Номер провадження: 22-ц/813/274/26
Справа № 947/16971/22
Головуючий у першій інстанції Коваленко О.Б.
Доповідач Драгомерецький М. М.
08.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: представника АТ «Сенс-Банк» - Байрамова О.В.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс-Банк», в інтересах якого діє адвокат Байрамов Олександр Володимирович, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2023 року по справі за позовом Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за ст. 625 ЦК України, -
04 серпня 2022 року представник Акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі АТ «Альфа Банк») (в подальшому змінено назву на АТ «Сенс-Банк») звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості в порядку ч. 2 ст. 625 ЦКУ у сумі 796 887,09 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16 серпня 2007 року ЗАТ «Альфа-Банк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник), уклали кредитний договір №800001522, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 84 000 дол. США. Свої зобов'язання за кредитним договором позивач виконав в повному обсязі, надавши грошові кошти, відповідачка свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, у результаті чого утворилась заборгованість.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2014 року по справі №520/8168/13-ц задоволено частково позовну заяву ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участі третьої особи Служби у справах дітей ОМР «про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення».
Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру за номером АДРЕСА_1 , на користь ПАТ «Альфа-Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №800001522 від 16.08.2007, яка станом на 05.04.2013 складає 1 957 183,04 грн, а саме: за кредитом - 653 211,54 грн.; по відсотках - 437 159,87 грн; пеня - 866,811,63 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна.
В результаті не виконання умов договору у відповідачки виникла заборгованість на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка станом на 09 червня 2022 року становить 796 887,09 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2023 року в задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 796 887,09 грн за ст. 625 ЦК України, на підставі кредитного договору №800001522 від 16.08.2007 - відмовлено.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, представник АТ «Сенс-Банк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс-Банк» заборгованість розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, що становить 595 455,01 гривень, а також витрати по сплаті судового збору, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 в судове засідання до апеляційного суду 01 квітня 2026 року не з'явилась, про розгляд справи був повідомлена належним чином та завчасно, про що свідчить довідка про доставку судової повістки-повідомлення до електронного кабінету Електронного Суду (а.с. 133-134).
Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
08 квітня 2026 року в судове засіданні для проголошення повного тексту судового рішення, учасники справи не з'явились.
Заслухавши суддю-доповідача, представника АТ «Сенс-Банк» - Байрамова О.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Матеріалами справи встановлено, 16 серпня 2007 року ЗАТ «Альфа-Банк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник), уклали кредитний договір №800001522, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 84 000 дол. США (а.с. 12-14).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2009 року по справі №2-4468/2009 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» в особі ТОВ «Еколл» заборгованість в розмірі 748 440,07 грн.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №800001522 від 16.08.2007 в сумі 748 440,07 грн станом на 25.05.2009 звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що складається із 3 кімнат, загальною площею 68,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належать іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету ОМР 16.12.1998, за реєстром №19-11034 та договору дарування (а.с. 50-53).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2014 року по справі №520/8168/13-ц задоволено частково позовну заяву ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участі третьої особи Служби у справах дітей ОМР про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру за номером АДРЕСА_1 , на користь ПАТ «Альфа-Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №800001522 від 16.08.2007, яка станом на 05.04.2013 складає 1 957 183,04 грн, а саме: за кредитом - 653 211,54 грн.; по відсотках - 437 159,87 грн; пеня - 866,811,63 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна (а.с. 6-9).
В позовній заяві АТ «Сенс-Банк» просить стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка станом на 09 червня 2022 року становить 796 887,09 грн, посилаючись на невиконання відповідачкою умов кредитного договору №800001522 від 16.08.2007.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ «Сенс-Банк», суд першої інстанції зазначив, що в постанові Верховного Суду від 23.11.2022 по справі №285/3536/20 стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов'язанні зазначено наступне. Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги.
Приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Суд вказав, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2009 року у справі №2-4468/2009 стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, водночас предметом позову в справі №520/8168/13-ц, по якій було ухвалено рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2014 року, було звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, тобто визначення розміру заборгованості не було предметом спору.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог АТ «Сенс-Банк» внаслідок їх необґрунтованості, однак не в повній мірі погоджується із мотивами відмови викладеними судом та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. Якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК України).Такі підстави, зокрема, зазначені в статтях 599-601,604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України (п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №12 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин»).
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності, на відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 в справі №910/4518/16.
