печерський районний суд міста києва
Справа № 757/35568/25-к
02 грудня 2025 року м. Київ
Печерський районний суд міста Києва в складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м Києві клопотання прокурора, начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про накладення арешту у кримінальному провадженні № 12024000000000449 від 23.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України,
Короткий виклад доводів клопотання
До слідчого судді надійшло клопотання сторони кримінального провадження про накладення арешту на майно, вилучене 11.07.2025 в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, а саме: на транспортний засіб BMW 535I 2013 р.в., VIN: НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_4 .
Позиція сторін кримінального провадження
Прокурор подав заяву про розгляд клопотання без його участі. Вимоги клопотання підтримав у повному обсязі.
Представник ОСОБА_4 , адвокат ОСОБА_5 , подала до суду заяву про розгляд клопотання за її відсутності, в якій також просила відмовити в задоволенні клопотання прокурора, посилаючись на те, що ОСОБА_4 не має статусу підозрюваної, вилучений автомобіль є приватною особистою власністю ОСОБА_4 .
Відповідно до вимог ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням положень ст. 26 КПК України слідчий суддя, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, створив необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав на участь у розгляді цієї справи в суді та вважає за можливе розглянути клопотання у відсутність осіб, які не з'явились.
Згідно з ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду клопотання слідчим суддею не здійснювалась.
Правове обґрунтування
Процесуальні правовідносини регулюються главою 17 «Арешт майна» розділу ІІ «Заходи забезпечення кримінального провадження» КПК України.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та (або) користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, відчуження.
Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України арешт допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Обставини, встановлені слідчим суддею
Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024000000000449 від 23.02.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що організована група осіб, знаходячись на території міста Києва, в умовах воєнного стану, зловживаючи довірою громадян України, країн СНД, Європи та США, схиляє останніх до вкладень у фейкові надприбуткові інвестиційні проекти, після чого шахрайським шляхом заволодіває грошовими коштами останніх в особливо великих розмірах.
Так за наявними даними, з метою шахрайського заволодіння коштами та криптовалютою громадян України, країн СНД. Європи та США, учасники протиправної схеми створюють та поширюють за допомогою реклами у мережі Інтернет веб-ресурси, контент який містить ознаки заклику псевдо інвесторів вкладати кошти у надприбуткові інвестиційні проекти.
Надалі, після залишення заявок потенційними псевдо інвесторами на «фейк-ресурсах», учасники протиправної схеми схиляють їх до вкладення власних активів для так званого «легкого» заробітку. У подальшому інвестовані активи привласнюються зазначеною групою, а будь-який контакт з так званими «інвесторами» припиняється.
Організаторами вказаної групи забезпечено функціонування офісних приміщень, в яких розмішені підрозділи «ІТ» (займаються розробкою «фейк-сайтів»), sales-менеджери (особи які спонукають потенційних клієнтів інвестувати кошти), SMM-підрозділи (реклама), а також HR-менеджери (підбір працівників), які під керівництвом старших команд (так званих «Team-lead») не вчиняють протиправні дії з метою шахрайського заволодіння коштами та криптовалютою осіб, які вклали власні активи в псевдо інвестиційні проєкти.
Встановлено, що до шахрайського механізму причетні наступні особи: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 та інші.
У ході проведення обшуку 11.07.2025 автомобіля BMW 535I 2013 р.в., д.н.з НОМЕР_6 , який здійснювався на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, вилучено автомобіль марки BMW 535I 2013 р.в., д.н.з НОМЕР_6 .
Постановою слідчого від 11.07.2025 авто визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Клопотання про арешт майна було надіслано до суду через АТ «Укрпошта» 12.07.2025 рекомендованим листом.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16.07.2025 у справі № 757/33259/25-к клопотання повернуто прокурору та встановлено строк 72 години для усунення недоліків.
Матеріали клопотання отримані уповноваженою особою 28.07.2025.
Після усунення недоліків клопотання подане до суду 30.07.2025, тобто у строк, визначений ухвалою слідчого судді.
Мотиви слідчого судді
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, слідчий суддя, згідно зі ст. 94, 132 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачено, що будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Відтак, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.
Як вбачається з клопотання прокурора, метою застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження є те, що є достатні підстави вважати, що вищевказане майно містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту і обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та може бути набутим кримінально протиправним шляхом.
Норма-дефініція речових доказів (стаття 98 КПК) щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об'єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і вказані умови мають бути дотримані для визнання тих чи інших речей речовими доказами. У той же час, слід зважати на стадію кримінального провадження. Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє дійти висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому, вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
З огляду на вимоги ч. 3 статті 170 КПК арешт майна на підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК (тобто з метою забезпечення збереження речових доказів) передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу приналежність до його вчинення як знаряддя або матеріального об'єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення у подальшому.
Дослідивши матеріали справи, слідчим суддею не встановлено обставин, які підтверджують причетність тимчасово вилученого майна, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , до вчинення кримінальних правопорушень в рамках кримінального провадження № 12024000000000449 від 23.02.2024, внаслідок яких слідчий суддя має констатувати відповідність вилученого майна критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України. Станом на день розгляду клопотання ОСОБА_4 не має жодного процесуального статусу в рамках вищевказаного кримінального провадження.
Органом досудового розслідування в клопотанні не доведено, що транспортний засіб придбаний за кошти, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, оскільки з матеріалів клопотання вбачається, а саме з допиту свідка від 29.08.2025, що період інкримінованого ОСОБА_6 кримінально-протиправної діяльності починається з початку 2022 року, тоді як згідно з карткою транспортного засобу автомобіль був придбаний ОСОБА_4 08.10.2020, тобто раніше.
Враховуючи дію презумпції права власності ОСОБА_4 , а також відсутність беззаперечних доказів щодо її спростування, клопотання прокурора є необгрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 131, 132, 170-173, 283, 309, 315 КПК України, слідчий суддя
Клопотання - залишити без задоволення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_10