24 березня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 363/1944/25
номер провадження: 22-ц/824/6075/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лічмана Олександра Миколайовича на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року у складі судді Баличевої М.Б., присяжних: Філатової О.В., Дивинської В.О., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Міністерство внутрішніх справ України, Вишгородський відділ РАЦС Вишгородського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головне управління Національної поліції в Луганській області, Головне управління МВС України в Луганській області, про оголошення особи загиблою під час виконання службового обов'язку,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Міністерство внутрішніх справ України, Вишгородський відділ РАЦС Вишгородського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головне управління Національної поліції в Луганській області, Головне управління МВС України в Луганській області, про оголошення особи загиблою під час виконання службового обов'язку.
Заява мотивована тим, що в провадженні СУ ГУ НП в Луганській області перебувають матеріали кримінального провадження №12014130580000782 від 18 липня 2014 року за фактом викрадення невстановленими особами у камуфляжному одязі, озброєними автоматичною зброєю заступника начальника Суходольського міського відділення міліції Краснодонського МВ ГУМВС України у Луганській області ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.349 КК України.
Вказував, що він є рідним сином ОСОБА_4 та потерпілою особою в даному кримінальному провадженні. Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014130580000782 від 18 липня 2014 року станом на 31 грудня 2024 року триває, місцезнаходження ОСОБА_4 не встановлено, листів щодо наявності спорідненості ДНК-профілів (генетичних ознак) ОСОБА_1 з тілами невстановлених осіб до СУ ГУНП в Луганській області не надходило. Згідно здійснених допитів колишніх працівників Краснодонського МВ ГУМВС України у Луганській області, моніторинг мережі Інтернет, в ході якого виявлено публікації про перебування ОСОБА_4 в полоні незаконних збройних формувань так званого «ЛНР» станом на грудень 2014 року. Тобто слідство у даній справі триває з 2014 року та нової інформації про ОСОБА_4 слідством не здобуто.
Зазначав, що навіть після моніторингу Інтернету станом 31 грудня 2024 року слідчим вдалось лише отримати інформацію, яка була добута з публікацій в інтернет мережі на період 2014 року. Закрити провадження у справі і винести постанову слідчому управлінню забороняє наявність військового стану в Україні. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250304-477 від 04 березня 2025 року ОСОБА_4 є особою зниклою на території бойових дій (під час воєнних дій), зниклою безвісти за особливих обставин на території тимчасової окупації частини України, особою яка зазнала насильницького зникнення (ст.146-1 КК України). Вже більше 10 років батько заявника вважається зниклим безвісти, а відповідно до вищезазначеного витягу з 17 жовтня 2024 року вважається зниклим безвісти за особливих обставин.
Вказував, що у нього є всі підстави вважати, що його батька вже немає в живих, так як пройшло дуже багато часу, тому він звернувся з даною заявою до суду. Оголошення ОСОБА_4 загиблим під час виконання службового обов'язку по захисту держави України в Російсько-Українській війні потрібно йому для отримання виплат передбачених законодавством.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив оголосити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Україна, Луганська область, Слов'яносербський район, Зимогір'я, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Суходільським МВМ УМВС України в Луганській області 05 грудня 1995 року - загиблим ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання службового обов'язку по захисту територіальної цілісності України від російських окупаційних військ в російсько-українській війні.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що незважаючи на тривалий строк відсутності ОСОБА_4 , наявність кримінального провадження за фактом його викрадення, внесення відомостей до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин та відсутність відомостей про його місцезнаходження протягом понад десяти років, суд дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи належних і достатніх доказів, які б давали підстави для обґрунтованого припущення про його загибель, оскільки розслідування кримінального провадження триває, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Лічман О.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким оголосити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , загиблим під час виконання службового обов'язку по захисту територіальної цілісності України від російських окупаційних військ в російсько-українській війні, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що всі розшукові дії, які проводились у кримінальному провадженні №12014130580000782 від 18 липня 2014 року і факти, які встановили у справі, по суті проводились в далекому 2014 році. Вважає помилковим висновок про те, що у заявника не достатньо доказів підтвердження того, що його батька немає в живих після 10 років без результативного слідства. Вказує, що якби батько заявника був живий, він би знайшов можливість протягом такого тривалого часу в будь-який можливий спосіб зв'язатись зі своєю сім'єю.
Зазначає, що судом першої інстанції було також встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250304-477 від 04 березня 2025 року ОСОБА_4 з 17 жовтня 2024 року є особою зниклою на території бойових дій (під час воєнних дій), зниклою безвісти за особливих обставин на території тимчасової окупації частини України, особою яка зазнала насильницького зникнення. Отже вважає, що є документальне підтвердження, що батько заявника є особою зниклою на території бойових дій (під час воєнних дій), зниклою безвісти за особливих обставин на території тимчасової окупації частини України, особою яка зазнала насильницького зникнення. Суд першої інстанції не заперечив даний факт, а лише мотивував оскаржуване рішення недостатністю доказів.
Вказує, що від встановлення факту загибелі військовослужбовця при виконанні військової служби внаслідок збройної агресії російської федерації проти України залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника як члена сім'ї загиблого військовослужбовця. Тобто відповідний юридичний факт має індивідуальний характер, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника, а саме, отримання виплат передбачених законодавством, оформлення спадщини.
ГУ НП в Луганській області направило до суду заяву, в якій вказало, що підтримує правову позицію суду першої інстанції, викладену у оскаржуваному рішенні суду та просить розглянути апеляційну скаргу за відсутності свого представника.
Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Міністерство внутрішніх справ України, Вишгородський відділ РАЦС Вишгородського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головне управління МВС України в Луганській області, не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 16 жовтня 1991 року.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12014130580000782 від 18 липня 2014 року вбачається, що 18 липня 2014 року до Старобільського РВ ГУМВС надійшло повідомлення про те, що 18 липня 2014 року о 15 год 20 хв. за місцем мешкання в місті Краснодоні Луганської області невстановленими особами у камуфляжному одязі, озброєними автоматичною зброєю було викрадено заступника начальника МВМ №1 Краснодонського МВ ГУ МВС у Луганській області майора поліції Буценка В.В. На підставі вказаного повідомлення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за ст. 349 КК України.
Установлено, шо наказом №447 о/о начальника генерала-лейтенанта міліції ОСОБА_5 від 29 грудня 2014 року звільнено з органів внутрішніх справи у запас ЗС України (з постановлення на військовий облік) майора міліції ОСОБА_4 , заступника начальника Суходільського міського відділення міліції Краснодонського міського відділу ГУМВС України у Луганській області за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
З листа заступника начальника відділу СУ ГУНП в Луганській області підполковника поліції Т.П.Кавєріна №5568/111/18-2016 від 04 серпня 2016 року слідує, що в провадженні відділу СУ ГУ НП в Луганській області перебуває, зокрема, кримінальне провадження №12014130580000782, за фактом захоплення у заручники начальника МВМ-1 Краснодонського МВ ГУМВСУ у Луганській області ОСОБА_4 та в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані щодо місцезнаходження зазначеної особи.
Заявником надано суду першої інстанції роздруківки з мережі Інтернет, а саме, список українців, які залишаються в полоні бойовиків (новина від 13 грудня 2014 року), що містить відомості про ОСОБА_4 , списки полонених, у яких також зазначено про ОСОБА_4 та списки звільнених полонених (новина від 27 грудня 2014 року), що містять аналогічну інформацію щодо ОСОБА_4 .
Як вбачається з матеріалів справи, постановою старшого слідчого-криміналіста СУ ГУ НП в Луганській області майора поліції Дейнекіної Ю.О. від 04 травня 2024 року доручено працівникам підпорядкованих підрозділів ГУ НП у місті Києві проведення слідчих (розшукових дій) по кримінальному провадженні №12014130580000782 від 18 липня 2014 року, а саме прийняти заяву про залучення до кримінального провадження в якості потерпілого, вручити пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого та допитати в якості потерпілого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Дорученням №14 відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК України доручено підлеглим працівникам в Луганській області проведення слідчих (розшукових) дій, для забезпечення всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження: встановити можливих слідчих кримінального правопорушення з числа мешканців міста Краснодон Луганської області, які мешкали у 2014 році у місті Краснодон Луганської області та виїхали на підконтрольну державній владі України території, їх повні анкетні дані, місце проживання, контактні номери телефонів; встановити осіб, які у період часу з 01 січня 2014 року по 30 липня 2014 року працювали у Краснодонському МВ ГУМВС України у Луганській області, які можуть володіти інформацією щодо обставин викрадення ОСОБА_4 ; встановити місцезнаходження ОСОБА_4 ; встановити близьких родичів ОСОБА_4 , коло його друзів та знайомих, які можуть володіти інформацією щодо обставин викрадення ОСОБА_4 або його місцезнаходження; перевірити наявну інформацію, яка міститься в ІКС «ІП НПУ» щодо ОСОБА_4 зокрема чи звертався останній до правоохоронних органів із заявами, повідомленнями з приводу чого звертався, чи був учасником яких-небуть подій.
Згідно листа заступника начальника ГУ НП в Луганській області начальника слідчого управління С.Скеребця у відповідь на адвокатський запит ОСОБА_6 , станом на 31 грудня 2024 року досудове розслідування триває, місцезнаходження ОСОБА_4 не встановлено, листів щодо наявності спорідненості ДНК-профілів (генетичних ознак) ОСОБА_1 (сина ОСОБА_4 ) з тілами невстановлених осіб до СУ ГУ НП в Луганській області не надходило. Крім того, здійснено допити колишніх працівників Краснодонського МВ ГУ МВС України у Луганській області, моніторинг мережі Інтернет, в ході якого виявлено публікації про перебування ОСОБА_4 в полоні незаконних збройних формувань так званого «ЛНР» станом на грудень 2014 року.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250304-477 від 04 березня 2025 року ОСОБА_4 з 17 жовтня 2024 року є особою зниклою на території бойових дій (під час воєнних дій), зниклою безвісти за особливих обставин на території тимчасової окупації частини України, особою яка зазнала насильницького зникнення (ст. 146-1 КК України).
На обґрунтування вимог заяви ОСОБА_1 зазначав, що вже більше 10 років його батько вважається зниклим безвісти та з 17 жовтня 2024 року вважається зниклим безвісти за особливих обставин, а тому у нього є всі підстави вважати, що його батька вже немає в живих. Оголошення ОСОБА_4 загиблим під час виконання службового обов'язку по захисту держави України в російсько-українській війні йому потрібно для отримання виплат передбачених законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п.3 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Відповідно до ч.1 ст.306 ЦПК України, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (ч.ч. 2, 3 ст.46 ЦК України).
Район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії (ст.1 Закону України «Про оборону України»).
Бойові дії - це форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння). Основними видами бойових дій є оборона та наступ.
Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.
Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 607/159/23.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.
Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23).
У свою чергу суд не констатує смерть фізичної особи, а оголошує фізичну особу померлою у судовому порядку у разі встановлення обставин, зазначених у ч.2 ст.46 ЦК України, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.
Громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина. Оголошення судом громадянина померлим усуває невизначеність у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме(див. постанову Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 686/9938/23).
Водночас ч.2 ст.20 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» передбачено, якщо особа зникла безвісти за особливих обставин, оголошена померлою, але її останки не знайдено, проведення розшуку не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).
За загальними правилами доказування, визначеними ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1, ч.2 ст.77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що 18 липня 2014 року до Старобільського РВ ГУМВС надійшло повідомлення про те, що 18 липня 2014 року о 15 год. 20 хв. за місцем мешкання в місті Краснодоні Луганської області невстановленими особами у камуфляжному одязі, озброєними автоматичною зброєю було викрадено заступника начальника Міського відділення міліції № 1 Краснодонського міського відділу Головного управління МВС України у Луганській області майора поліції Буценка В.В.
На підставі вказаного повідомлення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за ст. 349 КК України.
Згідно листа заступника начальника ГУ НП в Луганській області начальника слідчого управління С.Скеребця у відповідь на адвокатський запит ОСОБА_6 , станом на 31 грудня 2024 року досудове розслідування триває, місцезнаходження ОСОБА_4 не встановлено, листів щодо наявності спорідненості ДНК-профілів (генетичних ознак) ОСОБА_1 (сина ОСОБА_4 ) з тілами невстановлених осіб до СУ ГУ НП в Луганській області не надходило. Крім того, здійснено допити колишніх працівників Краснодонського МВ ГУ МВС України у Луганській області, моніторинг мережі Інтернет, в ході якого виявлено публікації про перебування ОСОБА_4 в полоні незаконних збройних формувань так званого «ЛНР» станом на грудень 2014 року.
Також відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250304-477 від 04 березня 2025 року ОСОБА_4 з 17 жовтня 2024 року є особою зниклою на території бойових дій (під час воєнних дій), зниклою безвісти за особливих обставин на території тимчасової окупації частини України, особою яка зазнала насильницького зникнення (ст.146-1 КК України).
Громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим, у разі неможливості встановлення факту його смерті, який встановлюється судом за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин (див. постанову Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20).
Водночас досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014130580000782 від 18 липня 2014 року за фактом викрадення невстановленими особами у камуфляжному одязі, озброєними автоматичною зброєю заступника начальника Суходольського міського відділення міліції Краснодонського МВ ГУМВС України у Луганській області ОСОБА_4 триває, уповноваженими органами продовжують проводитися необхідні слідчі та розшукові дії, спрямовані на встановлення місцезнаходження ОСОБА_4 та з'ясування всіх обставин події.
Отже, установивши, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014130580000782 від 18 липня 2014 року триває, місцезнаходження ОСОБА_4 не встановлено, відомості про спорідненість ДНК-профілів із тілами невстановлених осіб відсутні, а наявні в матеріалах справи документи лише підтверджують факт його зникнення безвісти за особливих обставин, але не містять достовірних даних про настання смерті чи загибелі за конкретних обставин, колегія суддів вважає, суд першої інстанції дійшов законного й обґрунтованого висновку про те, що підстав для оголошення ОСОБА_4 загиблим під час виконання службового обов'язку не встановлено.
Матеріали справи не містять жодних належних, допустимих і достатніх доказів, які б давали суду можливість дійти обґрунтованого припущення про його загибель.
За таких обставин, враховуючи, що доказування у судовому процесі не може ґрунтуватися на припущеннях, а також беручи до уваги відсутність у справі належних доказів, які б підтверджували факт загибелі ОСОБА_4 за обставин, зазначених у заяві, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про оголошення ОСОБА_4 загиблим під час виконання службового обов'язку по захисту територіальної цілісності України від російських окупаційних військ у російсько-українській війні.
Інший по суті висновок грунтувався б на припущеннях, а доказування та, відповідно, рішення суду, не можуть ґрунтуватись на припущеннях (ст.ст. 12.81 ЦПК України).
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про оголошення особи загиблою під час виконання службового обов'язку.
Посилання заявника на тривалу відсутність ОСОБА_4 , безрезультатність його розшуку та відсутність зв'язку із сім'єю протягом тривалого часу дійсно підтверджують факт його зникнення безвісти, однак самі по собі не є достатніми підставами для висновку про його смерть або загибель у певний час і за певних обставин. При цьому матеріали справи не містять об'єктивних доказів, які б давали суду можливість дійти обґрунтованого припущення про загибель ОСОБА_4 в певний час. Такі припущення не можуть підміняти собою належне доказування.
Доводи апеляційної скарги про те, що встановлення факту загибелі ОСОБА_4 має для заявника правове значення у зв'язку з виникненням права на соціальні виплати та оформлення спадкових прав, колегія суддів відхиляє, оскільки юридична заінтересованість заявника та можливість встановлення такого факту в судовому порядку сумніву не викликають. Водночас предметом розгляду у цій справі є не мета звернення до суду, а наявність належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження загибелі ОСОБА_4 .
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лічмана Олександра Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року.
Головуючий
Судді: