09 квітня 2026 року м.Суми
Справа №583/3219/25
Номер провадження 22-ц/816/1785/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Черних О. М. (суддя-доповідач),
суддів - Петен Я. Л. , Замченко А. О.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Цуркан Віктор Іванович, на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 січня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Ярошенко Т.О. в цивільній справі № 583/3219/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог позову
У липні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 19715 грн. 50 коп. та судові витрати.
Позовна заява вмотивована тим, що 13.01.2021 року ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 103392619, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписавши у порядку ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». За вказаним договором, позивач зобов'язався надати грошові кошти відповідачу в сумі 7000,00 грн на умовах зворотності, платності, строковості на 30 днів, з умовами пролонгації, з процентами за користування кредитом та сплатою комісії за користування кредитом.
13.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №71-МЛ/Т, за умовами якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором №103392619 від 13.01.2021 року.
Банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі, в свою чергу в зв'язку з порушенням умов договору та не сплатою боргу у відповідача утворилась заборгованість за Договором № 103392619 від 13.01.2021 року у розмірі 19715,50 грн, яка складається: 6650,00 грн - заборгованість по тілу, 13065,50 грн - заборгованість за процентами.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 січня 2026 року, у складі головуючого судді - Ярошенко Т.О., було задоволено позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».
Суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало до суду підтвердження укладення договірних відносин кредитування та підтвердження отримання відповідачем кредиту в зазначеній сумі. Сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, й щодо розміру процентів за користування позикою, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Позика надана відповідно до вимог чинного законодавства України, відповідач погодився на запропонований розмір процентів за користування позикою та зобов'язався їх сплатити. ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» отримало права вимоги до відповідача за кредитним договором на підставі договору про відступлення права вимоги від 13.05.2021 року за №71-МЛ/Т.
Судові витрати стягнуто пропорційно задоволених вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Скаржник вважає, що рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 січня 2026 року не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Вказав, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив докази порушуючи норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги представника скаржника, ОСОБА_2 , зводяться до того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження укладення договору у будь-якій формі, відсутні докази факту підписання саме відповідачем договору, що унеможливлює прийти до висновку про існування між сторонами договірних зобов'язань. Зазначає, що відомості про те, що відповідач пройшов ідентифікацію та верифікацію особи в Особистому кабінету позичальника, підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» - відсутні. Вказав, що позивачем також не надано доказів на підтвердження надання відповідачу коштів. Зазначив, що позивачем не доведено належними доказами існування на момент переходу до ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» права вимоги за кредитним договором на підставі договору про відступлення права вимоги від 13.05.2021 року за №71-МЛ/Т, право вимоги до відповідача саме в тому обсязі та на умовах, що заявлено у позові. Апелянт посилається на те, що поданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути визнаний належним і допустими доказом розміру заборгованості, вказує, що нарахування відсотків є явно завищеними і не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Посилаючись на норми Закону, практику Верховного Суду, просив скасувати судове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 січня 2026 року у справі № 583/3219/25 і ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 лютого 2026 року справу передано судді-доповідачеві - Черних О.М.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху.
Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 12 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 12 березня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 січня 2026 року залишити без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що кредитні зобов'язання ОСОБА_1 перед банком підтверджуються договором який підписаний шляхом обміну електронними повідомленнями, підписавши у порядку ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» та погоджено істотні умови договору. Позивач виконав умови договору, надав відповідачу кошти відповідно до укладення договірних відносин кредитування.
Позиція апеляційного суду
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає в повній мірі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
2. Мотивувальна частина
Фактичні обставини справи
13.01.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №103392619, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти в розмірі 7000 грн (п.1.2 договору), а відповідач зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, в порядку та строки, визначені договором. Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, одноразовим ідентифікатором W18533, що підтверджується довідкою про ідентифікацію відповідача (а.с.16-19, 21 зворот, том №1).
Відповідачем підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором графік платежів за договором про споживчий кредит та паспорт споживчого кредиту (а.с. 20, 20 зворот -21, том №1).
Згідно п.1.3 договору кредит надається строком на 30 днів, з 13.01.2021, термін повернення кредиту та процентів за користування кредитом 12.02.2021 (п.1.4 договору).
Згідно п.1.5 договору проценти за користування кредитом складають 2100 грн в грошовому виразі та 365 % річних у процентному значенні, та включають в себе складові визначені п.п.1.5.1-1.5.2 договору.
Згідно п.1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом складає 5 % фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно п.2.2.3 проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6 договору, яка є не змінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки; то у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п. 1.4 продовжують нараховуватися за базовою ставкою згідно п. 1.6. договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань позичальника зі сплати процентів в період правомірного користування кредитом є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний період під час прострочення, це означає, що в період правомірного користування кредитом позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгації) нарахування процентів за користування кредитом припиняється (а.с.16 зв., том №1).
Згідно платіжного доручення №24975149 від 13.01.2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало на користь ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 7000,00 грн. (а.с.22 том №1).
Відповідно до відомостей наданих АТ КБ «ПриватБанк» від 17.12.2025 № 20.1.0.0.0/7-251216/115682-БТ на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). Клієнт ОСОБА_1 верифікований шляхом підписання Анкети-заяви по ідентифікації клієнта від 11.10.2019 року. По рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) було зарахування коштів на суму 7000 грн від 13.01.2021 року (а.с. 69, том №2).
Станом на липень 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 19715,5 грн, з яких: 6650 грн - заборгованість за тілом кредиту, 13065,5 грн - заборгованість за відсотками (а.с.22 зв. - 23 том №1).
13.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №71-МЛ/Т, за умовами якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором №103392619 від 13.01.2021 року, що підтверджується витягом з реєстру боржників та платіжною інструкцією № 33073 від 10.06.2021, за якою ТОВ «ФК Кредит-Капітал» перерахувало на користь ТОВ «МІЛОАН» грошові кошти за відступлення прав вимоги (а.с. 24-29, 29 зворот том №1).
18.07.2025 ТОВ «ФК Кредит-Капітал» направило на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення заборгованості за договором №103392619 від 13.01.2021 в сумі 19715,5 грн (а.с.30 том №1).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надані: договір про надання правничої допомоги від 01.07.2025 №0107, акт №34 наданих послуг від 06.07.2025 року, детальний опис наданих послуг до акту №34 від 06.07.2025 року (а.с.32 зворот -33).
Мотиви з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновків, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором не виконав, у передбачений у договорі строк кошти (суму позики) не повернув, унаслідок чого у нього виникла заборгованість.
Колегія суддів не повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Щодо укладення договору
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до пункту шостого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Надаючи правову оцінку кредитному договору колегія суддів враховує, що він містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором W18533 (а.с.21. зв.), що прирівнюється до власноручного підпису позичальника та повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю ОСОБА_1 на укладання договору на погоджених умовах.
Своїм підписом на договорі ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісій, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
Таким чином, між сторонами було укладено договір приєднання відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.
З приводу фактичного отримання кредитних коштів
Колегія суддів не погоджується з аргументами відповідача, щодо недоведеності позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», у зв'язку з не наданням первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту, з огляду на таке.
Кошти кредиту надавалися позичальнику безготівково на рахунок з використанням картки № НОМЕР_1 .
Факт перерахування грошових коштів у розмірі 7000,00 грн за договором №103392619 від 13 січня 2021 року, саме на картку відповідача підтверджується платіжним дорученням 24975149 від 13.01.2021 та довідкою від АТ КБ «Приват Банк» від 17.12.2025 № 20.1.0.0.0/7-251216/115682-БТ.
Доказів протилежного суду надано не було.
Відповідач, зазначаючи про відсутність доказів про отримання ним кредиту, не надав жодних доказів на підтвердження цього, зокрема не звертався до суду із позовом про визнання цього договору недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, не надав відомостей щодо неналежності йому банківської картки, зазначеної у договорі, або виписки з рахунку, з якого б вбачалось не отримання коштів тощо.
Водночас ОСОБА_1 не надав виписки з особового рахунку за картковим рахунком НОМЕР_1 на спростування обставин отримання 13.01.2021 кредиту в сумі 7000,00 грн.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у цій справі, сукупність наданих позивачем доказів на підтвердження надання/ перерахування відповідачу кредитних коштів на суму 7000,00 грн не викликає сумніву, а тому позивачем надано належні та допустимі докази як укладення кредитного договору, так і отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, отже доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів, які б підтверджували передачу права вимоги за кредитним договорами, колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне.
У частині першої статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
В матеріалах справи наявні належно завірені копії: договору відступлення прав вимоги №71-МЛ/Т, за умовами якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників, в тому числі до ОСОБА_1 витягу з реєстру боржників, де зазначений ОСОБА_1 , платіжної інструкції за № 33073 від 10.06.2021 року, згідно якої ТОВ «ФК Кредит-Капітал» перерахувало на користь ТОВ «МІЛОАН» грошові кошти за відступлення прав вимоги.
