6 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 463/4617/22
провадження № 61-7417св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
особа, яка подала скаргу на дії державного виконавця, - ОСОБА_2,
суб'єкт оскарження - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),
стягувач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_2 на дії та рішення державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), заінтересована особа - ОСОБА_1 за касаційною скаргою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 5 вересня 2022 року, постановлену у складі судді Яворського С. Й., та постанову Львівського апеляційного суду
від 11 квітня 2023 року, ухвалену колегією у складі суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
Короткий зміст скарги
У червні 2022 року ОСОБА_2 звернувся зі скаргою на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Шевченківський ВДВС).
Мотивував тим, що 27 грудня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова на виконання рішення від 14 листопада 2018 року у справі № 463/2445/17 видав виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 110 781,93 грн.
29 серпня 2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі вказаного виконавчого листа. ОСОБА_2 наголошує на тому, що на час ухвалення рішення місцевим судом, а також на час видачі виконавчого листа перебував поза межами України, а саме з 31 липня 2018 року до 30 квітня 2021 року. Про існування виконавчого провадження боржнику стало відомо в червні 2022 року. Внаслідок вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 власником квартири АДРЕСА_1 , яка на праві власності належала ОСОБА_2 , став ОСОБА_3 .
Боржник зазначає, що не був належним чином повідомлений про початок примусового виконання рішення, матеріали виконавчого провадження не містять жодних доказів направлення боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження. У всіх виконавчих документах зазначено адресу проживання боржника, за якою він ніколи не проживав; виконавче провадження № НОМЕР_2 відкрите державним виконавцем з порушенням правил територіальної юрисдикції.
Про всі вчинені в межах виконавчого провадження дії та рішення державного виконавця, в тому числі, про відкриття виконавчого провадження, арешт майна, його опис та передачу на зберігання стягувачу, оцінку майна, проведення електронних торгів тощо, заявнику не було відомо, постанову про відкриття виконавчого провадження він не отримував, за вказаною стягувачем адресою ніколи не проживав, а про оскаржувані дії та рішення державного виконавця він довідався лише після ознайомлення його представника - адвоката Охмака М. В.
21 червня 2022 року з матеріалами виконавчого провадження.
У зв'язку з наведеним вважав усі дії, вчинені державним виконавцем, та рішення, прийняті у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, незаконними та такими, що порушили його права як боржника.
За таких обставин ОСОБА_2 просив суд:
- визнати неправомірними дії державного виконавця Шевченківського ВДВС, який незаконно, поза межами територіальної юрисдикції прийняв до виконання виконавчий лист, виданий 27 грудня 2018 року Личаківським районним судом
м. Львова, на виконання рішення суду від 14 листопада 2018 року
у справі № 463/2445/17;
-визнати неправомірними дії та рішення державного виконавця Шевченківського ВДВС у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 щодо винесення: постанови про відкриття виконавчого провадження від 29 серпня 2019 року № НОМЕР_2; постанов про арешт коштів та майна від 29 серпня 2019 року; постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 10 вересня 2020 року; постанови про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 12 січня 2021 року;
- визнати неправомірними дії державного виконавця Шевченківського ВДВС
у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, пов'язані з примусовою реалізацією
1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , щодо: внесення подання 10 вересня 2020 року до Личаківського районного суду м. Львова про визначення частки, що належить боржнику ОСОБА_2 у вказаній квартирі, для подальшої її реалізації на аукціоні; повідомлення про вартість арештованого майна від 13 січня 2021 року В-8 № 2402; укладення договору № 03-01-21 на проведення незалежної оцінки майна від 2021 року; подання до Львівської філії Державного підприємства (далі - ДП) «СЕТАМ» заявки на реалізацію зазначеної квартири;
- зобов'язати Шевченківський ВДВС усунути порушення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Личаківський районний суд м. Львова ухвалою від 5 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, скаргу задовольнив частково.
Визнав неправомірними дії старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Рослюка Т. С., який поза межами територіальної юрисдикції прийняв до виконання виконавчий лист, виданий 27 грудня 2018 року Личаківським районним судом
м. Львова на виконання рішення від 14 листопада 2018 року у справі № 463/2445/17.
Визнав неправомірними дії та рішення державного виконавця Шевченківського ВДВС у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 щодо винесення:
- постанови про відкриття виконавчого провадження від 29 серпня 2019 року № НОМЕР_2;
- постанов про арешт коштів та майна боржника від 29 серпня 2019 року;
- постанови про арешт майна боржника від 19 травня 2020 року;
- постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 10 вересня 2020 року;
- постанови про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 12 січня 2021 року.
Визнав неправомірними дії Шевченківського ВДВС у виконавчому
провадженні № НОМЕР_2 щодо:
- укладення договору № 03-01-21 на проведення незалежної оцінки майна
від 2021 року;
- подання до Львівської філії ДП «СЕТАМ» заявки на реалізацію 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 .
Зобов'язав Шевченківський ВДВС усунути порушення.
У задоволенні скарги в іншій частині відмовив.
Місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав обґрунтованими наведені боржником посилання на порушення державним виконавцем правил щодо місця виконання рішення. Також суд визнав доведеними порушення державним виконавцем прав боржника внаслідок неповідомлення у встановленому законом порядку про початок примусового виконання рішення та інші дії та рішення державного виконавця.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
17 травня 2023 року Шевченківський ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 5 вересня 2022року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким ОСОБА_2 у задоволенні скарги відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права, а саме прийняли до розгляду скаргу на дії державного виконавця, не вирішивши при цьому питання щодо дотримання боржником строку на подання такої скарги. Також державна виконавча служба не погоджується з висновками суду першої інстанції про порушення правил щодо місця виконання рішення. Суб'єкт оскарження наполягає на тому, що на його виконанні знаходилося зведене виконавче провадження, в зв'язку з чим правом вибору місця примусового виконання судового рішення наділявся саме стягувач. Оскільки саме стягувач у своїй заяві зазначив місце проживання боржника
АДРЕСА_3 , то дії державної виконавчої служби відповідають чинним вимогам законодавства. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій порушили принцип змагальності цивільного судочинства, оскільки розглянули скаргу, не заслухавши пояснень суб'єкта оскарження.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та доводи особи, яка його подала
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Заремба В. В., зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Боржник наголошує на тому, що зі скаргою на дії державного виконавця звернувся у встановлений законом строк з моменту, коли дізнався про порушення його прав та інтересів, що спростовує доводи касаційної скарги. Ненадсилання державним виконавцем боржнику документів виконавчого провадження, зокрема, постанови про відкриття виконавчого провадження, є підставою для визнання таких дій державного виконавця неправомірними. Також боржник заперечує доводи касаційної скарги стосовно розгляду скарги без оцінки доводів суб'єкта оскарження, оскільки суд саме за клопотанням представника Шевченківського ВДВС відкладав розгляд скарги на 5 вересня 2022 року, однак у зазначений день представник Шевченківського ВДВС у судове засідання не з'явився, тобто розпорядився своїм процесуальним правом на подання заперечень на скаргу та на участь у судових засіданнях на власний розсуд.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 5 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 5 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 є боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, відкритому на підставі виконавчого
листа № 463/2445/17, виданого 27 грудня 2018 року Личаківським районним судом м. Львова, з примусового виконання судового рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму у розмірі 109 685,08 грн та 1 096,85 грн судових витрат.
Місцем проживання боржника ОСОБА_2 у виконавчому листі вказана квартира АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Личаківського району міста Львова.
Ця адреса є зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем постійного проживання боржника ОСОБА_2 . За цією ж адресою знаходиться належне боржнику на праві сумісної власності нерухоме майно.
Виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання судового рішення у справі № 463/2445/17 відкрите постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Рослюка Т. С. від 29 серпня 2019 року на підставі заяви стягувача ОСОБА_1 , який у своїй заяві повідомив, що боржник проживає на АДРЕСА_3 , що територіально відноситься до Шевченківського району міста Львова. Жодного документального підтвердження факту проживання боржника за цією адресою матеріали виконавчого провадження не містять і стягувач таких документів до своєї заяви не долучив.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»
(у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини першої статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду:
а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи;
б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду (частина друга статті 449 ЦПК України).
У постановах від 18 листопада 2020 року у справах № 466/948/19 та № 439/1493/15, у постанові від 31 липня 2023 року у справі № 2-3187/11 Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що строки для звернення зі скаргою є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання.
Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За таких обставин судам необхідно враховувати, що скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено, залишається без розгляду.
Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (стаття 123 ЦПК України).
Відповідно до статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
У постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 759/20392/18 Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що результат системного аналізу статей 123, 124,
126 ЦПК України із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов'язано його початок, тобто після фактичної обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
У постанові від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 Верховний Суд вказав, що з огляду на порівняльний аналіз змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися» існує презумпція обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження тощо).
Правові висновки про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, неодноразово викладав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13 тощо.
Верховний Суд у постанові від 1 листопада 2023 року у справі № 904/3734/20, ухваленій у подібних правовідносинах, вказав, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин. Протилежні дії суду порушуватимуть права інших учасників спору (зокрема виконавця, дії якого оскаржуються) та загальні засади судочинства, а саме його диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 29 серпня 2019 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2 в порядку примусового виконання судового рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 109 685,08 грн.
В матеріалах справи міститься копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка містить відмітки про виїзд боржника за межі України
31 липня 2018 року та повернення в Україну 30 квітня 2021 року. Також разом зі скаргою на дії державного виконавця ОСОБА_2 надав копію адвокатського запиту, отриманого Шевченківським ВДВС 10 червня 2022 року (вх. № 9604), на якому міститься розписка про ознайомлення адвоката Охмака М. В. з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_2 21 червня 2022 року. Скаргу на дії державного виконавця подано до суду 30 червня 2022 року, тобто в межах десятиденного строку з моменту, коли боржник дізнався про порушення його прав державним виконавцем шляхом прийняття постанов та вчинення дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, зі змістом яких особа мала можливість ознайомитися під час огляду матеріалів виконавчого провадження.
Доказів того, що боржник знав чи міг дізнатися про порушення його прав раніше 21 червня 2022 року, суб'єкт оскарження в порядку, визначеному процесуальним законом, а також всупереч принципу змагальності цивільного судочинства до суду не надав, в зв'язку з чим відсутні підстави стверджувати про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 лютого 2014 року
у справі «Шишков проти Росії», заява № 26746/05, зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (рішення від 3 липня 2014 року у справі «Мала проти України», заява № 4436/07).
Отже, незазначення судами першої та апеляційної інстанцій мотивів та висновків стосовно вирішення питання про дотримання боржником строку на оскарження дій державного виконавця за умови підтвердження доказами, які містяться у справі, дотримання особою такого строку та відсутності доказів на спростування відповідної обставини не може слугувати безумовною підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень, а отже доводи касаційної скарги стосовно цієї обставини колегія суддів визнає необґрунтованими.
Відхиляє колегія суддів доводи касаційної скарги щодо розгляду скарги судами першої та апеляційної інстанцій за відсутності представника суб'єкта оскарження та стягувачів.
Судове засіданняз розгляду скарги 8 липня 2022 року відкладено на 5 вересня 2022 року за заявою представника суб'єкта оскарження ОСОБА_5 для ознайомлення з матеріалами справи. Згідно з протоколом судового засідання
від 5 вересня 2022 року представник Шевченківського ВДВС в судове засідання не з'явилася.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
За таких обставин ризики невжиття дій із забезпечення присутності свого представника в судовому засіданні несе безпосередньо суб'єкт оскарження, а отже за вказаних фактичних обставин такі доводи касаційної скарги не є підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.
З огляду на наведене колегія суддів зауважує, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення.
Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 5 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська