Справа № 580/2293/25 Суддя (судді) першої інстанції: Орленко В.І.
08 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Ключкович В.Ю.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №233050010121 від 27 грудня 2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до стажу для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 період його роботи з 31.03.1986 по 03.01.2003 в Ладижинському ремонтно-транспортному підприємстві згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18 лютого 1985 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.12.2024 про призначення пенсії за віком, прийняти відповідне рішення про призначення пенсії за віком.
Рішенням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 27.12.2024 №233050010121 про відмову в призначенні пенсії;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до стажу для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 період його роботи з 31.03.1986 по 03.01.2003 в Ладижинському ремонтно-транспортному підприємстві згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 18.02.1985 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.12.2024 про призначення пенсії за віком.
Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без задоволення.
Зокрема, апелянт зазначає, що за результатами розгляду наданих позивачем документів встановлено, що вік позивача становить 60 років. Страховий стаж - 22 роки 09 місяців 07 дні. Страховий стаж для визначення права на пенсію за віком з урахуванням положень пункту 3-1 Закону №1058 складає 26 років 04 місяці 10 днів. До страхового стажу не зараховано період трудової діяльності згідно трудової книжки (серії НОМЕР_2 ) з 31.03.1986 по 03.01.2003, в зв'язку з відсутністю підстави прийняття на роботу. Окрім того апелянт зазначає, що періоди ведення підприємницької діяльності з 09.09.2002 зараховано до стажу роботи за даними реєстру застрахованих осіб, тому право на призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону №1058 позивач матиме після досягнення 65-річного віку, з 23.06.2027.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Від третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено паспортом громадянина України, серії НОМЕР_3 , після досягнення шістдесятирічного віку неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявами про призначення йому пенсії за віком.
Листом від 09.10.2024 № 12945-12194/Ф-02/8-2300/2 ГУ ПФУ в Черкаській області повідомило позивачу, що його заява про призначення пенсії за віком розглянута, однак, оскільки необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком (31 рік) відсутній, йому надано відмову у призначенні пенсії за віком.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.11.2024 у справі №705/5145/24, яке набрало законної сили 16.12.2024, встановлено юридичний факт, що записи здійснені в трудовій книжці від 18.02.1985 серії НОМЕР_1 про трудовий стаж з 08.02.1985 по 03.01.2003 належать ОСОБА_1 .
Листом від 10.02.2025 № 1409-409/Ф-02/8-2300/25 ГУ ПФУ в Черкаській області повідомило позивачу, що рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.11.2024 у справі №705/5145/24 зобов'язано встановити юридичний факт, що записи здійснені в трудовій книжці від 18.02.1985 серії НОМЕР_1 про трудовий стаж з 08.02.1985 по 03.01.2003 належать ОСОБА_1 , однак зобов'язань щодо зарахування зазначеного періоду до трудового стажу на ГУ ПФУ в Черкаській області не покладено.
Наразі, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 27.12.2024 № 2330500010121 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії на підставі не зарахування до страхового стажу період трудової діяльності згідно трудової книжки (серії НОМЕР_1 ) з 31.03.1986 по 03.01.2003 в зв'язку з відсутністю підстави прийняття на роботу.
При цьому, у спірному рішенні № 2330500010121 зазначається, що страховий стаж ОСОБА_1 для визначення права на пенсію становить 26 роки 04 міс. 10 дн.
В трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 18.02.1985 наявні записи: 08.02.1985 - прийнятий водієм автопарку, підстава - наказ №11-к від 11.02.1985, запис від 31.03.1986 - звільнений у зв'язку з ліквідацією виробничого відділення сільгосптехніки ремонтно-транспортне підприємство за п. 5 ст. 36 КЗПП УРСР, підстава - наказ №19-к від 28.03.1986, даний запис скріплений печаткою з відтиском: «Сільгосптехніка Ладижинське виробниче відділення»; запис від 31.03.1986 - Ладижинське ремонтно-транспортне підприємство. Зарахований на посаду водія по переводу за п. 5 ст. 36 КЗпП з ліквідованого Ладижинського виробничого.
Відповідач стверджує, що відсутність запису щодо зазначення підстави про прийняття позивача на роботу є підставою для відмови у зарахуванні цього стажу для призначення пенсії за віком.
Відповідно до листа Уманської районної Державної адміністрації Черкаської області від 22.02.2024 № 04-05/70 на заяву ОСОБА_1 : «На виконання постанови Центрального комітету КПРС і Ради Міністрів СРСР від14.11.1985 № 1114 «Про дальше удосконалення управління агропромисловим комплексом», рішення Черкаської обласної Ради народних депутатів від 16.12.1985 згідно рішення виконавчого комітету Уманської районної Ради народних депутатів від 29.01.1986 №48 ліквідовано Уманську райсільгоспотехніку, Бабанське відділення сільгосптехніки, Ладижинське, відділення сільгосптехніки та створено Ладижинське ремонтно-транспорте підприємство з 02.01.1986 року».
Відповідно до записів: від 01.08.1996 - Ладижинське ремонтно-транспортне підприємство з 1 серпня 1996 р. перейменовано у Відкрите акціонерне товариство «Ладижинське ремонтно-транспортне підприємство», підстава - наказ № 1 від 01.08.1996; від 03.01.2003 - звільнений з роботи по ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, підстава - наказ №20-к від 03.01.2003.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком ГУ ПФУ в Кіровоградській області не враховано трудовий стаж за період роботи в Ладижинському ремонтно-транспортному підприємстві із 31.03.1986 по 03.01.2003 «у зв'язку з відсутністю підстави прийняття на роботу».
Позивач вважає відмову у призначенні пенсії за віком протиправною, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом №1058-IV.
Відповідності до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени й сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до статті 5 Закону №1058-IV винятково цим Законом визначається. зокрема, пенсійний вік чоловіків і жінок, після досягнення якого особа має право на призначення пенсії за віком.
Статтею 8 Закону 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 26 Закону № 1058-IV, страховий стаж це період (строк), протягом, якого особа підлягаю загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не менший, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенси до набрання чинності цим Законом. зараховуються до страхового передбачених цим Законом.
До дати набрання чинності Законом України №1058-IV, а саме до 01.01.2004 стаж вимірювався часом роботи - трудовий стаж. Так відповідно до норм Закону СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» від 05.05.1990 № 1480-I (далі - Закон №1480-I), який набрав чинності 15.05.1990, норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХII), що набрав чинності 01.01.1992, в редакції Закону від 11.02.1998, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості перерв.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечения» визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Пунктом і Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, с трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. п. 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу дія. призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637; основним документом, що підтверджує стаж роботи, с трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, то підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58 від 29 липня 1993 року, затверджено Міністерством праці України, Міністерством юостиції України Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту -Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ний орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 погодився висновком судів попередніх інстанцій, які вказали, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах но обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що лає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у в трудову книжку вноситься відповідальним працівником підприємства, а не особисто ним.
Відповідно пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладаються на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідальний за правильність записів у трудовій книжні та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжні. З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.
Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а наголосив на тому, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У Рішенні від 22 травня 2018 року N' 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Верховний Суд в постанові від 18.11.2022 за результатом розгляду справи №560/3734/22 зазначив: «п.95 - основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами». Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
Так, з матеріалів справи встановлено, що у трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 від 18.02.1985 внесені записи про те, що він з 08.02.1985 до 31.03.1986 працював водієм в Ладижинському виробничому відділенні Уманської райсільгосптехніки, що фактично було реорганізоване в Ладижинське ремонтно-транспортне підприємство, на підставі чого позивач, 31.03.1986 був переведений у новостворене Ладижинське ремонтно-транспортне підприємство.
При цьому, про факт переведення на іншу роботу, відповідно до п. 5 статті 36 КпП УРСР містяться відмітки у пунктах 2 і 3 трудової книжки.
Відповідно до п. 5 статті 36 КПП УРСР (в редакції станом на 31.03.1986, підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на іншу роботу або перехід на виборну посаду.
Отже, спірний період роботи позивача має бути зарахований до його страхового стажу.
Наразі, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення від 27.12.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним і таким, що належить скасуванню, а вимоги щодо зобов'язання пенсійного органу зарахувати відповідний період роботи до страхового стажу позивача належать до задоволення.
За результатами розгляду справи, в межах предмету позову та на основі наданих сторонами доказів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, приймаючи спірне рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, неправильно застосував норми чинного законодавства та не врахував усіх обставин, що мають значення для вирішення справи.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивачки, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Разом з тим, у зв'язку із скасуванням оскаржуваного рішення, процедура розгляду питання про призначення позивачу пенсії за віком вважається незакінченою і пенсійний орган, реалізуючи свої законні повноваження щодо призначення пенсії, повинен повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 зазначив, що дії зобов'язального характеру щодо проведення позивачу нарахування призначеної йому пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію (пункт 28).
Таким чином, на підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
В частині відмовлених позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому не підлягає перегляду апеляційним судом.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(повний текст постанови складено 08.04.2026р.)