Справа № 750/7069/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/110/26
Категорія - ч. 5 ст. 407 КК України. Доповідач ОСОБА_2
08 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6
за участі сторін кримінального провадження:
обвинуваченої ОСОБА_7
її захисників - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9
прокурора ОСОБА_10
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 62022100150000014 від 28 березня 2022 року, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 07 липня 2025 року,
щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Чорнотичі Сосницького району, Чернігівської області, громадянки України, з вищою освітою, заміжньої, яка має на утриманні неповнолітню дитину, 2007 року народження, а також батька пенсіонера, 1948 року народження, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Цим вироком ОСОБА_7 визнана невинуватою та виправдана у пред'явленому обвинуваченні за ч.5 ст. 407 КК України за недоведеністю в її діянні даного складу злочину.
Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, за наступних обставин.
Відповідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
24.02.2022 Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану в України» №64/2022, затверджений Законом №2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим почав діяти воєнний стан на території України.
Наказом начальника 407 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) №4-РС від 29.09.2016 молодшого сержанта ОСОБА_7 прийнято на військову службу за контрактом та призначено на посаду лаборанта Лабораторного відділення НОМЕР_2 військового госпіталю (на 200 ліжок) ІНФОРМАЦІЯ_2 (на 475 ліжок) та наказом начальника НОМЕР_2 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) №209 від 29.06.2016 ОСОБА_7 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини та на всі види забезпечення.
Під час проходження військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_7 відповідно до положень Військової присяги та вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, зобов'язана свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою.
У свою чергу, військовослужбовець військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_7 , грубо порушуючи встановлений у Збройних силах України порядок проходження військової служби, 12.03.2022 близько 10 год. 00 хв. в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, п. п. 1,2 ст. 1, п.4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що вона є військовослужбовцем і повинна проходити військову службу у НОМЕР_2 військовому госпіталі (військовій частині НОМЕР_1 ), діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинила виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, території цілісності України та самовільно залишила НОМЕР_2 військовий госпіталь - військову частину НОМЕР_1 , розташовану у АДРЕСА_2 (адреса не розголошується).
01.04.2022 молодший сержант ОСОБА_7 прибула до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», що знаходиться у м. Києві (адреса не розголошується), та приступила до виконання обов'язків військової служби.
Так, військовослужбовець військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_7 внаслідок самовільного залишення НОМЕР_2 військового госпіталю - військової частини НОМЕР_1 , обов'язки військової служби з 10 години 00 хвилин 12.03.2022 по 31.03.2022 включно не виконувала, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначений період часу не вживала, а займалась особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду щодо ОСОБА_7 скасувати, через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та через неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Мотивує тим, що за клопотанням сторони обвинувачення, судом допитані свідки, показання яких у своїй сукупності з іншими письмовими доказами беззаперечно підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення. Переконаний, що прокурором здійснено детальний аналіз долучених та досліджених доказів, однак аналіз здійснений судом не спростував цих доводів та на порушення ст. 94 КПК України, судом взагалі не була надана оцінка доказам сторони обвинувачення, в основу виправдувального вироку покладені суперечливі показання обвинуваченої та свідків.
Усупереч показанням обвинуваченої, прокурор зазначає, що будучи обізнаною про порядок проходження служби, ОСОБА_7 дозволів від начальників на залишення військової частини не отримувала, які і мали право визначати порядок проходження військової служби. Більше того, вона до них і не зверталась. Звертає увагу на те, що з показань самої обвинуваченої слідує, що вона була обізнана про те, що є єдиним військовослужбовцем у лабораторному відділенні, начальник якого не була військовослужбовцем, а відтак не мала права приймати рішення, віддавати накази та доводити їх. При цьому сама ОСОБА_7 підтвердила, що до командирів та начальників не зверталась взагалі, а графіки чергування фактично встановлені усно та спільно з цивільними працівниками лабораторного відділення та не затверджувалися командуванням військової частини. Крім цього, сама обвинувачена вказала, що нестатутні заходи впливу до неї не застосовувались, однак вона не бажала перебувати у військовій частині. Отже, вбачається, що не отримавши дозвіл від командирів на залишення військової частини, обвинувачена самостійно залишила частину.
Апелянт переконаний, що висновки суду про те, що обвинувачена мала поважні причини неприбуття на службу до військової частини, виходять за межі обставин, що встановлюються у даному кримінальному провадженні, відповідно до висунутого обвинувачення та не мають відношення до вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що полягає у самовільному залишенні військової частини. Вказані обставини свідчать про те, що суд не здійснив всебічної, повної та неупередженої оцінки доказів, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
Крім того, показання самої обвинуваченої не узгоджуються з показаннями наданими свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , щодо відсутності у її діях складу кримінального правопорушення, та не підтверджуються показаннями ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 . За таких обставин, вважає прокурор, ці показання є лише захисною версією, спрямованою на уникнення відповідальності.
Разом з тим, у вироку суду показання свідків оцінені неправильно, оскільки твердження сторони захисту узгоджується з самими показаннями викладеними у рішенні.
При цьому прокурор звертає увагу на показання свідка ОСОБА_13 , який вказав, що накази видавалися виключно у письмовій формі, але про факти надання командуванням дозволів покидати військову частину свідку не відомо. В той же час свідок підтвердив відповідність проведення службового розслідування вимогам нормативно-правових та підзаконних актів.
Свідок ОСОБА_12 повідомив, що військовослужбовцям було заборонено покидати військову частину, а про факт відсутності ОСОБА_7 було подано рапорт і за вказаним фактом розпочато службове розслідування.
Свідок ОСОБА_11 вказав, що дозволу на залишення військової частини обвинуваченою він не надавав і ОСОБА_7 такого дозволу не запитувала.
Свідок ОСОБА_14 вказала, що станом на березень 2022 року військовослужбовцям було заборонено покидати територію військової частини і дозвіл міг надати виключно командир в/ч НОМЕР_1 .
Звертає увагу прокурор і на показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які працювали разом з ОСОБА_7 та вказали, що остання була єдиним військовослужбовцем у лабораторному відділенні, проте їм не відомо чи отримувала обвинувачена дозвіл командира в/ч залишити військову частину.
Свідок ОСОБА_17 , яка працювала на посаді начальника лабораторного відділення, вказала, що станом на березень 2022 року, виключно командир в/ч міг надавати дозвіл військовослужбовцям на залишення військової частини. Також свідок вказала, що з дозволу командування в/ч були складені графіки чергувань, відповідно до яких персонал заступав на добові чергування у визначену дату. Також вказала, що на нараді командир довів до відома підлеглих, що всі працівники можуть ходити додому. При цьому прокурор вважає, що при зверненні обвинуваченої до свідка ОСОБА_17 остання лише висловила своє припущення, що всім можна виходити за межі військової частини.
Однак, як зауважує прокурор, суд не навів категоричних тверджень про надання дозволу обвинуваченій залишати військову частину командуванням цієї частини та взяв до уваги лише припущення свідка, яка не є начальником ОСОБА_7 та немає повноважень визначати характер та особливості проходження військової служби військовослужбовцем, до яких і відноситься ОСОБА_7 .
При цьому прокурор звертає увагу на показання свідка ОСОБА_18 , яка повідомила, що ОСОБА_7 зверталась до ОСОБА_17 і остання інформувала її, що можна іти додому, оскільки усіх відпустили. Натомість, стверджує апелянт, суд першої інстанції вказав, що свідок зазначив про те, що командир відпустив обвинувачену з військової частини.
За вказаних обставин, прокурор вважає, що суб'єктивне твердження начальника лабораторного відділення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_17 про те, що військовослужбовцю ОСОБА_7 командиром в/ч встановлений порядок проходження військової служби, як і цивільному персоналу, не співвідноситься з фактичними обставинами справи та встановленим порядком проходження військової служби.
Обвинувачена як військовослужбовець не підпорядковувалась ОСОБА_17 з питань проходження військової служби. При цьому обвинувачена не звернулась до командування в/ч за дозволом на вибуття, а вчинила це самовільно. Також вважає, що суд частково спотворив показання цього свідка, яка вказала, що про особисті обставини обвинуваченої дізналася з телефонної розмови вже після того, як ОСОБА_7 вибула за межі військової частини.
Автор скарги вважає безпідставним те, що суд критично віднісся до показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 та не взяв до уваги відомості, які прямо вказують на вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення. При цьому не зазначив, чому факт перебування свідків на військовій службі у військовій частині, де обвинувачена вчинила кримінальне правопорушення, є підставою сумніватися у достовірності змісту таких показань.
Також вважає, що судом безпідставно не враховані результати службове розслідування від 26.03.2022 року та наказ командира в/ч НОМЕР_1 №53 від 26.03.2022 про його затвердження, та, як наслідок відомості викладені у них, згідно з якими комісія військової частини НОМЕР_1 дійшла висновку, що відсутність обвинуваченої у військовій частині була безпідставною.
Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги про скасування виправдувального вироку та постановлення обвинувального вироку, обвинувачену та її захисників. які заперечували проти аргументів прокурора та вважали виправдувальний вирок законним та обґрунтованим, повторно допитавши обвинувачену, свідків, дослідивши письмові докази, зібрані у кримінальному провадженні, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Згідно з диспозицією ст. 407 КК України є дві форми вчинення кримінального правопорушення - це самовільне залишення військової частини та нез'явлення вчасно на службу без поважних причин.
Залишення військовослужбовцем без відповідного дозволу території розташування військової частини або місця служби, нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу є грубим порушенням військової дисципліни, оскільки військовослужбовець не може виконувати своїх обов'язків.
Об'єктом злочину є установлений порядок проходження військової служби, який зобов'язує військовослужбовців строкової служби постійно перебувати в розташуванні військової частини чи місця служби, а офіцерів, прапорщиків, військо¬вослужбовців за контрактом - у службовий час і не залишати їх без дозволу відповід¬ного начальника
Наказом начальника НОМЕР_2 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) №4-РС від 29.09.2016 молодшого сержанта ОСОБА_7 було прийнято на військову службу за контрактом та призначено на посаду лаборанта Лабораторного відділення НОМЕР_2 військового госпіталю (на 200 ліжок) ІНФОРМАЦІЯ_2 (на 475 ліжок) та наказом начальника НОМЕР_2 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_1 ) №209 від 29.06.2016 ОСОБА_7 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини та на всі види забезпечення (том №1, а.с.124-125,126-127).
Загальновідомо, що 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення військ РФ на територію України, зокрема на Чернігів були скинуті бомби, здійснювалися обстріли міста з артилерії.
Згідно показань колишнього начальника військового госпіталю свідка ОСОБА_11 , відразу після початку повномасштабного вторгнення ворога, він підняв по тривозі увесь особовий склад, зібрав керівників підрозділів і повідомив, що усі переходять на казармений режим та виконують свої безпосередні обов'язки. Ніхто не мав права покидати територію госпіталю. Усі виконували однакову роботу, як військові, так і цивільні. Дозволу покинути госпіталь обвинуваченій ОСОБА_7 він не надавав і вважає, що такий дозвіл не мала права надати завідувачка лабораторією, безпосередній керівник лабораторії ОСОБА_17 .
Обвинувачена ОСОБА_7 підтвердила показання начальника госпіталю в тій частині, що був оголошений казармений режим, чоловік пішов в територіальну оборону захищати м. Чернігів, вона змушена була забрати доньку 2007 року народження, до себе у госпіталь, оскільки місто обстрілювали та бомбили, а дитина залишалася сама у квартирі. З 01.03.2022 керівництво госпіталю почало виганяти дитину, наполягали навіть на її звільненні. 07.03.2022 вона передала дитину волонтеру, який відвіз дівчинку в село Чорнотичі Сосницького району, де проживає її батько. 11.03.2022 на нараді начальник госпіталю ОСОБА_11 надав розпорядження, щоб відпускати всіх по домівках, щоб виходили лише за графіком. Відпускали всіх, і цивільних, і військовослужбовців, щоб не було скупчення людей і зайвих витрат. Про це сказала ОСОБА_17 після наради у командира - «особисто командир сказав, щоб всі уходили і щоб ОСОБА_21 тут не було». Рапорт не вимагався на залишення частини, а тому вона з таким і не зверталась. ОСОБА_17 , як її безпосередній керівник, передала наказ командира про дозвіл на залишення частини після чергування, який стосувався усіх. Вони склали графік чергування, і згідно графіку вона чергувала першою. Оскільки у батька значно погіршилося стан здоров'я і з ним була дитина, то ОСОБА_7 після чергування вирішила поїхати до них. До села добирались на човні через річку ОСОБА_22 , так як було відсутнє транспортне сполучення.
12.03.2022 вона покинула територію госпіталю після чергування згідно розпорядження командира. Наступне чергування згідно з графіком було 16.03.2022, але вона одразу замінилась з ОСОБА_23 за її згодою до 19.03.2022, і була впевнена, що повернеться таким же шляхом через волонтерів. При цьому не ховалась і постійно була на зв'язку, але через обстріли не могла повернутися. Зв'язок із співробітниками лабораторії був постійний і всі знали, де і чому перебуває ОСОБА_7 . Увесь час намагалась повернутись, але дороги були перекриті до Чернігова, мости підірвані, велися активні бойові дії. Оскільки до Чернігова неможливо було доїхати, приблизно 28-29 березня, разом з донькою, вони виїхала до м. Києва, де за згодою зав. лабораторії Київського військового госпіталю почала працювати лаборантом.
13.04.2022 вона повернулася у м. Чернігів але на територію госпіталю її не впустили, оскільки була виключена з частини, а потім дізналась, що вважається як така, що самовільно залишила військову частину.
Самовільне залишення частини полягає у тому, що офіцер, прапорщик, військовослужбовець за контрактом у службовий час, а військовослужбовець строкової служби в будь-який час залишає територію військової частини або місце служби, не одержавши дозволу відповідного начальника. Під військовою частиною слід розуміти територію у межах казарменого, табірного, похідного чи бойового розташування частини. Місцем служби військовослужбовця, як правило, є військова частина, в якій він проходить службу, і тому поняття військової частини і місця служби звичайно збігаються.
Якщо вони не збігаються, то під місцем служби слід розуміти всяке інше місце, де військовослужбовець повинен протягом деякого часу виконувати військові обов'язки або перебувати відповідно до наказу або дозволу командира (начальника). Ними вважаються, наприклад, місця виконання службових завдань або господарських робіт поза розташуванням частини, проведення навчальних занять або культурно-масових заходів, пересування у складі команди - ешелон, поїзд, колона тощо.
Для складу злочину, передбаченого ст. 407 КК, необхідно, щоб залишення військової частини або місця служби мало самовільний характер, тобто було вчинене без дозволу начальника. Залишення частини не є самовільним, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який не мав права надавати такий дозвіл.
Відповідно до обвинувального акту, 24.02.2022 Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану в України» №64/2022, затверджений Законом №2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим почав діяти воєнний стан на території України.
У свою чергу, військовослужбовець військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_7 , грубо порушуючи встановлений у Збройних силах України порядок проходження військової служби, 12.03.2022 близько 10 год. 00 хв. в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, п.п. 1,2 ст. 1, п.4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що вона є військовослужбовцем і повинна проходити військову службу у НОМЕР_2 військовому госпіталі (військовій частині НОМЕР_1 ), діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинила виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, території цілісності України та самовільно залишила НОМЕР_2 військовий госпіталь - військову частину НОМЕР_1 , розташовану у АДРЕСА_2 (адреса не розголошується).
01.04.2022 молодший сержант ОСОБА_7 прибула до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», що знаходиться у м. Києві (адреса не розголошується), та приступила до виконання обов'язків військової служби.
Відповідно до показань, наданих обвинуваченою як в суді першої інстанції, так і підтриманих нею в суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 самовільно військову частину не залишала.
Апеляційний суд звертає увагу, що обвинуваченій інкриміновано залишення військової частини з 10 години 12 березня 2022 року, натомість при дослідженні доказів наявних у матеріалах кримінального провадження, якими сторона обвинувачення обґрунтовує свою позицію вбачається, і на них же посилається в апеляційній скарзі прокурор, що завідувач лабораторного відділення ОСОБА_17 доповідає командиру військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ), що 16 березня 2022 року лаборант лабораторного відділення молодший сержант ОСОБА_7 відсутня на службі. В цей же день, відповідно витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (том №1, а.с. 76) за фактом відсутності лаборанта лабораторного відділення молодшого сержанта ОСОБА_7 створено комісію, якою підписаний акт службового розслідування ( том №1, а.с. 77-79), згідно якого комісією встановлено, що лаборант лабораторного відділення молодший сержант ОСОБА_7 з 16 березня 2022 року самовільно залишила військову частину.
Також в матеріалах цього службового розслідування містяться рапорти завідувача лабораторного відділення ОСОБА_17 , відповідно до яких, щоденно ОСОБА_7 відсутня на службі і перебуває за межами м. Чернігова (том №1, а. с. 80-89) у період з 17 по 26 березня 2022 року.
Як убачається з письмових пояснень, наданих командиру в/ч НОМЕР_1 , завідувачем лабораторного відділення ОСОБА_17 , лаборантом ОСОБА_15 та юрисконсультом ОСОБА_13 вказано, що саме з 16 березня 2022 року лаборант лабораторного відділення молодший сержант ОСОБА_7 була відсутня на службі.
Відтак, постає логічне питання, чому за відсутності будь-якого дозволу, письмового чи усного, командування такої частини не вказує про відсутність ОСОБА_7 у період з 12 по 16 березня 2022 року.
А отже, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що дійсно молодший сержант ОСОБА_7 залишила військову частину саме з дозволу командування, проте на певних умовах, про які вона і зазначає, повернутися на місце служби 16 березня 2022 року.
За таких обставин, всупереч показанням допитаних в суді першої інстанції свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , дозвіл на залишення місця служби, у тому числі і для ОСОБА_7 у період з 12 до 16 березня 2022 року мав місце.
Враховуючи повторні показання свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які повідомили, що на нараді командир частини надав дозвіл працювати згідно графіку та покидати військову частину після чергування, колегія суддів вважає показання обвинуваченої такими, що не суперечать матеріалам ні службового розслідування, ні кримінального провадження, а тому вказують на те, що ОСОБА_7 покинула військову частину саме з дозволу командування.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що хоча ОСОБА_11 і не надавав особистого дозволу ОСОБА_7 покидати військову частину, проте, у своїй роботі в лабораторному відділенні обвинувачена підпорядковувалась завідуючій лабораторного відділення ОСОБА_17 , від якої і отримала цей дозвіл, що при додатковому допиті підтвердили свідки, які працювали з обвинуваченою і сама ОСОБА_17 під час апеляційного розгляду справи.
Більше того, допитані судом свідки ОСОБА_19 , яка працює на посаді начальника терапевтичного відділення у військовому госпіталі та свідок ОСОБА_24 , яка є медсестрою, вказали, що відповідні графіки роботи у відділеннях були створені з усного дозволу командира військової частини.
Відтак, сторона обвинувачення безпідставно вказує, що залишення ОСОБА_7 військової частини було самовільним, оскільки мало місце надання дозволу завідуючою лабораторного відділення, який був обумовлений відповідним дозволом начальника військового госпіталю (в/ч НОМЕР_1 ).
Також апеляційний суд позбавлений можливості з досліджених матеріалів встановити структуру підпорядкування військового госпіталю та, безпосередньо лабораторного відділення, для того щоб однозначно стверджувати, що ОСОБА_7 мала отримати не лише дозвіл безпосереднього керівника відділення, де перебувала на роботі, а й самого начальника військового госпіталю.
Враховуючи доводи сторони обвинувачення, яка стверджує на самовільному залишенні ОСОБА_7 військової частини 12 березня 2022 року, але при цьому посилається на результати службового розслідування за якими встановлено відсутність лаборанта ОСОБА_7 з 16 березня 2022 року, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що відсутність офіційних даних за місцем служби ОСОБА_7 про залишення останньою військової частини в період з 12 по 16 березня 2022 року, і вказує на те, що у госпіталі дійсно був встановлений графік чергування і обвинувачена мала усний дозвіл на залишення військової частини, а саме до моменту її наступного чергування, що в умовах активних бойових дій було цілком закономірним та виправданим.
На відміну від бойових частин, військова частина в/ч НОМЕР_3 є віськовим госпіталем, який спеціалізується на прийнятті та наданні медичної допомоги пораненим та хворим військовослужбовцям, персонал госпіталю в основному цивільні особи з медичною освітою, так само як і начальник військового госпіталю, який є лікарем.
У той же час, заміна в чергуванні лаборанта ОСОБА_7 з лаборантом ОСОБА_15 , про що вказувала і сама обвинувачена і підтвердила свідок, та як наслідок не вихід на чергування за графіком і стало підставою для складання рапорту завідувачем лабораторного відділення про відсутність молодшого сержанта ОСОБА_7 на службі.
Тобто, підсумовуючи встановлені обставини, які грунтуються на досліджених доказах, апеляційний суд приходить до висновку, що в даному випадку на залишення ОСОБА_7 військової частини дійсно мав місце дозвіл завідувачки лабораторного відділення, яка і була для обвинуваченої прямим керівником в її безпосередній роботі, та як було встановлено в судовому засіданні, на нараді ОСОБА_17 отримала, серед інші завідувачів відділень, усний наказ командира військової частини - встановити графік чергування та відпускати додому інших осіб, які не перебували на зміні.
У той же час, незважаючи на те, що ОСОБА_7 не прибула до військової частини до лабораторного відділення згідно графіку чергування, дії у вигляді нез'явлення вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини їй не інкриміновані.
Натомість, відповідно до обвинувального акту зазначено, що обвинувачена ОСОБА_7 будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків не вживала, а займалась особистими справами не пов'язаними з проходженням служби.
Проте, таке обвинувачення також не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки з показань свідка ОСОБА_25 , які цілком співвідносяться із показаннями самої обвинуваченої, вказаний свідок займався волонтерською діяльністю і переправляв людей з Чернігова під час окупації, так само він же і допомагав у переправленні дитини ОСОБА_7 і її самої до с. Чорнотичі,Сосницького району Чернігівської області, а потім намагався переправити обвинувачену назад до Чернігова, але це не вдалося через постійні обстріли.
Ці обставини підтверджуються довідкою Сосницької селищної ради Чернігівської області №01-171 від 15.05.2023 року, відповідно до якої ОСОБА_7 дійсно прибула до с. Чорнотичі Корюківського району Чернігівської області з метою евакуації неповнолітньої дитини ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 14 березня 2022 року, і була зареєстрована як переселенець з 15.03.2022 і виїхати з тимчасового місця проживання не мала можливості, в зв'язку з інтенсивністю ведення бойових дій та відсутністю транспортного сполучення.
Також відповідно до копії довідки 317-10/1-177 від 17.05.2022, виданої Північним старостинським округом Корюківського району Чернігівської області, в період з 12.03.2022 по 14.04.2022, так як були зірвані мости в зв'язку з військовими діями, транспортне сполучення з містом Чернігів та селом Чорнотичі Сосницької громади, було відсутнє.
Така інформація відповідає і відповіді Чернігівської обласної військової адміністрації №410 від 30.04.2024, наданої на адвокатський запит, відповідно до якої Чернігівською обласною державною адміністрацією укладено договори по організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Чернігівської області та відповідно до затверджених розкладів руху передбачають забезпечення транспортного сполучення між містом Чернігів та селищем Сосниця. Внаслідок збройної агресії російської федерації пасажирські перевезення відповідно до вищезазначених договорів у період, зазначений у запиті (01.03.2022 по 15.04.2022), не здійснювались.
Додатково повідомлено, що за інформацією, наданою Департаментом енергоефективності, транспортну, зв'язку та житлово-комунального господарства Чернігівської обласної державної адміністрації, відповідно до інформаційної довідки Служби відновлення та розвитку інфраструктури України ( лист від 19.09.2023 №01-0В/2234/05) 24 лютого 2022 року було підірвано міст через річку Снов на автомобільній дорозі загального користування державного значення Н-27 Чернігів-Мена-Сосниця-Грем'яч, км. 199+636, з метою зупинки просування окупаційних військ у напрямку міста Чернігова.
Отже, встановлені обставини підтверджують реальну неможливість ОСОБА_7 повернутися на службу для продовження несення відповідних обов'язків.
При дослідженні інформації, отриманої на підставі ухвали суду від 06.06.2024, від операторів телекомунікаційних послуг ПрАТ «Київстар», ПрАТ «ВФ Україна», ТОВ «лайфселл», щодо з'єднання абонента із номерами мобільних телефонів, які належать ОСОБА_7 у період часу з 24.02.2022 по 01.05.2022 року встановлено, що обвинувачена дійсно комунікувала як із співробітниками лабораторного відділення, так і з своїм безпосереднім керівником - завідуючою лабораторним відділенням ОСОБА_17 , зокрема і 15 березня 2022 року, а відтак остання була обізнана про наявність об'єктивних причин, які перешкоджали обвинуваченій повернутися до служби в госпіталі.
Ці висновки апеляційного суду посилюються тим, що вже у рапорті за підписом ОСОБА_17 від 17.03.2022 року вказано, що молодший сержант ОСОБА_7 відсутня на службі і перебуває за межами міста. А отже, принаймні безпосередній керівник ОСОБА_7 - завідуюча лабораторією ОСОБА_17 достеменно була обізнана про те, де та за яких обставин перебуває ОСОБА_7 , а відсутність аналогічних рапортів у період з 12 по 16 березня 2022 року щодо відсутності обвинуваченої за місцем служби однозначно свідчить про те, що ОСОБА_7 отримала дозвіл на залишення військової частини, а відтак, її дії не є самовільним залишенням військової частини.
За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано надав оцінку показанням свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_11 та не взяв до уваги їх показання в частині того, що ОСОБА_7 не мала дозволу покинути розташування військового госпіталю. Більше того, з показань свідка ОСОБА_11 слідує, що за результатами службового розслідування було встановлено відсутність ОСОБА_7 з 12.03.2022 року, проте такі показання суперечать усім матеріалам службового розслідування, зокрема витягам з наказам, які підписані безпосередньо ОСОБА_11 , як командиром військової частини НОМЕР_1 , поясненням відібраним від працівників лабораторного відділення та юрисконсульта військового госпіталю, а також акту службового розслідування, який зокрема, грунтується на рапортах завідувачки лабораторного відділення.
Отже, взаємовиключність показань командира військової частини з документами, які ним же підписані під час службового розслідування, а також частина його показань, якими він стверджує, що нікому не дозволяв покидати госпіталь, а потім вказав, що військову частину могли покидати лише цивільні з дозволу безпосередніх керівників, вказують на суперечність таких показань та неузгодженість з іншими дослідженими судом доказами.
Таким чином, суд першої інстанції надав належну оцінку усім доказам по справі відповідно до вимог ст.94 КПК України та прийшов до обгрунтованого висновку, що у судовому засіданні не було доведено поза розумним сумнівом, що в діях ОСОБА_7 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Вирок суду відповідає вимогам ст.374 КПК України, оскільки судом досліджено та надано оцінку всім доказам сторони обвинувачення, у тому числі й тим, на які вказує в апеляційній скарзі прокурор, що свідчить про всебічний, повний та об'єктивний розгляд всіх обставин провадження в їх сукупності.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, щодо отриманих та досліджених судом доказів в їх сукупності не достатньо для постановлення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 , а тому її слід повністю виправдати у пред'явленому обвинуваченні.
В апеляційній скарзі прокурора не зазначено жодної обставини, що передбачена ст.412 КПК України, яка б свідчила про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило суду постановити законний та обґрунтований вирок.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 532 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 07 липня 2025 року, щодо ОСОБА_7 , без змін.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
ОСОБА_27 ОСОБА_28 ОСОБА_29