Справа № 320/735/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
08 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Черпак Ю.К.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV;
- зобов'язати відповідача-1 здійснити позивачу з 20.11.2023 призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має стаж роботи, що дає їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 20.11.2023 позивач звернулась до органів пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії. Рішенням від 24.11.2023 №262840019079 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач-2) позивачу було відмовлено у призначенні пенсії через те, що у неї відсутній необхідний пільговий стаж. Позивач не погоджується з таким рішенням органів пенсійного фонду, тому й звернулась з цим позовом до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.11.2023 №262840019079 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на підставі заяви від 20.11.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2023 про призначення пенсії відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.11.2023 ОСОБА_1 (позивач) звернулась до органів пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії.
За принципом екстериторіальності вказана заява розглядалася структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішенням від 24.11.2023 №262840019079 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач-2) позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.
У рішенні також зазначено, що «відповідно до п.1, ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Вік заявниці 56 років 10 місяців.
Страховий стаж особи становить 25 років 07 місяців 09 днів.
Пільговий стаж особи 04 роки 08 місяців 00 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано:періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки на першій сторінці трудової книжки не зазначено число та місяць народження заявниці.
До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 21.08.1992 по 14.07.1997 згідно пільгової довідки № 134 від 9.09.2023, оскільки до наказів про проведення атестації робочого місця № 284 від 24.03.1992 та № 223 від 25.12.1996 не надано переліки посад, якими підтверджено право на пенсію на пільгових умовах за результатами атестації робочих місць.
Не працює.
Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу на дату звернення за призначенням пенсії, передбаченого п.1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»».
Дії та рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії вважає протиправними, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV закріплено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п.1, ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах
Отже, жінки, які досягли 50 років і мають 20 років стажу мають право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Наразі, як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно з паспортом ОСОБА_1 , серія НОМЕР_2 , копія якого надана до матеріалів справи, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, станом на час звернення позивача до органів Пенсійного фонду за призначенням пенсії (20.11.2023), вона досягла віку 56 років, який є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.
Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З матеріалів справи слідує, що згідно з оскаржуваним рішенням від 24.11.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, періоди роботи згідно з трудовою книжкою не зараховані до стажу позивача, оскільки на першій сторінці трудової книжки не зазначено число та місяць народження заявниці.
Отже, до стажу роботи позивача не зараховані всі записи про роботу, які містить її трудова книжка.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (була чинною в період роботи позивача з 09.12.1982 по 14.08.1990):
- трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців (п.1.1.);
- відомості про робітника записуються на першому аркуші (титульній сторінці) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочень або заміни ім'я та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження (п.2.10);
- після зазначення дати заповнення трудової книжки робітник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше була заповнена трудова книжка (п.2.11);
- зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів (п.2.12).
Так, дійсно на першому аркуші зазначеної вище трудової книжки позивача не зазначено число та місяць народження заявниці, які внесені без дотримання п.2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
Водночас, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що періоди роботи згідно трудової книжки підлягають зарахуванню до її страхового стажу.
При цьому, колегія суддів зазначає, що в оскаржуваному рішенні від 24.11.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зазначено, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 21.08.1992 по 14.07.1997 згідно пільгової довідки № 134 від 9.09.2023, оскільки до наказів про проведення атестації робочого місця №284 від 24.03.1992 та № 223 від 25.12.1996 не надано переліки посад, якими підтверджено право на пенсію на пільгових умовах за результатами атестації робочих місць.
Колегія суддів зазначає, що в період з 21.08.1992 по 14.07.1997 позивач працювала травильником прецизійного травлення у ТОВ «Квазар», що підтверджується довідкою, копія якої надана до матеріалів справи.
Також у пільговій довідці вказано, що періоди зараховуються до стажу роботи, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення згідно статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення від 24.11.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області взагалі не містить інформації щодо надання оцінки цій пільговій довідці.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що норми пункту «а» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно з якими, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах, є аналогічними нормам п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, норми обох наведених вище законів однаково визначають право на пенсію на пільгових умовах жінок, після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Враховуючи зазначене, період роботи позивача з 21.08.1992 по 14.07.1997 підлягає зарахуванню до стажу позивача, який дає їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення від 24.11.2023 №262840019079 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення і не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відповідно це рішення є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.11.2023 №262840019079 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на підставі заяви від 20.11.2023 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2023 про призначення пенсії відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: О.О. Беспалов
Ю.К. Черпак
(повний текст постанови складено 08.04.2026р.)