Постанова від 31.03.2026 по справі 911/2925/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року

м. Київ

cправа № 911/2925/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2024 (суддя Кошик А. Ю.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2025 (колегія суддів Сибіга О. М., Тарасенко К. В., Гончаров С. А.) у справі

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Емеральд Ленд»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркова Долина»,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Конфайнмент-2»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

на стороні позивача - Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс»,

на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області,

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення,

(у судове засідання з'явилися: прокурори - Пономаренко А. Є., Ковальчук О. І., представники: Товариства з обмеженою відповідальністю «Емеральд Ленд» - Правдюк В. М., Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркова Долина» - Козятник Л. Г.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури (прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Емеральд Ленд» далі - ТОВ «Емеральд Ленд»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркова Долина» (далі - ТОВ «Паркова Долина»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Конфайнмент-2» (далі - ТОВ «Конфайнмент-2»), в якому викладено позовні вимоги, про:

- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землею лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень державного реєстратора Бишівської сільської ради Заріцької В.В. від 16.04.2021:

- за індексним номером 57685444 про державну реєстрацію права власності Головного управління Держгеокадастру у Київській області на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5201;

- за індексним номером 57682411 про державну реєстрацію права власності Головного управління Держгеокадастру y Київській області на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:001:5540;

- за індексним номером 57686850 про державну реєстрацію права власності Головного управління Держгеокадастру у Київській області на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5546;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землею лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Герасимів Ю.В. від 07.07.2021 року:

- за індексним номером 59136533 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Емеральд Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5615;

- за індексним номером 59137492 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Емеральд Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5614;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землею лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Герасимів Ю.В. від 17.06.2021 року:

- за індексним номером 58806151 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Паркова долина» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:002:5613;

- за індексним номером 58804131 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Паркова долина» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5616;

- за індексним номером 58803534 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Паркова долина» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5617;

- за індексним номером 58802930 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Паркова долина» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5618.

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землею лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Герасимів Ю.В. від 07.07.2021 року за індексним номером 59145833 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Конфайнмент-2» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:001:5248;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 7,1 га з кадастровими номерами: 3222487000:04:004:5614, 3222487000:04:004:5615, шляхом їx повернення від товариства з обмеженою відповідальністю «Есмеральд Ленд» у володіння та користування держави в особі Київської обласної державної адміністрації;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 16,6 га з кадастровими номерами: 3222487001:01:002:5613, 3222487000:04:004:5616, 3222487000:04:004:5617, 3222487000:04:004:5618 шляхом їх повернення від Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркова долина» у володіння та користування держави в особі Київської обласної державної адміністрації;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 13,7 га з кадастровим номером 3222487000:04:001:5248 шляхом її повернення від товариства з обмеженою відповідальністю «Конфайнмент-2» у володіння та користування держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправним оформленням права приватної власності відповідачів на спірні земельні ділянки лісогосподарського та історико-культурного призначення усупереч вимогам Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України «Про охорону культурної спадщини».

На думку прокурора, масив земель, за рахунок яких були сформовані вищенаведені земельні ділянки, перебував у сільськогосподарському користуванні Радгоспу "Хотівський" та не підлягав передачі у користування КСП Агрокомбінат "Хотівський" на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №002924.

Внаслідок незаконної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки державі створено перешкоди у розпорядженні землею, у межах якої знаходяться землі лісогосподарського призначення та пам'ятка археології національного значення «Городище Велике Ходосівське».

Головне управління Держгеокадастру у Київській області, видаючи спірні накази вийшло за межі наданих законом повноважень, оскільки право на розпорядження цими землями належало Кабінету Міністрів України.

Крім того, прокурору позові зазначає, що враховуючи планово-картографічні матеріали, плани землекористування, внутрігосподарський землеустрій, матеріалів формування територій встановлення меж сільських населених пунктів, встановлено і виокремлено в межах користування КСП АК «Хотівський» 714,8 га земель природоохоронного призначення, які не могли передаватись у постійне користування КСП Агрокомбінат «Хотівський».

При цьому, прокуратура також заперечує існування Державного акта на право постійного користування землею КСП Агрокомбінат «Хотівський» від 06.12.1999 року серії ІІ-КВ № 002924, посилаючись на відсутність відомостей в Архівному відділі Бучанської районної державної адміністрації рішення сесії 23 скликання від 22.04.2998 року Ходосівської сільської ради, на підставі якого видано такий Державний акт, а надана архівним фондом копія наявного рішення 1 сесії 23 скликання від 22.04.2998 Ходосівської сільської ради не містить відомостей про вирішення питання надання КСП Агрокомбінат «Хотівський» земель у постійне користування за Державним актом на право постійного користування землею від 06.12.1999 серії ІІ-КВ № 002924.

Також прокурором у позові наведено заперечення правонаступництва СТОВ АК «Хотівський» прав та обов'язків КСП Агрокомбінат «Хотівський», оскільки у новоутвореної юридичної особи не лише змінено організаційно-правову форму, а й змінено статутний капітал та склад учасників.

На виконання доручення Президента України від 06.02.2001 № 1-4/135 щодо передачі земельних ділянок лісового фонду, що перебували у користуванні колишніх КСП, Мінагрополітики прийнято наказ від 11.06.2001 № 156 «Про прискорення передачі земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств», згідно з яким передбачено внесення пропозицій на розгляд відповідних обласних рад щодо надання новоствореним спеціалізованим лісогосподарським підприємствам Мінагрополітики в постійне користування земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих КСП.

Відповідно до пояснювальної записки перспективного плану організації і ведення лісового господарства Києво-Святошинського державного агролісництва наказом від 10.12.2001 № 109 створено Київське обласне спеціалізоване державне агролісогосподарське підприємство «Київоблдержагроліс» та створено Києво-Святошинське державне агролісництво на правах державної власності, яке входить до складу «Київагролісу», за яким закріплено користування лісами площею 1248,3 га реформованих сільськогосподарських підприємств на території Києво-Святошинського району, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Києво-Святошинського державного агролісництва 2008 року, та планово-картографічними матеріалами ДП «СЛП «Київоблагроліс» 2019 року, які затверджені у встановленому законом порядку.

Однак, як установлено обласною прокуратурою, земельні ділянки лісогосподарського призначення, які попередньо перебували у постійному користуванні Радгоспу «Хотівський» згідно з Державним актом від 01.12.1997 серії І-КВ № 001599, та у подальшому у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2008 та 2019 років, на даний час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровані за Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області як землевласником, та були зареєстровані за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю агрокомбінат «Хотівський» як землекористувачем, із визначенням їх цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Підставою для реєстрації права державної власності на вищезазначені земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва державним реєстратором зазначено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Підставою для реєстрації права постійного користування за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю агрокомбінат «Хотівський» зазначено неіснуючий Державний акт на право постійного користування землею від 06.12.1999 серії ІІ-КВ № 002924.

Як наслідок, спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення всупереч вимог ЗК України, Лісового кодексу України (далі - ЛК України) та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» були зареєстровано за Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області з правом постійного користування СТОВ АК «Хотівський» з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В підтвердження факту належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення прокуратура зазначає, що згідно з п. 5 Прикінцевих положень ЛК України до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222487000:04:004:5546, 3222487000:04:004:5201, 3222487000:04:001:5540 відносяться до земель лісогосподарського призначення та розташовані в межах Хотівського агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс», право постійного користування якими підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2019 та 2022 років. Згідно з інформацією ДП «СЛП «Київоблагроліс» від 14.06.2023 № 218 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:04:004:5614, 3222487000:04:004:5615, 3222487000:04:004:5617, 3222487001:01:002:5613, 3222487000:04:004:5618, 3222487000:04:004:5616, 3222487000:04:001:5248 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року та затверджених матеріалів 2022 року накладаються на 58, 59, 62 квартали «Хотівського Агролісництва» ДП «Київоблагроліс».

За викладених обставин відбулося протиправне оформлення права приватної власності відповідачів на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які раніше були протиправно зареєстровані на праві власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області.

Також прокуратура у позові стверджує про порушення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського та природоохоронного призначення.

Поряд із вищевикладеним, обласною прокуратурою встановлено, що спірні земельні ділянки, окрім приналежності до земель лісогосподарського призначення, також розташовані у межах території пам'ятки археології «Городище «Велике Ходосівське», територія якої не могла передаватись у приватну власність.

1.2. В ході розгляду справи відповідачами 1, 3 подано відзиви, в яких позовні вимоги заперечено. Відповідачі в обґрунтування заперечень проти позову посилаються на добросовісність набуття ними земельних ділянок. Зазначають, що за загальновідомою інформацією, яка відповідає наявній землевпорядній документації, земельні ділянки тривалий час з середини ХХ століття перебували у безперервному сільськогосподарському використанні і офіційно мали сільськогосподарське цільове призначення, жодних ознак використання їх за лісогосподарським призначенням не було. Тому, відповідачі, проявивши всю можливу дбайливість та обачність, не могли усвідомлювати наявності обставин, на які прокуратура посилається у позові і які не підтверджені належними доказами в установленому законодавством порядку.

Крім того, відповідачі зазначають, що не були учасниками правовідносин щодо землекористування Агрокомбінату «Хотівський» та інших осіб, які набували прав на землю, за рахунок якої сформовано придбані ними земельні ділянки, тому не могли бути обізнані, вплинути та відповідати за їх дії. Навіть допустивши наявність обставин, які наведені прокуратурою у позові, мають місце недоліки в роботі державних органів, які своєчасно та в установленому порядку не здійснювали оформлення прав на землю та інші належні заходи. Крім того, для витребування земельних ділянок у відповідачів, як добросовісних набувачів, в тому числі шляхом скасування їх державної реєстрації, необхідно не лише наявність порушень при їх оформленні попередніми землекористувачами, а й наявність встановлених фактів вибуття майна поза волею власника, чого матеріали справи не містять.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, рішенням " Києво-Святошинської ради Київської області від 29.09.1998 № 3-27 "Про передачу у колективну власність та постійне користування земельних ділянок Колективному сільськогосподарському підприємству агрокомбінат "Хотівський" в межах Хотівської, Лісниківської та Ходосівської сільських рад передано КСП Агрокомбінат "Хотівський" у колективну власність 1583,5 га, в тому числі в межах Ходосівської сільської ради 821,1 га по угіддях згідно з додатком № 1. Надано КСП Агрокомбінат "Хотівський" у постійне користування 1109,6 га, у тому числі в межах Ходосівської сільської ради 845,8 га по видах користування згідно з додатком № 2.

Рішенням зборів уповноважених членів КСП АК «Хотівський» від 03.03.2000, оформлених протоколом № 2, КСП АК "Хотівський" реорганізовано в ТОВ АК «Хотівський», яке є правонаступником КСП АК «Хотівський».

На підставі рішення державного реєстратора Бишівської сільської ради Заріцької В.В. від 16.04.2021 (індексний номер 57685444) за Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, як власником, та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю агрокомбінат "Хотівський", як користувачем, зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5201 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі рішення державного реєстратора Бишівської сільської ради Заріцької В.В. від 16.04.2021 (індексний номер 57682411) за Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, як власником, та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю агрокомбінат "Хотівський", як користувачем, зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:001:5540 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі рішення державного реєстратора Бишівської сільської ради Заріцької В.В. від 16.04.2021 (індексний номер 57686850) за Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, як власником, та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю агрокомбінат "Хотівський", як користувачем, зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5546 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Підставою для реєстрації права державної власності на вищезазначені земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва державним реєстратором зазначено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", підставою для реєстрації права постійного користування за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю агрокомбінат "Хотівський" - Державний акт на право постійного користування землею від 06.12.1999 серії ІІ-КВ № 002924.

В подальшому, право постійного користування СТОВ "Агрокомбінат Хотівський" на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:002:5580, 3222487000:04:001:0650, 3222487000:04:004:0268, 3222487000:04:004:0264 та 3222487000:04:001:5540 було припинене згідно Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 23.04.2021 № 1810/15-21, а самі землі було внесено до земель запасу державної власності на території Ходосівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Наказом від 21.05.2021 № 2275/15-21 Головного управління Держгеокадастру у Київській області земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:04:004:5269, 3222487000:04:004:5270, 3222487000:04:004:5271, 3222487000:04:004:5272 передано у власність громадянам та ОСОБА_1 від імені власників: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було продано ОСОБА_6 за договорами купівлі продажу № 831, № 843, № 839, № 838.

Наказом від 21.05.2021 № 10-2272/15 Головного управління Держгеокадастру у Київській області земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:04:004:5572, 3222487000:04:004:5575, 3222487000:04:004:5573, 3222487000:04:004:5574, 3222487000:04:004:5576, 3222487000:04:004:5577, 3222487000:04:004:5578, 3222487000:04:004:5278, 3222487001:01:002:5580 передано у власність громадянам та ОСОБА_1 від імені власників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 було продано ОСОБА_6 за договорами купівлі продажу № 832, № 833, № 837, № 836, № 835, № 841, № 840, № 842, № 834.

На підставі нотаріально посвідченої заяви № 888 від 24.05.2021 ОСОБА_6 вищевказані земельні ділянки об'єднано в одну, якій присвоєно кадастровий номер 3222487000:04:004:5611.

На підставі нотаріально посвідченої заяви № 2879 від 10.06.2021 ОСОБА_6 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222487000:04:004:5611 на 6 (шість) земельних ділянок загальною площею 23,7 га з кадастровими номерами: 3222487001:01:002:5613 площею 0,4715 га, 3222487000:04:004:5614 площею 0,9909 га, 3222487000:04:004:5615 площею 6,1105 га, 3222487000:04:004:5616 площею 5,2175 га, 3222487000:04:004:5617 площею 7,7185 га, 3222487000:04:004:5618 площею 3,2099 га.

На підставі акта прийому-передачі від 15.06.2021 № 2969, 2970 ОСОБА_6 здійснено внесок вказаних шести земельних ділянок до статутного капіталу ТОВ "Обрій Ходосівка" (назву змінено на ТОВ "Паркова долина").

За актом прийому-передачі від 18.06.2021 № 3065, 3066 ОСОБА_6 прийнято назад дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:04:004:5614 та 3222487000:04:004:5615.

В подальшому, на підставі акта прийому-передачі від 30.06.2021 № 3255, 3256 ОСОБА_6 здійснено внесок цих двох земельних ділянок до статутного капіталу ТОВ "Емеральд Ленд".

Державну реєстрацію права власності ТОВ "Емеральд Ленд" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5615 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Герасимів Ю.В. від 07.07.2021 (індексний номер 59136533), на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5614 - на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Герасимів Ю.В. від 07.07.2021 (індексний номер 59137492).

Державну реєстрацію права власності ТОВ "Паркова долина" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:002:5613 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Герасимів Ю.В. від 17.06.2021 (індексний номер 58806151), на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5616 - на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Герасимів Ю.В. (індексний номер 58804131), на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5617 - на підставі рішення державного реєстратора. приватного нотаріуса Герасимів Ю.В. від 17.06.2021 (індексний номер 58803534), на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5618 - на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Герасимів Ю.В. від 17.06.2021 (індексний номер 58802930).

Наказом від 21.05.2021 № 2272/15-21 ГУ Держгеокадастру у Київській області земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:04:001:5150, 3222487000:04:001:5145, 3222487000:04:001:5149, 3222487000:04:001:5151, 3222487000:04:001:5147, 3222487000:04:001:5144, 3222487000:04:001:5148 передано у власність громадянам та ОСОБА_1 від імені власників: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 було продано ОСОБА_23 за договорами купівлі продажу № 827, № 826, № 822, № 823, № 821, № 824, № 825 від 22.05.2021.

На підставі нотаріально посвідченої заяви № 829 від 22.05.2021 ОСОБА_23 здійснено об'єднання вказаних земельних ділянок в одну, якій присвоєно кадастровий номер 3222487000:04:001:5248 площею 13,7857 га.

На підставі акта прийому-передачі № 3251, 3252 від 30.06.2021 ОСОБА_23 здійснено внесок вказаної земельної ділянки до статутного капіталу ТОВ "Конфайнмент-2".

Державну реєстрацію права власності ТОВ "Конфайнмент-2" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:0001:5248 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Герасимів Ю.В. від 07.07.2021 (індексний номер 59145833).

2.2. Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.02.2024 витребувано у ДП СЛП «Київоблагроліс» та в УДП ЛВО «Укрдержліспроект» обґрунтовані пояснення щодо наявності чи відсутності у їхньому розпорядженні документів та у разі наявності - надати їх до суду:

- засвідчені письмові копії розроблених, погоджених та затверджених матеріалів лісовпорядкування, що були складені починаючи з 2001 року по даний час, зокрема, але не виключно планово-картографічні матеріали лісовпорядкування Києво-Святошинського державного агролісництва (код ЄДРПОУ 22207813) або Київської обласної державної організації «Київоблагроліс» (код ЄДРПОУ 24219849) 2008 року; планово-картографічні матеріали лісовпорядкування ДП «СЛП «Київоблагроліс» 2019 року із відомостями про лісові квартали № 58, 59, 62 «Хотівського Агролісництва» ДП «СЛП «Київоблагроліс» щодо земельних ділянок на території Києво-Святошинського району (до 2020 року) та Обухівського району (з 2020 року) Київської області, а саме, на території Ходосівської сільської ради (Феодосіївської сільської територіальної громади), включаючи:

- всі планово-картографічні матеріали лісовпорядкування щодо зазначених лісів та всі документи, пов'язані із підготовкою і створенням таких матеріалів та які вказують на те, хто був виконавцем і замовником робіт щодо створення таких матеріалів, ким приймалось рішення про їх створення, вихідні документи, які надавались та/або використовувались для підготовки зазначених планово-картографічних матеріалів;

- графічні матеріали меж таксаційних виділів щодо вказаних вище лісів;

- дані спеціального картографування вказаних вище лісів, інформації щодо породного та вікового складу деревостанів, їх стану, деревостанів, що потребують рубок, проект організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування;

- каталоги координат кутів поворотних точок меж розташування кварталів та таксаційних виділів, дані спеціального картографування лісів, інформації щодо породного та вікового складу деревостанів, їх стану, деревостанів, що потребують рубок, проект організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування та інші дані згідно вимог чинного законодавства;

- каталоги координат кутів поворотів меж на лісові ділянки та/або земельні ділянки лісогосподарського призначення;

- всі документи, які підтверджують надання в користування земельної ділянки (ділянок) лісогосподарського призначення, в тому числі але не виключно рішення уповноваженого органу державної влади або органу місцевого самоврядування про надання в користування та належне затвердження вказаних вище в попередніх абзацах матеріалів лісовпорядкування;

- всі документи, що підтверджують факти розгляду погодження та затвердження вказаних матеріалів лісовпорядкування, включаючи копії матеріалів, що затверджувались, та документи, в яких фіксувався стан та перебіг обговорення матеріалів (протоколи, службові записки, листи тощо).

До суду надійшов лист від 13.03.2024 року № 03-305 від УДП ЛВО «Укрдержліспроект» в якому вказано, що у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації було знищено внаслідок пожежі адміністративну будівлю підприємства, де в тому числі зберігались матеріали лісовпорядкування. Також вказано про відсутність обов'язку підприємства зберігати документи.

ДП «СЛП «Київоблагроліс» не виконав ухвалу суду і не надав до суду жодних пояснень чи заяв по суті спору як залучена до участі в спорі третя особа.

Ухвалою Суду від 22.02.2024 року було витребувано у Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України обґрунтовані пояснення щодо наявності чи відсутності у їхньому розпорядженні нижченаведених документів (в разі наявності їх надання суду):

- засвідчені письмові копії документів та матеріалів лісовпорядкування, що були складені починаючи з 2001 року по 21.05.2021, зокрема матеріали лісповпорядкування 2008 та 2019 років Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (код ЄДРПОУ 24219849) із відомостями про лісові квартали № 58, 59, 62 «Хотівського Агролісництва» ДП «СЛП «Київоблагроліс» щодо лісів на території Києво-Святошинського району (до 2020 року) та Обухівського району (з 2020 року) Київської області, а саме на території Ходосівської сільської ради (Феодосіївської сільської територіальної громади), включаючи в тому числі каталоги координат кутів поворотних точок меж відповідних лісових кварталів.

У Листі Міндовкілля № 16/16-02/97-24 від 27.02.2024, що надійшов на адресу суду вказано, що у Міндовкілля відсутня інформація та документи щодо погодження матеріалів лісовпорядкування ДП «СЛП «Київоблагроліс» (ідентифікаційний код 24219849) у період до 19.06.2020 року відсутні. Водночас зазначено, що листом Міндовкілля від 31.08.2022 року № 25/6-22/11514-22 було погоджено Зведений проєкт організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», що відбулось 31.08.2022 року.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 18.04.2024 у справі № 911/2925/23 у позові відмовлено.

Рішення аргументоване тим, що у позові та заявах по суті справи позивач надає суперечливу інформацію щодо права користування лісогосподарських підприємств на відповідні земельні ділянки. Так у позовній заяві позивач стверджує, що спірні земельні ділянки Товариства нібито накладаються на землі в межах лісових кварталів «Хотівського Агролісництва» ДП «СЛП «Київоблагроліс», посилаючись при цьому, у різних місяцях по тексту позову на три різних документи, такі як: планово-картографічні матеріали лісовпорядкування Києво-Святошинського державного агролісництва або Київської обласної державної організації «Київоблагроліс» 2008 року, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування ДП «СЛП «Київоблагроліс» 2019 року, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування ДП «СЛП «Київоблагроліс» 2022 року.

При цьому, позивачем не надано оригіналів чи належним чином засвідчених копій зазначених вище матеріалів лісовпорядкування (ані 2008 року, ані 2019 року, ані 2022 року), обґрунтовуючи позов виключно шляхом посилання на листи УДП ЛВО «Укрдержліспроект» ДП СЛП «Київоблагроліс».

Докази надані позивачем на підтвердження обставини виникнення права постійного користування щодо спірних земель у ДП СЛП «Київоблагроліс» не можуть вважатися належними та допустимими доказами у справі, оскільки такі документи не відповідають вимогам, які висуваються до оформлення документів та додатків до них згідно ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» від 01.07.2020 № 144, який поширюється на документи, створювані в результаті діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій та інших юридичних осіб незалежно від їхнього функціонально- цільового призначення, рівня і масштабу діяльності та форми власності.

Так у поданих листах та додатках до них в порушення абз. 7 п. 5.21. ДСТУ 4163:2020 відсутні відмітки у верхньому правому куті першого аркуша додатка.

В порушення абз. 8 п. 5.21. ДСТУ 4163:2020 на самому додатку до розпорядчого документа відсутня відмітка у верхньому правому куті першого аркуша додатка з посиланням на основний документ, його дату і номер. Відсутній номер додатка.

На доданих до матеріалів справи додатках до листа від 09.05.2023 року № 390 УДП ЛВО «Укрдержліспроект» відсутні реквізити, які б свідчили про приналежність такого додатку до листа, номер та інші реквізити.

З наданого суду листа від 13.03.2024 № 03-305 від УДП ЛВО «Укрдержліспроект» випливає відсутність у підприємства документів/матеріалів, на підставі яких могли бути здійснені висновки щодо належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.

З поданих позивачем матеріалів неможливо встановити яким чином за відсутності доступу до даних Публічної кадастрової карти були складені в 2023 році картографічні схеми, що підтверджують накладення спірних земельних ділянок відповідачів на земельні ділянки, які за твердженням позивача перебувають у постійному користуванні лісогосподарського підприємства.

Будь-яких документів, які свідчать про вивільнення та передачу ДП СЛП «Київоблагроліс» земель лісового фонду на території Ходосівської сільської ради, зокрема, реформованого Радгоспу «Хотівський», суду не надано.

Згідно з наявними державними актами на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі за ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (код ЄДРПОУ 24219849) на території Ходосіївської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області не виявлено.

Владно-розпорядчих рішень про передачу будь-якої земельної ділянки на юридичному титулі права постійного користування на користь ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» або в користування інших організацій правонаступником яких є вказане підприємство на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, що були прийняті у період з 2001 по 2023 роки, у Відділі №6 Управління надання адміністративних послуг Головного управління відсутні.

Документи, що підтверджують факти розгляду погодження та затвердження матеріалів лісовпорядкування Києво-Святошинського державного агролісництва (код ЄДРПОУ 22207813) або Київської обласної державної організації «Київоблагроліс» (код ЄДРПОУ 24219849), правонаступником яких є ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (код ЄДРПОУ 24219849) 2006-2008, 2019 років на території Ходосіївської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (до 2020 року), Обухівського району Київської області (з 2020 року) у Відділі №6 Управління надання адміністративних послуг Головного управління відсутні.

Викладена в листах ВО «Укрдержліспроект» та ДП «СЛП «Київоблагроліс» інформація, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення в межах Хотівського агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс» та фрагменті Публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталів лісництва і межами їх таксаційних виділів ґрунтуються на відомостях планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2008, 2019 та 2022 років.

Прокуратурою та позивачем не надано жодних пояснень та доказів щодо обставин та підстав включення відповідних даних до фрагменту Публічної кадастрової карти України. Зі встановлених в ході розгляду спору обставин вбачається, що земельні ділянки лісгоспу не занесені до Державного земельного кадастру, тому відповідні дані фрагменту Публічної кадастрової карти України не підтверджені відповідною землевпорядною документацією і не можуть прийматись в якості доказів в спорі про землекористування.

Таким чином, відповідні докази за своєю природою не є первинними правопороджувальними актами, а лише констатують певні факти, які мають бути обґрунтовані відповідними первинними підставами, якими згідно норм чинного законодавства є Державні акти, а за їх відсутності Планово-картографічні матеріали.

Суду не були надані матеріали лісовпорядкування за період з 1998 року (коли за твердженням прокуратури спірні землі Радгоспу «Хотівський» мали відійти у користування лісогосподарському підприємству), на підставі яких було встановлено межі земельних ділянок, визначені геодезичні координати кутів їх поворотних точок, а також будь які інші зміни, що відбувалися за вищезазначений період. Земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування не внесена до Державного земельного кадастру та не погоджена землевпорядною організацією, тобто її відповідність даним землеустрою не засвідчена.

Таким чином, твердження прокуратури, що частина земель Радгоспу «Хотівський», за рахунок яких були сформовані спірні земльні ділянки, передавалась і належала лісогосподарському підприємству та було встановлено їх лісогосподарське цільове призначення, не підтверджені та не доведені.

Планово-картографічні матеріали, про які йде мова у пункті 5 «Прикінцевих положень» ЛК України, не є тотожними матеріалам лісовпорядкування, яке проводилось у 2008, 2019 та 2022 роках, оскільки такі матеріали лісовпорядкування не можуть засвідчувати події та факти, які мали місце в період з 1998 року.

Таким чином, матеріали проведеного у 2008, 2019 та 2022 роках лісовпорядкування не є правовстановчим та правопосвідчувальним документом, до того ж такі матеріали лісовпорядкування не можуть стосуватись періоду до їх складення.

За даними Державного земельного кадастру земельна ділянка за категорією земель відносилась до земель сільськогосподарського призначення, належала до державної власності, тому твердження прокуратури про зміну цільового призначення безпідставні.

Щодо викладених у позові посилань на належність спірних земельних ділянок до земель історико-культурного призначення, суд зауважив на тому, що в матеріалах справи наявний лист Міністерства культури та інформаційної політики України № 08/35/77-23 від 23.05.2023, в якому вказано, що станом на дату підготовки даної відповіді окрема науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання території та/або зон охорони пам'ятки археології національного значення «Городище «Велике Ходосівське» (IX ст. до н. е. IV ст. н.е., постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928, охор. № 100012-Н) не розроблялася та у встановленому порядку не затверджувалася. Зважаючи на викладене, Міністерство культури та інформаційної політики України позбавлене можливості надати копії запитуваних документів. У наявній обліковій документації (паспорті вказаного об'єкта культурної спадщини) координати поворотних точок земельних ділянок не визначалися.

Суд критично оцінив доданий до позову Лист Інституту археології НАН України від 18.05.2023 № 125/01-16-226 з долученими картографічними матеріалами, оскільки такий лист не містить однозначних висновків щодо накладення меж пам'ятки археології на спірні земельні ділянки, містить лише припущення про ймовірне розташування спірних земельних ділянку в межах пам'ятки археології «Городище «Велике Ходосівське» стосовно західних земельних ділянок.

За наведених обставин, лист Інституту археології НАН України від 18.05.2023 року № 125/01-16-226 не є належним доказом в підтвердження факту накладення меж пам'ятки археології на спірні земельні ділянки, такий лист ґрунтується на припущеннях і не відповідає встановленому порядку визначення меж пам'ятки археології, тому не може покладатись в основу висновків про порушення культурної спадщини та породжувати відповідні правові наслідки.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази затвердження меж пам'ятки археології «Городище «Велике Ходосівське», натомість у матеріалах справи міститься надана сторонами по справі вичерпна інформація, що межі цієї пам'ятки як на час ухвалення оскаржуваних наказів, так і на час реєстрації права власності за відповідачами, визначені не були, і не затверджені у визначеному порядку, що спростовує твердження заступника прокурора про належність земельних ділянок, до згадуваної пам'ятки археології.

Крім того, станом на час відведення земельних ділянок у власність, а також на час вирішення спору ні документацією із землеустрою, ні містобудівною документацією не можливо визначити межі спірної пам'ятки археології.

З огляду на викладені у позові та встановлені в ході розгляду спору обставини, прокуратурою не обґрунтовано яку норму законодавства, що містить пряму однозначну вказівку чи заборону, порушено відповідачами. Крім того, непорозуміння, на які прокуратура посилається в обґрунтування позовних вимог, в даному випадку спричинені неналежністю оформлення землевпорядної документації, численними змінами в законодавстві та недбалістю державних органів щодо належного оформлення та ведення обліку земель, що допускає неоднозначне тлумачення і непередбачуваність для особи порядку отримання земельної ділянки. Виходячи з фактичних обставин, як на момент виділення земельних ділянок, так і придбання їх відповідачами, у них були достатні підстави вважати про належність придбаних ними земельних ділянок до земель державної власності сільськогосподарського призначення, відсутність заборон та обмежень, та передбачати дотримання ними порядку набуття прав на землю.

У зв'язку з чим, відповідачі не могли достовірно та однозначно усвідомлювати та передбачати, що в їх діях чи в діях попередників є порушення, відсутні також ознаки умисного порушення порядку землевідведення. Порушення ґрунтуються на власному співставленні та тлумаченні прокуратурою норм законодавства та фактичних обставин, а не на чітко визначеній в законі вказівці чи забороні.

3.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2025 рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2024 у справі № 911/2925/23 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті залишено без змін.

Постанова аргументована тим, що оскільки право власності на спірні земельні ділянки зареєстроване за відповідачами в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та які здійснюють фактичне володіння спірними земельними ділянками, прокурор мав звернутися до суду не з негаторним позовом, заявляючи про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення майном, а з віндикаційним позовом, згідно приписів статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи відмову в задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції послалися на недоведеність позову в частині віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель лісогосподарського та історико-культурного призначення. Встановлення тієї обставини, що прокурором обрано неналежний (неефективний) спосіб захисту саме по собі виключає необхідність додаткового встановлення судом обґрунтованості та доведеності позовних вимог, адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій викладено прохання судові рішення скасувати, а позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Скарга обґрунтована тим, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах:

від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від у справі № 619/77/15, від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21, від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, від 30.05.2023 у справі № 488/2807/17 згідно з якими наявність розроблених планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування згідно норм пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України підтверджує наявність у спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства права постійного користування землями лісогосподарського призначення;

від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21, від 22.11.2023 № 911/2523/20, від 06.07.2022 у справі №372/1688/17, від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 14.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц згідно яких, виготовлені картографічні матеріали ВО «Укрдержліспроект» є належними доказами приналежності спірних ділянок до земель державної власності лісогосподарського призначення;

від 06.12.2022 у справі № 904/738/22 відповідно до якої, принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення принципу рівності прав сторін у процесі;

від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц відповідно до яких, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи;

від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20, від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 (в яких визначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Належним способом захисту щодо земель історико-культурного призначення являється заявлення саме негаторного позову;

від 26.06.2018 у справі № 914/582/17 сформовано правовий висновок, що, виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 96 ЗК України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню;

від 13.11.2019 у справі № 728/1905/16-ц зазначено, що невключення відомостей до Державного земельного кадастру про належність конкретної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення або про обмеження у використанні земельної ділянки саме для такої категорії земель не є підставою для невіднесення спірної земельної ділянки до такої категорії;

від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 13.04.2023 у справі № 908/933/22 та від 06.06.2023 у справі № 920/277/22 в яких зазначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції).

Крім того, після ухвалення рішення судом першої інстанції про відмову в задоволенні позову у липні 2024 року право власності на 2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:04:004:5614 та 3222487000:04:004:5615 також набуто фізичною особою. Вказане свідчить про обізнаність суду апеляційної інстанції про факти відчуження частини земельних ділянок, які утворені зі спірних земельних ділянок, на користь фізичних осіб.

Разом з тим, у судовому засіданні 04.12.2025 судом відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про залучення до участі у справі кінцевих власників спірних земельних ділянок в якості третіх осіб. Як наслідок, в порушення вимог статей 20, 50 ГПК України фізичні особи, нові власники земельних ділянок, не були залучені до справи, водночас суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку господарського судочинства щодо земельних ділянок, власниками яких є фізичні особи.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Емеральд Ленд» вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. У справі № 911/2925/23, одним із спірних питань є визначення ефективного способу захисту права на землі, на яких розташована пам'ятка археології. У цьому контексті, на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України, колегія суддів враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/264/24, ухвалену після подання касаційної скарги. Так, у зазначеній постанові викладено висновки про таке.

Нерухомі об'єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об'єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність).

Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з'являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.

Руйнування нерухомого об'єкта культурної спадщини завдасть шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).

З огляду на це нерухомі об'єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

Статтею 53 ЗК України передбачено, що до земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки, призначені для збереження та обслуговування пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб.

За змістом статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об'єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

У квітні 2021 року ЗК України доповнено статтею 54-1, яка передбачає, що з метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам'ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, буферної зони, історичного ареалу населеного місця, території об'єкта культурної всесвітньої спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону № 1805-ІІІ.

Обмеження у використанні земель у межах території пам'ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, історичного ареалу населеного місця, буферної зони, території об'єкта культурної всесвітньої спадщини поширюються на усі розташовані в межах цих територій та об'єктів землі незалежно від їх цільового призначення.

Межі території, на яку поширюються такі обмеження, визначаються відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» і зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації, науково-проектній документації у сфері охорони культурної спадщини. Відомості про зазначені обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру.

Режим використання земель у межах території пам'ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, історичного ареалу населеного місця, буферної зони, території об'єкта культурної всесвітньої спадщини визначається науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до затвердження такої документації - Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до пункту «г» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Тобто заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Відповідно до частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.

Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам'яток археології, оскільки пам'ятки археології як нерухомі об'єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що пам'ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, у зв'язку із чим нерозривно пов'язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам'ятки, яка згідно із Законом № 1805-ІІІ не може перебувати в приватній чи комунальній власності.

Статтею 17 згаданого Закону гарантовано право державної власності на пам'ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам'ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам'ятками археології, у зв'язку з невіддільністю пам'ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 наголосила, що частина шоста статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» стосується земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології, натомість частина перша статті 54 ЗК України - земель історико-культурного призначення.

Згідно із частиною першою статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Тож категорія земель історико-культурного призначення включає в себе як землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини (в тому числі і пам'ятки археології), так і охоронювані археологічні території.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про охорону культурної спадщини» топографічно визначені території чи водні об'єкти, в яких містяться об'єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, за поданням відповідного органу охорони культурної спадщини можуть оголошуватися рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини охоронюваними археологічними територіями на обмежений або необмежений строк у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, землями історико-культурного призначення можуть бути визнані, зокрема, території, на яких розташовані об'єкти культурної спадщини або на яких можлива їх наявність.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 89 постанови від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 звернула увагу на відмінності категорій «об'єкт культурної спадщини» та «пам'ятка культурної спадщини».

Частина перша статті 54 ЗК України, як і частина шоста статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначає правовий режим земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології. Проте, на відміну від частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», стаття 54 ЗК України стосується земельних ділянок, на яких розташовані або можуть бути розташовані об'єкти культурної спадщини, в тому числі і об'єкти археологічної спадщини.

Тож стаття 54 ЗК України врегульовує правовий режим усіх ділянок такої категорії земель, як землі історико-культурного призначення, незалежно від виду пам'яток, які на них розташовані (пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби). Натомість приписи частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» стосуються окремої підкатегорії з категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології, та запроваджують особливий правовий режим такої підкатегорії земель історико-культурного призначення, а також передбачають щодо них особливу охорону з боку держави.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) констатувала, що не існує колізії між приписами частини шостої статті 17 Закону № 1805-ІІІ та частини першої статті 54 ЗК України.

Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Як слідує з визначення поняття «об'єкт культурної спадщини», для таких об'єктів характерними ознаками є цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і збереження своєї автентичності. Зазначене вирізняє, зокрема, нерухомі об'єкти культурної спадщини з-поміж іншого нерухомого майна. Такі об'єкти потребують особливої правової охорони.

Отже, як у разі включення певного об'єкта до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам'яток місцевого, загальнодержавного значення тощо особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об'єктом культурної спадщини.

Відповідно до частин першої та другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ефективним способом захисту прав держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології, є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Таким чином, у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/264/24, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 та від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 (на які посилається скаржник) щодо визначення негаторного позову як ефективного способу захисту на земельну ділянку історико-культурного призначення.

Водночас, апеляційний господарський суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, у постанові від 04.12.2025 у справі № 911/2925/23, яка переглядається, дійшов висновку про те, що прокурор мав звернутися із віндикаційним позовом. Утім, зазначені висновки не враховують зміст позовних вимог. Так, у позові вказано про приналежність спірних земельних ділянок до лісогосподарського призначення, а також про наявність на їх території пам'ятки археології.

Крім того, у позові прокурор вказував на безпідставну зміну цільового призначення земельних ділянок, які належали також до природоохоронного призначення. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/264/24 вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок виснувала, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. Набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.

Таким чином, апеляційний господарський суд не звернув увагу на комплексний характер позовних вимог і всі складові доводів щодо захисту прав на земельні ділянки, які прокурор просить повернути у державну власність.

5.4. Крім того, колегія суддів звертається увагу також до висновку Великої Палати Верховного Суду , викладеного у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/264/24 щодо визначення меж пам'ятки археології.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 16 грудня 2004 року № 2245-IV «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (невключення) до Державного реєстру нерухомих пам'яток України вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.

За змістом частини другої статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Єдину систему обліку об'єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів, а також порядок переміщення (перенесення) пам'ятки з березня 2013 року визначає Порядок № 158 (у редакції, чинній на час вирішення питання про занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України ).

Згідно з пунктом 3.1 Порядку № 158 облікова картка об'єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини подаються за місцезнаходженням таких об'єктів на розгляд науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, консультативних рад органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та наукової (вченої) ради установи, організації, діяльність якої пов'язана з охороною культурної спадщини, які оцінюють відповідність кожного об'єкта критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку № 158 визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760.

Для вирішення питання про занесення (незанесення) до Державного реєстру нерухомих пам'яток України об'єктів культурної спадщини, включених до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення, зазначених у пункті 5.1 цього розділу, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради забезпечують проведення перегляду цих списків (переліків) (далі - перегляд).

Із цією метою орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад можуть створювати комісію з перегляду списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення, зазначених у пункті 5.1 цього розділу, до складу якої входять представники відповідного органу охорони культурної спадщини та кваліфіковані фахівці-практики відповідної спеціалізації (археологи, архітектори, історики, мистецтвознавці тощо), або укладати контракти на проведення перегляду з науково-дослідними та науково-проєктними установами, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини (пункт 5.2 Порядку № 158).

Згідно з пунктом 6.1 Порядку № 158 подання щодо занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України щойно виявлених об'єктів культурної спадщини, а також занесення (незанесення) до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, зазначених у пункті 5.1 розділу V цього Порядку № 158, подаються за місцезнаходженням таких об'єктів органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органами охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або Українським товариством охорони пам'яток історії та культури та іншими громадськими організаціями, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, - до Міністерства культури України.

До подання додаються перелік об'єктів культурної спадщини, складений за формою згідно з додатком 2 та/або додатком 5 до цього Порядку, облікова документація на кожний зазначений у відповідному переліку об'єкт культурної спадщини, протокол відповідно до пункту 3.4 розділу ІІІ та пункту 5.4 розділу V Порядку № 158.

До подання щодо незанесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, зазначених в абзаці другому пункту 5.1 розділу V цього Порядку, додається Перелік об'єктів культурної спадщини, складений за формою згідно з додатком 5 до Порядку № 158.

У пункті 6.2 Порядку № 158 визначено, що рішення про занесення (незанесення) щойно виявлених об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також об'єктів культурної спадщини, зазначених у пункті 5.1 розділу V цього Порядку, приймається відповідно до категорії пам'ятки:

- щодо пам'яток національного значення - Кабінетом Міністрів України за поданням Мінкультури України протягом одного року з дня одержання подання;

- щодо пам'яток місцевого значення - Міністерства культури України за поданням органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури та інших громадських організацій, до статутних завдань яких належить питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Так, відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього (вилучення з реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання (пункт «б»).

Статтею 16 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що інформування про об'єкти культурної спадщини, занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, провадиться шляхом: публікації Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Державному реєстрі нерухомих пам'яток України, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам'ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні та на своєму офіційному вебсайті.

Відповідно до частини першої статті 32 згаданого вище Закону (у відповідній редакції) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проєктною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

За змістом пункту 3 наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 03 вересня 2020 року № 2088 до прийняття в установленому порядку рішення про визначення меж території і режимів використання пам'яток культурної спадщини згідно з переліком, що додається до цього наказу, межі території визначити відповідно до абз. 2 пункту 12 розділу IV Порядку № 158 (у редакції, чинній на час прийняття наказу).

З огляду на пункт 12 розділу IV Порядку № 158 до прийняття рішення про визначення меж території пам'ятки її межі визначаються відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж або, у разі їх відсутності для городищ, - 500 метрів навколо залишків оборонних споруд (валів, ровів) за умови їх фіксації на місцевості.

Умовою належності земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об'єктів, визначених статями 53, 54 ЗК України, статтею 34 України «Про охорону культурної спадщини», з огляду на імперативність якої земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури.

Отже, невстановлення межі історико-культурного зонування пам'ятки не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка не належить до земель історико-культурного значення.

У постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 728/1905/16-ц, на яку посилається скаржник, вказано на те, що виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (стаття 96 ЗК України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 525/1380/23, ухваленій після подання касаційної скарги, також зазначено про те, що нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою земельної ділянки, на якій знаходиться пам'ятка археології, та не внесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання не свідчить про відсутність таких обмежень та можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності.

Як вбачається із позову, прокурор посилався на те, що у межах спірних земельних ділянок знаходиться пам'ятка археології національного значення «Городище Велике Ходосівське». У позові наявні посилання на паспорт пам'ятника «Городище» від 04.12.1975, паспорт пам'ятника «Велике Ходосівське городище» від 20.06.1984. Крім тогО, зауважено на тому, що постановами Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1761 та від 03.09.2009 № 928 занесено пам'ятку археології «Городище» (у подальшому «Городище «Велике Ходосівське») до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. І у цьому контексті містить посилання на лист Інституту археології НАН України від 18.05.2023 № 125/01-16-226.

Водночас, суд першої інстанції відмовляючи у позові і стверджуючи про те, що прокурор не надав належні та допустимі докази затвердження меж пам'ятки археології «Городище «Велике Ходосівське» не врахував наведені вище висновки Верховного Суду, а також особливості законодавства у спірних правовідносинах. Зокрема, у цьому взаємозв'язку суд не надавав оцінку вищенаведеним доказам та твердженням щодо наявності на земельних ділянках пам'ятки археології, як і внесення її до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

У той же час, колегія суддів зауважує, що у справі № 911/2925/23 прокурор звернувся з вимогами про повернення низки земельних ділянок. Однак, під час дослідження доказів та визначення можливого фактичного накладення пам'ятки археології на такі ділянки, варто враховувати вірогідність лише часткового перетину таких об'єктів.

У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/264/24 вказала на те, що за наявності підстав для витребування земельної ділянки, яка накладається на пам'ятку археології, така земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 98-107 ГПК України). Для цієї мети може бути призначена земельно-технічна експертиза.

Не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, зобов'язання повернути не тільки ту частину земельної ділянки, яка накладається на пам'ятку археології, а й ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання якої не ставиться під сумнів, є втручанням, яке не може визнаватися законним.

5.5. Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтями 7, 8 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Статтею 57 ЗК України та статтею 17 ЛК України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України (у редакції, чинній на момент прийняття наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 21.05.2021) встановлено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

За статтями 45, 47, 48, 54 ЛК України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Отже, планово-картографічні матеріали можуть бути належним доказом у справі, виходячи зі змісту інформації, яку вони містять (подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, , від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16 та інших, на які посилається скаржник).

Отже, зміст пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України спрямований на забезпечення безперервності права користування лісами державними підприємствами до моменту оформлення речових прав. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є одним із видів доказів належності ділянки до лісового фонду, які підлягали дослідженню в сукупності з іншими доказами.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.01.2026 у справі № 903/20/25, ухваленій після подання касаційної скарги.

У свою чергу, Верховний Суд вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що матеріали проведеного у 2008, 2019 та 2022 роках лісовпорядкування не є правовстановчим та правопосвідчувальним документом, до того ж такі матеріали лісовпорядкування не можуть стосуватись періоду до їх складення.

У спірних правовідносинах прокурор доводить обставини приналежності спірних земельних ділянок, у тому числі, до земель лісогосподарського призначення і неможливість зміни їх цільового призначення та передачі у власність у травні 2021 року. Саме у цьому контексті, з врахуванням приписів пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України, прокурор посилався на матеріали лісовпорядкувань. Однак, суд змістовно не досліджував та не співставляв відповідні матеріали у розрізі фактичного розташування спірних земельних ділянок.

Отже, суд першої інстанції не надав оцінки планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які на думку прокурора свідчать про наявність лісових насаджень на спірних ділянках.

Як слідує зі змісту позовної заяви, прокурор посилався на те, що відповідно до Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 в процесі реформування аграрного сектору та паювання земель КСП розпаюванню підлягали сільськогосподарські угіддя, тоді як лісові угіддя підлягали передачі до державного лісового фонду або комунальним спеціалізованим лісогосподарським підприємствам.

Однак, суд першої інстанції відмовляючи у позові фактично не надав оцінку наведеним вище твердженням.

Також у позові прокурор звертав увагу на те, що зміна цільового призначення земель лісогосподарського призначення належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України відповідно до статей 20, 122, 149 ЗК України. Як стверджував прокурор, відсутні будь-які докази прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування ДП «СЛП «Київоблагроліс» та зміну цільового призначення на сільськогосподарське. Втім, вказаного судами також не враховано під час розгляду справи № 911/2925/23.

Крім того, суд першої інстанції відхилив низку поданих прокурором доказів з посиланням на те, що вони и не відповідають вимогам, які висуваються до оформлення документів та додатків до них згідно ДСТУ 4163:2020.

У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що відповідно до частини четвертої статті 91 ГПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Зокрема, відповідно до абзацу другого частини п'ятої цієї статті учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до висновку, що викладений у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, а не Національний стандарт України, затверджений Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики. Правила проставлення відмітки про засвідчення копії документа, визначені у ДСТУ 4163:2020 не поширюються на засвідчення копій документів, які учасники справи подають до суду.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що поза увагою судів залишилися висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, а також дослідження у цьому взаємозв'язку доказів, які є ключовими для повного і всебічного з'ясування обставин справи.

Крім того, колегія суддів зауважує, що під час нового розгляду справи також необхідно надати оцінку доводам прокурора про наявність підстав для залучення до участі у справі кінцевих власників спірних земельних ділянок, про що зазначав прокурор під час апеляційного розгляду цієї справи.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв'язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

У свою чергу, доводи відзиву на касаційну скаргу не спростовують обставин недослідження судами зазначених обставин і не можуть бути підставою для залишення без змін оскаржених рішень.

5.7. У зв'язку із викладеним, оскільки доводи скаржника частково підтвердилися, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на задоволення частково касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд судові витрати, понесені скаржником у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2025 у справі № 911/2925/23 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