті рішень її вищого органу управління. Зазначені особи фактично становили сталий склад релігійної громади, їх участь у зборах підтверджується відповідними підписами під протоколами, справжність яких засвідчена належним чином, у тому числі нотаріально.

Отже, аналіз зазначених доказів у їх сукупності свідчить про сталість та визначеність складу осіб, які тривалий час і систематично здійснювали участь у життєдіяльності релігійної громади та ідентифікувалися як її фактичні члени у розумінні статутних критеріїв приналежності до складу Парафіяльних зборів.

Водночас зазначені особи відсутні у протоколі від 03.03.2019, яким оформлено рішення про затвердження нової редакції статуту та надалі зумовило внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про редакцію статуту релігійної організації, що свідчить про істотну зміну заявленого складу учасників зборів без належного підтвердження підстав набуття ними статусу членів релігійної громади.

Таким чином, встановлена невідповідність між сталим складом парафіян, який підтверджується численними протоколами попередніх років, та особами, зазначеними у протоколі від 03.03.2019, ставить під сумнів належність останніх до складу релігійної громади та, відповідно, правомочність такого складу на прийняття рішень щодо затвердження нової редакції статуту.

У цьому контексті також підлягає врахуванню розмежування між постійними парафіянами та випадковими відвідувачами храму. Постійні парафіяни - це особи, які систематично беруть участь у богослужіннях та житті релігійної громади, формуючи її сталий склад. Натомість випадкові відвідувачі (прихожани у побутовому розумінні) можуть відвідувати храм епізодично, без ознак стабільної належності до релігійної організації та без набуття статусу її члена.

Отже, встановлення факту членства не може ґрунтуватися виключно на даних лише одного протоколу та територіальної приналежності до відповідного населеного пункту, а потребує сукупної оцінки доказів, що підтверджують реальну, тривалу та систематичну участь особи у житті релігійної громади відповідно до вимог її статуту.

Надаючи оцінку наявним у матеріалах справи протоколу від 03.03.2019 з додатками та обставинам проведення зборів, на яких було ухвалено рішення про зміну канонічної належності та затвердження нової редакції статуту, колегія суддів встановила, що відповідно до Повідомлення про проведення масового заходу (а. с. 55, том 1), скерованого ініціативною групою до Голови Іванківської селищної ради, 3 березня 2019 року в районному будинку культури проводилися збори «громадян смт Іванків, с. Запрудка, с. Болотня».

Разом з тим колегія звертає увагу на те, що зі змісту зазначеного повідомлення не вбачається, що такі збори скликалися саме як збори парафіян чи членів конкретної релігійної громади, оскільки у ньому йдеться виключно про проведення зборів громадян відповідних населених пунктів без визначення їх належності до релігійної організації, що має істотне значення для встановлення належного складу учасників зборів та їх повноважень на прийняття означених рішень.

Тобто на участь у зборах фактично були запрошені особи, які можуть не відповідати критеріям членства у релігійній громаді та, відповідно, не підпадати під ознаки осіб, уповноважених на голосування щодо переходу до іншої єпархії та затвердження нової редакції статуту, згідно з визначеними Великою Палатою Верховного Суду критеріями.

З урахуванням викладеного, відсутність у повідомленні про проведення зборів вказівки на їх релігійний характер та належність учасників до конкретної релігійної громади, на переконання колегії, свідчить про невизначеність і неідентифікованість складу осіб, які брали участь у прийнятті спірного рішення, саме як членів відповідної парафії у розумінні статутних положень.

Також судом встановлено, що у Листі селищного голови Іванківської селищної ради Начальнику відділу культури національностей та релігій, молоді та спорту Іванківської райдержадміністрації №02.31.93 від 27.02.2019 зазначено: «За зверненням ініціативної групи 03 березня 2019 року о 14-00 будуть проведені загальні збори членів територіальної громади селищної ради. Відповідальний за проведення зборів ОСОБА_32 (тел. НОМЕР_1 ). Просимо забезпечити зал для проведення зборів та технічний супровід (озвучення, демонстрація відео файлів-екран, проектор і т. д.). Оплату оренди залу гарантуємо».

Згідно з долученим до матеріалів справи договором оренди, укладеним між Відділом культури, національностей, релігій, молоді та спорту Іванківської райдержадміністрації (Орендодавець) та Іванківською селищною радою (Орендар), передано у строкове платне користування глядацький зал районного Будинку культури терміном на 3 години 03 березня 2019 з метою проведення загальних зборів членів територіальної громади селищної ради.

За таких обставин виникають обґрунтовані сумніви щодо правомочності складу учасників цих зборів на прийняття рішень про зміну канонічної підлеглості релігійної громади та затвердження нової редакції статуту, що, у свою чергу, впливає на легітимність самого рішення як акту вищого органу управління релігійної організації.

Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявні два протоколи від 03.03.2019 з різною чисельністю підписантів - 27 осіб та 296 осіб. Наведене було зумовлено, як зазначає відповідач, обставинами втрати оригіналу протоколу № 1 від 03.03.2019 (де 296 осіб-підписантів) та повторного оформлення у 2022 році нового примірника протоколу, але з іншою кількістю осіб-підписантів (а.с. 59-75, том 1).

Проаналізувавши реєстри осіб, що є додатками до двох редакцій цього протоколу, колегія суддів встановила, що в жодному із них не ідентифікуються особи, які належать до постійного складу членів релігійної громади (парафіяльних зборів) згідно з чисельною кількістю за протоколами попередніх років діяльності цього релігійного об'єднання громадян.

Заперечення позивача як настоятеля релігійної громади щодо неналежності осіб, зазначених у протоколах від 03.03.2019 (27 та 296 осіб), до складу громади залишилися відповідачем неспростованими. Всупереч вимогам статті 74 ГПК України відповідач обмежився поданням лише протоколів та реєстрів підписантів, які ухвалили рішення про зміну конфесійного підпорядкування та затвердження нової редакції статуту. Жодних інших доказів, які підтверджували б участь цих осіб у житті громади, зокрема, у богослужіннях чи діяльності парафії, відповідач не надав.

За таких обставин колегія суддів виходить з того, що відповідачами не доведено належними та допустимими доказами, що особи, визначені у протоколі від 03.03.2019, на момент ухвалення відповідних рішень набули статусу членів (учасників) релігійної організації (УПЦ) та, відповідно, були наділені корпоративними правами у розумінні положень Статуту і Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», зокрема, правом участі у прийнятті рішень щодо зміни канонічного підпорядкування та затвердження нової редакції статуту.

Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявний також протокол від 16.05.2022, що був наданий на вимогу суду з реєстраційної справи Київською обласною державною адміністрацією.

Як встановив суд, протоколи від 16.05.2022 та від 03.03.2019 (27 осіб-підписантів) мають ідентичний зміст як у частині порядку денного, так і у частині рішень, прийнятих за результатами відповідних зборів.

Разом з тим, протокол від 16.05.2022, на підставі якого фактично було проведено реєстраційну зміну статуту та внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить додатку у вигляді реєстру підписантів. Зазначене унеможливлює перевірку судом дотримання процедури прийняття відповідного рішення, встановлення персонального складу учасників зборів, а також дійсності їх волевиявлення щодо прийняття відображених у протоколі рішень.

І змісту протоколу від 16.05.2022 можливо встановити лише обмежене коло осіб, присутніх на цих зборах ( ОСОБА_4 , ОСОБА_33 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , ОСОБА_34 ). При цьому позивач як настоятель релігійної громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт. Іванків Вишгородського району Київської області, заперечує належність таких осіб до її складу, а відповідач жодними доказами не спростував цих доводів та не довів фактичної участі зазначених осіб у життєдіяльності громади, зокрема, через постійне відвідування богослужінь та літургій, залучення до організації та забезпечення діяльності храму, виконання обов'язків, пов'язаних із утриманням церковного майна, здійсненні пожертв, тощо.

У зв'язку з цим відсутні підстави вважати, що наведена в протоколі кількість осіб має статус реальних членів релігійної громади та набула пов'язаних із цим прав на участь у її управлінні в світлі Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Відтак належними засобами доказування не доведена повноважність цих осіб на прийняття відповідних рішень.

З урахуванням покладеного на сторони обов'язку доказування, Суд зазначає, що відповідачем не надано та не доведено належними і допустимими доказами факт відповідності осіб, зазначених у протоколах від 03.03.2019 та 16.05.2022, статутним критеріям щодо належності до Парафіяльних зборів (вимогам пункту 2.1 Статуту).

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

В контексті вищенаведеного, колегія суддів, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів як в цілому, так і кожного окремо, приходить до висновку, що з урахуванням стандарту вірогідності доказів належними, достовірними та допустимими засобами доказування не доведено приналежність зазначених у протоколах № 1 від 03.03.2019, від 16.05.2022 осіб до відповідної релігійної парафії як членів релігійної громади у розумінні критеріїв, сформованих у правових позиціях Верховного Суду. Відповідно, їх повноважність на прийняття рішень щодо затвердження нової редакції статуту не доведена, що, як наслідок, тлумачиться не на користь зміни канонічного підпорядкування.

Оскільки доказами у справі не доведена належність осіб, зазначених у протоколі, до відповідної релігійної громади, не можна вважати встановленим факт прийняття спірного рішення більшістю її членів. Відтак правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо обов'язковості поваги до рішення, прийнятого більшістю, не підлягають застосуванню, що, у свою чергу, не дає підстав вважати, що таке рішення користується захистом принципу невтручання держави у питання релігійного підпорядкування.

Неповне дослідження судом першої інстанції доводів позивача щодо неналежності осіб, визначених у протоколі від 03.03.2019, до складу релігійної громади та непідтвердженості їх статусу як членів відповідної релігійної організації, а також ненадання належної оцінки поданим на їх обґрунтування доказам, призвело до необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Щодо порушення прав позивача

Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає втручанню з боку держави і обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина друга статті 35 Конституції України).

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству (частина третя статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Стаття 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) також визначає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Такі зобов'язання іноді можуть потребувати вжиття заходів задля забезпечення поваги до свободи релігії. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) неодноразово звертав увагу на необхідність держави бути нейтральною та безсторонньою у цій сфері.

За висновками ЄСПЛ, суд іноді може утриматись від формального вирішення питання про те, чи ситуація має бути розглянута з точки зору «негативних чи позитивних зобов'язань» держави (Religious Community of Jehovah's Witnesses of Kryvyi Rih's Ternivsky District v. Ukraine, 2019, § 58).

Позитивні зобов'язання відповідно до статті 9 Конвенції можуть охоплювати забезпечення ефективних та доступних засобів захисту прав, гарантованих положеннями цієї статті, включаючи як забезпечення нормативно-правової основи судового та примусового механізмів, спрямованих на захист прав особи, так і реалізацію, де це необхідно, конкретних кроків (Osmanoglu and Kocabas v. Switzerland, 2017, § 86).

Хоча межа між позитивними та негативними зобов'язаннями держави згідно з Конвенцією не може бути чітко визначена, проте застосовні принципи можна порівняти (Izzettin Dogan and Others v. Turkey [GC], 2016, § 96).

Право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об'єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов'язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою (див. Metropolitan Church of Bessarabia, §§ 118, 123; Hasan and Chaush v. Bulgaria [GC], no. 30985/96, § 62).

Одним із засобів користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в колективному вимірі цього права, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна. Таким чином, стаття 9 має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 Конвенції (див. Metropolitan Churh of Bessarabia and Others v. Moldova, no. 45701/99, § 118).

Наведені висновки характеризують межі допустимого втручання держави у питання свободи віросповідання у світлі статті 9 Конвенції.

Держава не повинна втручатися у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.

У демократичному суспільстві, в якому в межах однієї популяції співіснують кілька релігій, може виникнути необхідність запровадити обмеження цієї свободи з метою примирення інтересів різних груп та забезпечення поваги до переконань кожного. Проте, здійснюючи свої регулятивні функції в цій сфері та у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями, держава зобов'язана бути нейтральною та неупередженою. Ключовою ціллю тут є збереження плюралізму та забезпечення належного функціонування демократії (рішення ЄСПЛ у справі Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova, §§ 115-116).

Європейським судом з прав людини у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (Рішення ЄСПЛ від 14.06.2007; Заява № 77703/01) досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.

У вказаному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, витлумачену у світлі п. 1 ст. 6 та ст. 11 Конвенції.

Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд з прав людини визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.

Зі змісту п. 2 ст. 9 Конвенції вбачається, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні у справі «Коккінакіс проти Греції» Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що, як визначено у ст. 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин «демократичного суспільства» у значенні, що вживається у п. 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його п. 1 ст. 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі ст. 9 Конвенції згадується лише про «свободу сповідувати релігію чи переконання» (п. 33).

Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.

Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мають дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суд повиннен спиратися на положення ст. 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру (аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 01.07.2008 у справі № 21-2455во07, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц).

З урахуванням підходів, сформульованих у практиці Європейського суду з прав людини щодо змісту права на свободу віросповідання та допустимості втручання у його здійснення, Суд зазначає, що таке право охоплює, зокрема, можливість безперешкодного здійснення релігійної діяльності відповідно до канонічної належності.

У справі, що перебуває на розгляді суду, позивач, з огляду на обґрунтування заявлених позовних вимог, звернувся до суду за захистом права на свободу віросповідання, яке вважає порушеним у зв'язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, тобто позов поданий на захист цього права саме в його колективному аспекті.

Так, будучи настоятелем (священнослужителем) релігійної громади, позивач здійснював богослужіння та іншу релігійну діяльність у відповідному храмі. Водночас після прийняття спірного рішення про зміну канонічного підпорядкування та затвердження статуту у новій редакції позивача було фактично усунуто від доступу до храму та позбавлено можливості здійснювати богослужіння.

На підтвердження обставин фактичного позбавлення позивача можливості здійснювати релігійну діяльність до матеріалів справи надано копії заяв до правоохоронних органів щодо факту захоплення храму, зокрема, озброєними особами (а. с. 107-109, том 1), звернення до суду на бездіяльність слідчого органу у частині реагування на зазначені події, а також процесуальні документи, пов'язані з ініціюванням кримінального провадження за відповідними заявами (а. с. 110-113, том 1).

Крім того, в межах цих обставин має місце наявність ухвали суду про зобов'язання уповноваженого органу внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою про кримінальне правопорушення, що свідчить про встановлення судом факту наявності обґрунтованих відомостей щодо можливого протиправного перешкоджання реалізації релігійної діяльності.

Отже рішення про зміну канонічного підпорядкування шляхом затвердження нової редакції статуту фактично призвело до позбавлення релігійної громади Української православної церкви, очолюваної позивачем, правоздатності юридичної особи, що унеможливило здійснення нею прав, пов'язаних з наявністю статусу юридичної особи, наприклад, права володіти та орендувати об'єкт нерухомого майна, права проводити богослужіння в культовій будівлі, реалізувати право на судовий захист, а реалізацію таких прав ЄСПЛ послідовно визнавав невід'ємною складовою здійснення права на сповідування своєї релігії (рішення ЄСПЛ у справі «Релігійна громада Свідків Єгови та інші проти Австрії»).

Водночас колегія звертає увагу на те, що рішення про зміну канонічної підлеглості не приймалося безпосередньо державою, але було наслідком прийнятого 17 січня 2019 року Закону України № 2673-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи», яким установлено відповідну процедуру.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту було зареєстровано державою в особі державної адміністрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону України № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації». Названий Закон передбачає можливість відмови в реєстрації, якщо зміни і доповнення статутів або діяльність суперечать чинному законодавству, що означає обов'язок уповноваженого державного органу перевіряти дотримання процедури з метою захисту прав заінтересованих осіб. Без проведення реєстраційних дій первісна релігійна громада не втрачає правосуб'єктності.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, що були зареєстровані державною адміністрацією, внаслідок чого релігійна громада, очолювана позивачем, втратила правоздатність, є «обмеженням» його прав сповідувати свою релігію спільно з іншими особами, що гарантовано статтею 9 Конвенції та тлумачиться у поєднанні зі її статтею 11.

Отже сукупність зазначених вище доказів у їх взаємозв'язку, на переконання колегії, свідчить про наявність обставин, які об'єктивно ускладнювали та фактично унеможливлювали здійснення позивачем релігійної діяльності у храмі, зокрема через зміну канонічного підпорядкування та внесення змін до статуту, що є істотним втручанням у реалізацію права на свободу віросповідання у контексті практики Європейського суду з прав людини.

Аналогічні за своїм змістом обставини були предметом дослідження Європейським судом з прав людини у справі «Свято-Успенська парафія Рівненської єпархії Української православної церкви у с. Птича проти України» (Рішення ЄСПЛ від 09.10.2025; заява № 8906/19), у якій Суд встановив факти недопуску настоятеля до храму, позбавлення можливості здійснення богослужінь та релігійної діяльності у зв'язку з конфліктом щодо канонічного та майнового користування культовою спорудою.

Європейський суд дійшов висновку, що бездіяльність державних органів щодо ефективного забезпечення доступу релігійної громади до культового приміщення та неналежне реагування на відповідні звернення становили порушення статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на свободу віросповідання, включно з можливістю безперешкодного здійснення релігійної практики.

ЄСПЛ виснував, що хоча держава не втручалася безпосередньо в конфлікт, її бездіяльність та відсутність ефективного захисту прав вірян фактично призвели до обмеження їхньої релігійної свободи.

Колегія суддів враховує, що наведена правова позиція Європейського суду є релевантною до спірних правовідносин та підлягає пріоритетному застосуванню з огляду на приписи статті 9 Конституції України та практику її тлумачення у системному зв'язку з Конвенцією та практикою Суду.

Зазначене рішення Європейського суду було ухвалене після постановлення Великою Палатою Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, у зв'язку з чим колегія суддів бере до уваги більш пізню та спеціалізовану практику ЄСПЛ як таку, що відображає актуальні стандарти захисту права на свободу віросповідання у подібних конфліктних ситуаціях.

Вирішення судом спорів щодо правомочності загальних зборів відповідної релігійної громади та перевірка дотримання порядку державної реєстрації рішень таких зборів, на переконання колегії, не є втручанням у діяльність релігійної громади, а є забезпеченням державою в особі її національних судових органів доступу до правосуддя з метою захисту в цьому випадку прав членів релігійної громади на свободу віросповідання від можливих порушень.

Ураховуючи вище наведене в сукупності, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що втручання у право позивача на свободу віросповідання мало місце у даній справі, а тому таке право підлягає судовому захисту. Тож, позовна вимога про визнання недійним статуту Релігійної організації «Релігійна громада парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Іванків Іванківського району Київської області», зареєстрованого розпорядженням Голови Київської обласної військової адміністрації від 07.05.2022 № 239 «Про реєстрацію статутів релігійних організацій» та державну реєстрацію змін до якого проведено Управлінням культури КОДА 18.05.2022 за №1003371070007000057, - підлягає задоволенню.

Одночасно Суд зазначає, що наведення у позовній заяві відомостей щодо державної реєстрації змін до статуту релігійної організації, зокрема, із зазначенням органу реєстрації, дати та реєстраційного номера, не свідчить про формування окремої позовної вимоги. Такі відомості мають характер уточнення та конкретизації оскаржуваної редакції статуту, яка була зареєстрована в реєстрі, і слугують для належної ідентифікації предмета спору.

У зв'язку з цим правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі №910/111/19 від 06.04.2021 щодо способу захисту у вигляді визнання недійсною державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки предметом розгляду у цій справі є вимога про визнання недійсною редакції статуту як установчого документа, тоді як відомості про державну реєстрацію мають виключно описовий та ідентифікаційний характер.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, помилкове застосування норм матеріального права, тому оскаржене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про повну відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, слід розподілити згідно з вимогами ст. 129 ГПК України.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2023 у справі №910/5983/22 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати недійсним Статут Релігійної організації «Релігійна громада парафія Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт Іванків Іванківського району Київської області» в новій редакції, зареєстрованого розпорядженням Голови Київської обласної військової адміністрації від 07.05.2022 року №239 «Про реєстрацію статутів релігійних організацій» та державну реєстрацію змін до якого проведено Управлінням культури КОДА 18.05.2022 року за №1003371070007000057.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано, - 08.04.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова

Попередній документ

135550839

Наступний документ

135550841

Інформація про рішення:

№ рішення:	135550840
№ справи:	910/5983/22
Дата рішення:	26.02.2026
Дата публікації:	10.04.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них; визнання недійсними установчих документів, внесення змін до них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (26.02.2026)
Дата надходження:	30.08.2023
Предмет позову:	визнання недійсним статуту

Розклад засідань:

Минулі засідання (33)

14.09.2022 12:30	Господарський суд міста Києва
26.10.2022 12:00	Господарський суд міста Києва
09.11.2022 12:00	Господарський суд міста Києва
21.12.2022 15:00	Господарський суд міста Києва
09.03.2023 11:50	Господарський суд Київської області
23.03.2023 11:10	Господарський суд Київської області
02.05.2023 11:50	Господарський суд Київської області
16.05.2023 11:30	Господарський суд Київської області
13.06.2023 11:50	Господарський суд Київської області
03.10.2023 12:50	Північний апеляційний господарський суд
12.08.2024 14:00	Північний апеляційний господарський суд
23.09.2024 14:00	Північний апеляційний господарський суд
14.10.2024 14:00	Північний апеляційний господарський суд
18.11.2024 14:40	Північний апеляційний господарський суд
16.12.2024 15:20	Північний апеляційний господарський суд
27.01.2025 15:40	Північний апеляційний господарський суд
17.03.2025 15:40	Північний апеляційний господарський суд
05.05.2025 15:00	Північний апеляційний господарський суд
02.06.2025 16:00	Північний апеляційний господарський суд
11.06.2025 15:40	Північний апеляційний господарський суд
23.06.2025 15:40	Північний апеляційний господарський суд
30.06.2025 16:30	Північний апеляційний господарський суд
02.07.2025 11:00	Північний апеляційний господарський суд
04.08.2025 15:30	Північний апеляційний господарський суд
01.09.2025 16:00	Північний апеляційний господарський суд
15.09.2025 16:30	Північний апеляційний господарський суд
01.10.2025 15:40	Північний апеляційний господарський суд
20.10.2025 16:00	Північний апеляційний господарський суд
24.11.2025 15:00	Північний апеляційний господарський суд
01.12.2025 17:00	Північний апеляційний господарський суд
26.01.2026 15:00	Північний апеляційний господарський суд
18.02.2026 15:40	Північний апеляційний господарський суд
26.02.2026 15:30	Північний апеляційний господарський суд