30.03.26
22-ц/812/568/26
Провадження № 22-ц/812/568/26
Іменем України
30 березня 2026 року м. Миколаїв
справа № 475/731/25
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.
із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій" про визнання незаконним та скасування наказу та стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Новак-Павловою Людмилою Володимирівною - на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області, ухвалене 08 січня 2026 року під головуванням судді Кащака А.Я., повне судове рішення складено цього ж дня,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій" (далі - ТОВ «МОПАС») про визнання незаконним та скасування наказу та стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначала, що з 21 вересня 2017 року касиром квитковим Доманівської автостанції у ПрАТ «МОПАС», яке в подальшому було реорганізовано у ТОВ «МОПАС». Згідно з Наказом ТОВ «МОПАС» № 64 «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС» від 24 березня 2022 року дію трудового договору було призупинено у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи працівниками компанії. З даним наказом вона не була ознайомлена та дізналася від колег про те, що роботу тимчасово припинено. При цьому зазначила, що раніше, 27 лютого 2022 року, було прийнято Наказ № 63 «Про зупинення (скорочення) діяльності на період воєнного стану», яким з 01 березня 2022 року зупинена діяльність суб'єкта господарювання ТОВ «МОПАС» на період воєнного стану та перелічені автостанції, робота яких припиняється, в тому числі Управління. Вважає, що прийняття відповідачем Наказу № 64 «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС», який виданий вже після зупинення діяльності підприємства на період воєнного стану, є незаконним, в зв'язку з тим, що діяльність підприємства була зупинена, а відтак, жодні накази не могли бути прийняті.
Згідно відповіді Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Держпраці від 09.06.2025 року на її звернення від 12 травня 2025 року, під час позапланової перевірки встановлено, що наказом ТОВ «МОПАС» від 24.03.2022 року № 64 тимчасово призупинено дію трудових договорів з працівниками визначених у додатку № 1 до цього наказу (87 працівників Товариства). В подальшому, у 2023 році, видані накази про відновлення роботи у зв'язку з відновленням господарської діяльності ТОВ «МОПАС», відповідними наказами відновлено роботу Миколаївського міжміського автовокзалу, Новобузької автостанції, Первомайського, Южноукраїнського, Вознесенського автовокзалів та Коблевської автостанції, що свідчить про те, що ТОВ «МОПАС» здійснює господарську діяльність та може забезпечити працівників роботою на Товаристві. За результатами проведення позапланового заходу контролю складено акт, яким встановлено порушення частини 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин під час воєнного стану» щодо призупинення дії трудового договору. З метою усунення виявлених порушень законодавства про працю директору ТОВ «МОПАС» після погодження з Миколаївською районною військовою адміністрацією винесений Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю та наданий строк на усунення виявлених порушень.
Також позивачка зазначає, що ні місто Миколаїв, ні селище Доманівка не було окупованою територією, а тому вона мала можливість виконувату трудові обов'язки з лютого 2022 року по теперішній час. Вважає, що відповідач не мав достатніх підстав для видачі оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору, оскільки були відсутні обов'язкові для цього умови, а саме абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи.
Як вказала позивачка, на даний час вона на роботі не поновлена, втрачає трудовий стаж, не отримує заробітної плати та не може оформитися на пенсію за віком, оскільки не звільнена та не розрахована з ТОВ «МОПАС».
Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ № 64 «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС» від 24 березня 2022 року та стягнути з ТОВ «МОПАС» на її користь заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу в розмірі 279 300 грн 00 коп.
Заперечуючи проти позову представник ТОВ «МОПАС»- Бабіч В.О. - вказував, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні було введено воєнний стан, у зв'язку з чим наказом від 27.02.2022р. № 63 з 01.03.2022р. на період дії військового часу була повністю зупинена діяльність ТОВ «МОПАС» та встановлено повне скорочення тривалості робочого часу всім працівникам автостанцій, у тому числі Доманівській автобусній станції, де працювала позивачка станом на 27.02.2022 р. Відсутність з боку позивачки за весь період часу з моменту оголошення військового стану в Україні до звернення до суду будь-яких звернень до відповідача підтверджує обізнаність позивачки з вищеназваними наказами. Згідно ч. 4 ст. 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» слідує, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, тобто на російську федерацію. За наведеного ТОВ «МОПАС» не є відповідальним за неотримання позивачкою заробітної плати за весь період часу, коли нею трудова діяльність не здійснювалась. Також зазначає, що видання наказів відповідачем обумовлена тим, що до березня 2023 року ТОВ «МОПАС» було зареєстровано та знаходилось у м. Маріуполь, яке було окуповано російською федерацією, а відтак здійснення будь-якої діяльності до моменту релокації було фактично неможливим і потребувало багато часу. Щодо проведеного позапланового заходу державного нагляду з боку Держпраці відносно відповідача, то контролюючим органом не було встановлено фактів незаконності видання наказів №63, №64, натомість, було зазначено, що на момент здійснення перевірки, ТОВ «МОПАС» відновило діяльність та має змогу забезпечити роботою працівників. Наказом ТОВ «МОПАС» №7 від 12.06.2024р. було відновлено дію трудових договорів з працівниками, зазначеними у Додатку №1 до цього наказу, серед яких є і позивачка ОСОБА_1 . Тобто, враховуючи висновки перевірки та прийняття відповідачем вищезгаданого наказу, на день звернення ОСОБА_1 до суду з позовом - 19.06.2025 р. - фактично був відсутній предмет спору, адже позивачка була вже обізнана з фактом необхідності приступити до трудових обов'язків. З огляду на вищевикладене, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представни позивача - адвокат Новак-Павлова Л.В. - у відповіді на відзив зазначала, що твердження відповідача щодо ознайомлення ОСОБА_1 з оспорюваним наказом суперечить ч. 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка зобов'язує роботодавця повідомити працівників про призупинення дії трудових договорів у будь який доступний спосіб. Про спірний наказ вона дізналася лише після звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати. Зазначає, що контролюючим органом було встановлено, що відповідач відновив здійснення господарської діяльності та може забезпечити працівників роботою на Товаристві, однак позивачку не було повідомлено про відновлення роботи та пропозицій продовжувати роботу вона не отримувала.
Представник відповідача у запереченнях на відповідь на відзив вказував, що для тимчасового призупинення трудових відносин з позивачкою існували виключні підстави, наявність яких нею не спростовано, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню. На думку представника відповідача, позивачкою порушена Доктрина заборони суперечливої поведінки, оскільки займана нею позиція, знаходяться у прямому протиріччі з її попередньою поведінкою та вводять в оману суд відносно дійсних обставин справи. Так, ОСОБА_1 не доведено, що вона протягом часу з 01.03.2022р. по дату відкриття провадження у справі №475/349/24 та/або подання розглядуваного позову мала бажання приступити до виконання трудових обов'язків, зверталась до відповідача з метою з'ясування обставин, за яких було зачинено будівлю Автобусна станція Доманівка, внаслідок чого вона не мала змоги безпосередньо виконувати трудові обов'язки касира квиткового, будучи готовою до їх виконання, але внаслідок відсутності доступу до робочого місця не могла цього зробити.
Також представником відповідача подана заява про застосування строку позовної давності, з посиланням на те, що позивачкою подано позовну заяву з порушенням строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 08 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка пропустила визначений ч.1 ст. 233 КЗпП України строк, що є підставою для відмови у позові та відповідно, не підлягає задоволенню як похідна вимога про стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Новак-Павлова Л.В. - просила скасувати рішення та ухвалити нове, про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що судом не взято до уваги пояснення позивачки про те, що вона не була обізнана зі спірним наказом. Так, в 2024 році вона звернулась до адвоката Каратассо Л.Г. з проханням надати правничу допомогу у питанні стягнення заборгованості по заробітній платі з ТОВ «МОПАС». Адвокат Каратассо Л.Г самостійно підготувала позов, не узгоджуючи його з позивачкою, протягом року адвокат судові засідання не відвідувала через хворобу, матеріали справи ОСОБА_1 не надавала, в зв'язку з чим між ними був розірваний договір на правову допомогу. Після чого позивачка звернулась до іншого адвоката (Новак-Павлової Л.В.) і на останньому засіданні у справі № 475/349/24 дізналась про невідповідність позовних вимог фактичним обставинам справи, а саме: неправильності періоду, за який були заявлені позовні вимоги. Також ОСОБА_1 виявила, що підпис на позовній заяві був не її, тому відмовилась від даного позову. Також адвокат Новак-Павлова Л.В. стверджувала, що зі спірним наказом № 64 ОСОБА_1 на той час ознайомлена не була, від відповідача їй надійшов лише відзив на її позов без додатків. У зв'язку з цим вважає клопотання відповідача про застосування строку позовної давності безпідставним та таким, шо не підлягає врахуванню судом. Крім того апелянт посилалась на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 р. Представник апелянта вказує, що зібраними у справі доказами підтверджується, що відповідач не припиняв свою виробничу діяльність в зв'язку з введенням воєнного стану, проте, суд не надав належної оцінки та не взяв до уваги вказані докази. Зокрема, не надав належної оцінки спірному наказу Відповідача № 64 "Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС», який фактично був формальним, оскільки, не містив конкретних обставин, які унеможливлювали виконання трудових функцій позивачкою; не обґрунтовує причинно-наслідкового зв'язку між збройною агресією та можливістю надання роботи; не підтверджений жодними доказами знищення або пошкодження виробничих потужностей. В матеріалах справи є заява позивачки, в якій вона зверталася до роботодавця з проханням виплатити заборгованість по заробітній платі за період з лютого 2022 року по квітень 2025 року, проте, відповіді на своє звернення не отримала. Незаконне призупинення трудового договору призвело до фактичного позбавлення позивачки працювати та отримувати заробітну плату, що за своєю правовою природою є вимушеним прогулом. Посилання відповідача на те, що компенсація заробітної плати має здійснюватися за рахунок держави агресора є безпідставним, оскільки, така компенсацію можлива лише за умови законного призупинення; незаконні дії роботодавця не можуть перекладатися на працівника.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції протокольною ухвалою поданий 13 лютого 2026 року ТОВ «МОПАС» відзив на апеляційну скаргу був залишений без розгляду на підставі ст. 126 ЦПК України, в задоволенні заяви про продовження строку на його подання відмовлено, так як зазначені відповідачем причини пропуску встановленого ухвалою апеляційного суду від 20 січня 2026 року строку (не пізніше п'яти днів з дня отримання ухвали) визнано неповажними, враховуючи отримання ТОВ «МОПАС» копії апеляційної скарги в системі «Електронний суд» 21 січня 2026 року.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Новак-Павлова Л.В. - в судовому засіданні доводи і вимоги апеляційної скарги підтримала.
Представник ТОВ «МОПАС» - Бабіч В.О. - просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом установлено і таке вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «МОПАС «, відповідно до наказу № 31-к від 01.04.2021 року була прийнята на посаду касира квиткового Доманівської автобусної станції з 02.04.2021р. (а.с. 121).
Наказом директора ТОВ «МОПАС» від 27.02.2022р. №63 у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні на період дії військового часу була зупинена діяльність ТОВ «МОПАС» та встановлено повне скорочення тривалості робочого часу всім працівникам автостанцій, що входять до складу ТОВ «МОПАС» (14 автостанцій та Управління), у тому числи Доманівській АС (а.с. 31).
Наказом директора ТОВ «МОПАС» №64 «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС» від 24.03.2022 року, тимчасово (на період дії воєнного стану) призупинено дію трудових договорів з працівниками, зазначеними у Додатку №1 до наказу (87 осіб), в тому числі з позивачкою ОСОБА_1 (а.с. 32-33).
28 травня 2025 року головним державним інспектором відділу з питань праці управління інспекційної діяльності у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці було видано припис, яким зобов'язано директора ТОВ «МОПАС» усунути порушення законодавства про працю шляхом відновлення дії трудових договорів з 29-ма працівниками, в тому числі з позивачкою ОСОБА_1 (а.с. 35).
Наказом директора ТОВ «МОПАС» №7 від 12.06.2025р. поновлено дію трудових договорів з працівниками, зазначеними у Додатку №1 (26 осіб) до цього наказу, серед яких позивачка ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову в зв'язку із пропуском ОСОБА_1 визначеного ст. 233 КЗпП України строку на оскарження наказу №64 «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС» від 24.03.2022 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка була сповіщена про призупинення дії її трудового договору та з кінця лютого була відсутня на робочому місті, будучи з цього часу обізнаною про призупинення трудового договору до подачі позову (19 травня 2025 року) будь-яких заперечень щодо цього не заявляла, з повідомленнями про готовність стати до роботи до відповідача не зверталась. Крім того, при розгляді справи № 475/349/24 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МОПАС» про стягнення заборгованості по заробітній платі на адресу позивачки відповідачем разом із відзивом на позов 06 серпня 2024 року був надісланий і оскаржуваний наказ. За такого суд вважав, що позивачкою не надано доказів неможливості звернутися з даним позовом у межах визначеного ч.1 ст. 233 КЗпП України строку і підстави для його поновлення відсутні. Також суд вважав, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період вимушеного прогулу не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на нижчевикладене.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє до тепер.
Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
У статті 1 Закону № 2136-ІХ (в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваного наказу) встановлено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану". На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом № 2136-ІХ.
Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23) виклав правовий висновок щодо застосування статті 13 Закону № 2136-ІХ та зазначив, що наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливе.
Відповідачем ТОВ «МОПАС» не надано доказів неможливості здійснення господарської діяльності та функціювання підприємства з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин, а саме по собі посилання на збройну агресію російської федерації проти України, введення військового стану та той факт, що до березня 2023 року ТОВ «МОПАС» було зареєстровано у м.Маріуполь, яке було окуповано російською федерацією, - не доводить наявності на момент видання спірного наказу обставин, які б виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто існування абсолютної неможливості роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її. За такого колегія суддів дійшла висновку, що права позивачки були порушені оскаржуваним наказом.
Разом із тим, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивачці було достеменно відомо про призупинення дії трудового договору.
Так, допитана судом першої інстанції за клопотанням позивача свідок ОСОБА_2 пояснила, що вона працювала в ТОВ «МОПАС» на АС Доманівка на посаді начальника станції, а ОСОБА_1 працювала на посаді касира квиткового. В лютому 2022 року її в телефонному режимі представник ТОВ «МОПАС» повідомив, що у зв'язку із військовою агресією російської федерації АС Доманівка не буде працювати та із нею та ОСОБА_1 призупинено трудові договори та про відновлення роботи повідомлять в подальшому. Після чого вона повідомила дану інформацію ОСОБА_1 . На робочому місці вони були 25 лютого 2022 року, після чого на роботу не виходили.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, що діяла на час винесення спірного наказу) про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Отже на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлювало спеціальної форми або виключного способу повідомлення працівника про призупинення дії трудового договору. За таких умов визначальним є фактичне доведення відповідної інформації до відома працівника.
Такі обставини об'єктивно свідчать про обізнаність позивачки щодо правового стану трудових відносин, незалежно від формального отримання копії відповідного наказу.
За наведених обставин дійшов колегія суддів дійшла висновку, що обраний роботодавцем спосіб повідомлення досяг своєї мети, оскільки позивачка була поінформована про призупинення дії трудового договору.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 січня 2026 року у справі № 751/4083/24.
Також судом першої інстанції було встановлено, що позивачка після повідомлення її начальником Доманівської автостанції Мостовенко Н.М. про призупинення дії трудового договору була відсутня на робочому місті, будучі з цього часу обізнаною про призупинення трудового договору та до подачі позову (19 травня 2025 року) будь-яких заперечень щодо цього не заявляла, з повідомленнями про готовність стати до роботи до відповідача не зверталась.
Викладені обставини підтвердила і сама позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції 09 березня 2026 року. Також пояснила, що до Державної служби з питань праці звернулась з приводу невиплати їй відповідачем відпускних за 2019-2022 роки, з приводу допуску її до роботи не зверталась, після відновлення з нею трудового договору оскільки Доманівська автостанція дотепер не працює їй було запропонована робота на автостанції «Миколаїв», проте вона не приступила до роботи, оскільки повинна доглядати за хворими батьками, до того ж вона сама вже пенсійного віку.
Крім того судом першої інстанції було встановлено, що при розгляді справи № 475/349/24 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МОПАС» про стягнення заборгованості по заробітній платі на адресу позивачки відповідачем разом із відзивом на позов 06 серпня 2024 року був надісланий і оскаржуваний наказ.
Викладені обставини підтверджуються матеріалами справи №475/349/24, дослідженими як судом першої, так і судом апеляційної інстанції.
Згідно поштової квитанції №1206753 від 06.08.2024 р. на адресу ОСОБА_1 була надіслані відзив на позовну заяву разом з письмовими доказами, зокрема наказом ТОВ «МОПАС» №64 від 24.03.2022р. «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС», що підтверджується описом вкладення до листа, завіреного поштовою службою «Е-ПОСТ» (а.с. 122-123).
Вказане поштове відправлення було вручено особисто ОСОБА_1 14 серпня 2024 року, що підтверджується витягом з сайту поштової служби «Е-ПОСТ» (а.с. 218).
З наведеного вище слідує, що позивачка ОСОБА_1 була обізнана зі змістом оскаржуваного наказу №64 від 24.03.2022 р. 14 серпня 2024 року.
Окрім того, 26.02.2025 року у справі №475/349/24, ОСОБА_1 було подано відповідь на відзив відповідача, у якому вона в порядку ст.179 ЦПК України виклала свої пояснення, міркування та аргументи, при цьому з аналізу даного документу слідує, що позивачка посилається на наказ № 64 від 24.03.2022р., зі змістом якого вона очевидно вже була ознайомлена (а.с. 124-125).
За вищенаведеного слідує, що твердження апеляційної скарги про те, що позивачка дізналася про спірний наказ лише з ухвали Доманівського районного суду від 25.03.2025 року про закриття провадження у справі №475/349/24, не відповідає дійсності та спростовується відповідними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Крім того дата отримання копії спірного наказу не змінює моменту, з якого позивачка дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
Встановлення процесуальних строків законом має на меті дисциплінування учасників цивільного судочинства та забезпечення своєчасного виконання ними процесуальних дій. Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності у спірних правовідносинах та стабільності таких відносин після спливу визначеного строку.
Відповідно до частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Позивачка як особа, заінтересована у поданні позову, повинна була вчиняти всі залежні від нього дії та використовувати надані законодавством засоби для своєчасного захисту свого права.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскаржуваний наказ хоча і був виданий під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який тривав безперервно та завершився 01 липня 2023 року, однак навіть з урахуванням продовження строку на період дії карантину, позивачка, звернувшись до суду 19 червня 2025 року, пропустила установлений законом строк звернення з цим позовом та позивачкою не наведено обставин, які б свідчили про поважність його пропуску.
За такого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 роз'яснила, що поважність причин пропуску строку звернення до суду оцінюється з урахуванням конкретних обставин справи, тривалості пропущеного строку, поведінки особи протягом цього часу, а також наявності причинного зв'язку між такими обставинами та неможливістю своєчасного звернення до суду. При цьому поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Проте доказів існування таких обставин ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, не було надано, а судом таких обставин не встановлено, отже підстав для його поновлення не вбачається.
Оскільки судом першої інстанції було правильно відмовлено у задоволенні вимог про визнання незаконним та скасування наказу директора ТОВ «МОПАС» №64 «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС» від 24.03.2022 року, то висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу також є вірним, оскільки така вимога є похідною від вирішення вимоги щодо спірного наказу.
За такого доводи апеляційної скарги щодо невірного вирішення судом позовних вимог про стягнення заробітної плати та неврахування рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 р. також є необґрунтованими.
Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, суд вирішив справу згідно з нормами матеріального права, які підлягали застосуванню за даними правовідносинами, дав належну правову оцінку доказам і дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову, а тому відповідно до статті 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на результати апеляційного перегляду справи відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Новак-Павловою Людмилою Володимирівною, залишити без задоволення, а рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 08 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку і випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя: В.В. Коломієць
Судді: Т.В. Серебрякова
Н.О. Тищук
Повна постанова складена 07 квітня 2026 року.