печерський районний суд міста києва
Справа № 757/27107/22-ц
пр. 2-1779/25
29 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді Григоренко І.В.,
при секретарі: Андрієнко І.І.,
за участю:
позивача: не з'явився,
представника відповідача-1: не з'явився,
представника відповідача-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства та прокуратури, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Державного бюро розслідувань (далі - відповідач-1, ДБР) Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2, ДКСУ), якому просить стягнути з державного бюджету на користь позивача шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями службовими особами Державного бюро розслідувань у розмірі 1 000 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 02.09.2022 року перебував у приміщенні Нової пошти у м. Мирноград Донецької області за адресою: м-н Світлий, де отримував поштове відправлення, та був зупинений робітником поліції, який незважаючи на заборону позивача без складання відповідного протоколу провела обшук отриманої позивачем посилки проти його волі. На вимогу позивача співробітник поліції не представилась, намагалась приховати свій жетон, та намагалась застосувати фізичний вплив для відібрання у позивача телефону, на який останній фіксував порушення його прав. 05.09.2022 року позивач через веб-сайт Державного бюро розслідувань направив повідомлення про кримінальне правопорушення, та просив внести до ЄРДР відповідні відомості, визнати його потерпілим, вручити витяг з ЄРДР, встановити особу, яка порушила його права, визначитись із правовою кваліфікації щодо кожного порушення та притягнути її до відповідальності за кожним з порушень. Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.09.2022 року у справі № 202/5965/22 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність службової особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Краматорську, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення задоволено; зобов'язано службову особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування за заявою ОСОБА_1 від 05.09.2022 року про вчинене кримінальне правопорушення. Станом на дату звернення до суду, ухвала слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.09.2022 року у справі № 202/5965/22 виконана не була, у діях (бездіяльності) службових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань наявний склад правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 382 КК України - невиконання рішення суду. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача не відповідає його високому статусу, адже фактично було невиконання завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції. Позивач вказує, що його безпідставно принизив співробітник правоохоронного органу, який обшукав його з грубим порушенням закону, чим було порушено його недоторканність та принижено його гідність. Держава належного правого захисту (у вигляді законодавчої влади) не створила, притягнення до відповідальності за фактом незаконного обшуку не відбулось, навіть провадження відповідач не відкриває, тому держава повинна відповідати за таку ненормальну правоохоронну систему. Позивач вважаю, що йому заподіяна моральна шкода, яку позивач оцінює у розмірі 1 000, 00 грн. Посилаючись на зазначені обставини, на підставі ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач звернувся до суду з указаним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2022 року головуючим суддею визначено суддю Григоренко І.В. та 05.10.2022 року матеріали справи передано для розгляду.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.10.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.
28.12.2022 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків, та 16.01.2023 року була передана головуючому судді.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.01.2023 року в порядку загального позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства та прокуратури, та підготовче засідання у справі призначено на 13.04.2023 року.
14.02.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача-1 - ДБР - Свистунова А.В. надійшов відзив на позовну заяву, який був переданий головуючому судді 20.02.2023 року, в якому останній зазначив, що відповідно до інформації, наданої відділом забезпечення та контролю за виконанням Управління забезпечення діяльності ДБР, заява ОСОБА_1 від 05.09.2022 року в Системі електронного документообігу центрального апарату ДБР відсутня. Згідно відомостей Системи електронного документообігу ТУ ДБР у м. Краматорську, заява ОСОБА_1 від 05.09.2022 року про вчинення кримінального правопорушення також не надходила. При цьому, слідчим Першого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Краматорську після отримання 14.09.2022 року ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.09.2022 року у справі № 202/5965/22 розглянуто зазначені у ній обставини та у зв'язку з відсутністю заяви ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення, 27.09.2022 року повернуто її слідчому судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська без виконання. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди, що виключає можливість дослідження та встановлення судом факту спричинення моральних страждань. Окрім того, ТУ ДБР у м. Краматорську є окремою юридичною особою, тому позов до ДБР є таким, що поданий до неналежного відповідача.
13.04.2023 року справу знято зі складу у зв'язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному, та підготовче засідання призначено на 04.07.2023 року.
04.07.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача-1 -ДБР - Олійника А.Д. надійшла заява про розгляд справи, призначеної на 04.07.2023 року, без фіксування технічними засобами.
Протокольними ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 04.07.2023 року приєднано до матеріалів справи заяву представника ДБР, та відповідно п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 17.10.2023 року.
05.07.2023 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява, яка була передана головуючому судді 14.07.2023 року, про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.
17.10.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - 1-ДБР - Олійника А.Д. надійшла заява про розгляд справи, призначеної на 17.10.2023 року, без фіксування технічними засобами, проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по сутті не заперечує.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.10.2023 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства та прокуратури, та справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 23.01.2024 року.
23.01.2024 року справу знято зі складу, у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги у м. Києві, та судове засідання призначено на 29.04.2024 року.
29.04.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача -1 - ДБР - Олійника А.Д. надійшла заява про розгляд справи, призначеної на 29.04.2024 року без його участі, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.
В судове засідання 29.04.2024 року учасники справи не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв'язку, електронною поштою. Позивач у заяві від 05.07.2023 року просив розглядати справу за його відсутності. Представник відповідача-1 у заяві від 29.04.2024 року просив розглядати справу у його відсутність.
Оскільки, згідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.
Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суд встановив, що ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.09.2022 року у справі № 202/5965/22 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність службової особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Краматорську, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення задоволено; зобов'язано службову особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування за заявою ОСОБА_1 від 05.09.2022 року про вчинене кримінальне правопорушення (а.с. 69-70).
У листі № 13-01-11660/22 від 07.10.2022 року ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську за підписом старшого слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Краматорську) Олексієм Левандовським повідомляє про те, що 14.09.2022 року до ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську надійшла ухвала слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.09.2022 року у справі № 202/5965/22, якою зобов'язано службову особу Територіального управління внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування за заявою ОСОБА_1 від 05.09.2022 року про вчинене кримінальне правопорушення працівниками поліції м. Мирнограда Донецької області, яке мало місце 02.09.2022 року. Згідно відомостей Системи електронного документообігу Територіального управління, за період часу з 05.09.2022 року по 09.02.2023 року вказана заява ОСОБА_1 не надходила. Однак, у зв'язку з тим, що заява ОСОБА_1 до ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську не надходила, не розгляді не перебувала, рішення по заяві не приймалось, тому старшим слідчим Левандовським О.В. прийнято рішення про повернення ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.09.2022 року без виконання (а.с. 72-73).
Відповідно до листа № 372/10-13-05/23 від 09.02.2023 року за підписом заступника керівника Управління - начальника відділу документального забезпечення та контролю за виконанням Управління забезпечення діяльності Мирослави Півторак, згідно з відомостями системи електронного документообігу ДБР заява ОСОБА_1 від 05.09.2022 року серед зареєстрованих вихідних документів не значиться. Водночас варто зазначити, що з метою спрощення процедури подання кореспонденції до ДБР на офіційному вебсайті ДБР на виконання вимог законів України «Про Державне бюро розслідувань», «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації», «Про запобігання корупції» розміщені відповідні форми для заповнення. Технічні можливості офіційного веб-сайту ДБР не розраховані на зберігання заповнених фізичною особою форм, а налаштовані на їх невідкладну переадресацію до центрального апарату ДБР та його територіальних управлінь. Ураховуючи відомості зі скріншотів, які ОСОБА_1 долучив до заяви про усунення недоліків від 25.12.2022 року, заповнена ним форма мала надійти до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську (далі - ТУ ДБР у м. Краматорську) (а.с. 58).
Державне бюро розслідувань листом № 78/10-8-02/23 від 09.02.2023 року повідомляє, що за результатом проведених досліджень роботи серверу відомчої електронної пошти, додані до позовної заяви ОСОБА_1 матеріали не містять реквізитів (ІР-адресу персонального комп'ютера відправника, дату та час відправки електронного повідомлення тощо); дослідження роботи відомчого поштового серверу свідчать про відсутність будь-яких вхідних листів з ім'ям ОСОБА_1 , починаючи з 04.09.2022 року по 06.09.2022 року (а.с. 59).
ТУ ДБР у м. Краматорську у листі № 13-11-2484/23 від 09.02.2023 року за підписом заступника директора полковника Державного бюро розслідувань Анатолія Купрієнка повідомляє, що згідно відомостей Системи електронного документообігу ТУ ДБР у м. Краматорську за період часу з 05.09.2022 року по 09.02.2023 року, заява ОСОБА_1 , який звертався до ДБР через спеціальну форму на відповідному сайті про вчинення кримінального правопорушення працівниками поліції м. Мирноград Донецької області, яке мало місце 02.09.2022 року, не надходила (а.с. 67).
Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В силу положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 ЦК України.
Так, приписами ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Частинами 1 та 2 статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно частин 6 та 7 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Так, згідно ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
В силу приписів ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
При цьому, суд зауважує, що підставами відшкодування шкоди за ч. 1 ст. 1176 ЦК України є завдання шкоди фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Аналізуючи викладене, суд звертає увагу, що до спірних правовідносин не може бути застосовано Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки шкода позивачу завдана не внаслідок обставин, визначених цим Законом.
Верховний Суд у постановах від 22.07.2019 року у справі № 757/54465/17-ц (провадження № 61-35434св18), від 13.05.2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18) зауважує на тому, що за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, тобто така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою та службовою особами.
Отже, шкода, завдана ОСОБА_1 відшкодовується на загальних підставах.
У постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-440цс16 зроблено висновок, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 цього Кодексу).
Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Перераховані складові для деліктних зобов'язань є обов'язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2021 року у справі № 227/3052/19 зроблено висновок, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
У постанові Верховного Суду від 03.06.2021 року у справі № 686/34047/19 зроблено висновок, що для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог ст. 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні ст. ст. 1167, 1174 ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження заподіяння шкоди відповідачами. Більш того, ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, просить відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн., за незаконні дії (бездіяльність) службових осіб Державного бюро розслідувань, які полягають у не внесення відомостей до ЄРДР, не здійсненні досудового розслідування та не притягненні до відповідальності за заявою ОСОБА_1 від 05.09.2022 року про вчинення кримінального правопорушення працівниками поліції м. Мирнограда Донецької області, яке мало місце 02.09.2022 року.
Проте, відповідно до скіршотів наданих ОСОБА_1 , заповнена ним форма заяви від 05.09.2022 року про вчинення кримінального правопорушення працівниками поліції м. Мирнограда Донецької області, яке мало місце 02.09.2022 року, адресована ТУ ДБР у м. Краматорську (а.с. 9). Заява ОСОБА_1 від 05.09.2022 року до Державного бюро розслідувань та ТУ ДБР у м. Краматорську не надходила.
Таким чином, Державне бюро розслідувань не є неналежним відповідачем у справі.
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (ч. 1 - 4 ст. 51 ЦПК України).
Аналіз наведених норм процесуального законодавства дає підстави для висновку, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 року у справі № 640/22013/18).
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що клопотань про залучення співвідповідача чи заміну первісного відповідача на належного відповідача позивачем до суду подано не було.
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» судам роз'яснено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналізуючи викладене, зважаючи на те, що позов подано до неналежного відповідача, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.
Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то питання щодо розподілу судового збору судом не вирішується, а відповідачем не надано належних доказів на підтвердження понесення судових витрат.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 55, 56 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. ст. 11, 15, 16, 18, 23, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В позові ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства та прокуратури, - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач-1: Держава Україна в особі Державного бюро розслідувань, 01011, м. Київ, вул. Панаса мирного, буд. 28, код ЄДРПОУ 41760289.
Відповідач-2: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В позові ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства та прокуратури, - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач-1: Держава Україна в особі Державного бюро розслідувань, 01011, м. Київ, вул. Панаса мирного, буд. 28, код ЄДРПОУ 41760289.
Відповідач-2: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений та підписаний 20.05.2024 року.
Суддя І.В. Григоренко