Справа № 505/4319/25
№ 1-кп/505/565/2026
08 квітня 2026 року м. Подільськ
Подільський міськрайонний суд Одеської області
в складі: головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Єнакієве Донецької області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судомого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 КК України,
у кримінальному провадженні, внесеного 18 серпня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025160000000881,
В провадженні Подільського міськрайонного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження, внесене 18 серпня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025160000000881 про обвинувачення ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 КК України.
У даному кримінальному провадженні 02 вересня 2025 року слідчим суддею Київського районного суду м. Одеси до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який двічі було продовжено ухвалами слідчого судді Київського районного суду м. Одеси, зокрема, до 22 грудня 2025 року та ухвалами Подільського міськрайонного суду Одеської області, зокрема від 09 лютого 2026 року на 60 (шістдесят) діб, тобто до 09 квітня 2026 року включно.
07 квітня 2026 року до суду надійшло клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.
В судовому засіданні прокурор Подільської окружної прокуратури ОСОБА_3 підтримав подане до суду клопотання, з підстав, зазначених у ньому, зокрема зазначив, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3, 4 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду; незаконного впливу на потерпілих, свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а тому просив суд задовольнити клопотання. А також посилаючись на те, що термін дії раніше обраного судом запобіжного заходу обвинуваченому закінчується 09 квітня 2026 року, кримінальне провадження з об'єктивних причин неможливо розглянути у вказаний термін.
На думку прокурора зазначені в клопотанні дані, у своїй сукупності, свідчать про неможливість запобігти наявним ризикам, шляхом застосування більш м?яких запобіжних заходів.
Представник потерпілої ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 підтримали клопотання прокурора, просили його задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечили проти задоволення клопотання прокурора, зокрема, захисник зазначив, що обвинувачений має захворювання і наразі проходить лікування, докази надасть суду пізніше. Окрім того, зазначив, що ризики на які вказує прокурор відсутні, зокрема, зазначив, що відсутній такий ризик, як вплив на свідків, оскільки свідків даної події немає, а фактично є лише відео фіксація події. Просили суд застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, з урахуванням того, що обвинувачений має постійне місце проживання.
Заслухавши клопотання прокурора, думку обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника та інших учасників, суд приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;
e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
В своєму рішенні «Хайрудінов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбулося за умов, установлених у пункті 1 статті 5 Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Як наголошував Європейський суд з прав людини, національні судові органи передусім повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Відповідно до п. 79 рішення в справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».
Зі змісту пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечепорук і Йонкало проти України», вбачається, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які могли б переконати стороннього об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, можливо вчинила злочин.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Вирішуючи питання щодо необхідності продовження застосованого відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, серед іншого, оцінює та враховує наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, згідно обвинувального акту ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином.
Інше кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_6 , а саме за ч. 3 ст. 286-1 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, санкція за вчинення якого передбачає покарання від 5 до 10 років позбавлення волі.
У справі «W проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки це свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. Тобто суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
З огляду на викладене та зважаючи на обставини даного кримінального провадження, в тому числі, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні, у тому числі тяжкого злочину, за яке передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі, дані про особу обвинуваченого, на думку суду дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінального правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_6 може ухилитися від суду, оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Окрім того, суд враховує те, що згідно змісту обвинувального акту ОСОБА_6 після наїзду, діючи навмисно, маючи на меті уникнути відповідальності за скоєний наїзд на пішохода свій транспортний засіб не зупинив, на місці пригоди не залишився, заходів для надання першої медичної допомоги не вжив, до медичного закладу та органу Національної поліції про дорожньо-транспортну пригоду не повідомив і зник з місця пригоди.
За таких обставин, суд вважає, що існує ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
Крім того, обвинувачений, будучи обізнаним про місце знаходження потерпілого та свідків, знаходячись на волі, зможе незаконно впливати на них як безпосередньо так і опосередковано, зокрема, шляхом залякування, підкупу, шантажу, погроз.
Відтак, існує ризик визначений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, який полягає у можливості незаконного впливу ОСОБА_6 на потерпілих та свідків.
Суд також вважає, що в даному кримінальному провадженні існує ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, з огляду на фактичні обставини справи, інкриміновані ОСОБА_6 кримінальних правопорушень.
Оскільки строк дії ухвали про тримання під вартою, визначений ст. 197 КПК України, стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 спливає, враховуючи наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, особи обвинуваченого, зокрема вік, його стан здоров'я, які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості утримання указаного обвинуваченого під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що його стан здоров'я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення, а також обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, що дає підстави зробити обґрунтоване припущення, що обвинувачений може ухилятись від явки до суду, перешкоджати розгляду кримінального провадження іншим шляхом, незаконно впливати на потерпілих та свідків, та те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, а тому враховуючи справжні інтереси суспільства, суд вважає за доцільне продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки інший більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час розгляду кримінального провадження в суді.
Матеріали справи не містять даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою за станом здоров'я.
Із урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , тяжкості одного з злочинів, який йому інкримінується та інших обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, передбачених ст. ст. 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вище указане в своїй сукупності, вказує, що ризики, які були підставою для обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , не зменшились та не перестали існувати, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу, не зможе запобігти вище зазначеним ризикам.
Зважаючи на те, що заявлені ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшилися та вони виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, суд вважає, що слід продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_6 , адже лише такий найсуворіший запобіжний захід на даний час зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Оцінюючи всі встановлені під час розгляду клопотання обставини даного кримінального провадження, особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що посилання обвинуваченого та захисника на дані про особу обвинуваченого, на думку суду не зменшують заявлених і доведених ризиків у кримінальному провадженні, наявність у обвинуваченого постійного місця проживання в даному випадку також не є визначальним, а тому приходить до висновку, що наразі інша міра запобіжного заходу не здатна забезпечити належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 , а стороною захисту не надано доказів, які свідчать, що з'явились нові обставини для зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого. З огляду на викладене доводи обвинуваченого щодо можливості застосування до нього запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту є необґрунтованими, а відтак і не можуть бути задоволені судом.
Разом із цим, суд також враховує правову позицію Європейського суду, яка сформульована, зокрема, у п.80 рішення у справі "Марченко проти України" про те, що при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Для забезпечення належного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, єдиним запобіжним заходом, який надасть можливість запобігти усім вищевказаним ризикам, є запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Окрім того, виходячи з того, що право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Продовжуючи строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд виходить із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
При продовженні запобіжного заходу, суд, враховуючи підстави, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України, згідно до вимог п.1 ч.4 ст.183 КПК України, вважає за доцільне не визначати розмір застави обвинуваченому ОСОБА_6 , оскільки згідно обвинувального акту він обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, одне з яких є тяжким злочином, яким спричинено смерть особи.
Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 діб.
Керуючись ст. 176-178, 183, 197, 199, 331, 369, 372, ч. 2 ст. 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному 18 серпня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025160000000881, задовольнити.
Строк тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 КК України, продовжити на 60 (шістдесят) діб, тобто до 06 червня 2026 року включно.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка тримається під вартою з моменту вручення копії ухвали.
Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому, його захиснику, а також направити уповноваженій службовій особі в місця тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 .
Суддя ОСОБА_1