06 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 724/2013/23
провадження № 51 - 1021 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 20 серпня 2025 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12023262160000052 від 17 лютого 2023 року, щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Климець Соколівського району Львівської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого,
за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 286-1 ч. 1, ст. 135 ч. 1 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 20 серпня 2025 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 286-1 ч. 1КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; за ст. 135 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст. 70 ч. 1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання визначено обчислювати з моменту затримання в порядку виконання вироку.
На підставі ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_4 зараховано в строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення за період з 17 лютого 2023 року по 18 лютого 2023 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.
17 лютого 2023 року приблизно о 16:55 год. ОСОБА_4 , не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами категорії «В», перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, сів за кермо технічно справного автомобіля марки «ВАЗ» моделі «21011», державний реєстрацій номер НОМЕР_1 та, рухаючись в місті Хотині біля будинку № 115/2 по вул. Кліща, проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, відволікся від керування вказаним транспортним засобом та не переконався, що його дії будуть безпечними і не створять небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, в порушення та невиконання вимог п.10.1 Правил дорожнього руху, а також п. 1.5, 1.7, 2.1 (а), 2.3 (б, д), 2.9 (а) вказаних правил змінив напрямок руху автомобіля ліворуч та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , що рухалась у попутному напрямку по лівому краю проїжджої частини дороги, внаслідок чого останній було заподіяно тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості як таке, що призвело до тривалого розладу здоров'я.
Також цього дня приблизно о 16:55 год. ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, після дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої ОСОБА_6 отримала тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості як таке, що призвело до тривалого розладу здоров'я, опинилась в небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, зупинивши керований ним автомобіль марки «ВАЗ» моделі «21011», реєстраційний номер НОМЕР_1 на проїжджій частині вул. Кліща м. Хотин Дністровського району, Чернівецької області та достовірно знаючи про заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, не реагуючи на зауваження очевидців пригоди та ігноруючи їх, маючи реальну можливість надати ОСОБА_6 допомогу, в порушення вимог підпунктів «а», «г», «д» пункту 2.10 Правил дорожнього руху, не виконав свого законного обов'язку як водія транспортного засобу після виниклої дорожньо-транспортної пригоди, а навпаки, переслідуючи мету уникнення відповідальності за її скоєння, з місця дорожньо-транспортної пригоди зник, чим завідомо залишив без допомоги ОСОБА_6 , яка перебувала в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок старості та іншого безпорадного стану, хоча зобов'язаний був нею піклуватися, оскільки особисто поставив потерпілу в небезпечний для життя стан.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 залишено без задоволення. Виключено з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку. В решті вирок суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити судові рішення. При цьому просить закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 135 ч. 1 КК України, на підставі ст. 284 ч. 2 п. 1 КК України у зв'язку із примиренням потерпілої та засудженого і відшкодування останнім завданих злочином збитків, а також перекваліфікувати дії ОСОБА_4 зі ст. 286-1 ч. 1 КК України на ст. 286 ч. 1 КК України та призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
В обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що дії ОСОБА_4 судами кваліфіковані неправильно, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_4 перебував у стані алкогольного сп'яніння, про що вказує висновок експерта № 297 від 27 лютого 2023 року, відповідно до якого при судово - токсилогічній експертизі крові ОСОБА_4 етиловий спирт не виявлений, а відтак дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати ст. 286 ч. 1 КК України.
Також вказує на те, що потерпіла ОСОБА_6 подала заяву до Хотинського районного суду Чернівецької області про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_4 за його обвинуваченням за ст. 135 ч. 1 КК України з підстав примирення та відшкодування їй шкоди, однак цей суд ухвалою від 27 лютого 2024 року неправомірно відмовив у задоволенні цього клопотання, що в подальшому призвело до незаконності оскаржуваного вироку в частині засудження ОСОБА_4 за цим пред'явленим обвинуваченням.
Суд апеляційної інстанції, на думку захисника, належним чином не перевірив доводів сторони захисту щодо перекваліфікації дій ОСОБА_4 зі ст. 286-1 ч. 1 КК України на ст. 286 ч. 1 КК України та не зважив на заяву потерпілої про закриття кримінального провадження щодо нього за ст. 135 ч. 1 КК України.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо
з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог
ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_4
у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що знижують увагу та швидкість реакції, що спричинило потерпілій тілесне ушкодження середньої тяжкості, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286-1 ч. 1 КК України, а також завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через старість і внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 135 ч. 1 КК України, підтверджуються безпосередньо дослідженими і оціненими судом доказами.
Як убачається з копії вироку місцевого суду, вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_4 у пред'явленому йому обвинуваченні за ст. 286-1 ч. 1, ст. 135 ч. 1 КК України, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку усім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з'ясував обставини кримінальних правопорушень, врахував позицію і доводи сторони захисту про недоведеність перебування ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння. У вироку суд навів мотиви, з яких визнав зазначені вище доводи захисту необґрунтованими, і на підтвердження винуватості ОСОБА_4 обґрунтовано послався на належні та допустимі докази.
З вироку суду вбачається, що ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286-1 ч. 1 КК України, визнав частково та заперечував той факт, що під час вчинення ДТП перебував у стані алкогольного сп'яніння. За ст. 135 ч. 1 КК України вину визнав, проте у показаннях вказував, що нікого на дорозі не бачив та не відчув, що когось збив автомобілем.
Суд першої інстанції перевірив такі показання і зазначив, що на перебування ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння показали свідки. Так, свідок ОСОБА_7 показав суду, що вони з ОСОБА_4 після роботи вдома вживали горілку, потім ОСОБА_4 вирішив завести свій автомобіль, вони його виштовхали з подвір'я, мотор запрацював та автомобіль почав рухатися по вулиці Кліща. Потерпіла йшла по лівій стороні дороги. Далі свідок побачив як автомобіль ОСОБА_4 вдарив жінку і вона впала на землю. ОСОБА_4 не зупинився одразу, а проїхав десь метрів 6-7 і вже тоді зупинився, відкрив дверцята транспортного засобу, подивився, закрив їх та втік з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Свідок ОСОБА_8 в суді вказала, що автомобіль білого кольору, за кермом якого був ОСОБА_4 , збив ОСОБА_6 , яка впала на землю. Автомобіль проїхав трохи вперед та зупинився. Вона підійшла до автомобіля, відкрила дверцята та сказала водію, щоб той вийшов і подивився, що накоїв. Проте, ОСОБА_4 закрив двері автомобіля та поїхав далі. Зібралися люди, викликали швидку медичну допомогу, яка приїхала та забрала ОСОБА_6 в лікарню. ОСОБА_4 був сам в автомобілі, напевне у стані алкогольного сп'яніння, бо нічого не говорив, лише подивився та втік з місця ДТП.
Свідок ОСОБА_9 також бачила як автомобіль ОСОБА_4 виштовхували діти та чоловік з двору на дорогу, за кермом був ОСОБА_4 . Потім він поїхав не прямо, а попри край дороги та в'їхав в одну із жінок, які йшли попереду попри дорогу. ОСОБА_4 зупинив автомобіль та вона почула як друга жінка запитала у водія «Що ти наробив?», проте останній поїхав далі. Свідок запитала у іншої жінки, чому водій поїхав, на що та повідомила, що водій був у стані алкогольного сп'яніння. Потім потерпілу забрали до лікарні. Свідок бачила як від удару в автомобілі відірвалось дзеркало на передніх дверцятах з лівого боку.
Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в суді повідомили, що перебували на чергуванні у ВП № 2 (м. Хотин) Дністровського РВП ГУНП в Чернівецькій області та після отримання повідомлення на лінію «102» виїжджали на місце ДТП в м. Хотин на вул. Кліща. На місці стояв припаркований автомобіль ВАЗ 21011 білого кольору та був ОСОБА_4 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: нечітка мова, запах алкоголю з порожнини рота, агресивна поведінка, почервоніння очей, хитка хода.
Стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_4 також підтверджується листком огляду лікаря-терапевта КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради ОСОБА_12 № 26 від 17.02.2023 року, з якого вбачається, що ОСОБА_4 17.02.2023 року у супроводі працівників поліції було доставлено до приймального відділення КНП «Хотинська БЛ» для проведення огляду на стан сп'яніння, про що вчинено запис у Журналі реєстрації амбулаторних пацієнтів за № 674. ОСОБА_4 відмовився від проведення огляду на стан сп'яніння. Лікарем-терапевтом було проведено медичний огляд ОСОБА_4 та встановлено діагноз: клінічний стан алкогольного сп'яніння.
Свідок ОСОБА_12 у суді показала, що ОСОБА_4 у супроводі працівників поліції був доставлений до лікарні для проходження медичного огляду на стан сп'яніння, проте відмовився від проходження огляду за допомогою газоаналізатора «Драгер», тому була складена медична довідка про відмову від проходження такого огляду. Тоді нею, як лікарем, було проведено клінічний огляд ОСОБА_4 згідно Інструкції МОЗ від 2015 року та заповнено бланк медичного огляду на виявлення стану алкогольного чи іншого сп'яніння. При проведенні огляду зверталася увага на зовнішній вигляд, мову, ходу, на зіниці очей, реакцію на світло, чи був пацієнт орієнтований у просторі, часі і власній особистості, а також на наявний запах алкоголю з порожнини рота.ОСОБА_4 давав себе оглянути, перевірялася його реакція на світло, оглядалися зіниці очей, вимірявся тиск, пульс. За наслідками огляду у ОСОБА_4 були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння: зіниці очей були звужені та млява реакція на світло, тремтіння повік та пальців рук, запах алкоголю з порожнини рота, реакція на ситуацію була неадекватною (балакучий, посміхався). Так як ОСОБА_4 відмовився від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора, тому було складено висновок, у якому було зазначено діагноз, що він клінічно перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
Також суд першої інстанції зважив на позицію сторони захисту стосовно того, що під час проведення експертизи № 297 від 27 лютого 2023 року, відповідно до якої при судово - токсилогічній експертизі крові ОСОБА_4 етиловий спирт не виявлений. Спростовуючи ці доводи, суд у своїх висновках зазначив, щовідхиляє посилання сторони захисту на цей висновок експерта, оскільки зразки для експертного дослідження було відібрано 18 лютого 2023 року о 09:58 год, тобто майже через 17 годин після ДТП. При цьому провести експертизу раніше не було можливості, оскільки ОСОБА_4 покинув місце ДТП та 17 лютого 2023 року, після його затримання, відмовився як від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння із застосуванням газоаналізатора «Драгер», так і від відібрання у нього зразків крові в закладі охорони здоров'я.
Також суд, аналізуючи показання ОСОБА_4 в частині пред'явленого йому обвинувачення за ст. 135 ч. 1 КК України, зазначив, що обов'язок обвинуваченого піклуватися про потерпілу, яку він особисто поставив в небезпечний для життя стан, був покладений на останнього в силу вимог закону, зокрема п. 2.10 Правил дорожнього руху, а його показання, що він під час керування транспортним засобом не бачив попереду потерпілу та не відчув як на неї здійснив наїзд, спростовуються доказами, які судом визнані належними та допустимими, зокрема показами свідків - очевидців події ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , протоколами слідчих експериментів за участю вказаних свідків, згідно яких вони вказали, що ОСОБА_4 після наїзду на потерпілу зупинив транспортний засіб та, відкривши двері автомобіля, свідок ОСОБА_8 вказала йому на дану обставину, проте ОСОБА_4 закрив двері автомобіля та поїхав з місця ДТП. Дані обставини також підтверджуються записами з камер відео спостереження, які досліджені судом під час судового розгляду.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку, наслідки й об'єктивні ознаки поведінки обвинуваченого свідчать про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень і його дії кваліфікувавза ст. 286-1 ч.1 КК України, якпорушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, та за ст. 135 ч. 1 КК України, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через старість і внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Таким чином суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, дійшов
до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_4 інкримінованих йому кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ст. 286-1 ч. 1, ст. 135 ч. 1 КК України.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді.
З копії ухвали апеляційного суду вбачається, що ОСОБА_4 , не погодившись із висновком суду першої інстанції про доведеність вини у вчиненні злочинів, передбачених ст. 286-1 ч. 1, ст. 135 ч. 1 КК України, оскаржив його до Чернівецького апеляційного суду, подавши апеляційну скаргу.
З рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 є аналогічними за змістом доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_5 щодо недоведеності вини ОСОБА_4 в частині пред'явленого обвинувачення за ст. 286-1 КК України, а саме перебування останнього в стані алкогольного сп'яніння, та за ст. 135 ч. 1 КК України.
Суд апеляційної інстанції в межах апеляційної скарги обвинуваченого, належним чином перевірив викладені у ній доводи, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 286-1 ч. 1, ст. 135 ч. 1 КК України.
При цьому апеляційний суд проаналізував та дав оцінку висновкам суду першої інстанції щодо належних та достатніх доказів, які підтвердили факт перебування ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння, та завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого, апеляційний суд проаналізував показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та зазначив, що кожен із них підтвердив перебування ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння.
Також апеляційний суд послався на досліджений в суді першої інстанції протокол відібрання зразків крові для експертного дослідження від 17 лютого 2023 року, з якого вбачається, що ОСОБА_4 жодним чином не реагував на слова слідчого, незважаючи на неодноразове повторювання змісту постанови прокурора про відібрання зразків крові для експертного дослідження та не проговорив ні слова, тим самим пасивно відмовився від добровільного надання зразків крові (а.с.180 т.1).
Із листка огляду, здійсненого лікарем КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» ОСОБА_12 № 26 від 17 лютого 2023 року вбачається, що ОСОБА_4 17.02.2023 у супроводі працівників поліції був доставлений до цього медичного закладу для огляду на стан сп'яніння та за висновком лікаря встановлено, що він клінічно перебував у стані алкогольного сп'яніння (т.1 а.с.177 ). Свідок ОСОБА_12 підтвердила в суді, що ОСОБА_4 відмовився від проходження огляду за допомогою газоаналізатора «Драгер» і вона провела його клінічний огляд, під час якого зверталася увага на зовнішній вигляд, мову, ходу, на зіниці очей, реакцію на світло, чи був пацієнт орієнтований у просторі, часі і власній особистості, а також на наявний запах алкоголю з порожнини рота.
Показаннями свідків, медичним документом, складеним лікарем за наслідками клінічного огляду ОСОБА_4 , показаннями свідка - лікаря ОСОБА_12 у районному суді доведено, що обвинувачений на час вчинення ДТП перебував у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому апеляційний суд, спростовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 , вказав, що висновок експерта не має переваг перед іншими доказами, а кримінальний процесуальний закон, з огляду на положення ст. 242 КПК України, не пов'язує встановлення стану сп'яніння виключно із проведенням експертного дослідження і норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп'яніння якимось певним видом доказів.
Також суд апеляційної інстанції послався на практику Верховного Суду, де у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 372/2291/16-к (провадження № 51-138км18), від 21 листопада 2019 року у справі № 564/590/17 (провадження № 51-2532км19), від 03 грудня 2019 року у справі № 571/1436/15-к (провадження № 51-1922км19), від 11 лютого 2020 року у справі № 643/20474/15-к (провадження № 51-8622км18) є посилання на дотримання належного порядку встановлення факту перебування особи в момент вчинення злочину в стані алкогольного чи іншого сп'яніння шляхом дослідження і оцінки всієї сукупності доказів.
Апеляційний суд також погодився з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, вказавши, що вони у своїй сукупності з іншими доказами підтверджують вину ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 286-1 ч. 1, ст. 135 ч. 1 КК України.
Отже, доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_5 про те, що суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_4 за ст. 286-1 ч. 1 КК України та її твердження про відсутність належних доказів про перебування ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння є неспроможними.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальні правопорушення вчинені і засуджений є винним у їх вчиненні.
З матеріалів провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 та з Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_13 про звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, передбаченої ст.135 ч.1 КК України, у зв'язку з примиренням з потерпілою, оскільки для цього підстави, передбачені ст. 46 КК України, відсутні. Така ухвала місцевого суду набрала законної сили та її не було оскаржено в апеляційному порядку.
Суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_4 врахував, що останній не ставив питання про закриття кримінального провадження за ст. 135 ч. КК України у зв'язку з примиренням з потерпілою та ухвалу Хотинського районного суд Чернівецької області від 27 лютого 2024 року не оскаржував і тому їй оцінку не надавав.
За таких обставин Верховний Суд не вправі надавати оцінку ухвалі місцевого суду від 27 лютого 2024 року, оскільки вона не була предметом перегляду суду апеляційної інстанції.
Відтак доводи захисника ОСОБА_5 про незаконну відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Водночас Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 135 ч. 1 КК України, оскільки його винуватість підтверджується зібраними та дослідженими судом доказами в їх сукупності, і судами встановлено, що ОСОБА_4 після вчинення в стані алкогольного сп'яніння ДТП залишив без допомоги потерпілу, яка перебувала в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через старість та внаслідок іншого безпорадного стану, хоча зобов'язаний був нею піклуватися, оскільки особисто поставив потерпілу в небезпечний для життя стан, а тому підстав для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_4 не має.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Статтею 75 ч. 1 КК України передбачено, що суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи,
дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання
з випробуванням.
При цьому згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ст. 286-1 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох до п'яти років і цей злочин відповідно до ст.12 ч. 5 КК України є нетяжким. Санкція ст. 135 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді обмеження волі до двох років або позбавлення волі на той самий строк.
З доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання ОСОБА_4 врахував тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, передбачених ст. 286-1 ч. 1, ст. 135 ч. 1 КК України, конкретні обставини їх вчинення та наслідки.
Також місцевий суд врахував дані про особу ОСОБА_4 , який раніше неодноразово судимий, притягувався до адміністративної відповідальності, повністю відшкодував потерпілій шкоду, працює по найму, є багатодітним батьком та має на утриманні шістьох неповнолітніх дітей, водійське посвідчення на керування автомобілем не отримував, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра, негативно характеризується за місцем проживання.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 66 КК України, судом визнано добровільне відшкодування потерпілій завданої шкоди.
Обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 67 КК України, судом визнано: рецидив злочинів, вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов
до висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 основного покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ст. 286-1 ч. 1 КК України та ст. 135 ч. 1 КК України і на підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки,тобто додаткове покарання призначив в мінімальній межі, і таке своє рішення належним чином мотивував.
Також місцевий суд не вбачав підстав для призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_4 , при цьому змінив вирок місцевого суду в частині встановлених судом обтяжуючих покарання обставин, оскільки із показань свідків встановлено, що після наїзду на потерпілу обвинувачений проїхав вперед, зупинився, однак із авто не виходив і до потерпілої не наближався. Доказів, які би доводили усвідомлення ним того факту, що він здійснив наїзд (ст. 286-1 ч. 1 КК України) та залишив у небезпеці (ст. 135 ч.1 КК України) жінку похилого віку, у справі немає.
За таких обставин апеляційний суд виключив із обвинувачення обтяжуючу покарання обставину - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, оскільки цим не погіршується становище особи, яка притягається до відповідальності.
Разом із тим, апеляційний суд дійшов висновку, що виключення обтяжуючої обставини не є достатньою підставою для пом'якшення покарання.
Щодо застосування вимог ст. 75 КК України, то апеляційний суд зазначив, що таке застосування у разі вчинення особою злочину, передбаченого ст. 286-1 ч. 1 КК України, заборонено законом.
При цьому апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції і зазначив, що призначене ОСОБА_4 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, та відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України
є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Отже, покарання, призначене місцевим судом ОСОБА_4 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідає вимогам закону, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, і є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
За таких обставин, підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_4 за ст. 286-1 ч. 1 КК України на ст. 286 ч. 1 КК України та пом'якшення засудженому покарання і застосування положень ст. 75 КК України за доводами касаційної скарги захисника та за наявними матеріалами провадження колегія суддів не вбачає.
Обставин, які б вказували на те, що за встановлених судами фактичних обставин дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ст. 286-1 ч. 1 КК України неправильно та наявні підстави для закриття кримінального провадження за ст. 135 ч. 1 КК України відповідно до ст. 284 ч. 2 п. 1 КПК України у зв'язку з примиренням з потерпілою колегією суддів не встановлено. Покарання, призначене ОСОБА_4 , є справедливим та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення, зміни судових рішень та закриття кримінального провадження за ст. 135 ч. 1 КК України немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити захиснику засудженого ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 20 серпня 2025 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3