Надана копія договору та витяг з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про недоведеність існування у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором, колегія суддів вважає помилковим, оскільки позивач у передбаченому законом порядку відповідно до укладеного договору факторингу, на виконання якого підписувався реєстр передачі прав вимоги до боржників, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором укладеним із первісним кредитором.
Крім того, колегія суддів вважає, що оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу ОСОБА_1 не оспорювався, у цьому випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов'язковості виконання договору.
Щодо стягнення відсотків за користування кредитом
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За змістом статей 526, 615 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти.
Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання, суд вказав на таке.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
З матеріалів справи вбачається, що в пунктах 2.3.1.1, 2.3.1.2 договору про споживчий кредит №103392619 були передбачені умови пролонгації строку кредитування на пільгових і стандартних умовах.
За період з 13.01.2021 по 12.02.2021 (30 днів) відсотки за користування кредитом нараховувалися на підставі п. 1.5.2 договору (1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування). Відповідач умови договору не виконав, строк дії договору було продовжено на підставі п. 2.3.1.2 договору. При цьому, проценти нараховувались відповідно до п. 1.6,2.3.1.2 договору з 21.02.2021 по 21.04.2021 ( в межах 60 днів) в розмірі 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування. Разом з тим, в період часу з 13.02.2021 по 20.02.2021 проводилось нарахування за відсотками відповідно до п. 1.5.2, 2.3.1.1 договору - 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування, тобто за пільговими умовами, оскільки позивачем було частково виконано умови договору (а. с. 22 зв. -23, том №1).
Крім того, з вказаного розрахунку вбачається, що 13.02.2021 з відповідача була стягнута нарахована позивачем комісія за пролонгацію в розмірі 350 гривень.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.
Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22).
Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення договору про встановлення плати за надання кредиту в розумінні комісії 350,00 грн є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстави для стягнення з відповідача комісії в сумі 350,00 гривень - відсутні та підлягають до зарахування на погашення заборгованості по відсоткам, суд першої інстанції не врахував положення нікчемності нарахування комісії та дійшов помилкового висновку щодо нарахованої суми заборгованості по відсоткам.
За таких обставин рішення районного суду в частині суми стягнення заборгованості за договором необхідно - змінити.
Решта доводів апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, належним чином оцінених судом першої інстанції, та на правильність вирішення спору не впливають.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції, стосовно факту укладення договору та отримання коштів відповідачем, та належності новому кредитору права вимоги, повно та всебічно досліджено обставини справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп. за подання позовної заяви (а.с. 1).
Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 19715,50 грн.
Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення заборгованості, до стягнення підлягає 19365,50 гривень, отже позовні вимоги задоволено на 98,22 % (19365,50 / 19715,50 х 100).
Оскільки позов задоволено на 98,22 %, то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір сплачений при зверненні до суду першої інстанції у розмірі 2379,28 грн (2422,40 х 98,22%).
Скаржник ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги сплатив судовий збір в розмірі 3633,60 гривень.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена на 1,78%, тобто підлягає стягненню з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 витрати за сплату судового збору при звернені з апеляційною скаргою в сумі 64,68 гривень (3633,60 х 1,78%)
Крім того, за ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
На підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу судом було зроблено оцінку наданим доказам та фактично проведеним роботам, враховано висновки викладені в рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» щодо відшкодування лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визначення пропорційного розміру витрат на правничу допомогу в сумі 3000,00 гривень.
Разом з тим, оскільки вимоги позивача було задоволено частково, в процентному співвідношенні на 98,22 % на 1,78 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати на правничу допомогу в сумі - 2946,60 гривень (3000,00 грн.* 98,22 %).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України можливо провести взаємозалік, та зарахувати ОСОБА_1 у відшкодування судового збору який він має сплатити позивачу - 64,68 гривень.
Тобто, враховуючи викладене, з ОСОБА_1 необхідно стягнути судові витрати в сумі - 5261,20 гривень на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, ч.1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги може скасувати чи змінити судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст.368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Цуркан Віктор Іванович, задовольнити частково.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 січня 2026 року в цивільній справі № 583/3219/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 103392619 від 13.01.2021 року у розмірі 19365,50 грн та понесені судові витрати в розмірі 5261,20 грн, а всього стягнути 24626,70 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 09.04.2026
Головуючий - О. М. Черних
Судді: Я. Л. Петен
А. О. Замченко