Справа №345/1313/26
Провадження № 2/345/1442/2026
07.04.2026 м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої судді Кулаєць Б.О.,
секретаря судового засідання Мельник І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Калуш в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Стислий виклад позицій сторін:
представник ФОП Галкіна Г.О. звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість у розмірі 321,86 грн. за житлово-комунальні послуги за період з липня 2019 року до квітня 2021 року, а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 КП «Екосервіс» Калуської міської ради визнано банкрутом. Відповідно до протоколу електронного аукціону №BRD001-UA-20241028-00226 від 07.11.2024 переможцем аукціону є ФОП ОСОБА_1
14.11.2024 на підставі вказаного протоколу аукціону між КП «Екосервіс» Калуської міської ради та ФОП ОСОБА_1 укладено акт про придбання майна на аукціоні.
Згідно з додатком № 1 до вказаного Акту зазначено перелік фізичних осіб, які мають заборгованість перед КП «Екосервіс» Калуської міської ради. Придбавши майно КП «Екосервіс» Калуської міської ради, позивач отримав право вимоги, яке раніше належало КП «Екосервіс» Калуської міської ради, що надає статус правонаступника, тобто є новим кредитором до фізичних осіб боржників за адресою АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , за якою обліковується заборгованість у розмірі 321,86 грн. Відповідно до акта звірки розрахунків за особовим рахунком № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , проживає 1 особа, абонентом є ОСОБА_3 . Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 463131420 від 05.02.2026) за адресою: АДРЕСА_1 , власником є ОСОБА_2 . З огляду на приписи статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 322, 360 ЦК України, відповідачка є споживачем житлово-комунальних послуг.
Представник позивача подала до суду заяву, в якій розгляд справи просить провести без її участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася з невідомих для суду причин, відзиву на позов не подала, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася у передбаченому законом порядку, в тому числі, шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному вебсайті судової влади України (а.с. 35). З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:
ухвалою суду від 02.03.2026 відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи та надано відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 16.03.2026 постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін, відповідачку викликано в судове засідання шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному вебсайті судової влади України.
06.04.2026 представник позивача подала до суду заяву, в якій розгляд справи просить провести без її участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
07.04.2026 представник позивача подала до суду клопотання про долучення доказів, згідно з яким, зокрема, просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3064,37 грн.
Від відповідачки будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень не поступало, як і не повідомляла він про причини своєї неявки в судові засідання.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, виходячи з поданих заяв, судом розглядається справа за наявними доказами у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом.
Відповідачка відзиву, будь-яких заяв та клопотань щодо процесуальних питань, жодних доказів на спростування обґрунтувань позивача суду не надала, хоча була повідомлена про розгляд даної справи.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що відповідачка, хоча і була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, причин неявки не повідомила, відзиву на позов не подавала, а тому протокольною формою ухвали суд постановив провести заочний розгляд даної справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 КП «Екосервіс» Калуської міської ради визнано банкрутом.
Відповідно до протоколу електронного аукціону № BRD001-UA-20241028-00226 від 07.11.2024 переможцем аукціону є ФОП ОСОБА_1 , 14.11.2024 на підставі вказаного протоколу аукціону між КП «Екосервіс» Калуської міської ради та ФОП ОСОБА_1 укладено акт про придбання майна на аукціоні (а.с. 7).
Згідно з додатком № 1 до акту про придбання майна на аукціоні зазначено перелік фізичних осіб, які мають заборгованість перед КП «Екосервіс» Калуської міської ради, зокрема, в ньому містяться відомості про ОСОБА_3 , у якого наявна заборгованість у розмірі 321,86 грн. за адресою АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 11).
Відповідно до акту звірки розрахунків за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з липня 2019 року по 31.12.2024 розмір заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 становить 321,86 грн. (а.с. 10).
Згідно з інформаційною довідкою № 463131420 від 05.02.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна квартира за адресою АДРЕСА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 02.05.2025 належить ОСОБА_2 (а.с. 12-14).
Відповідно до договору дарування квартири від 01.07.2017 ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) подарував ОСОБА_3 (Обдаровуваний) квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20).
Згідно з договором купівлі-продажу від 07.05.2021 ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_6 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21-22).
Пунктом 4.2 вказаного договору, зокрема, передбачено, що в разі наявності боргу за житлово-комунальні послуги даний борг переходить до Покупця
Відповідно до договору дарування від 11.01.2022 ОСОБА_6 подарував ОСОБА_7 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 23-24).
Пунктом 4.1 вказаного договору, зокрема, передбачено, що в разі наявності боргу за житлово-комунальні послуги даний борг переходить до Обдаровуваного.
Відповідно до договору дарування від 02.05.2025 ОСОБА_7 подарував ОСОБА_2 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 25).
Пунктом 4.1 вказаного договору, зокрема, передбачено, що в разі наявності боргу за житлово-комунальні послуги даний борг переходить до Обдаровуваної.
Оцінка суду:
суд, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, надані позивачем на обґрунтування позовних вимог, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи, вважає, що даний позов підлягає до задоволення, виходячи з такого.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги, є індивідуальним споживачем.
Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
В силу дії п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вказані норми права визначають такі ознаки відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18.
За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. 262, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що встановлено ст. 629 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Судом встановлено, що КП «Екосервіс» здійснювало вивезення та захоронення твердих побутових відходів на території Калуської територіальної громади.
Придбавши майно КП «Екосервіс» Калуської міської ради, позивач отримав право вимоги, яке раніше належало КП «Екосервіс» Калуської міської ради, що надає статус правонаступника, тобто він є новим кредитором щодо ОСОБА_2 , яка є власницею квартири за адресою АДРЕСА_1 , та до якої на підставі послідовного укладення договорів, а саме: купівлі-продажу від 07.05.2021, дарування від 11.01.2022 та дарування від 02.05.2025, з урахуванням їхніх умов, які визначені на розсуд сторін, погоджені ними та є обов'язковими до виконання, перейшов борг за житлово-комунальні послуги, які надані КП «Екосервіс» на підставі відкритого особового рахунку № НОМЕР_2 .
Доказів належного виконання зобов'язань відповідачка суду не надала.
З огляду на що встановлено, що КП «Екосервіс» надавало відповідні послуги за адресою АДРЕСА_1 , однак, споживачі не виконували свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за надані послуги, у зв'язку з чим, до відповідачки, зокрема, на підставі договору дарування від 02.05.2025 перейшов борг житлово-комунальні послуги у розмірі 321,86 грн., який вона не сплатила, а тому його необхідно стягнути з останньої на користь позивач. У зв'язку з викладеним позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрат:
відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з платіжною інструкцією від 17.02.2026 позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 1331,20 грн. (а.с. 5).
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, то з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в розмірі 1331,20 грн.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 28.09.2023 у справі № 686/31892/19 колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначено критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно з вимогами ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У разі недотримання вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04 (пункт 268), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (пункт 131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19 та від 03 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Водночас, суд звертає увагу на те, що у пунктах 179, 180 постанови від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла наступного висновку: «Отже, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України (відповідні критерії містяться у частині 3 статті 141 ЦПК України), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.»
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3064,37 грн. представник позивача надав суду: договір про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 укладений між Адвокатським бюро «Юлії Біжко» та ФОП ОСОБА_1 , додаток № 1 від 14.07.2025 до договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025, додаток № 2 від 14.07.2025 до договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025, акт № 576 від 07.04.2026 здачі-приймання до договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025, в якому деталізовано кожен вид виконаних робіт та наданих послуг, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 23.11.2018 (а.с. 15-20).
З огляду на викладене, беручи до уваги предмет спору, ціну позову, у зв'язку з чим дана цивільна справа відноситься до категорії малозначних справ, які розглядаються у спрощеному позовному провадженні, та рівень її складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги, суд, враховуючи критерії, які застосовує Європейський суд з прав людини присуджуючи судові витрат, а також ті, що передбачені пунктом 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, з урахуванням яких суд відповідно до висновків, викладених у пунктах 179, 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24), з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково, дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 3064,37 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, в зв?язку з чим, вважає за необхідне присудити такі витрати частково у розмірі 500,00 грн. На переконання суду, в даному випадку такий розмір витрат на правничу допомогу буде достатнім, пропорційним і справедливим, а також не становитиме надмірного тягара для відповідачки.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 6, 262, 627, 628, 629, 638, 526, 530, 536, 612, 625, 1050 ЦК України, ст.ст. 1, 5, 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», керуючись ст.ст. 76, 76, 80, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 264, 265, 268, 274-279 ЦПК України, суд
позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 321 (триста двадцять одну) гривню 86 копійок боргу за житлово-комунальні послуги за період з липня 2019 року до квітня 2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок сплаченого судового збору та 500,00 (п'ятсот) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
За письмовою заявою відповідача заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Інші учасники справи (в тому числі і позивач), а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя: