Номер провадження: 22-ц/813/1379/26
Справа № 553/1731/24
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.
Доповідач Сегеда С. М.
31.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Драгомерецького М.М.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Левіна В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левін В.В., на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2025 року, повний текст якого складено 26 вересня 2025 року та ухваленого під головуванням судді Домусчі Л.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог до предмету спору - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради, про позбавлення батьківських прав,
встановив:
27.05.2024 року ОСОБА_1 , діюча в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог до предмету спору: Орган опіки та піклування ВК Подільської районної у м. Полтаві ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 29.01.2020 року між сторонами було укладено шлюб.
Під час перебування у шлюбі у подружжя народились діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які перебувають на утриманні у позивачки.
В жовтні 2021 року відповідач залишив сім'ю, а 05.03.2022 року виїхав з території України. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2023 року шлюб між сторонами було розірвано.
На підставі судового наказу Приморського районного суду м. Одеси від 19.02.2024 року у справі № 522/202/24 з відповідача стягуються аліменти на утримання дітей, між тим у відповідача наявна заборгованість по сплаті аліментів.
Фактично з жовтня 2021 року по теперішній час відповідач не зустрічався з дітьми, не цікавився їх життям, їх здоров'ям, навчанням, не надавав матеріальну допомогу.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила задовольнити її вимоги.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.09.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (т.1, а.с.196-203).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Левін В.В. ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.1, а.с.212-227).
Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Левіна В.В., у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (т.2, а.с.3-6).
Апеляційний суд також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів, за участю представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Левіна В.В., у відсутність інших учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). При цьому, суд першої інстанції зазначив, що у виняткових випадках у разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи суд може відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Оскільки позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку позивач ОСОБА_1 не довела суду факту навмисного невиконання відповідачем батьківського обов'язку та ухилення від його виконання.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.
Так, як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2020 року Малиновським районним у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), був зареєстрований шлюб між ОСОБА_5 (позивачем у справі) та ОСОБА_4 (відповідачем у справі), актовий запис № 139.
Від шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , актовий запис № 717, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , актовий запис № 6157 (т.1, а.с. 8, 10-12).
Відповідно до зазначених копій свідоцтв про народження, батьками дітей вказано: відповідача ОСОБА_2 та позивача ОСОБА_5 .
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2023 року шлюб між сторонами було розірвано (т.1, а.с.9).
Крім того, Приморським районним судом м. Одеси від 19.02.2024 року було видано судовий наказ, згідно якого наказано стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання обох вказаних вище неповнолітніх дітей, у розмірі 1/3 (однієї третини) заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 09 січня 2024 року до досягнення кожною дитиною повноліття (справа № 522/202/24) (т.1, а.с. 13).
Згідно повідомлення Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) станом на 17.05.2024 року заборгованість по аліментам згідно судового наказу № 522/202/24 від 19.02.2024 року складає 15 430,52 грн. (т.1, а.с. 15).
Посилаючись на те, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, позивач просила її позовні вимоги задовольнити.
Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що той факт, що піклування за дітьми здійснює позивачка, є встановленим і доведеним.
Більше того, суд вказав, що за змістом ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Суд також правильно вказав, що згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою в розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Разом з тим, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України батько може бути позбавлений батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей.
Вирішуючи даний спір, суд правильно зазначив, що ст. 164 СК України встановлено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав, у тому числі у разі встановлення ухиляння батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
За змістом ст.11, ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
За змістом п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 20 від 19.12.2008 року) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Як було вказано вище, в даному випадку позивач ОСОБА_1 не довела суду факту існування цього крайнього заходу впливу на відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування Подільської районної у м. Полтаві ради від 25.04.2025 року №95, відповідно до якого вказаний орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с. 156).
Однак, враховуючи, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, суд першої інстанції обгрунтовано не взяв його до уваги.
Той факт, що відповідач ОСОБА_2 з 06.03.2022 року перетнув кордон України у напрямку «виїзд» та станом на 07.04.2025 року у напрямку «в'їзд» не перетинав кордон, не може свідчити про навмисне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , враховуючи між тим, повномасштабне вторгнення рф на територію України саме в цей період часу (т.1, а.с. 142).
Не може свідчити про навмисне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і факт існування заборгованості по аліментам, про що обгрунтовано зазначив суд першої інстанції.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у виняткових випадках у разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, суд може відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків, оскільки позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, однак в даному випадку є необхідність доповнити резолютивну частину заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2025 року попередженням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про необхідність зміни ставлення до виховання дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , поклавши контроль на орган опіки та піклування щодо виконання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , своїх батьківських обов'язків стосовно неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В решті заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2025 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левін В.В., задовольнити частково.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2025 року змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацем наступного змісту.
Попередити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про необхідність змінити ставлення до виховання дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Покласти контроль на орган опіки та піклування Виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради щодо виконання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , своїх батьківських обов'язків стосовно неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В решті заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08.04.2026 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький