Справа № 136/2307/25
Провадження №11-кп/801/304/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
02 квітня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
зі секретарем судового засідання: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора Немирівської окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 05.02.2026 року про повернення клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за №12025020060000174 від 12.07.2025, за ознаками вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора: ОСОБА_8
захисника: ОСОБА_9
обвинуваченого: ОСОБА_7
Прокурор Немирівської окружної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просив ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 05.02.2026 року про поверненя клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за №12025020060000174 від 12.07.2025 року за ознаками вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 05.02.2026 року клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025020060000174 від 12.07.2025, за ознаками вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України повернуто прокурору Липовецького відділу Немирівської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 .
Вимоги апеляційної скарги прокурора мотивовано тим, що що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, оскільки судом допущені істотні порушення кримінально процесуального закону.
Прокурор вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі підготовчого провадження, оскільки фактично вдався до аналізу матеріалів провадження, що на даній стадії неможливо.
Вказує, що направлене до суду клопотання відносно ОСОБА_7 містить всі необхідні відомості, а суд, повертаючи клопотання прокурору, допустив надмірний формалізм у своїх висновках.
У підготовчому засіданні суд не повинен був вдаватися до аналізу викладу фактичних обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння ОСОБА_7 та його правової кваліфікації з огляду на те, що визначення ступеня деталізації опису обставин вчинення кримінальних правопорушень та їх правова кваліфікація належить до дискреційних повноважень прокурора, а тому ці обставини викладаються в обвинувальному акті або клопотанні про застосування примусових заходів медичного характеру у такому виді, як це вважає за необхідне прокурор, адже виключно прокурор уповноважений підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання або висувати додаткове державного обвинувачення, змінювати його обвинувачення у порядку, встановленому КПК України.
Судом першої інстанції недотримано принципу диспозитивності та порушено таємнцю нарадчої кімнати.
Після виконання вимог, передбачених статтями 342-345 КПК України, головуючий перед з'ясуванням в учасників кримінального провадження їх думки щодо можливості призначення судового розгляду почав висловлювати свої зауваження щодо змісту поданого клопотання до виходу в нарадчу кімнату.
Указані дії судді свідчать про порушення принципу диспозитивності кримінального процесу.
Прояв емоцій судом під час судового розгляду є порушенням принципу відстороненості і може ставити під сумнів законність прийнятого рішення і судового процесу в цілому на це вказав Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 17 вересня 2025 року по справі №161/1961/24.
Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_8 , який просив задоволити апеляційну скаргу прокурора, захисника ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_7 , які просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора,перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала Липовецького районного суду Вінницької області від 05.02.2026 не відповідає.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 314 КПК України, у підготовчому засіданні суд має право повернути клопотання про застосування заходів медичного характеру, якщо воно не відповідає вимогам цього Кодексу.
В силу вимог ст. 292 КПК України, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру має, зокрема, відповідати вимогам ст. 291 КПК України, а також містити інформацію про примусовий захід медичного характеру, який пропонується застосувати та позицію щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоров'я.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт повинен містити: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 9) дату та місце його складення та затвердження.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 314 КПК України вказаний перелік відомостей повинен бути перевірений судом при підготовчому судовому засіданні з точки зору можливості призначення судового розгляду.
Аналізуючи, з урахуванням доводів апеляційної скарги прокурора, підстави, з яких клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру було повернуто прокурору, колегія суддів вважає, що відповідні висновки суду є необгрунтованими.
Як убачається з матеріалів судового провадження до Липовецького районного суду Вінницької області надійшло клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025020060000174 від 12.07.2025, за ознаками вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Приймаючи рішення про повернення клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_7 , суд першої інстанції посилався на те, що прокурором при зверненні до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_7 недотримано вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, а саме в частині викладу фактичних обставин суспільно небезпечного діяння, які прокурор вважає встановленими, правової кваліфікації суспільно небезпечного діяня з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання ознак кримінального правопорушення, які має вчинене ОСОБА_7 суспільно-небезпечне діяння.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 513 КПК України, під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі формулювання є взаємовиключними з установленим судом станом неосудності особи, оскільки відповідно до КК України неосудна особа не є суб'єктом кримінального правопорушення, а відтак у її діях відсутня вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони.
Правову позицію щодо предмета доказування у кримінальному проваджені про застосування примусових заходів медичного характеру викладено у постанові другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.02.2020 (справа № 234/18511/18), в якій суд зазначив, що оскільки стан неосудності пов'язаний із відсутністю у особи інтелектуальної та вольової ознак, із ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб'єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об'єктивно є неможливим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13.05.2021 (справа №204/8241/17). Проте, суд першої інстанції вказаних вимог кримінального та кримінального процесуального законів не дотримався.
За таких обставин встановлення умислу, мотиву, мети, а також оперування категоріями «винуватість» і «визнання вини» є юридично неможливим.
Також, із висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2023 у справі № 761/37225/20 (провадження № 51-321 кмо22) слідує, що відповідно до вимог ст. ст. 92, 93, 94 КК України та ч. З ст. 503, ст. 505, ч. 1 ст. 513 КПК України, при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, при цьому суд має виходити із об'єкту посягання та об'єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи об'єктивно є неможливим.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що, повертаючи за результатами підготовчого судового засідання клопотання прокурору відносно ОСОБА_7 , суд першої інстанції вдався фактично до оцінки правильності встановлення обставин, що відповідно до ст. 505 КПК України підлягають встановленню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру та на стадії підготовчого судового засідання зробив висновки з питань, що підлягають з'ясуванню під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру відповідно до приписів ст. 512 КПК України.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду про неможливість призначення клопотання до судового розгляду через невідповідність його змісту вимогам ст. 291, 292 КПК України.
Щодо висновків суду щодо невірно кваліфікації вчиненого ОСОБА_7 суспільно небезпечного діяння, яке має ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 185 КК України та викладу фактичних обставин суд апеляційної інстанції зазаначає наступне.
Відповідно до правовової позиції Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 273/1053/17 (провадження № 51-8914км18), відповідно до якої кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов'язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора. До того ж, питання узгодженості викладення в обвинувальному акті фактичних обставин справи з формулюванням обвинувачення та правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, не можуть бути предметом розгляду у підготовчому судовому засіданні. Таким чином доводи, викладені судом у своїй ухвалі, можуть бути перевірені лише на стадії судового розгляду, після дослідження всіх доказів.
За таких обставин, у підготовчому засіданні суд першої інстанції не повинен був вдаватися до аналізу викладу фактичних обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння ОСОБА_7 та його правової кваліфікації.
Визначення ступеня деталізації опису обставин вчинення кримінального правопорушення та правова кваліфікація належить до дискреційних повноважень прокурора, а тому ці обставини викладаються в обвинувальному акті або клопотанні про застосування примусових заходів медичного характеру у такому виді, як це вважає за необхідне прокурор, адже виключно прокурор уповноважений підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання або висувати додаткове державного обвинувачення, змінювати його обвинувачення у порядку, встановленому КПК України.
З прийнятого судового рішення слідує, що суд першої інстанції, обмежився формальним зазначенням того, що у клопотанні про застосування примусових заходів медичного характеру прокурором зазначено мотив та мету, як ознаки суб'єктивної сторони без зазначення достатнього обґрунтування того яким чином це може перешкодити призначенню справи до судового розгляду.
Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено надмірний формалізм.
Слушними є також доводи апеляційної скарги прокурора, що судом першої інстанції недотримано принципу диспозитивності .
Як встановлено судом апеляційної інстанції після виконання вимог, передбачених статтями 342-345 КПК України, суд першої інстанції перед з'ясування в учасників кримінального провадження їх думки щодо можливості призначення судового розгляду почав висловлювати свої зауваження щодо змісту поданого клопотання до виходу в нарадчу кімнату.
Крім того, як пояснив під час апеляційного розгляду прокурор, захисник ОСОБА_9 , який до початку підготовчого засідання будь-якого письмового клопотання про повернення клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру прокурору із зазначенням підстав такого повернення не подав, а лише при з'ясуванні його думки щодо можливості призначення судового розгляду зазначив про те, що повністю погоджується із думкою головуючого та просив повернути клопотання прокурору на доопрацювання.
У постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2025 року по справі №161/1961/24 зазначено, що прояв емоцій судом під час судового розгляду є порушенням принципу відстороненості і може ставити під сумнів законність прийнятого рішення і судового процесу в цілому.
За таких обставин, вказані дії судді свідчать про порушення принципу диспозитивності кримінального процесу.
Посилання суду першої інстанції в обгрунтування свого рішення на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23.01.2024 року у справі №127/12329/20 є безпідставними, оскільки обставини, предмет провадження та підстави повернення клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру прокурору в тому провадженні не є подібними до обставин вказаного провадження.
Перевіривши матеріали справи та клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_7 , колегія суддів дійшла висновку, що клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, крім іншого, містить виклад фактичних обставин суспільно небезпечного діяння, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію та формулювання суспільно небезпечного діяння, із зазначенням обставин, які підлягають доказуванню, а також інформацію про те, що особа підпадає під дію ч.2 ст. 19 КК України.
Відповідно до ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України такими є порушення, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
З огляду на викладене, допущені судом першої інстанції порушення є істотними, оскільки вони вплинули на зміст ухваленого рішення та правильність вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409,419 КПК України, суд апеляційної інстанції,-
Задоволити апеляційну скаргу прокурора.
Ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 05.02.2026 про повернення прокурору клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні №12025020060000174 від 12.07.2025 відносно ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України скасувати у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3