Справа № 739/825/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/364/26
Категорія - ст. 336 КК України. Доповідач ОСОБА_2
08 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участі сторін кримінального провадження:
обвинуваченого ОСОБА_6
його захисника адвоката ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові, одночасно в режимі відеоконференецій із захисником з використанням його власних технічних засобів та обвинуваченим через ДУ «Новгород-Сіверська УВП № 31», кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12025270320000153 від 18 квітня 2025 року, за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 26 січня 2026 року,
щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Слобідка, Новгород-Сіверського району, Чернігівської області, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, офіційно непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
Цим вироком ОСОБА_6 засуджений за ст. 336 КК України до трьох років трьох місяців позбавлення волі.
Обрано запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою та взято його під варту в залі суду.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з моменту його фактичного затримання.
Питання про долю речових доказів і документів вирішене у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
Судом ОСОБА_6 визнаний винуватим в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, вчинений за наступних обставин.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався. Зокрема, на строк 90 діб Указом Президента України № 26/2025 року, затвердженого Законом України № 4220-IX від 15.01.2025 року та Указом Президента України № 235/2025 року, затвердженого Законом України № 4356-IX від 16.04.2025 року.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом, яка в подальшому неодноразово продовжувалася. Зокрема, на строк 90 діб Указом Президента України № 27/2025, затвердженого Законом України № 4221-IX від 15.01.2025 року та Указом Президента України від 15.04.2025 року № 236/2025.
Таким чином, воєнний стан та загальна мобілізація мали місце у квітні 2025 року й тривають на даний час. Відповідно, виходячи з положень ст. 1 Закону України «Про оборону України», в Україні з 24 лютого 2022 року триває особливий період.
ОСОБА_6 , 15.04.2025 року о 12 год. 25 хв., перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , будучи військовозобов'язаним і визнаним за рішенням військово-лікарської комісії придатним за станом здоров'я до військової служби, був належним чином повідомлений у встановленому законом порядку про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 08 год. 00 хв. 16.04.2025 року, для відправки на проходження військової служби за мобілізацією на особливий період.
Будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, за відсутності обставин, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які б надавали останньому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних причин від отримання повістки на відправку для проходження військової служби відмовився та у подальшому не прибув у визначені в ній час та дату до ІНФОРМАЦІЯ_2 , не виконавши таким чином покладені на нього ст. 65 Конституції України та ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» обов'язки, спрямовані на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, ухилившись таким чином від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати, як незаконний, а провадження у справі закрити за відсутністю події злочину, передбаченого ст. 336 КК України. Мотивує тим, що до суду надійшов обвинувальний акт з формулюванням про те, що ОСОБА_6 будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про необхідність прибуття для відправлення до військової частини (установи), але в той же час не вказано, якого роду повідомлення прокурор вважає належним. Тобто, на переконання апелянта, вказана обставина свідчить про відсутність в обвинувальному акті обставин щодо способу повідомлення обвинуваченого про необхідність прибуття для відправлення до військової частини.
У той же час, суд визнав ОСОБА_6 винним у тому, що він був належним чином повідомлений у встановленому законом порядку про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 08-00 годину 16.04.2025 року для відправки на проходження військової служби за мобілізацією у зазначений час та дату не прибув, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Тобто, як вказує апелянт, фактично судом визнаний винним за фактичних обставин, про які прокурор не заявляв.
Крім того, на думку апелянта, вирок містить формальне посилання на докази без їх аналізу, зокрема, без конкретики оцінки як доказу відеофіксації фактів вручення обвинуваченому повістки та відмови від її отримання.
За цих обставин, вирок суду вказує на обвинувальний ухил судді та упередженість про вчинення злочину обвинуваченим, який йому ставиться у провину, проте такий підхід у правовій державі є не допустимий.
Питання призову на військову службу під час мобілізації врегульовані Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року (далі - Порядок №560). Відповідно до п.88 цього Порядку №560, єдиним повідомленням військовозобов'язаного «належним чином у встановленому законом порядку» є вручення повістки щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби, а згідно з п.89 Порядку №560 самостійними підставами для кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України є: відмова від отримання повістки щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби; або, в разі вручення повістки, невиконання вимог щодо прибуття для відправлення до військової частини (установи) у визначений у повістці час та місце.
За вказаних обставин, апелянт ставить під сумнів, у чому саме обвинувачується особа - чи у відмові від отримання повістки щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби, чи то у невиконанні вимог щодо прибуття для відправлення до військової частини (установи) у визначений у повістці час та місце. Тобто, захисник вважає, що обвинувачення можна тлумачити як неприбуття обвинуваченого, який отримав повістку про необхідність прибуття для відправлення до військової частини (установи) у повістці час та місце. Проте, судом встановлено, що обвинуваченому повістка була вручена, в той час як стороною обвинувачення був наданий акт відмови обвинуваченого від отримання повістки, що суперечить сформульованому обвинуваченню. Оскільки сформульоване в обвинувальному акті обвинувачення спростоване самим прокурором шляхом подання суду доказу - акту про відмову від отримання повістки, тоді це свідчить про відсутність події злочину, передбаченого ст. 336 КК України, який полягає в ухиленні від військової служби під час мобілізації шляхом неявки обвинуваченого у визначені в повістці час і місце для відправлення у військову частину, та має наслідком закриття провадження за п.1 ч.1 ст. 284 КПК України (відсутність події злочину).
Заслухавши доповідача, захисника та обвинуваченого, які підтримали вимоги апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти аргументів сторони захисту, безпосередньо дослідивши відеозапис вручення повістки обвинуваченому, зміст акту відмови від одержання повістки, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
На переконання апеляційного суду, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними належним чином в судовому засіданні доказами, і є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації та переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на штати воєнного часу, громадяни (крім тих, які проходять службу у військовому резерві) зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти військових комісаріатів у строки, зазначені в отриманих ними документах.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), проявляється в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов'язку вчинюється шляхом вчинення певних дій). Ухилення від призову за мобілізацією у формі бездіяльності полягає у неявці до місця, визначеного у повістці або наказі військового комісара, зокрема до військового комісаріату для відправлення до військової частини. Злочин є закінченим з моменту неявки військовозобов'язаного до такого місця.
Суб'єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто коли військовозобов'язаний усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.
При ухиленні від призову за мобілізацією шляхом бездіяльності цей злочин є закінченим з моменту неприбуття (у встановлений строк) військовозобов'язаного у пункт, вказаний у повістці, наказі чи мобілізаційному розпорядженні.
Як убачається з відеозапису, доданого до матеріалів кримінального провадження, 15.04.2025 року о 12 год. 25 хв., ОСОБА_6 сидить за столом у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , розмовляє по телефону, працівник ТЦК та СП, повідомляє йому, що він визнаний за рішенням військово-лікарської комісії придатним за станом здоров'я до військової служби і намагається вручити тому повістку про необхідність прибуття на 08 год. 00 хв. 16.04.2025 року, для відправки на проходження військової служби за мобілізацією на особливий період. Орігінал повістки, яку відмовився брати обвинувачений ОСОБА_6 , доданий до матеріалів справи в якості речового доказу
ОСОБА_6 відмовився від отримання бойової повістки для прибуття в ІНФОРМАЦІЯ_3 на 16.04.2025, при цьому йому було роз'яснено та зачитано бойову повістку вголос, повідомлено про дату явки та роз'яснено кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. Такий акт підписаний трьома особами в присутності яких і було повідомлено ОСОБА_6 дату явки до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Крім того, згідно переглянутого відеозапису (а.с.56), працівником ІНФОРМАЦІЯ_4 вголос зачитано ОСОБА_6 зміст повістки, а саме час, день та місце необхідності явки для подальшої відправки на проходження військової служби за мобілізацією.
Додатково роз'яснено наслідки відмови від призову та надано пояснення про те, що згідно висновку ВЛК служба військовослужбовця буде проходити в тилових військах. Після відмови ОСОБА_6 від отримання бойової повістки роз'яснено необхідність складання акту відмови від її отримання та іншим співробітником РТЦК та СП надано відповіді на питання, які цікавили ОСОБА_6 та повідомлено, що силою утримувати його в приміщенні ніхто не буде, а після оформлення всіх необхідних документів він зможе покинути приміщення і розпоряджатися часом на власний розсуд.
Однак, будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, за відсутності обставин, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які б надавали останньому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних причин від отримання повістки на відправку для проходження військової служби відмовився та у подальшому не прибув у визначені в ній час та дату до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційний суд звертає увагу не те, що чинним законодавством встановлено ряд поважних причин, за яких громадяни України можуть не з'явитися до РТЦК, за наявності підтверджуючих документів, а саме: смерть близького родича, хвороба або необхідність догляду за хворими близькими родичами, здійснення стосовно військовозобов'язаного чи резервіста кримінального провадження, а також застосування до нього адміністративного стягнення або кримінального покарання, яке робить неможливим його прибуття, потрапляння під вплив надзвичайної ситуації, яка виникла під час призову і стала перешкодою своєчасному прибуттю.
Разом з тим, даних про такі обставини обвинуваченим та його захисником ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було і про такі не заявлялося. Єдиним ключовим аргументом сторони захисту в межах апеляційної скарги є те, що обвинувачення зводиться до того, що особа належним чином у встановленому законом порядку повідомлена про необхідність прибуття для відправлення до військової частини, в той час як прокурором з посилання на акт відмови від отримання повістки підтверджено, і в суді встановлено, що повістка взагалі не вручалась, що, на думку захисника, не є тотожним врученню повістки щодо призову на військову службу.
Колегією суддів апеляційного суду перевірені вказані аргументи, проте, на переконання суду апеляційної інстанції, вони носять суб'єктивне трактування.
Так, питання призову на військову службу під час мобілізації врегульовані Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 р.
Зокрема, вказано що на основі результатів проведення медичного огляду та професійно-психологічного відбору (у разі потреби) резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повістка щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби вручається під особистий підпис або надсилається районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу їх місця проживання.
У разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання такої повістки або невиконання вимог щодо прибуття для відправлення до військової частини (установи) у визначений у повістці час та місце такі особи несуть відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.
15 квітня 2025 року ОСОБА_6 був ознайомлений з карткою соціально-психологічного вивчення кандидата для проходження військової служби за мобілізацією у ЗСУ (а.с. 65-66) та в цей же день за результатами професійного відбору був рекомендований до проходження військової служби по мобілізації (а.с. 64).
На переконання апеляційного суду, зафіксовані на відеозапису обставини дають підстави стверджувати, що ОСОБА_6 не лише достеменно був обізнаний про необхідність його явки о 08 годині 16.04.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 , а й жодних сумнівів у розумінні цієї інформації у нього не виникало, оскільки більш ніж детально було роз'яснені і наслідки такої неявки.
Більш того, як пояснював обвинувачений, він проходив строкову військову службу в мирний час, був військовозобов'язаним та перебував на військовій службі у різні періоди часу.
Посилання апелянта на те, що пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення, а також встановлені судом фактичні обставини суперечать дослідженим судом доказам, не знайшли свого підтвердження. При цьому, посилання захисника на недотримання Порядку №560 від 16 травня 2024 року щодо вручення повістки не відповідають дійсності. Дії працівників РТЦК та СП були спрямовані на вручення повістки, жодних насильницьких дій з боку працівників до ОСОБА_6 вчинено не було і про такі останній не повідомляв, а тому складання акту відмови від отримання повістки були наслідком такої відмови ОСОБА_6 . Насильно давати в руки бойову повістку, якщо ОСОБА_6 категорично заявляє, що брати не буде і нічого не підписуватиме, ніхто не зобов"язаний.
Отже, встановленні в судовому засіданні місцевого суду обставини щодо належного повідомлення ОСОБА_6 відповідають Порядку №560 про вручення повістки та однозначно вказують про його обізнаність щодо необхідності з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 для відправки для проходження військової служби за мобілізацією на особливий період. Також встановлено і перевірено доказами відмова ОСОБА_6 від отримання повістки та неприбуття без поважних причин у вказаний час та дату до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Дослідивши мотивувальну частину вироку, який оскаржується, апеляційний суд констатує, що в мотивувальній частині вироку не було встановлено судом про отримання обвинуваченим повістки про виклик до ТЦК та СП, а відтак, версія сторони захисту фактично щодо виходу суду за межі пред'явленого обвинувачення, не відповідає дійсності. Жодного обвинувального ухилу при ухваленні рішення допущено не було, а суд приймав рішення виключно на підставі доказів, які були предметом дослідження суду та в межах пред'явленого обвинувачення.
Зокрема, судом досліджено, а апеляційним судом перевірено та проаналізовано, докази, які і доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а саме: відповідно до копії картки обстеження та медичного огляду від 09 жовтня 2024 року ОСОБА_6 визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, про що він був ознайомлений під особистий підпис (а.с.44-45).
Дані картки співвідносяться з довідкою №1188, виданою військово-лікарською комісією 09 жовтня 2024 року за №9104 (а.с.60). Згідно карти професійно-психологічного відбору кандидата від 15 квітня 2025 року (а.с.61) ОСОБА_6 рекомендований до підготовки та проходження військової служби по мобілізації на військових посадах.
Також згідно карти професійного відбору кандидата від 15 квітня 2025 року (в копії) ОСОБА_6 визнано таким, що рекомендований до проходження військової служби по мобілізації (а.с.64). Військовим квитком серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_6 підтверджується взяття останнього на військовий облік та його перебування на військовій службі, у тому числі за контрактом, у різні періоди часу.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_6 будучи військовозобов'язаним і визнаним за рішенням військово-лікарської комісії придатним за станом здоров'я до військової служби та за наявності доказів повідомлення йому про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 08 год.00 хв. 16.04.2025 року, для відправки на проходження військової служби за мобілізацією на особливий період не з'явився, у зв'язку з чим начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було направлено на адресу Новгород-Сіверського РВП ГУНП в Чернігівській області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ст. 336 КК України.
Дослідивши відповідно до ст. 94 КПК України вищевказані докази і визнавши їх належними та допустимими, оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційний суд не встановив істотних процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій.
Незгода захисника обвинуваченого з оцінкою судом першої інстанції доказів у кримінальному провадженні не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання їх недопустимими, а виклад судом встановлених фактичних обставин, в інтерпретації захисника є лише способом захисту і намаганням спростувати висновки суду, які, на переконання колегії суддів, об'єктивно обгрунтовані дослідженими доказами та вказують на вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, з метою уникнення відповідальності за скоєне.
Підстав для скасування вироку суду та закриття кримінального провадження, як про це ставить вимогу апелянтом в ході перевірки його аргументів під час апеляційного розгляду встановлено не було. Тому вимоги апеляційної скарги про скасування оскаржуваного вироку суду до задоволення не підлягають.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. ст. 50, 65 КК України в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності.
Так, судом взято до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів. Відсутність обставин, які пом'якшують покарання та які його обтяжують.
Також судом першої інстанції враховано конкретні обставини кримінального правопорушення, висновок досудової доповіді Центру пробації, особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України не судимий, офіційно не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.
На підставі вказаних обставин, а також з урахуванням висновків, що містяться у постанові Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень є призначення покарання у виді позбавлення волі на строк близький до мінімальної межі, визначеної санкцією ст. 336 КК України, яке слід відбувати реально.
Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд вважає, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Враховуючи вимоги ч.4 ст. 374 КПК України, які обумовлюють вирішення судом питання застосування запобіжного заходу, з урахування даних про особу обвинуваченого, колегія суддів апеляційного суду вважає обргунтованими рішення суду в частині затримання особи та утримання його під вартою до набрання ним законної сили. При цьому у клопотанні захисника відсутні будь-які доводи щодо необґрунтованості застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу або необхідності його заміни на більш м'який.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404-405, 407, 532 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 26 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 , без змін.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а для засудженого, який тримається під вартою, в той же строк, з дня вручення копії ухвали.
ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11