Отже, проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 в справі №912/1120/16).
Отже підставою для застосування положень ст. 625 ЦК України є встановлення: наявності обов'язку боржника; невиконання цього обов'язку впродовж певного періоду часу; вини особи, що призвело до невиконання або неналежного виконання зобов'язання (тобто, протиправність невиконання).
Одночасно, апеляційний суд зауважує, що поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо) (лист Верховного Суду України від 01.02.2013 «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України»).
За обставинами даної справи, кредитор на власний розсуд розпорядився своїми правами та звертався до суду з позовами про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, та про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Так, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2009 року по справі №2-4468/2009 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» в особі ТОВ «Еколл» заборгованість в розмірі 748 440,07 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №800001522 від 16.08.2007 в сумі 748 440,07 грн станом на 25.05.2009 звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що складається із 3 кімнат, загальною площею 68,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належать іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету ОМР 16.12.1998, за реєстром №19-11034 та договору дарування.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2014 року по справі №520/8168/13-ц звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру за номером АДРЕСА_1 , на користь ПАТ «Альфа-Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №800001522 від 16.08.2007, яка станом на 05.04.2013 складає 1 957 183,04 грн, а саме: за кредитом - 653 211,54 грн; по відсотках - 437 159,87 грн; пеня - 866,811,63 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна.
В апеляційній скарзі зазначено, що на правовідносини між АТ «Сенс-Банк» та ОСОБА_1 поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому не можливо виконати рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2014 року по справі №520/8168/13-ц, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки
Так, апеляційний суд зазначає, що в постанові від 16.08.2021 по справі №523/12031/16-ц Верховний Суд зазначив, що мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).
Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до та після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», залишаються в силі, а їх виконання припиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.
Отже, дія мораторію фактично відкладає можливість примусового виконання, та не має впливати на право стягувача після завершення його дії.
Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність у вересні 2021 року.
При цьому, матеріали справи не містять жодних відомостей щодо виконання/ невиконання рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2014 року по справі №520/8168/13-ц.
Апеляційний суд також враховує, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2014 року по справі №520/8168/13-ц було вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки, саме шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна.
Разом з тим, відомості щодо виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2014 року по справі №520/8168/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки у встановленому законом порядку шляхом звернення до державної виконавчої служби чи приватного виконавця в матеріалах справи відсутні та сторонами до суду не подавалися.
Отже, за таких обставин, з врахуванням дії мораторію та його скасування у вересні 2021 року, особливості спірних правовідносин (звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження») та категорії даного спору, оскільки докази наявності вини в діях відповідачки щодо невиконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2014 року позивач до суду не надав, а відповідні обставини в процесі розгляду справи за наявних матеріалів справи не встановлені, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України.
Згідно ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За ч. ч. 2-3 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Змагальність цивільного процесу передбачає активну процесуальну позицію сторін в справі та, відповідно, покладає обов'язки на учасників подавати докази, клопотання, заяви, вчиняти відповідні процесуальні дії з метою доведення власної позиції та спростування позиції опонента. Роль суду за концепцією змагального процесу полягає у балансуванні інтересів сторін, сприянні в реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи тощо. При цьому суд наділяється активною процесуальною позицією лише в деяких виключних випадках з огляду на характер та предмет спору. В інших випадках за загальним правилом саме на сторони покладається обов'язок вчинення процесуальних дій з метою доведення відповідної позиції.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у стягнення заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України у зв'язку із існуванням задавненої вимоги, з огляду на наступне.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 у справі №757/44680/15-ц (провадження №61-32171сво18) здійснив тлумачення частини 1 статті 509, частини 1 статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:
-натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
- кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
В указаній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов'язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку у зв'язку зі спливом позовної давності.
У постанові Верховного Суду від 13.03.2023 у справі №554/9126/20 (провадження №61-13760сво21) сформульовано висновки щодо застосування статті 625 ЦК України в натуральному зобов'язанні та зазначено таке.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої цієї статті свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер і інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, яку застосував суд, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
Законодавець у пункті 4 частини 1 статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов'язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред'явленій позовній вимозі кредитором у судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов'язання, не має створювати механізму обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини 1 статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору в межах пред'явленої ним позовної вимоги в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.
Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов'язанні має бути й стосовно 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов'язанні. Пред'явлення кредитором, за наявності задавненої вимоги позову тільки про стягнення 3% річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор для охорони інтересів боржника може пред'явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №904/6892/17 зроблено такий правовий висновок: «Незважаючи на те, що за змістом положень статей 549, 625 ЦК України кредитор має право нараховувати пеню, інфляційні втрати і 3% річних за допущене боржником прострочення виконання основного зобов'язання, яке (основне зобов'язання) не припинилося у встановленому порядку, наявність такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення основного боргу в зв'язку з необґрунтованістю відповідного позову, ухваленого за наслідками розгляду судом іншої справи між тими ж самими сторонами, унеможливлює подальше притягнення кредитором боржника до відповідальності у виді штрафної санкції (пені), оскільки її практичне застосування є додатковим зобов'язанням, яке випливає з основного зобов'язання (сплати основного боргу), тоді як підтверджена рішенням суду остаточна втрата позивачем (кредитором) права на задоволення вимоги щодо основного зобов'язання (основного боргу) в процесуальному (судовому) порядку призводить до втрати ним права на стягнення штрафних санкцій як додаткової вимоги. Адже, натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 549 ЦК України щодо нарахування пені розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор у натуральному зобов'язанні не має права на нарахування пені у разі, якщо вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».
Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші].
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих завдань, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).
Апеляційний суд зазначає, що як було встановлено, 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відповідно до якого, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та / або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та який втратив свою чинність 23 вересня 2021 року
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини 1 статті 263 ЦК України).
Встановлений цим Законом мораторій не передбачав втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняв примусове стягнення на майно.
Окрім того, указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває донині.
Згідно положень Закону України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким у зв'язку з військовою агресією рф проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону про іпотеку доповнити пунктом 5-2 такого змісту: «5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».
Отже, оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» діяв з 07 червня 2014 року до 23 вересня 2021 року, відповідно строк дії заборони на звернення стягнення на предмет іпотеки закінчився 23 вересня 2021 року, а з 26 березня 2022 року на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, зупиняється дія статей 37-38, 40-41, 47 Закону України «Про іпотеку», враховуючи, що воєнний стан в Україні триває, апеляційний суд зазначає, що виконання рішення суду Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2014 року зупиняється, позовна давність щодо його виконання не спливла.
На підставі викладено, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у стягнення заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України у зв'язку із існуванням задавненої вимоги.
Колегія суддів також не погоджується із твердженням суду першої інстанції про те, що визначення розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №800001522 від 16.08.2007 не були предметом дослідження в справах №2-4468/2009 та №520/8168/13-ц.
Оскільки як було вищезазначено, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2009 року по справі №2-4468/2009 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» в особі ТОВ «Еколл» заборгованість в розмірі 748 440,07 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №800001522 від 16.08.2007 в сумі 748 440,07 грн станом на 25.05.2009 звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що складається із 3 кімнат, загальною площею 68,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Рішення набрало законної сили 21.12.2009.
Так, зі змісту зазначено рішення вбачається, що судом був досліджений розрахунок заборгованості ОСОБА_1 перед банком та суд погодився з його обґрунтованістю та правильністю суми заборгованості, яка станом на 25.05.2009 становить 81 722,95 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.05.2009 складає 622 385,64 гривні.
Також встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2014 року по справі №520/8168/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2014 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру за номером АДРЕСА_1 , на користь ПАТ «Альфа-Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №800001522 від 16.08.2007, яка станом на 05.04.2013 складає 1 957 183,04 грн, а саме: за кредитом - 653 211,54 грн; по відсотках - 437 159,87 грн; пеня - 866,811,63 грн.
Так, за змісту рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2014 року вбачається, що судами були досліджений кредитний договір №800001522 від 16.08.2007, іпотечний договір №800001522-И від 16.08.2007, та інші матеріали справи на підставі яких судами був зроблений висновок про те, що станом на 05.04.2013 ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 1 957 183,04 грн (до якого увійшла заборгованість за кредитом, відсотками та пенею), відповідно цей розмір є сумою основного боргу та можливою базою для застосування ст. 625 ЦК України.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог немає.
При цьому, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку по суті заявлених вимог, однак не в повному обсязі дослідив правову природу правовідносин в даній справі, апеляційний суд вважає необхідним змінити оскаржуване рішення суду в частині мотивування.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс-Банк», в інтересах якого діє адвокат Байрамов Олександр Володимирович,задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2023 рокузмінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 08 квітня 2026 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда