07 квітня 2026 року м. Київ №320/52668/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій, у якому просить суд :
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про припинення ОСОБА_1 , виплати пенсії по інвалідності з 1 вересня 2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, починаючи з 1 вересня 2025 року;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму завданої моральної шкоди у розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві протиправно припинено виплату йому пенсії по інвалідності з 01.09.2025. Позивач зазначає, що є особою з інвалідністю ІІ групи та перебуває на обліку у відповідача, а пенсія є його єдиним джерелом існування. На думку позивача, рішення про припинення виплати пенсії прийнято з порушенням вимог законодавства, оскільки відповідач, посилаючись на положення законодавства щодо необхідності проходження повторного огляду, одночасно проігнорував норми, які передбачають автоматичне продовження виплати пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території. Позивач наголошує, що його місцем проживання є м. Рубіжне Луганської області, яке відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 віднесено до тимчасово окупованих територій. Таким чином, позивач вважає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 виплата пенсії мала бути автоматично продовжена без необхідності проходження повторного огляду. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем рішення фактично прийнято заднім числом (25.09.2025 із застосуванням з 01.09.2025), без належного повідомлення позивача, що порушує принцип правової визначеності. Також позивач вказує на завдання йому моральної шкоди у зв'язку з позбавленням засобів до існування, тривалим стресом та необхідністю захищати свої права, яку оцінює у 25 000 грн.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що підстави для продовження виплати пенсії позивачу відсутні. Зокрема, відповідач посилається на те, що у пенсійній справі позивача відсутні відомості щодо неможливості проходження повторного огляду, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для подовження виплати пенсії по інвалідності. Крім того, відповідач вказує на необхідність подання позивачем додаткових документів, зокрема щодо підтвердження його статусу, місця перебування, а також інших обставин, які, на думку відповідача, мають значення для вирішення питання щодо продовження виплати пенсії. Також із змісту відзиву вбачається, що відповідач ставить під сумнів наявність у позивача обставин, які унеможливлюють проходження повторного огляду, та фактично покладає обов'язок доведення таких обставин на позивача.
У відповіді на відзив позивач заперечує доводи відповідача та зазначає, що такі є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами. Позивач наголошує, що відповідач володіє всією необхідною інформацією щодо його місця проживання, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, що саме по собі є достатньою підставою для автоматичного продовження виплати пенсії відповідно до вимог законодавства. Крім того, позивач зазначає, що вимоги відповідача щодо надання додаткових документів, зокрема «доказу життя», «статусу біженця» чи інших документів, не передбачені жодною нормою законодавства та є надуманими. Також позивач вказує, що його особа неодноразово була ідентифікована державними засобами електронної ідентифікації (зокрема, через систему «Електронний суд»), що виключає будь-які сумніви щодо його існування та волевиявлення. Окрім цього, позивач звертає увагу суду на те, що відповідач фактично змінює підстави відмови у виплаті пенсії, що свідчить про відсутність сталої правової позиції та про недобросовісність його дій.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.
Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК серія 12ААБ №887968 від 13.01.2022, інвалідність позивачу встановлено на період до 31.12.2022, а у подальшому виплата пенсії була продовжена на період дії воєнного стану до 31.08.2025.
З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2025 виплату пенсії позивачу припинено.
Позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами та скаргами, зокрема 28.08.2025, 03.09.2025 та 11.09.2025, щодо причин припинення виплати пенсії.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.09.2025 №44179-44312/К-02/8-2600/25 повідомлено, що підстави для подовження виплати пенсії відсутні у зв'язку із необхідністю проходження повторного огляду.
Разом з тим у зазначеному листі відповідач послався на підпункт 146-1 розділу XV Закону України №1058-IV, яким передбачено продовження виплати пенсії особам, які не можуть пройти повторний огляд, а також на постанову Кабінету Міністрів України №1338 від 15.11.2024, якою визначено категорії осіб, що не підлягають направленню на повторне оцінювання. Зокрема, до таких осіб віднесено осіб, місце проживання яких знаходиться на тимчасово окупованих територіях.
Судом встановлено, що місцем реєстрації та фактичного проживання позивача є м. Рубіжне Луганської області, яке відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 належить до тимчасово окупованих територій.
Не погоджуючись із припиненням виплати пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія) визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
З 01.01.1992 постановою Верховної Ради України від 06.12.1991 № 1931-XII введено в дію Закон № 1788-XII в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01.04.1992 - в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 12 Закону № 1788-XII передбачено, що жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років, мають право на пенсію за віком.
При цьому, з 01.01.2004 набрав чинності Закон № 1058-IV, який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
У розумінні статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 489/5194/16-а.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 року № 162 «Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період воєнного стану» (далі - Постанова № 162) особам, які проживають на територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, щодо яких не визначено дату завершення бойових дій або тимчасової окупації, і виплату пенсій яким було припинено в період з 01 серпня 2022 року відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, виплата пенсії може бути відновлення за поданими з використанням відділеного кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, заявами про виплату пенсії на поточні рахунки в уповноважених банках або за заявами про поновлення виплати пенсії, що надійшли через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи пенсіонера у режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу. Порядок та умови встановлення особи пенсіонера шляхом відеоконференцзв'язку органами Пенсійного фонду України затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Міністерством соціальної політики та Міністерством цифрової трансформації.
З 20 березня 2025 року набув чинності «Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 (далі - Порядок №299).
Відповідно до вказаного порядку, одержувачам, які тимчасово проживають за межами України, і тим, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат здійснюється за умови проходження особою фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за №380/43786 (далі - Перелік №376).
Відповідно до умов абзацу 3 частини 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2022 №162, виплата пенсії може бути відновлена за поданням з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис», створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, заявами про виплату пенсії на поточні рахунки в уповноважених банках або за заявами про поновлення виплати пенсії, що надійшли через вебпортал електронних послуг пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи пенсіонера в режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу.
Місце реєстрації ОСОБА_1 є місто Рубіжне Луганської області, відповідно до Переліку № 376, віднесено до тимчасово окупованих територій російською федерацією.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 299 виплата пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованих територіях або перебувають за межами України, здійснюється за умови проходження фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року. Фізична ідентифікація є процедурою встановлення особи одержувача на підставі документів, що посвідчують особу, та може здійснюватися, зокрема, шляхом ідентифікації в режимі відеоконференцзв'язку або з використанням електронних засобів ідентифікації. У разі відсутності інформації про проходження фізичної ідентифікації виплата пенсії підлягає припиненню з 1 січня наступного року (пункт 7 Порядку № 299).
Водночас, пунктом 8 Порядку № 299 передбачено, що виплата пенсії підлягає поновленню за заявою особи після встановлення її особи органом Пенсійного фонду України, у тому числі за результатами ідентифікації в режимі відеоконференцзв'язку.
Таким чином, процедура фізичної ідентифікації спрямована виключно на встановлення особи одержувача пенсії на підставі поданих ним документів та не передбачає отримання органом Пенсійного фонду України будь яких інших відомостей, окрім тих, що необхідні для підтвердження особи пенсіонера.
При цьому, суд окремо звертає увагу на доводи відповідача щодо непроходження позивачем ідентифікації в органах Пенсійного фонду України та необхідності вчинення ним додаткових дій для продовження виплати пенсії.
Оцінюючи зазначені доводи, суд виходить із такого.
Відповідно до підпункту 146-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі неможливості проходження повторного огляду особами з інвалідністю, виплата пенсії продовжується на період дії воєнного стану та протягом визначеного законодавством часу після його припинення або скасування.
З метою реалізації зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 15.11.2024 №1338, якою визначено особливості проведення оцінювання повсякденного функціонування особи та перелік категорій осіб, які не підлягають направленню на таке оцінювання.
Згідно з положеннями зазначеної постанови, до осіб, які не підлягають направленню на оцінювання, належать, зокрема, особи, місце проживання яких знаходиться на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований та постійно проживає у місті Рубіжне Луганської області, яке відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 віднесено до тимчасово окупованих територій.
Таким чином, позивач відноситься до категорії осіб, щодо яких законодавством встановлено спеціальний правовий режим пенсійного забезпечення в умовах воєнного стану.
Зазначений режим передбачає, що такі особи: не підлягають направленню на повторний огляд (оцінювання повсякденного функціонування); звільняються від обов'язку вчинення додаткових дій, пов'язаних із підтвердженням права на отримання пенсії; мають право на автоматичне продовження виплати пенсії на період дії воєнного стану.
Отже, на відміну від загального порядку, за якого продовження виплати пенсії може бути пов'язане з проходженням відповідних процедур (огляду, ідентифікації тощо), для осіб, які проживають на тимчасово окупованих територіях, законодавець встановив виключення, спрямоване на забезпечення доступу до соціального захисту в умовах об'єктивної неможливості виконання таких процедур.
Суд зазначає, що метою зазначених норм є недопущення позбавлення осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, гарантованого державою соціального забезпечення через обставини, які не залежать від їх волі.
За таких обставин вимоги відповідача щодо необхідності проходження позивачем ідентифікації або подання додаткових документів не ґрунтуються на вимогах законодавства та фактично суперечать спеціальному правовому регулюванню, встановленому для відповідної категорії осіб.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відсутність проходження позивачем ідентифікації в органах Пенсійного фонду України не може бути підставою для припинення виплати пенсії, оскільки у спірних правовідносинах підлягають застосуванню спеціальні норми, які передбачають автоматичне продовження такої виплати.
Крім того, суд звертає увагу на те, що під час звернення до суду з цим позовом позивач ОСОБА_1 проходив ідентифікацію через державні електронні системи, що визнаються законом як належні засоби ідентифікації.
Так, позивач подавав позов та процесуальні документи через систему «Електронний суд», доступ до якої здійснюється виключно із застосуванням кваліфікованого електронного підпису (КЕП) або інших засобів електронної ідентифікації.
Також позивачем використовувалася Дія.Підпис / BankID, що підтверджує проходження державної електронної ідентифікації.
Крім того, позивач формував офіційні документи (витяги з реєстрів) через державні електронні сервіси, що також потребує підтвердження особи.
Отже, позивач неодноразово підтвердив свою особу через державні системи електронної ідентифікації (КЕП, «Дія», «Електронний суд»).
Відповідно до преамбули Закону № 1058-IV, цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-VI пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, пенсія є гарантованою державою щомісячною грошовою виплатою, право на отримання якої виникає у особи на підставах та в порядку, визначених Законом № 1058-IV, та підлягає безперервній виплаті після її призначення. Обов'язок щодо забезпечення своєчасної та повної виплати пенсії покладається на органи Пенсійного фонду України. Відповідно, припинення або відмова у поновленні виплати пенсії допускається виключно у випадках та порядку, прямо передбачених законом, за наявності належних правових підстав.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені ст. 49 Закону № 1058-VI, згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.
Проте, іншими Законами підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлено.
У судовому порядку виплата пенсії позивачу не припинялася.
Відомостей про прийняття органом Пенсійного фонду рішення про припинення виплати пенсії з встановлених законом підстав сторонами не надано.
Відтак, враховуючи протиправність дій відповідача щодо відмови у поновленні пенсії, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, оформлене листом від 25.09.2025 №44179-44312/К-02/8-2600/25 про припинення виплати пенсії підлягає скасуванню.
Керуючись наведеним вище, суд вважає, що належним способом захисту є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.09.2025.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 25 000 грн, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
За приписами ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У відповідності до ч. ч. 3, 4 та 5 ст. 23 ЦК України Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За приписами частини другої вказаної вище статті, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
- в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 та № 1 від 27.02.2009, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача (відповідача), наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача (відповідача) та вини останнього (відповідача) в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 року у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 року у справі № 9901/377/18.
Крім того, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Відтак, згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності протиправності поведінки заподіювача, шкоди, причинного зв'язку між ними, а також вини, крім випадків, передбачених законом .
При цьому, як зазначено у правових позиціях Верховного Суду, для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди підлягає обов'язковому встановленню факт заподіяння такої шкоди, характер і обсяг страждань, причинний зв'язок між протиправними діями та заявленими наслідками, а також належне доказове підтвердження таких обставин .
Разом з тим, суд зазначає, що сам по собі факт порушення прав особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки така шкода повинна бути доведена належними та допустимими доказами.
У даному випадку позивач, обґрунтовуючи вимогу про стягнення моральної шкоди, посилається на переживання, пов'язані з припиненням виплати пенсії, однак не надав суду жодних належних доказів, які б свідчили про наявність саме моральних страждань, їх характер, інтенсивність, тривалість та причинний зв'язок із діями відповідача.
Крім того, заявлений розмір моральної шкоди визначено позивачем довільно, без належного обґрунтування та без врахування критеріїв розумності і справедливості.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
За вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 25.09.2025 №44179-44312/К-02/8-2600/25 про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії по інвалідності з 1 вересня 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 42098368) поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) пенсії по інвалідності, починаючи з 1 вересня 2025 року.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.