08 квітня 2026 р. Справа № 520/25078/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 року (ухвалене суддею Супрун Ю.О.) в справі № 520/25078/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07.08.2023 р. по 29.08.2025 р., але не більше шести місяців, у сумі 178437,68 грн.; зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07.08.2023 р. по 29.08.2025 р., але не більше шести місяців, у сумі 178437,68 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, але не більше шести місяців; зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 07.08.2023 р. по 07.02.2024 р. у сумі 85613,23 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що частина виплат грошового забезпечення позивачки була здійснена відповідачем на виконання судових рішень, які набрали законної сили після звільнення позивача. До моменту ухвалення відповідних судових рішень розмір грошового забезпечення позивача не був остаточно визначений, а отже у відповідача був відсутній обов'язок здійснювати відповідні виплати. Таким чином не існувало правових підстав для проведення остаточного розрахунку в іншому розмірі, тому відповідач фізично та фактично не мав можливості здійснити виплату раніше. Також, відповідач зазначає, що позивачка звільнена зі служби цивільного захисту 07.08.2023, однак з позовною заявою звернулась до суду з пропуском тримісячного строку, установленого ст. 233 КЗпП України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка проходила службу в Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області.
Відповідно до витягу із наказу від 07.08.2023 р. №379 о/с, позивачка з 07.08.2023 р. звільнено зі служби та виключено з кадрів ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 р. в справі №520/7746/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено, а саме: зобов'язано Головне управління ДСНС України у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (премій згідно наказів: від 23.03.2020 р. №111 - 131% посадового окладу, від 23.04.2020 р. №134 - 90% посадового окладу, від 25.05.2020 р. №164 - 131% посадового окладу, від 23.06.2020 р. №195 - 131% посадового окладу, від 24.07.2020 р. №231 - 131% посадового окладу, від 26.08.2020 р. №256 - 131% посадового окладу, від 25.09.2020 р. №287 - 131% посадового окладу, від 28.10.2020 р. №313 - 131% посадового окладу, від 26.11.2020 р. №347 - 131% посадового окладу, від 10.12.2020 р. №361 - 131% посадового окладу, від 11.01.2021 р. №14 - 131% посадового окладу, від 10.02.2021 р. №47 - 150% посадового окладу, від 10.03.2021 р. №94 - 150% посадового окладу, від 09.04.2021 р. №136 - 150% посадового окладу, від 11.05.2021 р. №175 - 150% посадового окладу, від 10.06.2021 р. №220 - 150% посадового окладу, від 06.07.2021 р. №267 - 150% посадового окладу, від 10.08.2021 р. №328 - 150% посадового окладу, від 10.09.2021 р. №358 - 150% посадового окладу, від 08.10.2021 р. №392 - 150% посадового окладу, від 10.11.2021 р. №430 - 150% посадового окладу, від 10.12.2021 р. №484 - 150% посадового окладу, від 10.01.2022 р. №5 - 150% посадового окладу, від 21.02.2022 р. №63 - 214% посадового окладу, від 09.03.2022 р. №88 - 214% посадового окладу, від 11.04.2022 р. №190 - 214% посадового окладу, від 11.05.2022 р. №238 - 214% посадового окладу, від 10.06.2022 р. №285 - 214% посадового окладу, від 08.07.2022 р. №340 - 214% посадового окладу, від 09.08.2022 р. №378 - 214% посадового окладу, від 09.09.2022 р. №456 - 214% посадового окладу, від 09.10.2022 р. №490 - 214% посадового окладу, від 08.11.2022 р. №544 - 214% посадового окладу, від 07.12.2022 р. №637 - 214% посадового окладу, від 31.01.2023 р. №50 - 275% посадового окладу, від 13.02.2023 р. №74 - 275% посадового окладу, від 10.03.2023 р. №110 - 275% посадового окладу, від 10.04.2023 р. №164 - 275% посадового окладу, від 09.05.2023 р. №210 - 449% посадового окладу, від 09.06.2023 р. №271 - 449% посадового окладу, від 07.07.2023 р. №321 - 449% посадового окладу, надбавок за особливості проходження служби згідно наказів: від 11.01.2020 р. № 16 - 50%, від 14.01.2021 р. № 17 - 50 %, від 20.01.2022 р. № 23 - 50 %, від 20.01.2023 р. № 34 - 50 %), допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р в справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 р. по 31.12.2020 р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 р., з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 р., з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 р., з 01.01.2023 р. по 07.08.2023 р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 р., з урахуванням раніше виплачених сум та зобов'язано Головне управління ДСНС України у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2023 року при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 р. в справі №520/7746/24, відповідач 29.08.2025 р. виплатив на користь позивачки 282328,12 грн.
Позивачка вважаючи, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернулась до суду.
Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.08.2023 р. по 07.02.2024 р. в сумі 85613,23 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до правової позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 р. в справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (в подальшому - КЗпП України).
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з 29.01.2020 р. та була звільнена з зі служби 07.08.2023 р. При звільненні позивачки зі служби з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, з позивачкою не було проведено повний розрахунок, а саме не було виплачено грошове забезпечення в повному обсязі в розмірі 282328,12 грн., яка було виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 р. в справі №520/7746/24, тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (в подальшому - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом «б» п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Судовим розглядом встановлено, що днем звільнення позивачки зі служби є 07.08.2023 р., тому двома попередніми місяцями перед звільненням є червень 2023 року (30 календарних днів) та липень 2023 року (31 календарних днів), що у сумі становить 61 календарних днів.
Зі змісту довідки-розрахунок № 474 від 19.06.2025 р., вбачається, що грошове забезпечення позивачки за два повних місяця перед звільненням становить 59156,20 грн. (29578,10 грн. + 29578,10 грн.), а відповідно середньомісячна заробітна плата позивача складає 29578,10 грн. (29578,10 грн. + 29578,10 грн.)/2.
Отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивачки за два повних місяці служби склала 969,77 грн. (59156,20/61), що є вихідними даними для обрахування середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу в якості відшкодування.
За висновком суду, компенсація за затримку розрахунку при звільненні, але не більш ніж за 6 місяців складає 179407,45 грн. (185 дні Х 969,77 грн.).
Виходячи з інформації, що міститься у довідках-розрахунках №474/6, №474/5, №474 від 19.06.2025 р. надані Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області позивачці при звільненні було нараховано і виплачено грошове забезпечення у загальній сумі 309332,26 грн.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 р. в справі №520/7746/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, позивачці виплачено заборгованість з грошового забезпечення у сумі 282328,12 грн. Отже загальний розмір належного при звільненні позивачці грошового забезпечення складає 591660,48 грн. (309332,26 грн. + 282328,12 грн.).
Частка заборгованості у сумі загального розміру належного при звільненні грошового забезпечення складає 47,72 % (282328,12/591660,48 х 100).
Отже, суми середнього заробітку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, що підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільнені складає 85613,23 грн. (179407,45 х 47.72%).
Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладених в постановах від 30.10.2025 р. в справі № 420/2649/24, від 23.10.2025 р. в справі № 340/4454/23, від 23.10.2025 р. в справі № 280/6214/23, від 08.10.2025 р. в справі № 320/30311/24, від 08.10.2025 р. в справі № 320/30311/24, від 07.10.2025 р. в справі № 520/7611/22 та інших.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стосовно доводу апеляційної скарги про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем заявлено до нарахування та виплати 178437,68 грн., судом першої інстанції з урахуванням наведених обчислень визначено суму у розмірі 85613,23 грн., що є меншим ніж заявлена сума розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, тому ці доводи є необґрунтованими та безпідставними.
Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем не наведено належних доводів, що належна до виплати сума середнього заробітку, визначена судом першої інстанції у розмірі 85613,23 грн., є суттєво завищеною та необґрунтованою.
Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачці при звільненні сум, суд апеляційної інстанції вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат суму у розмірі 85613,23 грн., розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з моменту звільнення позивачки зі служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Таку правову позицію сформовано Верховним Судом у постановах від 30.01.2019 р. в справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. в справі № 826/15235/16, від 12.08.2020 р. в справі № 400/3151/19.
Судовим розглядом встановлено, що між сторонами існував спір щодо виплати позивачці грошового забезпечення в належному розмірі. Остаточний розрахунок з позивачкою проведений 29.08.2025 р., отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.01.2025 р. в справі № 320/26833/23.
З даним позовом позивачка звернувся через систему «Електронний суд» 19.09.2025 р., тобто в місячний строк, встановлений ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду з позовом не обґрунтованими.
Щодо посилання відповідача на те, що служба цивільного захисту не є військовою службою, а особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не є військовослужбовцями, в тому числі у розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та відповідно дія названих Законів на осіб рядового та начальницького складу ДСНС не розповсюджується, суд апеляційної інстанції зазначає, що нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах спірних правовідносин регламентуються КЗпП України та Порядком №100, дія яких поширюється на осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, а відтак наведені посилання відповідача є такими, що не впливають на вирішення даної справи.
Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, але не більше шести місяців та зобов'язання Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 07.08.2023 р. по 07.02.2024 р. в сумі 85613,23 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 в справі № 520/25078/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін