Заводський районний суд м. Запоріжжя
69606 Україна м. Запоріжжя вул. Мирослава Симчича 65 тел.(099) 55-49-125
Справа № 332/507/24
Провадження №: 4-с/332/3/26
08 квітня 2026 р. м. Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючої судді Ретинської Ю.І., за участю секретаря судового засідання - Карліної А.М., представника заявника - Тихомирової М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи: Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат»,-
16.02.2026 ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Тихомирової Марії Олегівни звернувся до Заводського районного суду м. Запоріжжя зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання.
В обґрунтування скарги зазначає, що 11.11.2024 року Заводським районним судом міста Запоріжжя був виданий виконавчий лист по справі № 332/507/24 про стягнення заборгованості із заробітної плати, виплати вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (далі ТОВ «ЗТМК») на користь ОСОБА_1 .
19 грудня 2024 року Заводським районним судом міста Запоріжжя був виданий виконавчий лист за додатковим рішенням від 25.07.2024 по справі № 332/507/24 про стягнення витрат на правничу допомогу з ТОВ «ЗТМК» на користь ОСОБА_1 .
На підставі виконавчого листа № 332/507/24 від 07.11.2024 було відкрито 18.11.2024 виконавче провадження ВП № 76571796 (про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 20 412,52 грн і судового збору в розмірі 1 211,20 грн), а 20.02.2025 на підставі виконавчого листа від 19.12.2024 року було відкрито виконавче провадження ВП № 77245616 (про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 2 500 грн), які Стягувач просив об'єднати в одне виконавче провадження.
Однак 20.02.2025 державним виконавцем Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гринь Яною Анатоліївною було винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП № 77245616 (ВП № 76571796).
31.12.2025 ОСОБА_1 було подано заяву про поновлення виконавчого провадження до державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гринь Яни Анатоліївни, однак 03.02.2026 державним виконавцем надано відповідь про те, що оскільки ТОВ «ЗТМК» включено до «Переліку об'єктів великої приватизації державної власності» всі виконавчі провадження щодо нього зведені у одне і воно зупинено на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2019.
ОСОБА_1 не погоджується зі зазначеними рішеннями державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гринь Яни Анатоліївни і вважає постанову про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП № 77245616 (ВП № 76571796) від 20 лютого 2025 незаконною та такою що порушує його права.
На підставі викладеного просить суд:
визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гринь Яни Анатоліївни щодо поновлення виконавчого провадження ВП № 77245616 (ВП № 76571796) і вчинення виконавчих дій за вказаними виконавчими провадженнями та скасувати постанову державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гринь Яни Анатоліївни про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП № 77245616 (ВП № 76571796);
зобов'язати керівника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виділити в окреме провадження виконавче провадження ВП № 76571796, ВП № 77245616 на підставі виконавчих листів від 07 листопада 2024 та від 19 грудня 2024 року відповідно, виданих Заводським районним судом міста Запоріжжя по справі № 332/507/24 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 20 412,52 грн, судового збору в розмірі 1 211,20 грн і витрат на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн;
зобов'язати керівника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) поновити виконавче провадження ВП № 76571796 та ВП № 77245616 на підставі виконавчих листів від 07 листопада 2024 та від 19 грудня 2024 року відповідно, виданих Заводським районним судом міста Запоріжжя по справі № 332/507/24 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 20 412,52 грн, судового збору в розмірі 1 211,20 грн і витрат на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн;
стягнути з Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) судові витрати.
13.03.2026 представник Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України Гринь Я.А. надала письмові пояснення на скаргу, в якому зазначила про правомірність прийнятих державним виконавцем рішень, які відповідають вимогам ст.ст. 2,18,34,35 Закону України «Про виконавче провадження», у задоволенні скарги ОСОБА_1 просила відмовити у повному обсязі.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Тихомирова М.О. викладені у скарзі вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України, у письмових поясненнях по скарзі просила справу розглядати без її участі.
Представник боржника ТОВ «ЗТМК» у судове засідання не з'явився, про дату та час і місце його проведення був повідомлений належним чином, жодних заяв та клопотань суду не надав.
Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2024 у справі № 332/507/24, яке набрало законної сили 29.06.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі, виплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задоволено, а саме:
- присуджено до стягнення з ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з 01 жовтня 2022 по 31 жовтня 2023 у сумі 130704,34 гривні, середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 20 412,52 гривні, та судового збору в розмірі 1 211,20 гривень (а.с.97-98).
Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25.07.2024 у справі № 332/507/24, яке набрало законної сили 26.08.2024 присуджено до стягнення з ТОВ «Запорізький титаномагнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн (а.с.143-144).
11.11.2024 року Заводським районним судом міста Запоріжжя був виданий виконавчий лист по справі № 332/507/24 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в сумі 130704,34 грн, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в розмірі20412,52 грн, та судових витрат в розмірі 1211,20.
19 грудня 2024 року Заводським районним судом міста Запоріжжя був виданий виконавчий лист за додатковим рішенням від 25.07.2024 по справі № 332/507/24 про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн з ТОВ «ЗТМК» на користь ОСОБА_1 .
18.11.2024 заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гринь Яною Анатоліївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 76571796 з примусового виконання виконавчого листа № 332/507/24 виданого 07.11.2024 Заводським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 жовтня 2022 по 31 жовтня 2023 у сумі 130704,34 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 20412,52 грн, та судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Того ж дня постановами заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гринь Яни Анатоліївни було приєднано виконавче провадження № 76571796 з примусового виконання виконавчого листа № 332/507/24, виданого 07.11.2024 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 жовтня 2022 по 31 жовтня 2023 у сумі 130704,34 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 20412,52 грн, та судовий збір у розмірі 1211,20 грн. до зведеного виконавчого провадження № 62736560, яке веде Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання у зв'язку із тим, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2019 ТОВ "ЗТМК" включено до "Переліку об'єктів великої приватизації державної власності".
20.02.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 77245616 з примусового виконання виконавчого листа № 332/507/24 виданого 19.12.2024 Заводським районним судом м. Запоріжжя про стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" витрат на правничу допомогу в сумі 2500 гривень 00 копійок.
Того ж дня постановою заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гринь Яни Анатоліївни було приєднано виконавче провадження № 77245616 з примусового виконання виконавчого листа № 332/507/24 виданого 19.12.2024 Заводським районним судом м. Запоріжжя про стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" витрат на правничу допомогу в сумі 2500 гривень 00 копійок до зведеного виконавчого провадження № 62736560, яке веде Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання у зв'язку із тим, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2019 ТОВ "ЗТМК" включено до "Переліку об'єктів великої приватизації державної власності".
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Таким чином, установлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Схожі правові висновки КГС ВС виклав у пункті 13 постанови від 30.08.2018 у справі №916/4106/14 та підпункті 8.12 постанови від 25.09.2020 у справі №924/315/17.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».
В силу приписів ст. 19 Конституції України, ст. 1 Закону № 1404-VIII державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження», а й відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Отже, дії органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень регламентовані не тільки Законом України «Про виконавче провадження», а й іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Положеннями ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності.
Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Посилаючись на дану обставину, заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гринь Я.А. винесені оскаржувані постанови про зупинення вчинення виконавчих дій.
Разом з тим, сама конструкція норми визначеної ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» не містить в собі посилання на саме на обов'язок державного виконавця щодо зупинення вчинення виконавчих дій у встановлених випадках.
Відповідно до ч. 7 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, передбаченому пунктом 12 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об'єкта приватизації.
Як вбачається з матеріалів справи, завершення приватизації державної частки у статутному капіталі ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» тривалий час не відбувається.
На виконанні в Лівобережному відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України знаходиться зведене виконавче провадження відносно ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», що також може свідчити про тривале невиконання рішень суду, за якими боржником виступає дане підприємство.
Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання (ч. 1 ст. 1 цього Закону), саме цим Законом затверджено порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.
Відповідно до частини 1 ст. 2 цього Закону, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державне підприємство. Виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених Законом.
В той же час, відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закону) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини першої статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Крім того, відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року по справі № 619/562/18, належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду.
За приписами ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.
Зупинення вчинення виконавчих дій порушує основоположні права особи - на виконання судового рішення та отримання за цим рішенням заробітної плати та інших виплат пов'язаних зі звільненням.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.
Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Войтенко проти України» від 29.06.2004 року).
Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, § 59); «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України», заява № 38722/02, § 75); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07, § 29).
Суд наголошує, що ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов'язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів, щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.
За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
У рішенні від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» (заява № 56849/00) від 29.06.2004, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).
Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі «Фуклєв проти України» (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Також, суд звертає увагу і на критерій якості закону, як складової верховенства права, та складової першого критерію правомірності втручання, адже згаданий п. 12 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Проте із наведеної норми не є зрозумілим, в якому випадку зупиняється вчинення виконавчих дій: - у разі включення кредитора, чи все ж таки боржника до переліку об'єктів приватизації; чи є підставами для зупинення те, що підприємство вже було включено у цей перелік на час відкриття виконавчого провадження (як в даному випадку ще з 2018 року).
Встановлено, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.11.2020 № 1475-р «Про внесення зміни в додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р до переліку об'єктів великої приватизації державної власності, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р (із змінами), включено державну частку розміром 51% статутного капіталу ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат».
Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та враховуючи розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р «Про затвердження переліку об'єктів великої приватизації державної власності (із змінами), наказом Фонду від 07.12.2020 № 1971 прийнято рішення про приватизацію державної частки розміром 51 % статутного капіталу ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» шляхом продажу на аукціоні з умовами. Порядок проведення електронних аукціонів для продажу об'єктів великої приватизації затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2023 № 183. Наразі зазначений пакет акцій не продано.
При цьому, як зазначалося вище, у своїх рішеннях державний виконавець не послалася на відповідний наказ Фонду державного майна України, яким було прийнято рішення про приватизацію державної частки розміром 51 % статутного капіталу ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» шляхом продажу на аукціоні з умовами.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до ч. 5 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням наведеного, суд вважає скаргу ОСОБА_1 обґрунтованою, тому на підставі ст. 451 ЦПК України належним способом захисту прав боржника у цій справі буде визнання незаконними та скасування постанов заступника начальника Лівобережного ВДВС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гринь Яни Анатоліївни від 18.11.2024 та від 20.02.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 76571796 та № 77245616, а також зобов'язання заступника начальника після виділення в окреме провадження поновити виконавчі провадження № 76571796 та № 77245616 з примусового виконання виконавчих документів №332/507/24 від 07 листопада 2024 року та від 19 грудня 2024 року, виданих Заводським районним судом м. Запоріжжя.
Керуючись ст. ст.260-261, 353-354, 450-452 ЦПК України, суд,-
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи: Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» - задовольнити.
Визнати неправомірними та скасувати постанови заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гринь Яни Анатоліївни від 18.11.2024 та від 20.02.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 76571796 та № 77245616.
Зобов'язати заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гринь Яну Анатоліївну поновити порушені права ОСОБА_1 шляхом виділення в окреме провадження та поновлення виконавчих проваджень № 76571796 та № 77245616 з примусового виконання виконавчих документів №332/507/24 від 07 листопада 2024 року та від 19 грудня 2024 року, виданих Заводським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 20 412,52 грн, судового збору в розмірі 1 211,20 грн і витрат на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у 15-денний строк з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Ю.І. Ретинська