06 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 523/9925/13-к
провадження № 51- 97 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
перевіривши касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_6 ,
установив:
Суворовський районний суд м. Одеси ухвалою від 31 жовтня 2024 року задовольнив клопотання захисника ОСОБА_7 , на підставі ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України (далі - КК) звільнив від кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК, у зв'язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 за вказаними статтями КК. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 залишив без розгляду та вирішив питання щодо судових витрат.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 07 жовтня 2025 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишив без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду ухвалою від 14 січня 2026 року залишив без руху касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 з підстав невідповідності вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
На виконання згаданої ухвали Суду адвокат ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, у якій, крім іншого, зазначив прохання про поновлення строку на усунення недоліків, оскільки про зміст цієї ухвали дізнався 26 березня 2026 року з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Суд ураховує те, що скаржник не отримував копії ухвали Суду від 14 січня 2026 року засобами поштового зв'язку, що підтверджується неврученою кореспонденцією від 09 лютого та 10 березня 2026 року, яка повернулася до Суду.
Однак з огляду на те, що адвокат ОСОБА_5 подав касаційну скаргу на виконання вимог ухвали Суду невідкладно щойно як дізнався про неї, а саме 26 березня 2026 року, то строк на усунення недоліків касаційної скарги ним не пропущено.
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_5 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2024 року й ухвалу Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про те, що:
- під час звільнення ОСОБА_6 із застосуванням положень ст. 49 КК суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки обставинам початку та закінчення строку давності, не встановили й не перевірили того, чи зупинявся перебіг строків давності відповідно до ч. 2 ст. 49 КК, чи ухилявся обвинувачений від слідства та суду й обвинувачувався у вчиненні іншого злочину пізніше від дати злочину, зазначеної в обвинувальному акті, а також не врахували, що ця кримінальна справа з 2008 року була призупинена до встановлення особи, яка вчинила злочин, і тільки 23 грудня 2011 року слідчим було винесено постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_6 за фактом вчинення шахрайства в особливо великих розмірах, що, на думку скаржника, є неправильним застосуванням кримінального закону, а саме ч. 1 ст. 49 КК;
- суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили доводів потерпілого ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_6 ухилявся від слідства, адже неодноразово оголошувався в розшук, і те, що неправильно обраховано строки давності притягнення до кримінальної відповідальності;
- суд першої інстанції не дослідив строку давності вчинення кримінальних правопорушень щодо інших потерпілих, не з'ясував думки обвинуваченого щодо його звільнення від кримінальної відповідальності за фактом вчинення ним інших злочинів відповідно до обвинувального акта, оскільки протиправні дії ним вчинено не лише щодо потерпілого ОСОБА_4 , а й стосовно інших: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які померли під час нерозумного строку розгляду справи, ОСОБА_10 та ВАТ «Райффайзен банк Аваль»;
- для забезпечення прав обвинуваченого, установивши факт закінчення строку давності в порядку ст. 49 КК, суди повинні повідомити про це учасників провадження та з'ясувати думку обвинуваченого щодо його звільнення від кримінальної відповідальності із роз'ясненням йому наслідків звільнення, що є нереабілітуючою підставою;
- суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог ч. 4 ст. 286, ч. 2 ст. 288, статей 368, 419 КПК, зокрема не з'ясували належним чином думки потерпілого щодо можливості звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, не перевірили законності й обґрунтованості клопотання сторони захисту, у якому не відображено обставин кримінального правопорушення, що заважає правильно кваліфікувати протиправні дії та надалі виконати вимоги ч. 1 ст. 49 КК, а також не встановили настання підстав, передбачених ст. 49 КК, а саме в разі заперечень потерпілого місцевий суд зобов'язаний перевірити наявність складу злочину, винуватість особи, дані, що впливають на перебіг строків давності, однак цих обставин не було перевірено;
- суд першої інстанції необґрунтовано залишив без розгляду цивільний позов потерпілого, адже з огляду на положення ст. 128 КПК позовні вимоги підлягали задоволенню в повному обсязі, оскільки потерпілий, звертаючись із позовом до суду, надав докази на підтвердження визначення належного цивільного відповідача з урахуванням боргової розписки ОСОБА_6 , що не було враховано місцевим судом, який у цій частині не ухвалював рішень у порядку статей 175, 177, 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК);
- ураховуючи тривалий розгляд кримінального провадження № 12012170490000707 від 18 грудня 2012 року, а саме з 2013 року в суді першої інстанції, а також те, що майже всі судді Суворовського районного суду м. Одеси брали участь у розгляді цього провадження, яке на день винесення ухвали суду від 31 жовтня 2024 року перебувало на стадії підготовчого судового засідання, на думку скаржника, суд першої інстанції порушив вимоги ст. 76 КПК, оскільки суддя ОСОБА_11 , який входив до складу колегії суддів, якою постановлено оскаржувану ухвалу, раніше вже брав участь у розгляді вказаного провадження, що є безумовною підставою для скасування судового рішення незалежно від інших доводів;
- порушено право на справедливий суд, оскільки надмірна тривалість розгляду цього провадження (понад 12 років) зумовлена системною бездіяльністю органів прокуратури, процесуальними зловживаннями зі сторони захисту та пасивністю суду;
- під час нового розгляду в суді першої інстанції, на його думку, слід звернути увагу суду на те, що в разі розгляду в підготовчому судовому засіданні клопотання обвинуваченого про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, а саме у зв'язку із закінченням строків давності, суду необхідно керуватися статтями 12, 44, 49 КК та статтями 283- 288, 314, 315, 368-372 КПК, а при настанні обставин, передбачених частинами 1-4 ст. 49 КК, під час розгляду судом провадження з обвинувальним актом та наявності згоди обвинуваченого на закриття справи за такими обставинами -статтями 12, 44, 49 КК та статтями 283-288, 337, 345- 380 КПК.
Разом з наведеними вище обґрунтуваннями адвокат ОСОБА_5 посилається на судову практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, а саме на постанови: від 19 лютого 2019 року (справа № 127/192/16-к) і 01 червня 2021 року (справа № 522/19164/14-к), постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761/29287/16-к), у яких наведено правовий висновок про те, що строки давності не спливають у разі ухилення особи від суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у тому числі, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З огляду на положення ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
За правилами ч. 3 ст. 288 КПК суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Таким чином, наявність визначених умов є самостійною правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
У своїй касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 у цілому не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали місцевого суду, у судовому засіданні 30 жовтня 2024 року захисник та обвинувачений ОСОБА_6 звернулися з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК, та закриття кримінального провадження.
Розглянувши подане клопотання сторони захисту, місцевий суд на обґрунтування свого рішення про наявність підстав для задоволення цього клопотання зазначив в ухвалі висновки про те, що:
- ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що у 2007 році вчинив нетяжке та тяжке кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК, санкціями яких визначено основні покарання у виді штрафу та позбавлення волі на строк до 8 років;
- процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є: притягнення особи як підозрюваного, обвинуваченого та згода підозрюваного, обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності (статті 284, 288 КПК);
- відповідно до положень ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності в разі вчинення нею тяжкого злочину, якщо з дня вчинення кримінального правопорушення минуло 10 років;
- згідно з положеннями ч. 4 ст. 12 КК нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого визначене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше 5 років;
- приписами ч. 5 ст. 12 КК передбачено, що тяжким злочином є діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого визначене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше 10 років;
- одне з інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, у тому числі, належить до тяжких злочинів, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі не більше 10 років;
- з дня вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення минуло більше ніж 16 років.
Разом з тим, місцевий суд урахував позиції учасників кримінального провадження, зокрема:
-прокурора, який у судовому засіданні підтримав клопотання обвинуваченого та його захисника, оскільки з дня вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення пройшло більше ніж 15 років, при цьому пояснив, що потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 померли й не можуть висловити свою думку із цього питання;
- потерпілого ОСОБА_10 , який зазначив, що жодних претензій до обвинуваченого він не має, та просив задовольнити клопотання сторони захисту;
- обвинуваченого, якому було роз'яснено наслідки звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК та закриття кримінального провадження, які є нереабілітуючими обставинами, передбаченими пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 284 КПК, та який у судовому засіданні зазначив, що розуміє такі наслідки звільнення від кримінальної відповідальності, і просив суд задовольнити його клопотання;
- потерпілого ОСОБА_4 та його представника щодо звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого у зв'язку із закінченням строків давності, які висловили заперечення проти задоволення клопотаннясторони захситу.
Водночас суд першої інстанції зазначив в ухвалі про те, що висловлена позиція потерпілого та його представника не впливає на необхідність прийняття судом рішення відповідно до вимог чинного законодавства, при цьому суд позбавлений можливості розглянути цивільний позов у підготовчому судовому засіданні, але це не позбавляє потерпілого права звернутися щодо відшкодування збитків у порядку цивільного судочинства.
На згадану ухвалу суду першої інстанції потерпілий ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати судове рішення.
Погодившись із висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для застосування положень ч. 1 ст. 49 КК, звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_6 та закриття кримінального провадження, урахувавши положення ч. 1 ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_4 та, крім іншого, зазначив в ухвалі про те, що:
- з огляду на положення ст. 44, п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК суд може звільнити особу від кримінальної відповідальності з підстав, що визначені вказаними процесуальними нормами, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження, але до набрання вироком суду законної сили, та за згодою обвинуваченого ухвалою закриває кримінальне провадження і звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності;
- під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК, у 2007 році, а останній епізод - 20 жовтня 2008 року;
- на час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, санкція цієї норми КК передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна, а на момент судового розгляду кримінального провадження, з урахуванням внесення змін до зазначеної статті КК її санкцією було передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років;
- згідно з положеннями ст. 5 КК до діяння не може застосовуватися закон, який набрав чинності пізніше його вчинення, крім випадків, якщо цей закон якимось чином поліпшує становище особи, що вчинила таке діяння;
- відповідно до усталеної практики Верховного Суду (постанови від 23 травня 2023 року (справа № 653/679/15-к), 11 січня 2024 року (справа № 186/1405/17), 09 квітня 2024 року (справа № 638/13757/20), 10 квітня 2024 року (справа № 754/339/19)) зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство чи судовий розгляд. При цьому суд має з'ясувати, які дії особи мають визнаватися юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду;
- оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_6 перебував у статусі обвинуваченого до повідомлення 24 січня 2013 року про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, то відсутні підстави беззаперечно визнати, що він у цей час будь-яким чином ухилявся від досудового розслідування;
- реєстр матеріалів досудового розслідування в провадженні містить відомості про наявність постанов слідчого СВ Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, винесених у період з 20 січня 2009 року по 14 березня 2013 року, а саме щодо залучення обвинуваченого від 18 січня 2009 року без зазначення даних про особу, якій пред'явлено обвинувачення, про зупинення досудового розслідування та оголошення обвинуваченого в розшук (без зазначення прізвища, ім'я, по батькові будь-якої особи);
- під час судового розгляду кримінального провадження судові засідання хоча й відкладалися з причин неявки сторони захисту, проте це не свідчить про зловживання обвинуваченим правами, оскільки згідно з даними реєстру судових рішень ОСОБА_6 у розшук судом не оголошувався;
- постановлення ухвал суду про привід не є належним процесуальним засобом підтвердження ухилення особи від суду в розумінні ст. 49 КК;
- навіть за умови, що в цьому кримінальному провадженні підлягали б застосуванню положення ч. 2 ст. 49 КК, то, ураховуючи правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК, подовженого на період ухилення. При цьому закінчення загальних строків, установлених ч. 2 цієї статті (15 років з моменту вчинення злочину та 5 років з моменту вчинення проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення;
- на час апеляційного розгляду провадження минув загальний строк кримінальної відповідальності за найбільш тяжкий злочин, передбачений ч. 4 ст. 190 КК, з моменту вчинення якого, а саме з 20 жовтня 2008 року, минуло більше ніж 15 років.
До того ж, апеляційний суд вказав в ухвалі, що місцевий суд з'ясував думку потерпілого ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 щодо звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого у зв'язку із закінченням строків давності, та обґрунтовано зауважив, що їхня позиція не впливає на необхідність прийняття судом рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_4 в частині обов'язку суду першої інстанції дотримуватися вимог ст. 368 КПК під час розгляду справи в скороченому порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, що:
- вимоги ст. 368 КПК стосуються постановлення вироку, а не ухвали суду;
- водночас місцевий суд згідно з вимогами ст. 372 КПК зазначив суть питання, що вирішується ухвалою, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, які інкримінувалися ОСОБА_6 , установлені судом обставини стосовно наявності передбачених законом підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також мотиви, якими суд керувався під час постановлення свого рішення;
- відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 лютого 2025 року (справа № 712/8174/23), кримінальний процесуальний закон зобов'язує суд розглянути клопотання сторони захисту про звільнення особи від кримінальної відповідальності в зв'язку із закінченням строків давності невідкладно. У результаті закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, суд не може й не повинен констатувати факт вчинення цією особою кримінально караного діяння, адже, у разі розгляду такого клопотання без проведення повного судового розгляду під час підготовчого судового засідання, не можна встановлювати винуватість або навпаки невинуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння;
- положення частин 1-3 ст. 49 КК, якими передбачено підстави та умови звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, не наділяють суд дискрецією. Ця підстава звільнення від кримінальної відповідальності є безумовною;
- доводи потерпілого про необхідність встановлення місцевим судом факту вчинення ОСОБА_6 інкримінованих кримінальних правопорушень підлягають відхиленню;
- суд першої інстанції роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_6 , що закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК не належить до числа реабілітуючих обставин, передбачених п. п. 1 - 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
З огляду на наведені вище висновки судів попередніх інстанцій та те, що цими судами перевірено й чітко встановлено строк, який згідно з положеннями, передбаченими ст. 49 КК, минув з дня вчинення обвинуваченим одного з тяжких кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає, що наведені в касаційній скарзі доводи стосовно неправильного обчислення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, ненадання судами оцінки початку та закінчення строку давності, зупинення перебігу строку давності відповідно до ч. 2 ст. 49 КК, умисного ухилення ОСОБА_6 від слідства через неодноразове оголошення його в розшук, необґрунтованого звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності в порядку ч. 1 ст. 49 КК у цілому не спростовують правильності застосування судом першої інстанції норм КК та КПК в частині звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності й закриття кримінального провадження.
Колегія суддів зауважує про те, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано урахував та послався на сталу судову практику Верховного Суду, яка зводиться до того, що для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК обов'язково мають бути наявні дві обставини: доведений факт ухилення від слідства чи суду та наявність процесуального рішення (у якому цей факт зафіксовано) про зупинення провадження і вжиття відповідних заходів, яких апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури не встановив, про що в оскаржуваній ухвалі наведені відповідні висновки.
За таких обставин, ураховуючи зазначені вище положення норм КК та КПК, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в частині звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності та закриття кримінального провадження із цієї підстави.
З урахуванням викладеного вище колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 19 лютого 2019 року, 01 червня 2021 року та 26 червня 2019року.
Щодо доводів касаційної скарги про недослідження судами попередніх інстанцій строку давності в частині вчинених кримінальних правопорушень стосовно інших потерпілих, нез'ясування думки обвинуваченого щодо його звільнення від кримінальної відповідальності за фактом вчинення ним інших злочинів відповідно до обвинувального акта, стосовно обов'язку роз'яснення обвинуваченому наслідків звільнення від кримінальної відповідальності, що є нереабілітуючою підставою, то колегія суддів вважає їх неспроможними з таких підстав.
Приписами ст. 285 КПК встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. При цьому особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачено можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз'яснюється право на таке звільнення.
Частиною 8 ст. 284 КПК визначено, що закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч. 2 цієї статті не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.
Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень:
- суд першої інстанції роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_6 наслідки звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК та закриття кримінального провадження, які не належать до реабілітуючих обставин, передбачених пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 284 КПК;
- суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги потерпілого в цій частині, надав оцінку цій обставині та зазначив в ухвалі обґрунтовані відповіді.
Зі змісту судових рішень видно, що обвинувачений ОСОБА_6 у ході судового розгляду провадження пояснював, що розуміє наслідки звільнення його від кримінальної відповідальності, й просив суд задовольнити клопотання, що свідчить про його згоду щодо звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження за фактом вчинення ним злочинів відповідно до обвинувального акта.
З огляду на зазначене доводи в касаційній скарзі, що суд не дослідив строку давності вчинення кримінальних правопорушень щодо інших потерпілих, не з'ясував думки обвинуваченого в цій частині, є необґрунтованими. Крім того, місцевий суд урахував позицію прокурора стосовно процесуальних прав інших потерпілих у цій частині.
Зважаючи на положення п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК, представник потерпілогоОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 не наводить у касаційній скарзі обґрунтувань про те, яким чином порушено процесуальні права потерпілого в цій частині, адже в інтересах інших потерпілих ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 не мають права подавати касаційну скаргу. Тож доводи касаційної скарги в інтересах інших потерпілих є фактично реалізацією процесуальних прав, які належать іншим учасникам судового процесу.
Ураховуючи наведене вище та надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що:
- суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог ч. 4 ст. 286, ч. 2 ст. 288, статей 368, 419 КПК, зокрема не з'ясували належним чином думки потерпілого щодо можливості звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності;
- не перевірили законності й обґрунтованості клопотання сторони захисту, у якому не відображено обставин кримінального правопорушення, що заважає правильно кваліфікувати протиправні дії та надалі виконати вимоги ч. 1 ст. 49 КК;
- не встановили настання підстав, передбачених ст. 49 КК;
- а також те, що в разі заперечень потерпілого місцевий суд зобов'язаний перевірити наявність складу злочину, винуватість особи, дані, що впливають на перебіг строків давності, однак цих обставин не було перевірено, колегія суддів вважає, що такі доводи не ґрунтуються на положеннях чинного кримінального та кримінального процесуального закону.
Положеннями ч. 3 ст. 285 КПК не передбачено обов'язку суду щодо встановлення фактичних обставин вчинення кримінального провадження, дослідження наявних у матеріалах кримінального провадження письмових доказів та перевірки наявності складу кримінального правопорушення в діях обвинуваченої особи при вирішенні питання щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК передбачено обов'язок суду невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності в разі його надходження під час здійснення судового провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом.
За змістом статей 284, 288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.
При цьому позиція потерпілого при вирішенні такого клопотання з огляду на зазначені положення КПК не є визначальною.
Отже, зазначеним кримінальним процесуальним законом не передбачено визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов'язкової умови такого звільнення або обов'язку суду перевіряти наявність складу кримінального правопорушення в діях підозрюваного, обвинуваченого чи правильність кваліфікації цих дій.
Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.
З огляду на ці положення закону, визнання винуватості є правом, а не обов'язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов'язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.
Зазначене узгоджується із позицієюКасаційного кримінального суду Верховного Суду, яка викладена в постанові від 29 липня 2021 року (справа №552/5595/18).
Також при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК від суду не вимагається встановлення факту, що певне правопорушення відбулося, чи факту вчинення конкретною особою певного кримінального правопорушення.
Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності полягає в тому, що за наявності визначених у законі умов особа звільняється від такої відповідальності, а кримінальне провадження закривається раніше від тієї стадії, коли вказані факти можуть та/чи мають бути належним чином встановлені, доведені, підтверджені, отже, доводи касаційної скарги про необхідність встановлення судом факту вчинення певного кримінального правопорушення чи факту його вчинення конкретною особою є необґрунтованими.
Так, положеннями ст. 368 КПК передбачені питання, які суд зобов'язаний вирішити при ухваленні вироку, який є судовим рішенням першої або апеляційної інстанції про винуватість або невинуватість особи і про призначення кримінального покарання або звільнення від призначеного покарання.
З огляду на зазначене, у наведеному вище випадку судами не вирішувалося питань про винуватість чи невинуватість ОСОБА_6 у інкримінованих правопорушеннях та про призначення покарання, оскільки на вирішення суду стороною захисту було поставлено клопотання про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності, за результатами розгляду якого, із урахуванням ч. 4 ст. 286 КПК, судом невідкладно було розглянуто таке клопотання та прийнято рішення у формі ухвали.
Що стосується доводів у касаційній скарзі про необґрунтованість залишення місцевим судом без розгляду цивільного позову потерпілого, що, на думку представника потерпілого, є порушенням вимог ст. 128 КПК, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, місцевий суд, розглядаючи клопотання сторони захисту, зазначив в ухвалі про те, що позбавлений можливості розглянути цивільний позов у підготовчому судовому засіданні, але це не позбавляє потерпілого права звернутися щодо відшкодування збитків у порядку цивільного судочинства.
Перевіряючи доводи потерпілого про те, що суд першої інстанції не розглянув цивільного позову, не вислухав думки обвинуваченого ОСОБА_6 щодо визнання чи невизнання вимог цивільного позову, то з огляду на передбачений гл. 9, ст. 128 КПК порядок вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні, апеляційний суд в ухвалі, крім іншого, зазначив, що вирішення цивільного позову при звільненні особи від кримінальної відповідальності із закриттям провадження у справі суперечить вказаним вище нормам процесуального закону, а тому є правильним висновок суду першої інстанції про те, що цивільний позов не підлягає розгляду у випадку закриття кримінального провадження в суді, позовні вимоги потерпілого ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_6 матеріальної та моральної шкоди підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, під час якого обвинувачений висловить свою позицію щодо заявлених позовних вимог.
З наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується і вважає їх такими, що узгоджуються з вимогами КПК та КК.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_11 раніше брав участь у цьому кримінальному провадженні, та зазначив в ухвалі про те, що:
- згідно з реєстром судових рішень раніше кримінальне провадження перебувало на розгляді колегії суддів Суворовського районного суду міста Одеси в складі головуючого судді ОСОБА_12 , суддів ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , водночас ухвали суду першої інстанції, які скасовувалися апеляційним судом, постановлялися іншим складом суду, оскільки судді ОСОБА_11 та ОСОБА_13 були замінені на суддів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ;
- оскільки будь-яке процесуальне рішення, прийняте за участі судді ОСОБА_11 в апеляційному порядку не переглядалося, він не приймав рішення за наслідками розгляду справи в суді першої інстанції та на стадії досудового розслідування, зважаючи на положення частин 1, 2 ст. 76 КПК, прямої заборони на його участь у розгляді кримінального провадження немає;
- передбачені ст. 75 КПК обставини, що виключають участь судді ОСОБА_11 у розгляді кримінального провадження під час апеляційного розгляду, не встановлено;
- відводів судді ОСОБА_11 з будь-яких підстав під час розгляду провадження в суді першої інстанції учасниками судового провадження не заявлено;
- призначення із цих підстав нового судового розгляду є безперечно формалізмом і з позиції потерпілого направлене лише на затягування судового розгляду та порушення розумних строків розгляду кримінального провадження, результат якого при призначенні нового розгляду справи буде аналогічним прийнятому рішенню, оскільки у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та наявності клопотання захисту про закриття кримінального провадження, іншого рішення не може бути прийнято.
На підставі наведеного вище колегія суддів вважає необґрунтованими доводи в касаційній скарзі про допущення судами попередніх інстанцій таких істотних порушень вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити постановити законні та обґрунтовані судові рішення.
Щодо доводів про порушення права на справедливий суд через надмірну тривалість розгляду провадження, на думку Суду, у касаційній скарзі скаржник не наводить належних обґрунтувань того, яким чином зазначене істотно вплинуло на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, ураховуючи умотивованість наведених у них судами попередніх інстанцій висновків щодо прийнятого рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності в порядку ч. 1 ст. 49 КК та закриття кримінального провадження.
За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в ході перевірки судом касаційної інстанції не встановлено, оскільки зміст ухвал судів попередніх інстанцій відповідає положенням, передбаченим статтями 370, 419 КПК, остаточні висновки суду щодо наявності підстав для закриття кримінального провадження, з урахуванням зазначеного вище, є обґрунтованими та в них наведено достатні мотиви, з яких виходили суди, та положення кримінального й кримінального процесуального законів, якими вони керувалися, постановляючи судові рішення.
Ураховуючи викладені обставини, Суд вважає, що касаційна скарга представника потерпілого не містить переконливих доводів, які б ставили під сумнів постановлені судові рішення, у зв'язку із чим за результатом перевірки мотивів касаційної скарги колегією суддів не встановлено підстав, які б свідчили про необхідність її задоволення.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_6 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3