Справа № 344/3940/26
Провадження № 11-сс/4808/134/26
Категорія ст.183 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
31 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 березня 2026 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 ,-
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 березня 2026 року задоволено клопотання слідчого про продовження щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного за ч.1 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.146, ч.2 ст.28 ч.1 ст.162, ч.2 ст.28 ч.1 ст.182, ч.4 ст.28 ч.4 ст.189 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 30 квітня 2026 року включно.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що підозра є обґрунтованою, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_7 . Інший більш м'який запобіжний захід не буде дієвим для запобігання ризикам, зазначеним у ст.177 КПК України та не забезпечить його належної процесуальної поведінки.
Захисник ОСОБА_8 не погодився з ухвалою слідчого судді та подав апеляційну скаргу, в якій оскаржує її законність і обґрунтованість. Апелянт наголошує, що слідчий суддя фактично не виконав свого обов'язку щодо належної мотивації ухвали, оскільки, замість встановлення конкретних обставин із посиланням на докази, обмежився формальним відтворенням положень КПК України та позиції сторони обвинувачення. Закон прямо вимагає, щоб суд у мотивувальній частині ухвали зазначав встановлені обставини, аналіз доказів та причини відхилення доводів сторони захисту, однак цього зроблено не було, що свідчить про відсутність реального судового контролю. Суд не навів жодного самостійного аналізу доказів, не дослідив їх належність, допустимість та достовірність, а лише фактично продублював клопотання прокурора. Наголошує, що суттєвим порушенням є і те, що клопотання прокурора не відповідало вимогам закону, оскільки містило лише загальні формулювання без конкретизації обставин, доказів і логічного зв'язку між ними, що суперечить КПК України. В даному випадку прокурор цього не зробив, а слідчий суддя не лише не звернув на це уваги, але й фактично легітимізував такий підхід, що є грубим порушенням процесуальних гарантій. Також, стверджує про повну відсутність належного обґрунтування ризиків. Окрім іншого, слідчий суддя відмовився досліджувати докази, посилаючись на їх передчасність, що є абсолютно неприйнятним, оскільки розгляд питання про продовження тримання під вартою неможливий без оцінки доказів. Таким чином, суд фактично самоусунувся від виконання своїх функцій. Зокрема, поза увагою залишилися суперечливі докази, такі як: висновок судово-медичної експертизи; показання потерпілого; протоколи негласних слідчих дій. Така суперечливість свідчить про відсутність узгодженої доказової бази та ставить під сумнів сам факт події злочину у викладеній слідством редакції. На наявність помилок та недоліків у цих джерелах доказів слідчий суддя також не звернув уваги. Також, не було надано оцінки тим обставинам, що фактичні обставини справи свідчать про наявність цивільно-правових відносин, а саме боргових зобов'язань, що підтверджується як показаннями потерпілих, так і змістом НСРД. Це вказує, що кваліфікація дій підозрюваних явно завищена з метою тримання їх під вартою. Також зазначає, що кримінальне провадження було штучно сформоване шляхом об'єднання різних епізодів, які не пов'язані між собою ні за суб'єктним складом, ні за обставинами, ні за часом. Це створює уявлення про масштабну злочинну діяльність, яка фактично відсутня, і використовується виключно для обґрунтування суворого запобіжного заходу. Слідчий суддя також неправомірно послався на попередні ухвали, як на підставу для підтвердження обґрунтованості підозри, що прямо суперечить закону, який забороняє надавати таким висновкам преюдиціальне значення. Кожне рішення про продовження запобіжного заходу має ґрунтуватися на новій оцінці обставин, чого зроблено не було. Крім того, слідчим суддею не враховано нові обставини, зокрема можливість проходження підозрюваним військової служби, що є важливим фактором при оцінці ризиків та доцільності тримання під вартою.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід у вигляді нічного або цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, або визначити альтернативний запобіжний захід у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, або взагалі не застосовувати запобіжний захід у зв'язку з бажанням ОСОБА_7 проходити військову службу на особливий період за контрактом.
В судовому засіданні апеляційного суду захисники та підозрюваний підтримали апеляційні вимоги.
Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та промови учасників апеляційного розгляду, вивчивши матеріали справи, перевіривши апеляційні доводи, апеляційний суд дійшов висновків, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У відповідності до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як встановлено ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , слідчий суддя в достатній мірі дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу, та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують дію такого запобіжного заходу.
В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя виклав обставини, які переконують у обґрунтованості підозри та доведеності ризиків передбачених ст.177 КПК України.
Матеріалами кримінального провадження висновки слідчого судді підтверджуються.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, у тому числі таких, що відносяться до категорії особливо тяжких, із застосуванням насильства або погрозою його застосування, а надані стороною обвинувачення матеріали, на цій стадії кримінального провадження є достатніми для обґрунтованості такої підозри.
Доводи про недопустимість, недостатність, суперечливість доказів цієї підозри, обґрунтовано не взято до уваги слідчим суддею, оскільки на даній стадії кримінального провадження оцінка доказів відбувається лише з огляду на можливу причетність особи до кримінального правопорушення та не може здійснюватися в порядку, передбаченому для судового провадження, яке відбувається після спрямування обвинувального акту до суду.
Посилання апелянта на недопустимість окремих доказів, зокрема висновку судово-медичної експертизи, протоколів негласних слідчих дій, а також на їх суперечливість і фрагментарність, не можуть бути предметом вирішення під час розгляду питання про продовження строку тримання під вартою, оскільки такі доводи стосуються оцінки доказів у контексті доведеності вини, що є предметом розгляду суду під час розгляду обвинувального акта по суті. При цьому сама по собі наявність певних розбіжностей або неповноти окремих матеріалів не нівелює загальної сукупності даних, які вказують на можливу причетність підозрюваного до інкримінованих діянь.
Не заслуговують на увагу і доводи сторони захисту про цивільно-правовий характер спірних відносин та штучність кримінально-правової кваліфікації, оскільки такі твердження не знаходять свого підтвердження в матеріалах наданих слідчому судді. Крім того, такі твердження фактично зводяться до заперечення складу кримінального правопорушення та правової оцінки дій підозрюваного, що виходить за межі повноважень суду під час вирішення питання про запобіжний захід. На даному етапі провадження суд не встановлює остаточну правову кваліфікацію діяння, а лише перевіряє наявність обґрунтованої підозри, яка у цьому випадку підтверджується копіями матеріалів кримінального провадження.
Аргументи апеляційної скарги щодо штучного об'єднання епізодів кримінального провадження, наявності порушень при проведенні слідчих дій, а також можливого створення доказів, також не можуть бути підставою для скасування ухвали, оскільки такі обставини підлягають перевірці в порядку дослідження доказів під час судового розгляду справи по суті та не впливають на вирішення питання про наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.
Не заслуговують на увагу апеляційного суду ідоводи про недоведеність ризиків передбачених ст.177 КПК України, на які послався слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі. Реальність ризиків підтверджується тими обставинами, що підозрюваний ОСОБА_7 знає потерпілих, їх місце проживання, місце знаходження їх майна та інші особисті дані. Також він підтримує зв'язки з іншими підозрюваними у кримінальному провадженні та користується серед них авторитетом.
За таких обставин, існує висока ймовірність того, що підозрюваний ОСОБА_7 з метою уникнення покарання може вдатися до відповідних дій, що перешкоджатимуть кримінальному провадженню, зокрема намагатиметься переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілих, продовжити вчиняти протиправні дії щодо них.
Посилання апелянта на наявність у підозрюваного міцних соціальних зв'язків, сімейного стану, позитивних характеристик та намір проходження військової служби, хоча й підлягають врахуванню, однак самі по собі не спростовують наявності встановлених ризиків і не гарантують належної процесуальної поведінки підозрюваного, особливо з урахуванням тяжкості інкримінованих діянь та обставин їх вчинення.
Твердження про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу також є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що жоден із таких заходів не зможе ефективно запобігти встановленим ризикам. При цьому суд враховує як характер і спосіб інкримінованих дій, так і роль підозрюваного у їх вчиненні, що свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпеки.
Щодо не визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, таке право слідчого судді відповідає вимогам п.1 ч.4 ст.183 КПК України, оскільки підозра повідомлена ОСОБА_7 стосується принаймні одного злочину, який є особливо тяжким вчиненим із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Проаналізувавши викладені обставини та вимоги наведених норм діючого кримінального процесуального законодавства, апеляційний суд вважає оскаржуване рішення слідчого судді законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 березня 2026 року щодо підозрюваного ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4